Чи можна зіставити жіноче з чоловічим так, як зіставляють природу з культурою? - Сторінка 5

І так почнеться новий цикл.

Мені на радість, Ходоров демонструє принаймні те, що що суб'єктивізм та партикуляризм, властиві жіночій особистості, не стільки пояснюються внутрішніми, біологічними чинниками, як є породженням суспільно структурованих домовленостей. Далі не потрібно гаяти час на цю думку. Але оскільки ця "жіноча особистість" стала майже універсальним фактом, можна довести, що її риси можуть допомогти зрозуміти погляд на жінку як на істоту, що належить до культури не такою мірою, як чоловік. Тобто, жінки схиляються до встановлення таких стосунків зі світом, що їх культура може розуміти як "ближчі до природи" — притаманні речам і включені в них як даність, аніж як "ближчі до культури" — такі, що виходять за межі речей і перетворюють їх через суміщення абстрактних категорій і надособистісних цінностей. Подібно до природи, жінка схильна до менш опосередкованих, безпосередніх стосунків, тоді як чоловік не лише схильний нав'язувати їх більш опосередкованим шляхом, але, фактично, часто послідовніше і уважніше ставиться до опосередкованих категорій і форм, аніж до самих осіб або об'єктів.

Неважко, отже, побачити, яким чином поняття жіночої особистості додає ваги думці, що жінка є "ближчою до природи". Водночас те, як говорять про жіночі риси, безумовно відіграє потужну і важливу роль в культурному процесі. Тому що відносно неопосередковане спілкування знаходиться, в якомусь сенсі, в нижній частині спектра духовних функцій людства і радше є включеним і партикуляризуючим, аніж переважаючим і синтезуючим; проте цей вид спілкування знаходиться також у вищій частині цього ж спектра. Розгляньмо стосунки типу "мати-дитина". Матері схильні бути відданими своїм дітям як особистостям, незалежно від статі, віку, вроди, кланових уподобань й інших категорій, які можуть стосуватися дитини. Отже, будь-які подібні стосунки такого типу — не лише між матір'ю і дитиною, але й будь-яке високо особистісне, відносно неопосередковане зобов'язання/commitment — може розглядатися як виклик культурі й суспільству "знизу", оскільки такі стосунки представляють розщеплений потенціал особистих відданостей на відміну від солідарності групи. Але такі стосунки також можна розглядати як втілення синтезуючого фактора для культури й суспільства "згори", бо вони представляють загальнолюдські цінності понад і поза відданістю конкретним суспільним категоріям. Кожне суспільство повинно мати категорії, вищі за особисту відданість, але кожне суспільство також повинно виховувати в усіх його членів чуття вищої моральної єдності понад і поза цими суспільними категоріями. Отже, хоча духовний підхід, який здається типовим для жінок і полягає у схильності нехтувати категоріями і шукати "спільність" з іншими38 безпосередню й особисту, може, з одного боку видатися низькокультурним, але він одночасно притаманний найвищим рівням культурного процесу.

Підтексти посередництва

Найголовніша мета цієї розвідки — це спроба пояснити універсально вторинний статус жінки. Ця проблема є для мене серйозним інтелектуальним і особистим викликом; я відчуваю, що змушена розглянути її, перш ніж приступити до дослідження становища жінки в будь-якому конкретному суспільстві. Локальні змінні економіки, екології, історії, політичної і суспільної структур, системи цінностей і світобачення — усім цим можна було б пояснити коливання в межах цієї універсалії, але не можна пояснити саму універсалію. Якщо ми не збираємося погоджуватися з ідеологією біологічного детермінізму, тоді, як мені здається, пояснення можна давати лише з посиланням на інші універсалії культурної ситуації людства. Таким чином, загальні основні принципи дослідження (хоча, звичайно, тут не пропонується якесь конкретне вирішення) були визначені наперед самою проблемою, а не якоюсь схильністю з мого боку до глобального абстрактного структурного аналізу.

Я доводила, що універсальну девальвацію жінок можна пояснити, якщо прийняти без доказів, що жінки вважаються ближчими до природи, при тому, що чоловіки явно панують у вищих сферах культури. Відмінності між культурою і природою самі є продуктом культури, — культури, яка найпростіше визначається як перевершення/transcendency природних фактів буття з допомогою світоглядних систем і технології. Звичайно, це — аналітичне визначення, але я доводила, що на певному рівні кожна культура, в тій чи в іншій формі, приймає цю точку зору — наприклад, через виконання ритуалу — як обстоювання спроможності людини користуватися природними фактами буття. У будь-якому випадку, головною метою цієї розвідки було показати, чому у найрізноманітніших уявленнях про світ і в культурах усіх ступенів складності вважається, що жінки ближчі до природи, аніж чоловіки. Фізіологія жінки, яка переважно і тривалий час залучена до "життя виду"; пов'язаність жінки із структурно підпорядкованою хатньою ситуацією, де вона відповідає за вирішальну функцію перетворення подібного до тварини немовляти в культурну істоту; "жіноча душа", яка своєю власною соціалізацією відповідно створена для материнства і проявляє схильність до більшого суб'єктивізму та менш опосередкованих видів спілкування, — завдяки всім цим чинникам жінка здається безпосередніше і глибше закоріненою в природі. Проте, в той самий час, її "членство" в культурі й абсолютно необхідна участь у ній є визнана культурою і не може бути заперечена. Таким чином, можна вважати, що жінка є посередником, середньою ланкою між культурою і природою.

В залежності від способу тлумачення, це посередництво пропонує для дослідження декілька підтекстів. По-перше, зрозуміло, воно відповідає на моє найперше запитання — чому жінка завжди сприймається як нижча за чоловіка, бо навіть якщо вона й не розглядається як незіпсована і примітивна "природа", вона й досі вважається такою, що перевищує природу меншою мірою, ніж чоловік. Тут посередництво означає просто серединне положення поміж культурою і природою.

По-друге, посередник може мати значення "сполучної ланки", тобто виконувати певні функції синтезування або перетворення між природою і культурою, які розглядаються тут (культурою) не як дві частини якогось цілого, але як два докорінно різних світових процеси. Хатня одиниця — а отже, і жінка, котра з'являється фактично завжди як її основний представник — ось один із найважливіших засобів для перетворення природи в культуру, особливо якщо згадати про соціалізацію дітей. Тривка життєздатність будь-якої культури залежить від належно проведеної соціалізації окремих осіб, які розумітимуть світ в поняттях саме цієї культури і більш чи менш беззастережно дотримуватимуться її моральних заповідей. Для того щоб одержати такий результат, функціонування хатньої одиниці повинне перебувати під пильним контролем; стабільність цієї одиниці як інституції повинна бути максимально забезпечена. (Деякі аспекти захисту цілісності й стабільності хатньої одиниці бачимо у потужних заборонах кровозмішення, матеревбивства, батьковбивства і братовбивства.39) Оскільки жінка універсально є основним засобом ранньої соціалізації і розглядається, фактично, як втілення функцій хатньої групи, то існує можливість підпорядкування її жорсткішим застереженням та обмеженням, передбаченим для цієї групи. Її (культурно обумовлене) серединне місце між природою і культурою, маючи значення посередництва між природою і культурою (тобто виконання функції перетворення), таким чином пояснює не лише її нижчий статус, але й ті більші обмеження, що накладаються на її діяльність. Фактично в кожній культурі дозволена сексуальна активність жінки обмежується ретельніше, аніж для чоловіка, їй пропонується набагато менший вибір моделей поведінки і набагато менше можливостей прямого доступу до соціальних інституцій. Окрім того, вона майже повсюдно підготована до суспільного життя таким чином, щоб мати вужчий і загалом консервативніший набір соціальних установок і поглядів, аніж чоловік, а обмежене суспільне середовище її дорослого життя лише підкріпляє цей стан речей. Цей соціально породжений консерватизм і традиціоналізм уявлень про жінку є ще одним — можливо, найгіршим і, мабуть, найпідступнішим — методом суспільних обмежень і очевидно має стосунок до її традиційної функції продукування добре соціалізованих членів групи.

Нарешті, серединне положення жінки може вносити й більшу символічну неясність.40 Знову повернімося до уявного образу відношення "культура/природа", — тільки цього разу зобразимо культуру, як невеличку галявину в лісі ширшої природної системи. З цієї точки зору те щось, що є посередником між культурою і природою, знаходиться на самій периферії культурної галявини, і хоча може виявитися, що воно перебуває як над, так і під культурою (і обабіч неї), воно просто є зовнішнім і навколишнім щодо неї. Тепер ми починаємо розуміти, чому окрема культурно-світоглядна система часто може приписувати жінці абсолютно полярні і явно несумісні значення, — як ми вже казали, крайнощі сходяться. Той факт, що жінка часто представляє як життя, так і смерть, є лише найпростішим, доступним будь-кому прикладом.

Дивлячись на цю ж проблему з іншого боку, згадаймо, що духовний тип, який накидають жінці, схоже, знаходиться одночасно і на дні, і на верху шкали способів людського спілкування. Тенденцію цього типу ілюструє намагання жінки мати справу з людьми радше безпосередньо, як з окремими особами, а не як з представниками тієї чи іншої суспільної категорії; це можна розглядати як "зневажання" (і, таким чином, підрив моралі) або "перевищення" (і, таким чином, досягнення вищого ступеня синтезу) тих суспільних категорій, залежно від культурного погляду та певної мети. Тож можемо легко пояснити як жіночі руйнівні символи (відьми, лихе око, менструальне забруднення), так і жіночі символи вищості (матері-берегині, милосердні рятувальниці, жіночі символи правосуддя, потужна присутність жіночих символів в мистецтві, релігії, обрядах і праві). Символізм жіночого набагато частіше від символізму чоловічого декларує цей рух у напрямку поляризованої невизначеності — іноді надзвичайно піднесено, іноді надзвичайно принижено, рідко — в межах нормального діапазону людських можливостей.

Якщо посередництво жінки (на культурному рівні) між культурою і природою містить цей підтекст узагальненої неясності значеннєвих характеристик феномену маргінальності, тоді ми знаходимося в кращому становищі для того, щоб пояснити культурно-історичні "відхилення", в яких жінки так чи інакше символічно пов'язані з культурою, а чоловіки — з природою.