Чужинець на чужій землі - Сторінка 27

Якщо ми його знайдемо, то, можливо, знайдемо й Бена. Його звуть Ґілберт Берквіст, і у мене є причини...

— Берквіст?

— Так його звуть. І у мене є всі причини підозрювати, що... Джилл, що трапилося? Перестань! Не непритомній, або — повір мені на слово — я кину тебе в басейн!

— Це ім'я... Чи існує ще якийсь Берквіст?

— Що? Думаю, що так... Судячи з результатів моїх пошуків, не схоже, що він — байстрюк; малоймовірно, що він — один-єдиний у своєму роді. Проте я говорю про саме того, з Виконавчого персоналу. А що? Ти з ним знайома?

— Ні. Але, якщо це той самий... Не думаю, що є сенс його шукати.

— Так... Говори, дівчино.

— Джубале... Вибач, мені дуже прикро, але я розповіла тобі не зовсім усе, що слід.

— Люди часто так роблять. Все нормально, розповідай.

Запинаючись, заїкаючись та бурмочучи собі під ніс, Джилліан таки спромоглася розповісти усе про тих двох чоловіків, яких раптово не стало. Джубал просто мовчки слухав.

— Ось і все, — сумно підбила підсумок вона. — Я закричала і налякала Майка... І він впав у той транс, в якому ви його бачили. А потім був той дійсно жахливий час, поки я намагалася дістатися сюди... Але про це я вам вже розповідала.

— Гм... так, говорила. Хотів би я, щоб і ти розповіла і про це також.

Вона почервоніла.

— Я не думала, що мені хтось повірить. І я була налякана. Джубале, вони можуть щось зробити з нами?

— Що? — здавалося, Джубал здивувався. — Зробити що?

— Кинути нас у в'язницю чи щось подібне?

— Ох, люба моя, це ще не злочин; це лише диво. Не зроблять. Але ця справа має більше нюансів, аніж кіт — бліх. Тож помовч і дай мені подумати.

Джилл мовчала. Джубал сидів спокійно хвилин десять. Врешті він розплющив очі і сказав:

— Не бачу твоєї проблемної дитини. Він, напевно, знову лежить на дні басейну.

— Так і є.

— Тож пірни і витягни його звідти. Потім витри та приведи сюди. Я хочу з'ясувати, чи може він повторити цей трюк за бажанням... І не думаю, що нам знадобляться глядачі. Хоча ні: нам потрібен один глядач. Скажи Анні, щоб вона вбралася у мантію Свідка і прийшла сюди, — і передай їй, що вона мені потрібна як представник своєї професії. А ще поклич Дюка.

— Так, Бос.

— Ти не можеш називати мене "бос", тому що я не сплачую за тебе податки.

— Так, Джубале.

— Так краще. Гм... Хотів би я мати тут когось, за ким би ми ніколи не сумували. На жаль, ми всі друзі. Як гадаєш, Майк може виконати той трюк з неживими предметами?

— Не знаю.

— Ми це з'ясуємо. Ну, чого ти тут стоїш? Витягни того хлопця з води і розбуди його. — Джубал замислено примружився. — Як можна схилити... ні, не спокушуся. Побачимося нагорі, дівчинко.

Розділ 12

Кількома хвилинами пізніше Джилл розповіла про експеримент Джубала. Анна була там: сиділа, загорнута у довгу білу мантію свого союзу; вона глянула на Джилл, але нічого не сказала. Джилл знайшла стілець і мовчки сіла поряд, оскільки Джубал був зайнятий: він щось надиктовував Дорказ. Не схоже було, що він помітив, як увійшла Джилл, бо диктував:

— ...з-під розкинутого тіла, змочивши один кутик килима і поступово просочуючись під нього, перед каміном розтікалася темно-червона калюжа, що привернула увагу двох лінивих мух. Міс Сімпсон прикрила рота рукою. "Господи! — промовила вона тихо і тривожно. — Улюблений килим татка!... І сам татко теж, як я бачу..." Кінець розділу, Дорказ, і кінець першої частини. Відправ це. І йди.

Дорказ встала, кивнула та всміхнулася до Джилл, взяла стенографічну машинку і вийшла. Джубал запитав:

— Де Майк?

— У своїй кімнаті, — відповіла Джилліан, — одягається. Скоро прийде.

— Одягається? — буркотливо повторив Джубал. — Я не говорив, що вечірка буде офіційною.

— Але він повинен одягтися.

— Навіщо? Для мене немає значення, чи твоя дитина гола, чи вбрана у вовняне пальто. До того ж сьогодні тепло. Приведи його сюди.

— Будь ласка, Джубале. Він повинен навчитися правильно поводитися. Я так стараюся, щоб навчити його.

— Пфф! Ти намагаєшся нав'язати йому свою власну вузько направлену мораль середнього класу з територій Біблійного поясу[20]. Не думай, що я цього не бачу.

— Неправда! Я не маю жодного стосунку до його моралі; я просто навчаю його необхідних звичаїв.

— Звичаї, мораль — чи є якась різниця? Жінко, ти розумієш, що робиш? Тут, волею Бога чи випадку, ми маємо особистість, не зіпсуту психічними заборонами нашого племені, а ти хочеш перетворити його на карбовану копію кожного четвертого конформіста на цій заляканій землі! Чому б тобі не довести це до кінця? Дай йому портфель і змусь носити його, куди б він не йшов; примусь його відчувати сором, якщо він й досі не знає, що це таке.

— Я не роблю нічого такого! Я просто намагаюся вберегти його від неприємностей. Це для його ж добра.

Джубал гмикнув.

— Цим вони виправдовуються перед котом за мить до операції.

— О! — Джилл зупинилася; потім продовжила, полічивши до десяти, офіційно і холодно: — Це ваш будинок, докторе Гаршоу, і ми — ваші боржники. Якщо дозволите, я зараз же сходжу за Майклом. — Вона встала, щоб вийти.

— Зачекай, Джилл.

— Сер?

— Сядь — і, заради Бога, не намагайся бути такою ж норовливою, як я: у тебе немає моїх років практики. А зараз дозволь мені дещо тобі пояснити: ти не в боргу переді мною. І не можеш бути моєю боржницею. Це неможливо, тому що я ніколи не роблю того, чого не хочу. Як і будь-хто, але я завжди цього дотримуюся. Тож не вигадуй борг, якого не існує, — бо, навіть не помітивши цього, ти почнеш відчувати вдячність. А це — перший крок до цілковитої моральної деградації. Ґрокнула? Чи ні?

Джилл прикусила губу, а потім посміхнулася:

— Не впевнена, що знаю, що означає "ґрокати".

— Я теж. Але маю намір вчитися у Майка, поки можу. Проте я говорив абсолютно серйозно. "Вдячність" — це евфемізм образи. Я не зважаю на образи більшості людей, але мені неприємно чути таке від гарненьких юних дівчаток.

— Годі вам, Джубале. Я не ображаюся на вас, бо це безглуздо.

— Сподіваюся, що ні... Але точно ображатимешся, якщо не викинеш з голови помилкове враження, що ти переді мною в боргу. Японці мають п'ять різних способів говорити "дякую", і кожен із них літературно перекладається як образа різного ступеню. Якби ж англійська мала таку ж вроджену чесність! Натомість англійською можна точно визначити сентиментальність, яку нервова система нормальної людини сприйняти просто не здатна. Ось "вдячність", наприклад.

— Джубале, ви старий цинік. Я вдячна вам — і надалі теж буду вдячна.

— А ти — сентиментальна маленька дівчинка. І це перетворює нас на ідеальну пару... Гм... Тож злітаймо на вихідні у Атлантік-Сіті для недозволених розваг — тільки ми двоє.

— Годі вам, Джубале!

— Бачиш глибину твоєї вдячності тепер — коли я спробував зіграти на ній?

— О, я готова. Як скоро вилітаємо?

— Пф-ф! Нам потрібно було вилетіли сорок років тому, — тож помовч. І ще одне: я хочу зробити так, щоб з тобою було все добре; а хлопець дійсно повинен вивчити людські звичаї. Його потрібно навчити знімати взуття в мечеті; надягати капелюх у синагозі; прикривати свою наготу, коли цього вимагатимуть заборони, — інакше шамани нашого племені спалять його за відхилення від норм. Але, дитинко, заклинаю тебе міріадами оманливих втілень Арімана[21] — не промивай йому мізки у процесі. Спершу переконайся, що він ставиться до всього цього достатньо цинічно.

— Гм... Я не впевнена, що зможу це зробити. Джубале, Щось не схоже, щоб Майкові взагалі був притаманний цинізм.

— Невже? Так? Ну, то я докладу до цього руку. Чому він затримується? Хіба Майк вже не повинен був одягтися?

— Я перевірю.

— За хвилину, Джилл, я поясню тобі, чому не переймаюся тим, щоб звинуватити когось у викраденні Бена... Звіти, котрі я отримую, відколи найняв детективів, підтверджують, що це — тактично правильне рішення. Якщо Бена заарештували незаконно, то ми хоча б не повинні давати їм привід знищувати докази та позбавлятися Бена. Якщо він живий, то сам скористається шансом вижити. Але у першу ніч, коли ти приїхала, я зробив дещо інше. Знаєш Біблію?

— Ну, не дуже добре.

— Вона заслуговує на вивчення: в ній містяться дуже практичні поради для більшості надзвичайних ситуацій, ось наприклад: "Хто робить зло, ненавидить світло..." Це Євангеліє від Іоана чи ще від когось, те місце, де Ісус звертається до Никодима. Я очікував на спроби забрати у нас Майка у будь-який момент; адже не схоже, щоб ти потурбувалася ідеально замести сліди. А якщо вони спробують? Що ж, це віддалене місце, і у нас немає важкої артилерії. Але є одна зброя, що затримає їх: це світло. Рекламний прожектор, що приверне увагу. Тож я зробив кілька дзвінків і домовився про те, що будь-який шум тут стане публічним. Не просто трохи публічності, яку правління зможе приховати, ні — але великі плювки публічності, на весь світ одразу. Деталі не мають значення: де і як встановлені камери, які лінії прямої трансляції залучено. Я хочу сказати, що коли тут розіграється бій, то це покажуть одразу три мережі, а численні відстрочені для показу повідомлення будуть доставлені V.I.P. по всьому світу — зразу всім. І цього вистачить для того, щоб впіймати нашого Ясновельможного Генерального Секретаря на гарячому. — Гаршоу спохмурнів. — Я не можу утримувати цей захист безкінечно — у цьому слабкість мого плану. Якщо чесно, то, коли я його встановлював, переймався тим, як зробити це якнайшвидше, — тому що очікував, що щось точно має статися впродовж двадцяти чотирьох годин. А зараз я переймаюся протилежним. Тому гадаю, що нам потрібно швидко спровокувати якусь дію, поки я можу утримувати прожектор, скерований просто на нас.

— Яку дію, Джубале?

— Не знаю. Я думаю над цим впродовж останніх трьох днів, — так, що навіть не можу отримувати задоволення від, їжі. Проте коли ти розповіла ту неймовірну історію, що трапилася, коли вони намагалися схопити вас двох у квартирі Бена, мене осяяла нова ідея.

— Пробачте, що не розповіла раніше, Джубале. Проте я не думала, що мені хтось повірить, — і мушу сказати, що мені б стало краще, якби ви мені не повірили.

— Я не сказав, що повірив тобі.

— Що? Але ви...

— Я думаю, що ти казала правду. Сон — це теж своєрідний досвід, так само, як і гіпнотична ілюзія. Але те, що станеться у цій кімнаті впродовж наступних тридцяти хвилин, засвідчить Справедливий Свідок і камери, які...