Чи можна зіставити жіноче з чоловічим так, як зіставляють природу з культурою? - Сторінка 2

Не заглиблюючись у детальне спростування цього погляду, вважаю, буде справедливим сказати, що в науковій антропології він майже нікого не влаштовує. Тобто, йдеться не про те, що біологічні чинники не мають впливу чи що чоловіки й жінки не відрізняються одне від одного, а про те, що ці обставини й відмінності набирають значення вищості/підлеглості в межах культурно визначених систем цінностей.

Якщо не обмежувати розгляд проблеми генетичним детермінізмом, то просуватися далі, як на мене, можна лише одним шляхом. Ми повинні спробувати витлумачити жіночу підлеглість в світлі інших універсалій, чинників, властивих структурі найбільш узагальненої ситуації, в якій знаходяться всі людські істоти в будь-якій культурі. Наприклад, кожна людина має фізичне тіло і відчуття нематеріального розуму, є частиною суспільства, що складається з інших особистостей і успадковує культурну традицію, і для того, щоб вижити, кожна людина мусить вступати в певні стосунки — неважливо, наскільки опосередковано — з "природою", тобто з позалюдською сферою. Кожна людина народжена (матір'ю) і врешті вмирає; вважається, що всі люди зацікавлені у власному виживанні, і суспільство/культура має свій інтерес (або, принаймні, прагне цього) у власній безперервності і виживанні, що перевищує життя і смерть окремих осіб. І так далі. Ми повинні шукати пояснення загального явища девальвації жіночості саме у сфері таких універсалій існування людства.

Проблему, що розглядається, можна висловити простим запитанням. Що може бути спільного в кожній культурі при цій узагальненій структурі й умовах існування, внаслідок чого у кожній культурі жінці надається менша вартість? Моя теза полягає в тому, що жінку ототожнюють з чимось, — або, якщо хочете, вона уявляється символом чогось, що кожна культура девальвує, визначаючи її як істоту, що перебуває на нижчому культурному рівні. Наразі, здається, існує лише один чинник, який може відповідати цьому опису, — "природа" в найбільш узагальненому значенні. Кожна культура — або узагальнено кажучи, "культура", — залучена до процесу створення та підтримки систем багатозначних форм (символів, артефактів тощо), за допомогою яких людство бере гору над явищами природи, підпорядковує їх своїм потребам, контролює їх у своїх інтересах. Ми можемо таким чином широко ототожнити культуру з поняттям "людська свідомість", або з результатами діяльності людської свідомості (тобто із світоглядними системами та технологією), із засобами, якими людство намагається обстоювати свої права на контроль над природою.

Тут категорії "природа" і "культура", зрозуміло, є абстрактними категоріями — в реальному світі неможливо знайти якусь межу між цими двома станами або сферами існування. І немає сумніву, що в одних культурах контраст між цими двома категоріями набагато виразніший і сильніший, ніж в інших — доведено навіть, що народи, які знаходяться на примітивній стадії розвитку (деякі, або всі) зовсім не бачать, чи не усвідомлюють різниці між станом людської культури і станом природи. Проте я захищатиму думку, що універсальність ритуалів означає обстоювання в усіх людських культурах властивої людям спроможності радше впливати на факти природного буття, упорядковуючи їх, аніж пасивно підкорятися їхньому впливу. В ритуалі — цій цілеспрямованій маніпуляції формами в напрямку впорядкування й сталості — кожна культура заявляє, що відповідні стосунки між людським існуванням і природними силами залежать від того, як культура застосовує властиві їй сили для впорядкування всеохопних процесів світу і життя.

Ці аспекти часто виразно формулюються в сфері тих культурних поглядів, де розглядаються концепції чистоти й забрудненості. Справді, в кожній культурі є певні уявлення, що, як видається, значною мірою (хоча, звичайно, не цілком) причетні до стосунків між культурою і природою10. Добре відома в усіх культурах точка зору щодо чистоти/забрудненості полягає в можливості природного "поширення" забрудненості; залишене на самоплив забруднення (для цих потреб грубо прирівняне до некерованої дії природних енергій) поширюється і переходить на все, з чим контактує. Це бентежить — якщо забруднення є таким сильним, то яким чином можливо що-небудь від нього очистити? Чому не забруднюється сама речовина чи сила, яка очищує? Якщо дотримуватися застосованої системи доказів, відповідь буде та, що таке очищення досягається в ритуальному середовищі — в ритуалі очищення як цілеспрямованій діяльності, що протиставляє природним енергіям свідомі (символічні) дії, в ритуалі, могутнішому від цих енергій.

У будь-якому випадку, я хочу сказати лише те, що кожна культура беззастережно виокремлює й обстоює різницю між дією природи і дією культури (людської свідомості та її продуктів); і далі, що окремішність культури й спирається на те, що за більшості обставин вона в стані взяти гору над природними умовами і використати їх для своїх потреб. Таким чином, культура (тобто, кожна культура), досягнувши якогось рівня обізнаності, стверджує, що вона не лише відрізняється від природи, але й є вищою за неї, і це відчуття відмінності й вищості спирається саме на здатність видозмінювати природу, "соціалізувати", "культуралізувати" її.

Повертаючись тепер до проблеми жінок, можна було б дуже просто пояснити їхній загальнокультурний статус істот другого ґатунку, якщо безумовно погодитися з тим, що, на противагу чоловікам, яких ототожнюють з культурою, жінок ототожнюють або символічно пов'язують з природою. Оскільки саме культура завжди систематизує і перевершує природу, то, якщо жінок було віднесено до складових природи, для культури було б "природним" підпорядкувати, щоб не сказати пригнобити їх. Але хоча це твердження, як буде видно, має значну силу, воно, здається, занадто спрощує всю справу. Тож у наступному розділі я постараюся довести і обстояти думку, що жінки вважаються "переважно" ближчими до природи, аніж чоловіки. Тобто, що культура (яка й досі вельми недвозначно ототожнюється з чоловіками) визнає, що жінки є діяльними учасниками цього особливого процесу, але одночасно вважає їх дужче закоріненими в природі або ближчими до неї.

Така поправка може видатися другорядною або навіть банальною, але, гадаю, вона є точнішим тлумаченням культурних припущень. Далі, подані з цієї точки зору твердження мають декілька аналітичних переваг над отим простішим формулюванням, і на цьому я зупинюсь пізніше. Тут треба просто наголосити, що розглянуті твердження однаково пояснюватимуть загальнокультурну девальвацію жінки, оскільки, хоча жінки й не ототожнюються з природою, вони все одно вважаються представниками нижчого стану, такими, що менш віддалені від природи, аніж чоловіки. Тож наступним завданням цієї статті є з'ясувати, чому жінок можуть розглядати саме таким чином.

Чому жінка здається ближчою до природи?

Зрозуміло, все починається з тіла і властивої лише жінці природної функції народжувати потомство. Для обговорення ми можемо виокремити три рівні, на яких цей безумовний фізіологічний факт має значення: (1) жіноче тіло і його функції, що більшість людського віку більше пов'язані з "життям виду", схоже, і наближають жінку до природи — на противагу чоловікові, чия фізіологія надає йому більше можливостей для участі у культурній діяльності; (2) жіноче тіло та його функції наділяють жінку такими соціальними ролями, які вважаються нижчими за рівнем участі в культурному процесі, аніж чоловічі; і (3) традиційні соціальні ролі жінки, покладені на неї завдяки тілу і його функціям, у свою чергу, надають їй відмінну фізичну структуру, що, як і її фізіологія та соціальні ролі, вважається ближчою до природи. Обговорюючи кожен з цих пунктів по черзі, я спочатку покажу в кожному випадку певні чинники, що дуже схильні поєднати жінку з природою, потім покажу інші чинники, які доводять її повне поєднання з культурою, і комбіновані чинники, що, відповідно, ставлять її в проблематичне проміжне становище. Під час обговорення стане зрозумілим, чому при зіставленні з жінкою чоловік здається менш "серединним", більш "культурним". Я знову і знову повторюю, що розглядаю тільки рівні культурних і людських універсалій. Ці докази призначені для застосування до людства загалом; вони виникли з людського досвіду, який людство накопичило віддавна й до сьогодні.

1. Фізіологія жінки вважається ближчою до природи. Ця частина моєї аргументації була проникливо, переконливо, з великою кількістю ретельно дібраних даних викладена Сімоною де Бовуар. Бовуар розглядає фізіологічну структуру, розвиток і функції самки людини і робить висновок: "Самка більшою мірою, ніж самець, є жертвою свого виду"11. Вона зазначає, що багато важливих частин жіночого тіла і властивих йому процесів ніяк не слугують здоров'ю і рівновазі окремої особи; навпаки, виконуючи свої особливі органічні функції, вони часто стають джерелом нездужання, болі і страху. Грудні залози жінки не мають стосунку до її особистого здоров'я; їх можуть видалити в будь-який момент. "Багато секрецій яєчників мають своє вивершення в яйцеклітині під час її дозрівання і пристосування матки до її потреб. Для всього організму вони є скоріше фактором порушення рівноваги, ніж фактором регулювання. Жінка більше пристосована до потреб яйцеклітини, ніж до своїх власних"12. Менструація завжди викликає незручності, іноді біль; вона завжди пов'язана з негативними емоціями і в будь якому разі — з турботами щодо очищення і знищення відходів; в багатьох культурах (момент, про який не згадує Сімона де Бовуар) менструація перериває звичне життя жінки, тавруючи її ганьбою, що приводить до різноманітних обмежень в її діяльності і суспільних контактах. Під час вагітності багато вітамінних і мінеральних ресурсів жіночого тіла спрямовується на годування ембріона, що виснажує її власні сили й енергію. І, нарешті, народження дитини саме по собі є болісною та небезпечною подією13. В сумі, Бовуар доходить висновку, що жінка "є більше рабом свого виду, ніж чоловік, її тваринність більш очевидна"14.

Хоча книжка Бовуар є ідеологічним твором, зроблений нею огляд жіночої фізіологічної ситуації виглядає справедливим і точним.