Чужинець на чужій землі - Сторінка 31

Але тобі потрібно змусити пістолет зникнути. Ти зможеш це зробити?

Майк зробив коротку паузу.

— Думаю, я ґрокнув. Пістолет — погана річ. Але він може бути потрібний для людини, щоб залишитися цілісною.

Він подумав:

— Я можу це зробити.

— Добре. Майку, я збираюся показати тобі пістолет. Пістолет — це погана річ.

— Пістолет — це дуже погана річ. Я змушу її зникнути.

— Не змушуй його зникати, як тільки побачиш.

— Не треба?

— Ні. Я підніму пістолет і почну наводити його на тебе. Ось так. До того як я це зроблю, змусь його зникнути. Але не зупиняй мене, не роби мені боляче, не вбивай мене, не роби зі мною нічого. Лише пістолет. І також не марнуй мене, як їжу.

— О, ніколи, — переконливо сказав Майк.

— Коли ти відділишся від тіла, мій брате Джубал, я сподіваюся, що мені дозволять з'їсти тебе, шануючи та пестячи з кожним шматочком... Аж доки я ґрокну тебе з усією повнотою.

Гаршоу вгамував блювотний рефлекс, якого не відчував уже десятки років, і похмуро відповів:

— Дякую, Майку.

— Це я маю тобі дякувати, мій брате. А якщо станеться так, що мене оберуть раніше, ніж тебе, — сподіваюся, що ти вважатимеш мене вартим ґрокання. І поділишся мною із Джилл. Ти поділишся мною із Джилл? Будь ласка?

Гаршоу глянув на Джилл і побачив, що її обличчя залишалося спокійним. Він подумав про те, що вона, напевно, як медсестра, звикла і не до такого.

— Я поділюся тобою з Джилл, — урочисто пообіцяв він.

— Проте, Майку, ніхто з нас не буде сьогодні їжею, і найближчим часом також. Просто зараз я збираюся показати тобі цей пістолет, — а ти чекай, поки я скажу... і тоді ми будемо дуже обережні. Бо до того, як я буду готовий відділитися від тіла, я маю ще безліч справ.

— Я буду обережний, мій брате.

— Добре. — Гаршоу нахилився, тихо бурмочучи щось собі під ніс, і висунув нижню шухляду столу: — Дивися сюди, Майку. Бачиш пістолет? Я збираюся встати і відійти ліворуч. Я не хочу направляти його на тебе. Так... Майку, ще ні...

Гаршоу потягнувся за пістолетом вкрай застарілого поліційного зразка і витяг його з шухляди.

— Приготуйся, Майку. Зараз! — І Гаршоу зробив усе можливе, щоб направити зброю на Людину з Марса. Та раптом його руки спорожніли. Ні шоку, ні потрясіння, ні скручування — нічого: пістолет просто зник, і все.

Джубал зрозумів, що тремтить, але вгамував це.

— Ідеально, — сказав він до Майка. — Ти забрав пістолет ще до того, як я встиг його на тебе направити. Просто ідеально.

— Я щасливий.

— Так само, як і я. Дюку, камери це записали?

— Так. Я вставив нові картриджі з плівкою. Хоч ви і не просили.

— Добре. — Гаршоу зітхнув і зрозумів, що дуже втомився. — На сьогодні все, дітки. Біжіть собі. Йдіть плавати. Ти теж, Анно.

Анна сказала:

— Бос? Скажеш мені, що записалося на плівці?

— Хочеш залишитися і подивитися?

— О, ні! Я не можу. Не ті частини, які я Свідчила. Але я б хотіла знати — пізніше, — чи записали вони те, що помітила я.

— Добре.

Розділ 13

Коли вони пішли, Гаршоу почав давати інструкції Дюку, а потім сердито буркнув:

— Чого ти такий кислий?

— Бос, коли ви збираєтеся позбутися цього упиря?

— Упиря? Ну що за неотесаний селюк!

— Добре, нехай я родом з Канзасу. Але ви не знайдете жодного випадку канібалізму в Канзасі, — всі вони зафіксовані далеко на заході. У мене є власні міркування про те, хто селюк, а хто ні... Але я їстиму на кухні, аж доки ми не позбудемося його.

Гаршоу холодно відповів:

— Навіть так? Не створюй собі незручностей. Анна може підготувати папери на твоє звільнення за п'ять хвилин... І тобі знадобиться не більше десяти хвилин, щоб спакувати свої комікси та ще одну сорочку.

Дюк якраз встановлював проектор. Він зупинився і виструнчився:

— О, я не мав на увазі, що я хочу звільнитись.

— А для мене твої слова якраз це й означали.

— Але... Я хотів сказати... Що за чорт? Я їв на кухні безліч разів.

— Так і було. Через твої власні переконання або щоб створити додаткову роботу для дівчат. Або щось у тому стилі. Ти міг би отримати і сніданок у ліжко — мені-то що, — якби зміг підкупити дівчат приготувати його для тебе. Але ніхто з тих, хто спить під моїм дахом, не відмовлятиметься їсти за моїм столом через те, що не бажає їсти разом з іншими. Так сталося, що я належу до вже майже зниклого покоління: я старомодний джентльмен, а це означає, що я можу бути справді огидним сучим сином, якщо мені так захочеться. І просто зараз саме той випадок... Нечувано, щоб якийсь невихований, забобонний, упереджений селюк дозволяв собі вказувати мені, хто може, а хто не може їсти за моїм столом. Якщо я захочу вечеряти з митарями та грішниками — це моя особиста справа. Але я не розділю й шматка хліба з ханжею.

Дюк почервонів і повільно промовив:

— Я повинен був би врізати вам — і я врізав би, якби ви були мого віку.

— Не дозволяй цьому факту зупинити тебе, Дюку. Я можу бути сильнішим, ніж ти думаєш... А якщо й ні, то у бійку, ймовірно, втрутяться й інші. Думаєш, що зможеш впоратися з Людиною з Марса?

— З ним? Та я переломлю його надвоє однією рукою!

— Можливо... Якщо зможеш до нього доторкнутися.

— Що?

— Ти бачив мою спробу направити на нього револьвер. Дюку, де револьвер? Перед тим, як піти розминати біцепси, зупинися й подумай, чи що ти там робиш, — замість того щоб думати. Знайди пістолет. Потім скажеш мені, чи й досі ти думаєш, що зможеш переламати Майка надвоє. Але спочатку знайди пістолет.

Дюк наморщив лоба, потім пішов встановлювати проектор.

— Якийсь фокус. Таке показують у фільмах.

Гаршоу сказав:

— Дюку, припини бавитися з тим проектором. Сядь. Після того як ти підеш, я подбаю про нього, і самостійно запущу плівку. Але перед тим я хотів би поговорити з тобою кілька хвилин.

— Що? Джубале, я не хочу, щоб ви чіпали цей проектор. Кожного разу, коли ви це робите, то виводите його з ладу. Це чутливий пристрій.

— Я сказав, сядь.

— Але...

— Це мій проектор, Дюку. Я зламаю цю чортову штуку, якщо захочу. Чи покличу Ларрі, щоб він увімкнув його для мене. Але не прийму послуг від людини, яка відмовилася зі мною працювати.

— Дідько, я не відмовлявся! Ви стали вередливі й глухі й звільнили мене без причини.

— Сядь, Дюку, — тихо сказав Гаршоу. — Просто сядь... і дозволь мені врятувати тобі життя — або забирайся звідси так швидко, як тільки зможеш. Одяг і зарплатню я відправлю слідом. Не зупиняйся, щоб спакувати речі: це надто ризиковано, до цього ти можеш і не дожити.

— Що, в дідька, це означає?

— Саме те, що я й сказав. Дюку, не має значення чи звільнився ти сам, чи тебе звільнили; ти перестав тут працювати, коли заявив, що більше не їстимеш за моїм столом. Тим не менше, думаю, тобі не сподобається, якщо тебе вб'ють у моєму домі. Тож сядь і дозволь мені зробити все, щоб цього уникнути.

Дюк здавався наляканим, відкрив рот, закрив його і сів. Гаршоу продовжував:

— Ти водний брат Майка?

— Що? Звичайно ж, ні. О, я чув подібні балачки — але це, якщо запитаєте мене, пуста маячня.

— Це не маячня, і тебе ніхто ні про що не питав; ти не достатньо знаєш, щоб мати про це свою думку. — Гаршоу гмикнув.

— Дуже погано. Я не збирався тебе звільняти — і я, Дюку, не хочу цього робити; ти гарно виконував свою роботу з обслуговування приладів, таким чином оберігаючи мене від роздратування на цю механічну буфонаду, в якій я абсолютно не розбираюся. Але я мушу не просто безпечно вивести тебе звідси, але й з'ясувати, хто тут ще не водний брат Майка, і простежити за тим, щоб вони або стали ними, — або забрати їх звідси до того, як з ними щось трапиться.

Джубал покусував губу, пильно вдивляючись у стелю.

— Можливо, вистачить точної офіційної обіцянки від Майка не шкодити нікому без спеціального дозволу. Гм... Ні, я не можу ризикувати: тут надто часто клеять дурня, тому завжди є така можливість, що Майк може неправильно зрозуміти те, що насправді є лише розвагою. Скажімо, якщо ти — або, ймовірніше, Ларрі, оскільки тебе вже тут не буде — візьме й штовхне Джилл у басейн, то може опинитися там же, де й той пістолет, — іще до того, як я зможу пояснити Майку, що це просто розвага і Джилл нічого не загрожує. Я не хочу, щоб Ларрі помер через недогляд. Він має право розібратися зі своїми чортовими дурницями без того, щоб йому вкоротили віку через мою безтурботність. Дюку, я вірю, що кожен сам несе свій хрест... Але, тим не менше, немає виправдання дорослому, який замість іграшки дає дитині протипіхотну міну.

Дюк повільно промовив:

— Бос, це звучить так, начебто у вас поїхав дах. Це дурниці. Майк і мухи не образить; я відмовився через всі ці балачки про канібалізм, але не зрозумійте мене неправильно: я ж знаю, що він — просто дикун і просто не знає нічого іншого. Прокляття, бос, та він же спокійний, як ягня. Він ніколи нікому не зашкодить.

— Ти так думаєш?

— Впевнений.

— Ну що ж, у тебе в кімнаті є два чи три пістолети. Я кажу тобі, що він небезпечний і що сезон полювання на марсіан відкрито. Тож обери пістолет, якому ти довіряєш, спустись вниз, до басейну, і вбий його. Не хвилюйся про закон: я буду твоїм адвокатом і гарантую, що тебе ніколи ні в чому не звинуватять. Ну ж бо, зроби це!

— Джубале... Але ж ви ж не це маєте на увазі.

— Ні. Ні, я справді маю на увазі саме це. Тому що ти не зможеш. Якщо ти спробуєш, твій пістолет опиниться там же, де і мій револьвер, а якщо ти його розлютиш, то напевно зникнеш разом із пістолетом. Дюку, ти не знаєш, з чим маєш справу. І навіть я не до кінця впевнений, що розумію, який же він небезпечний — не те, що ти. Майк не "спокійний, як ягня", і він не дикун. Підозрюю, що це ми дикуни. Ти колись тримав змій?

— Гм... Ні.

— А я тримав — ще у дитинстві. Думав тоді, що стану зоологом. Одного разу взимку десь у Флориді я вполював, як мені здалося, червоного вужа. Знаєш, як вони виглядають?

— Я не люблю змій.

— Знову упередженість — класова упередженість. Більшість змій безпечні і корисні, а доглядати за ними весело. Червоний вуж гарний — він червоного, чорного і жовтого кольорів, це покірний і вродливий домашній улюбленець. Я думав, що подобаюся цьому маленькому другові, — нехай навіть у його туманній манері рептилії. Звісно ж, я знав, як поводитися зі зміями, як не тривожити їх і не давати їм можливості вкусити: тому що навіть укус неотруйної змії — це не дуже приємна річ.