Чужинець на чужій землі - Сторінка 115

Думка про те, що зусилля повинні бути їх власними зусиллями, і що всі їхні проблеми вони створили самі — одна з тих, яку вони не можуть чи не будуть приймати.

Людина з Марса похитав головою:

— Мої помилки значно перевищували мої успіхи, тож я замислився над тим, чи повне ґрокання не покаже мені, що я на зовсім хибному шляху — що ця раса повинна бути розділена, що люди мусять ненавидіти один одного, боротися, постійно бути нещасними й воювати навіть із собою — просто для відсіювання, відбору, який мусить бути присутній у кожній расі. Поясни мені це, Тату. Ти мусиш мені пояснити.

— Майку, якого біса ти взагалі вважаєш мене безгрішним?

— Можливо, це не так. Але щоразу, коли мені потрібно було щось дізнатися, ти завжди міг мені відповісти, — і повнота завжди показувала, що ти говорив правильно.

— Прокляття, я відмовляюся від канонізації! Але бачу одне, синку. Ти — один з тих, хто спонукає усіх ніколи нікуди не поспішати — "очікування наповниться", кажеш ти.

— Правильно.

— А зараз ти порушуєш своє основне правило. Ти лише трохи почекав, — дуже мало як на марсіанські стандарти, — і вже хочеш здатися. Ти довів, що твоя система може працювати у невеликих групах, і я радий це підтвердити — бо ніколи не бачив таких щасливих, здорових, радісних людей. Цього має вистачити, щоб винагородити тебе за той короткий час, який ти на це витратив. Прийди знову, коли матимеш тисячу таких груп — дієвих, щасливих, неревнивих, — і ми обговоримо це знову. Це достатньо справедливо?

— Ти говориш правильно, Батьку.

— Але я не закінчив. Тебе мучило те, що тобі не вдавалося переконати дев'яносто дев'ять зі ста — тому, що раса, на твою думку, не могла впоратися з теперішнім злом і мусила його відсіяти. Але, чорт забирай, хлопче, — ти сам сприяєш цьому відсіюванню. Чи, радше, вони самі роблять це із собою, коли не йдуть за тобою. Ти планував знищити гроші та власність?

— О, ні! Всередині Гнізда нам це не потрібно, проте...

— Так само як і в будь-якій нормальній родині. Просто твоя — трохи більша. Та за її межами тобі це потрібно для того, щоб взаємодіяти з іншими людьми. Сем казав мені, що наші брати замість того, щоб стати духовними, займаються шахрайством більше, ніж будь-коли раніше. Це правда?

— О, так. Заробляння грошей — це простий фокус, щойно ти ґрокнув.

— Щойно ти додав ще блаженства: "Благословенні багаті духом, бо вони роблять гроші". Як наші люди виступають в інших галузях? Краще чи гірше за середньостатистичних?

— О, краще, звичайно ж, — якщо в цьому взагалі є щось, варте ґрокання. Бачиш, Джубале, це не віра; навчання — це просто спосіб ефективного функціонування у будь-якому занятті, яке ти спробуєш.

— Ось тобі і відповідь, синку. Якщо те, що ти кажеш правда, — а я не суджу, а запитую, і ти відповідаєш, — тоді конкуренція тобі потрібна. І зваженість кращої раси — теж. Якщо одна десята відсотка населення здатна сприйняти щось нове, — тоді все, що тобі потрібно зробити — це показати їм це нове. Через декілька поколінь усі дурні вимруть, а ті, кого ти навчиш, успадкують Землю. Коли б це не сталося — через тисячу років, чи десять тисяч, — ще є вдосталь часу для того, щоб хвилюватися щодо необхідності нових перешкод, які б змусили їх стрибати вище. І не дуже переймайся тим, що лише одиниці стали янголами за ніч. Особисто я навіть не очікував, що будь-хто з них впорається. Я лише думав, що ти виставив себе дурнем, коли прикинувся проповідником.

Майк зітхнув і посміхнувся.

— Я вже починав побоюватися, що так і було, хвилюючись, що підведу своїх братів.

— Мені все одно хочеться, щоб ти назвав це космічним смородом — чи якось так. Проте назва не має значення. Якщо у тебе є правда, ти можеш її показати. Покажи людям. Розмови нічого не доводять.

Людина з Марса підвівся.

— Ти привів мене до ладу, Батьку. Тепер я готовий. Я ґрокнув повноту, — він глянув на двері. — Так, Патті. Я тебе чую. Очікування завершилося.

— Так, Майкле.

Розділ 37

Джубал та Людина з Марса пройшли у вітальню з великим стереоблоком. Очевидно, тут зібралося усе Гніздо, щоб подивитися новини. На екрані був зображений великий, неспокійний натовп, який якимось чином стримували поліціянти. Майк глянув на нього і, здавалося, надзвичайно зрадів:

— Вони прийшли. Тепер це — повнота.

Захопливе очікування, що його початково відчував Джубал, значно зросло, відколи вони зайшли, — проте ніхто не рухався.

— Це надзвичайно великий натовп, любий, — погодилася Джилл.

— І готовий до навернення, — додала Патті.

— Мені краще переодягнутися, — сказав Майк. — На цьому звалищі у мене є якийсь одяг? Патті?

— Зараз, Майкле.

Джубал промовив:

— Синку, це збіговисько видається мені доволі загрозливим. Ти впевнений, що зараз саме час за них взятися?

— О, впевнений, — відповів Майк. — Вони прийшли, щоб побачити мене... Тож зараз я спущуся, щоб зустрітися з ними.

Він зробив паузу, звільняючись від одягу, і одягнувся так швидко, що допомога кількох жінок виявилася непотрібною, — оскільки складалося враження, що кожна річ сама знала, куди одягтися і як застібнутися.

— Ця робота має свої обов'язки, так само, як і привілеї — на шоу мусить з'явитися зірка... Ґрокаєте мене? Простаки на це чекають.

Дюк сказав:

— Майк знає, що робить, бос.

— Що ж... Але я не довіряю натовпам.

— Той натовп — здебільшого допитливі шукачі. І вони завжди є. О, там присутні і фостеріти, плюс кілька інших незадоволених, — але Майк може впоратися з будь-яким натовпом. Побачиш. Правда, Майку?

— Правильно, Людоїде. Зупинися й влаштуй їм шоу. Де мій капелюх? Не можу вийти на полуденне сонце без нього, — дорога панама кольорів однієї з місцевих спортивних команд ковзнула й вмостилась на нього голові; він недбало підняв її вгору. — Ось! У мене нормальний вигляд? — він був одягнений у своє звичне вбрання для зовнішніх служб: в майстерно пошитий й ретельно відпрасований білий діловий костюм, черевики відповідного відтінку, білосніжну сорочку з розкішною блискучою краваткою.

Бен відповів:

— Єдине, чого тобі не вистачає — так це кейса.

— Ти ґрокаєш, що він мені потрібен? Патті, у нас є кейси?

Джилл підійшла до нього.

— Бен пожартував, любий. Маєш ідеальний вигляд, — вона розправила його краватку й поцілувала...

І Джубал відчув цей поцілунок на собі.

— Йди, поговори з ними.

— Так. Час навернути їх. Анно? Дюку?

— Готові, Майку, — Анна вбралась у свою довгу мантію Справедливого Свідка, ототожнившись зі своїм статусом; Дюк стояв напроти неї, вбраний трохи недбало. В зубах він тримав запалену сигарету; на його шиї висів старий капелюх із написом "Преса" на стрічці, а він ще й обвішався камерами та сумкою з інструментами.

Вони підійшли до дверей у фойє, спільного для чотирьох фешенебельних номерів. За ними пішов лише Джубал; усі інші — тридцятеро, якщо не більше, — залишилися біля стереоблоку. Майк зупинився біля дверей. На столику поруч стояв глечик з водою та склянки, тарілка з фруктами та ніж для них.

— Краще далі не йди, — порадив він Джубалу, — інакше Патті доведеться супроводжувати тебе назад, повз своїх вихованок.

Майк налив собі склянку води; відпив ковток.

— Проповідування викликає спрагу, — він передав склянку Анні, потім взяв ножа для фруктів й відрізав скибку яблука.

Джубалу здалося, що Майк відрізав собі одного пальця... Але тут його увагу відволік Дюк, що якраз передав йому склянку. Рука Майка не кровоточила, а Джубал вже звик до спритності рук. Він прийняв склянку, випив трохи й зрозумів, що йому самому пересохло у горлі.

Майк потис йому руку і посміхнувся.

— Досить боятися. Це триватиме лише кілька хвилин. Побачимося пізніше, Тату.

Вони пройшли повз кобр-охоронців, і двері зачинилися. Джубал повернувся в кімнату, де були всі інші, все ще тримаючи склянку в руках. Хтось взяв її в нього, а він і не помітив, оскільки дивився на зображення на великому екрані.

Густий натовп накочувався хвилями, і озброєні полісмени могли відкинути його назад лише за допомогою гумових кийків. Подекуди лунали викрики, але здебільшого чуло чути лише невиразний гул натовпу.

Хтось запитав:

— Де вони зараз, Патті?

— Вони щойно вийшли з труби. Майкл трохи попереду; Дюк зупинився, щоб спіймати Анну. Вони заходять у вестибюль. Майкла помітили; його фотографують.

Зображення на екрані змінилося на величезну голову й плечі радісного й бадьорого ведучого новин:

— "Нові Світові Мережі" саме зараз у самому центрі подій; вас вітає ведучий новин, Щасливий Холідей. Ми щойно дізналися, що самозваний месія, інколи знаний як Людина з Марса, виповз зі своєї схованки у готельному номері тут, у прекрасному Сент-Пітерзберзі, — місті, в якому є все для того, щоб прихилити вас до гріха. Очевидно, Сміт готовий здатися владі. Лише вчора він втік із в'язниці, використавши вибухівку, яку йому потайки передали фанатичні послідовники. Але міцний кордон, який встановили довкола міста, виявився йому не по зубах. Ми ще не знаємо подробиць... Повторюю, ми ще не все знаємо, — тож залишайтеся з нами, і на вас чекає сюрприз. А зараз — слово нашому спонсору, який надав вам цю замкову шпаринку в останню хвилинку...

— Дякую, Щасливий Холідей, — і всім вам, добрі люди, які дивляться НСМ! Яка ціна Раю? Надзвичайно низька! Прийдіть і побачите на власні очі Єлисейські Поля, щойно відкриті як ділянки для забудови для обмеженого кола замовників. Землю зігрівають теплі води неймовірної Затоки, кожна ділянка гарантовано щонайменше на вісімнадцять дюймів вища від рівня води під час найбільшого припливу, — і зовсім незначна передплата.... Ой, пізніше, друзі... Телефонуйте до Затоки — дев'ять-два, дев'ять-два-вісім! Я дякую вам, Джек Морріс та забудовники Райського куточка! Гадаю, що у нас є ще щось! Так, сер, гадаю, ми...

— Вони виходять з центрального виходу, — тихо сказала Патті. — Натовп ще не помітив Майка.

— Можливо, ще ні... Але вже скоро. Тепер ви дивитеся на головний вхід чарівного готелю "Санс Соупсі", — перлини Затоки, чиє керівництво жодним чином не відповідальне за долю втікача, бо воно постійно співпрацювало з владою, — згідно з заявою, яку щойно зробив начальник департаменту поліції Девіс. А поки ми чекаємо на подальший розвиток подій, — кілька важливих фактів з химерної кар'єри цієї напівлюдини, що виросла на Марсі...

Прямий ефір замлоїли швидкою нарізкою архівних кадрів: багато років тому стартує "Посланниця"; "Чемпіон" здіймається в небо тихо і без жодних зусиль завдяки "Лайл-Драйв"; марсіани на Марсі; тріумфальне повернення "Чемпіона"; фрагмент з першого фальшивого інтерв'ю "Людини з Марса": "Що ти думаєш про земних дівчат?...