Чужинець на чужій землі - Сторінка 98

І те, як лестить мені Дюк, назвавши "левантійською хвойдою". Я безперечно значно гнучкіша, ніж була; на заняттях, коли я викладаю, то завжди сиджу в позі лотоса — хоча раніше могла лише присісти й підвестися через постійні запаморочення.

Але це трапилося швидко, — продовжувала Рут. — Сем був професором східних мов у місцевому університеті, в місті У. Він почав ходити в храм тому, що це був єдиний спосіб вивчити марсіанську. Суто професійна мотивація — його взагалі не цікавила церква. А я ходила, щоб наглядати за ним... Ходили чутки, повсюдно пліткували — а я була ревнивою дружиною, навіть більш одержимою ревнощами, ніж середньостатистична.

Тож ми займалися в Третьому Колі. Сем вивчав мову дуже швидко; натомість я сама безжально зависла, і навчання давалося мені важко тому, що я не хотіла випускати його з поля зору. А потім — бабах! Трапилося диво. Несподівано ми почали думати марсіанською. Спершу лише трохи... Проте Майк відчув це і одного вечора залишив нас після служби Третього Кола. Тоді Майкл і Джилліан розділили з нами воду. Врешті-решт я зрозуміла, що в мені було все те, що я зневажала в інших жінках, — і знала, що мені слід зневажати свого чоловіка за те, що він дозволяв мені це ненавидіти, і його самого — за те, що він із собою зробив. Все це англійською, з вкрапленнями івриту. Тож я проплакала увесь день, стогнала й усіляко дошкуляла Сему... І не могла дочекатися, коли повернуся і розділю більше води й знову стану ближчою того вечора.

Після цього поступово ставало все легше — але не зразу, оскільки нас штовхнули у внутрішнє коло так швидко, як ми тільки могли це прийняти. Майкл знав, що нам потрібна допомога, й хотів дати нам безпеку і мир Гнізда. Тож коли настав час нашого Розділення води, я все ще не могла зібрати себе докупи без постійної допомоги. Я знала, що хотіла, щоб мене прийняли в Гнізді, — і що, коли почала одного разу, дороги назад вже не буде. Проте не була впевнена, що зможу злитися з сімома іншими людьми. Я безглуздо боялася; коли ми йшли, то я майже благала Сема повернутися додому. — Вона замовкла й підняла погляд, — не усміхнена, але блаженна; пухкенький янгол з великою ложкою для мішання в руці. — Потім ми зайшли в Сокровенний Храм, і на мене впало світло, а наші мантії раптом зникли... Всі інші вже були в басейні й кликали нас марсіанською приєднатися й розділити воду життя. Я кинулась у той басейн, пірнула — і відтоді так і не піднялася на поверхню!

І ніколи не хотіла. Тож не хвилюйся, Бене, — ти вивчиш мову, й оволодієш самоконтролем, і отримаєш віддану допомогу від усіх нас на кожному кроці твого шляху. Відкинеш тривоги й стрибнеш у той басейн сьогодні ввечері; я розкрию обійми, щоб впіймати тебе. Всі ми розкриємо обійми, вітаючи тебе вдома. А зараз візьми цю тарілку для Дюка й передай йому, що я сказала, що він — свиня... Проте свиня чарівна. А ось ця — для тебе. О, звичайно, ти можеш їсти скільки забажаєш! Поцілуй мене і йди; у Рутті ще є справи.

Він доставив поцілунок, повідомлення й тарілку, потім зрозумів, що все-таки досі трохи голодний... Але, тим не менше, не зосередився на їжі — оскільки побачив Джилл, Що розляглася на одному з широких м'яких диванів і, очевидно, спала. Він сів навпроти неї, насолоджуючись приємним видовищем і розмірковуючи над тим, що Доун та Джилл були ще більше схожими між собою, ніж він це усвідомив вчора ввечері.

Він підняв погляд після того, як відкусив шматочок і побачив, що вона розплющила очі й посміхається йому.

— Ти є Бог, любий... Як пахне смачно.

— А ти смачно виглядаєш. Проте я не хотів тебе будити, — він встав і сів біля неї, поклавши шматочок їй у рот. — Сам готував — Рут лише трохи допомогла.

— Знаю. Це теж добре. Дюк сказав мені не заходити до кухні, тому що Руті читала тобі корисну-для-душі лекцію. Ти мене не розбудив; я просто байдикувала, поки ти не прийшов. Я не спала всю ніч.

— Зовсім?

— Повік не стулила. Проте не втомлена — самопочуття прекрасне. Лише голодна. Це натяк.

Тож він її погодував. Вона дозволила йому це зробити, навіть не ворухнувшись і не використовуючи рук.

— А ти спав? — запитала вона через якийсь час.

— Так, трохи.

— Достатньо? Ні, ти — достатньо. Але як довго спала Доун? Більше двох годин?

— О, більше — я в цьому впевнений.

— Тоді з нею все добре. Дві години сну для нас — це те ж саме, що й вісім колись раніше. Я знала, яку приємну ніч ви обоє збираєтеся провести, але трохи хвилювалася, що вона не зможе відпочити.

— Що ж, це була неймовірна ніч, — визнав Бен, — хоча я й був — ну, здивований — тим, як ти підштовхнула її до мене.

— Шокований, ти хотів сказати. Я знаю тебе, Бене, — можливо, навіть краще, ніж ти сам себе знаєш. Ти приїхав сюди вчора з цілим клубком ревнощів. Думаю, тепер це минулося. Так?

Він знову глянув на неї.

— Думаю, що так.

— Добре. У мене теж була прекрасна й щаслива ніч — без жодних тривог, бо я знала, що ти у гарних руках. Найкращих руках; кращих за мої.

— О, ні!

— Гм... Я ґрокаю, що якась частка ревнощів ще залишилася. Але сьогодні ввечері ми змиємо їх водою, — вона підвелася, потягнулася до краю дивана — і тут Бену здалося, що пачка цигарок з кінця столу перестрибнула кілька дюймів і впала в її руки.

— Здається, ти теж навчилася кількох спритних трюків.

На якусь секунду вона, здавалося, була спантеличена, а потім посміхнулася.

— Кількох. Їх небагато. Це звичайні фокуси. "Я лише яйце", як говорить мій вчитель.

— Як ти це робиш?

— Ну, я просто свиснула, але марсіанською. Спочатку ти ґрокаєш предмет; потім ґрокаєш, що ти хочеш з ним зробити... Майку! — вона помахала. — Ми тут, любий!

— Йду, — Людина з Марса підійшов прямо до Бена й потиснув йому руку. — Дозволь глянути на тебе, Бене! Чесне слово, я страшенно радий тебе бачити!

— А я радий бачити тебе. І бути тут.

— І ми збираємося змусити тебе залишися. Десь на три дні? І справді — на три дні!

— Мені потрібно працювати, Майку.

— Побачимо. Всі дівчата у захваті — готуються до твоєї вечірки сьогодні ввечері. Можемо також скасувати на сьогодні усі служби та заняття на решту дня — це буде зовсім не складно.

— Патті вже внесла всі необхідні зміни до розкладу, — сказала Джилл Майку. — Вона просто не хотіла тебе цим турбувати. Доун, Рут і Сем збираються забезпечити все необхідне. Патті вирішила скасувати також і вранішній сеанс — тож ти вільний впродовж усього дня.

— Гарні новини, — Майк сів, поклав голову Джилл собі на коліна, нахилився до Бена, обійняв його однією рукою й зітхнув. На ньому був той самий одяг, що і під час зовнішньої зустрічі: вишуканий діловий костюм; бракувало лише черевиків. — Бене, ніколи не починай проповідувати. Я дні і ночі поспіль поспішаю з однієї роботи на іншу, розповідаючи людям, що їм ніколи не слід поспішати. Я в боргу перед тобою, Джилл та Джубалом більше, ніж перед ким-небудь іншим на цій планеті, — і, хоча ти тут іще з учорашнього дня, я лише зараз зміг з тобою привітатися. Як ти? Здається, ти у хорошій формі. Насправді так мені сказала Доун.

Бен зрозумів, що червоніє.

— У мене все добре.

— Це чудово. Тому що — повір мені — гірські племена будуть сьогодні невгамовні. Проте я ґрокатиму поблизу й підтримуватиму тебе. Наприкінці вечірки ти будеш свіжішим, ніж на її початку, — хіба не так, Маленький Братику?

— Так, — погодилася Джилл. — Бене, ти не повіриш, поки цього не зроблять для тебе, але Майк може дати тобі силу, — фізичну силу, я маю на увазі, а не тільки моральну підтримку. Я можу лише трохи. Майк робить це по-справжньому.

— Джилл може багато, — улестив її Майк. — Маленький Братик — це опора сили для кожного. Минулої ночі точно була, — він посміхнувся до неї, потім заспівав:

Ти ніколи не знайдеш дівчину, як Джилл.

Ані жодної на цілий мільярд.

З усіх тістечок, які раніше куштував

Найбажаніша наша Джилліан!

— Хіба не так, Маленький Братику?

— Тьху на тебе! — відповіла Джилл, помітно задоволена, накрила його руку своєю й стисла. — Доун точнісінько як я, і ти це знаєш кожною клітинкою. Як ми і хотіли.

— Можливо. Але ти тут, — а Доун внизу, перевіряє можливі неточності. Вона зайнята, а ти ні. Важлива різниця — хіба не так, Бене?

— Можливо.

Кекстон зрозумів, що їх відверта поведінка починає його бентежити — навіть у цій надзвичайно невимушеній обстановці. Йому б хотілося, щоб вони або припинили ці ніжності, або дозволили йому піти. Замість цього Майк продовжував притискати Джилл до себе однією рукою, тоді як другою обійняв Бена за талію... І йому довелося визнати, що Джилл радше підтримує його, аніж навпаки. Майк дуже серйозно промовив:

— Бене, така ніч, як минула, що допомагає групі зробити великий стрибок до Восьмого Кола, надзвичайно збуджує мене. Дозволь розповісти тобі дещо з уроків для Шостого. Ми, люди, маємо те, про що мій колишній народ навіть не мріє. Вони цього не вміють. Мені відома цінність цього явища, надзвичайно коштовного для мене, — тому, що я знаю, як воно — цього не мати. Це благословення — бути жінкою чи чоловіком. Чоловік та Жінка, яких створив Він — найбільший скарб, який Ми-Ті-Хто-Є-Бог, винайшли. Правильно, Джилл?

— Надзвичайно правильно, Майку, — і Бену тепер відома Істина. Проте заспівай ще й пісню про Доун, любий.

— Добре.

Ардент — наша прекрасна Доун.

Бен ґрокнув з перших хвилин —

Вона купує нові сукні щоранку,

Проте ніколи не купує штанів.

Джилл захихотіла й вигнулася.

— Ти озвучував це їй?

— Так, — і отримав велике схвалення Бронкса, а ще поцілунок для Бена. Скажи, на кухні хтось сьогодні був? Я щойно згадав, що не їв вже кілька днів. Чи, можливо, років; не пам'ятаю точно.

— Думаю, Рут, — промовив Бен, розплутуючи обійми та підводячись. — Я гляну.

— Це може зробити Дюк. Агов, Дюку! Глянь, чи можна знайти когось, хто б міг під живити мене порцією пшеничних млинців зростом з тебе — і галоном кленового сиропу.

— Добре, Майку, — відгукнувся Дюк.

Бен Кекстон не наважився виконати доручення, бо його про це не просили. Тож він вигадав виправдання й озирнувся.

— Джубале, — переконливо сказав Кекстон. — Я б узагалі тобі про це не розповідав би — якби це не було потрібно для того, щоб пояснити, що я відчуваю і чому хвилююся за них. За всіх. За Дюка, за саму Джилл — та за всіх інших жертв Майка. Але того ранку я вже сам був на півдорозі до того, щоб думати, що це все — нормально; пекельно дивно, але весело.