Чи можна зіставити жіноче з чоловічим так, як зіставляють природу з культурою? - Сторінка 3

Очевидним є те, що до природних процесів, пов'язаних з відтворенням виду, залучені і пропорційно більший об'єм тіла жінки, і більша частина її життя, і що проходять вони з певними — іноді вагомими — наслідками для її власного здоров'я, сили і загального стану.

Бовуар продовжує обговорювати негативні підтексти "підкорення потребам виду" жінки в зв'язку з проектами, до яких залучені людські істоти, і через які твориться й визначається культура. Так вона доходить до суті справи:

У цьому ключ до розгадки всієї таємниці. На біологічному рівні вид підтримує своє існування лише шляхом відтворення, однак таке відтворення — це, власне, повторення того самого Життя у різних формах. А людина, лише вдосконалюючи Життя своїм існуванням, забезпечує повторення Життя: перевершуючи себе саму, творить цінності, що забезпечують будь-яку цінність чистого повторення. У тваринному світі багатоманітна активність самця лишається марною, бо жоден задум не запалює її, тоді як людський самець, задля розквіту свого виду, моделює образ світу, виготовляє нові знаряддя, винаходить: творить майбутнє.15

Іншими словами, складається враження, що тіло жінки прирікає її всього лише на відтворення життя; чоловік, навпаки, не маючи природних творчих функцій, повинен (чи має можливість) обстоювати свою творчу здатність зовнішніми засобами, "штучно", через посередництво технології і символів. Роблячи так, він створює відносно витривалі, незмінні, незвичайні об'єкти, в той час як жінка створює лише тлінні — людських істот.

Ця думка відкриває шлях до усвідомлення кількох важливих речей. Тут йдеться, наприклад, про велику загадку того, чому чоловіча діяльність, яка несе з собою знищення життя (мисливство, війна), часто вважається престижнішою, аніж здатність жінки до народження, до творення життя. В межах запропонованої Сімоною де Бовуар системи розуміємо, що не саме вбивство є важливим і цінним аспектом мисливства й війни, а швидше абстрактне (суспільне, культурне) походження цих занять, як протиставлення природності процесу народження: "Тому що не у творенні життя, але якраз у ризикуванні життям людина вивищується над твариною; ось чому людство пов'язало вищий статус не зі статтю, яка народжує, а зі статтю, яка вбиває"16.

Тож якщо, згідно з моїм припущенням, чоловік скрізь (підсвідомо) асоціюється з культурою, а жінка виглядає ближчою до природи, логічне обґрунтування цих асоціацій не так важко збагнути, коли просто обговорити те, що криється під фізіологічними відмінностями чоловіків і жінок. У той же час жінка не може бути цілком віднесена до категорії природи, при абсолютній очевидності того, що вона є цілком повноправна людська істота і так само, як і чоловік, наділена людською свідомістю; жінки складають половину людства, і якби не цей факт, то не було б чого й обговорювати. Може скластися враження, що природі вона належить більше, аніж культурі, але, маючи свідомість, вона говорить і мислить, вона створює і змінює символи, категорії і значення, і користується ними в спілкуванні. Жінка спілкується не лише з представницями своєї статі, а також і з чоловіками. Як каже Леві-Стросс: "Жінка ніколи не могла стати лише і тільки знаком, оскільки навіть для світу чоловіків вона все-таки є особистістю і оскільки, будучи означеною як знак, вона [все-таки] повинна вважатися творцем знаків"17.

Звичайно, факт у всьому людської свідомості жінки, повне залучення жінки до культурного проекту подолання природи і відданість жінки цьому проекту могли б іронічно прояснити другу з великих загадок "жіночої проблеми" — майже універсальну згоду жінок бути девальвованими. Бо може здатися, що як людська істота, що має свідомість і є учасником культурного процесу, вона разом із чоловіками підпадає під логіку аргументів культури і приходить до висновків культурного характеру. Як про це говорить Бовуар:

Виступаючи верховодом, він [чоловік] завжди діставав підтримку й самої жінки, оскільки вона також екзистант, відтак — пройнята трансцендентністю й спрямована до іншого прийдешнього. У глибині душі жінка схвалювала чоловічі домагання й приєднувалася до чоловіків, коли ті святкували свої успіхи та перемоги. Призначена природою повторювати Життя, вона почувалася обділеною, адже навіть в її очах Життя не мало самодостатньої вартості: довкола багато куди цінніших і важливіших речей.18

Іншими словами, самоусвідомлення жінкою своєї причетності до культури частково засвідчене вже тим, що вона погоджується з власною девальвацією і стає на бік культури.

Тут я намагалася показати один із шляхів обґрунтування цього погляду, що безпосередньо пов'язаний з відмінностями у фізіології чоловіків і жінок. Вважається, що жінка ближча до природи, аніж чоловік, тому що жінка тілесно більше залучена до природних функцій, пов'язаних з життєвідтворенням. Проте, оскільки вона має свідомість і бере участь в людському суспільному діалозі, вона визнається частиною культури. Таким чином, вона виглядає наче якимсь посередником між культурою і природою, нижчою від чоловіка за рівнем подолання природи.

2. Суспільна роль жінки виглядає ближчою до природи. Як я тільки-но довела, фізіологічні функції жінки можуть прислужитися обґрунтуванню19 погляду на жінок як ближчих до природи, та й сама жінка, спостерігаючи себе і світ, схиляється до того, щоб погодитися з цією точкою зору. Жінка природно творить в межах своєї сутності, тоді як чоловік має можливість або змушений творити штучно, тобто за допомогою культурних засобів, і таким чином підтримувати культуру. На додачу я хочу показати, що фізіологічні функції жінки мають універсальну тенденцію до обмеження її суспільної діяльності і універсально прирікають її до певних суспільних контекстів, а це, в свою чергу, призводить до того, що вона бачиться як ближча до природи. Тобто не лише процеси, що відбуваються в її тілі, можуть мати таке важливе значення, але й суспільне становище, з яким ці процеси її поєднують. І оскільки жінка постійно пов'язується (в очах культури) з цими соціальними обставинами, вони додають ваги (можливо, й слугують вирішальним аргументом для прийняття рішення) поглядові на жінку як ближчу до природи. Звичайно, я маю на увазі ув'язнення жінки в хатньому, сімейному контексті — ув'язнення, безсумнівно вмотивоване годуванням груддю.

Як у всіх самиць ссавців, для годування новонародженого немовляти жіноче тіло продукує молоко під час вагітності і після неї. На цій стадії життя немовля не може вижити без материнського молока або якогось схожого за складом продукту. Оскільки тіло матері бере участь у процесі лактації в безпосередньому зв'язку з вагітністю, пов'язані з доглядом за немовлям стосунки між матір'ю і дитиною розглядаються як природний зв'язок. Інші пристосування для годування в більшості випадків вважаються штучними і неприродними. Згідно з аргументами культури, матері і їхні діти становлять єдине ціле. В подальшому, після виходу зі стану немовляти, діти ще недостатньо сильні, щоб бути залученими до відповідальних робіт, проте є рухливими, некерованими, нездатними збагнути існуючі різноманітні небезпеки і тому потребують нагляду й постійної уваги. Очевидно, що саме матір підходить для цього завдання — воно є додатком до її природного зв'язку з дітьми, або тому, що вона має нове дитя і вже залучена до діяльності, пов'язаної з дітьми. Таким чином, її власна діяльність обмежена недостатнім розвитком її дітей,20 вона прикута до хатньо-сімейної групи: "місце жінки — вдома".

Зв'язок жінки з хатньою групою по-різному сприяє тому, що її уявляють ближчою до природи. По-перше, вже те, що її постійно пов'язують з дітьми, є предметом обговорення. Очевидно, що діти мають розглядатися як частина природи. Ледве чи можна вважати немовлят людьми — вони зовсім не соціалізовані. Подібно до тварин, вони не можуть пересуватися на задніх кінцівках, не контролюють фізіологічних виділень і не говорять. Очевидно, що навіть трохи доросліші діти все ще не повністю підпали під вплив культури. Вони ще не зовсім знаються на суспільних обов'язках і правилах поведінки, мають незначний словниковий запас і мало що вміють робити. Багато культурних ритуалів містять непряме визнання зв'язку дітей з природою. Наприклад, у більшості культур існують обряди ініціації для підлітків (перш за все, для юнаків; до цього я повернуся далі), метою яких є ритуальний перехід дитини з недо-людського стану до повної участі у суспільстві і культурі; в багатьох культурах немає погребальних ритуалів для дітей, які померли в ранньому віці, саме тому, що вони так і не стали справжніми членами суспільства. Отже, дітей зручно віднести до природи, а тісний зв'язок жінки з дітьми може підсилити уявлення про те, що й вона сама є ближчою до природи. Іронія полягає в тому, що логічне обґрунтування обряду ініціації юнаків в багатьох культурах полягає в необхідності очищення юнаків від осквернення, що нагромадилося за час тривалого перебування з матір'ю й іншими жінками, — хоча, фактично, жіноче осквернення може походити від того, що жінка тривалий час перебувала з дітьми.

Друга дуже складна проблема, що таїться в тісному зв'язку жінки з хатньою ситуацією, виникає з певних структурних конфліктів між сім'єю і суспільством у цілому, які існують у будь-якій суспільній системі. Важливість протиставлення "хатнього" — "громадському" в зв'язку з положенням жінок переконливо розглянуто Розальдо21; я лише хочу показати його дотичність до даного обговорення. На уявленні, що хатня одиниця (біологічна сім'я, завдання якої — відтворювати і соціалізувати, тобто готувати нових членів суспільства до суспільного життя) протиставляється громадському організмові (плутаному об'єднанню зв'язків і стосунків, чим насправді є суспільство), також базуються докази Леві-Стросса в його праці "Первісні структури спорідненості"22. Леві-Стросс стверджує не лише те, що це протиставлення наявне в кожній суспільній системі, але й те, що воно означає протиставлення природи і культури. Універсальна заборона інцесту23 і подібних зв'язків, правило екзоґамії (шлюб поза своєю групою), забезпечує те, що "ризик для біологічної сім'ї перетворитися на закриту систему безсумнівно зведено нанівець; біологічна група більше не може триматися осібно, а узи шлюбного союзу з іншою сім'єю забезпечують верховенство соціального над біологічним і культурного над природним"24.