Дев'яносто третій рік - Сторінка 37

В простінках між вікнами стояло на різьблених дубових п’єдесталах шість мармурових бюстів: Єрмолая Візантійського, навкратичного граматика Атенея, Свіди, Казабона, французького короля Хлодвіга і його канцлера Анахалуса, що був, між іншим, таким же канцлером, як Хлодвіг королем.

У бібліотеці зберігалося чимало книг, одна з них дуже уславлена. Це був фоліант in quarto, з гравюрами, із виведеним великими літерами заголовком: "Святий Варфоломій" і підзаголовком: "Євангеліє від святого Варфоломія, з додатком дисертації Пантенія, християнського філософа, з питання про те, чи треба вважати це євангеліє за апокрифічне і чи є святий Варфоломій та ж сама особа, що й Нафанаїл". Ця книга, як унікум, лежала на окремому пюпітрі посеред бібліотеки. В минулому сторіччі спеціально приїжджали подивитися на неї.

7. Горище

Горище, що мало, як і бібліотека, довгасту форму, відповідну до форми моста, було звичайним собі горищем. Це велике приміщення, освітлене шістьма даховими вікнами, було напхане соломою і сіном. Єдиною його прикрасою була фігура святого Варнави на дверях з написом під нею: "Barnabus sanctus falcem jubet ire per herbam"[120].

Отже, простора й висока шестиповерхова башта з проробленими подекуди бійницями і єдиним виходом через залізні двері в мостовий замок, який закінчувався звідним містком; за баштою — ліс; перед баштою — високе, вкрите вереском плато, вище за міст і нижче за башту; під мостом, між баштою і плато, глибокий і вузький ярок, порослий чагарями, де взимку вирував бурхливий потік, навесні протікав невеликий струмок, а влітку висихав зовсім, — от що являв собою Тур-Говен, прозваний Тургом.

X. ЗАЛОЖНИКИ

Минув липень, почався серпень. Героїчний і жорстокий подих пройшов над Францією. Два привиди промайнули на горизонті: Марат з ножем у боку і Шарлотта Корде з відтятою головою. Все ставало грізним. Вандея, розбита у великій стратегічній війні, перейшла до малої, ще страшнішої, як ми вже казали. Тепер ця війна перетворилася в безперервний бій в лісах і заростях. Велика, так звана "католицька й королівська", армія стала зазнавати поразок. Декретом Конвенту до Вандеї послана була майнцська армія. Вісім тисяч вандейців загинуло під Ансенісом. Вандейців відтіснили від Нанта, вибили з Монтегю, вигнали з Туара та Нуамутьє, викинули геть з Шолле, Мортаня і Сомюра. Вони залишили Партене, відступили від Кліссона і від Шатійона. Вони втратили прапор під Сент-Ілером, були розбиті під Порніком, під Саблем, під Фонтене, під Дує, під Шато д’О, під Пон-де-Се. Були оточені в Люсоні, насилу встигли відступити від Шатеньєре і ганебно втекли під Рош-сюр-Іон. Але вони загрожували Ла-Рошелі, і, крім того, біля Гернсея англійська ескадра під командою адмірала Крейга, у якій були найкращі офіцери французького флоту, чекала тільки сигналу від маркіза де-Лантенака, щоб висадити десант з кількох англійських полків. Цей десант міг вернути перемогу роялістському бунтові.

Пітт був державний злочинець. В політиці зрада те ж саме, що в озброєнні кинджал. Пітт разив кинджалом нашу країну і зраджував свою, бо збезчещувати свою батьківщину значить зраджувати її. При ньому і через нього Англія провадила "пунічну"[121] війну. Вона шпіонила, шахраювала, брехала. Не гребувала браконьєрством і підлотами, доходила до найдріб’язковіших виявів своєї ненависті до нас. Вона скуповувала французьке сало, що продавалося по п’ять франків за фунт. В Ліллі захопили в одного англійця листа від Пріджента, Піттового агента в Вандеї, де між іншим писалося: "Грошей прошу не шкодувати. Ми сподіваємося, що вбивства робитимуться з обачністю. Переодягнені священики й жінки найпридатніші для цієї справи люди. Пошліть шістдесят тисяч фунтів у Руан і п’ятдесят тисяч у Канн". Цей лист Барер читав 1 серпня у Конвенті. Дикі розправи Паррена, а пізніше звірства Карр’є були відповіддю на такі підлі підступи. Республіканці Меца і республіканці півдня Франції просили відрядити їх проти бунтівників. Виданий був декрет про сформування двадцяти чотирьох спеціальних рот, які мали палити всюди в "Діброві" живоплоти й огорожі. Настав нечувано напружений час. Війна припинялася в одному місці, тільки щоб спалахнути в іншому. Ніякої пощади! Полонених не брати! — це було гасло обох воюючих таборів. Історія цього часу вкрита страшною тінню.

У цьому серпні був обложений Тург.

Одного вечора, коли вже в небі засвітилися зірки і в тиші літнього присмерку не шелестів жоден листочок у лісі, жодна травинка в полі, почулися звуки сурми. Вони лунали з висоти башти.

На ці звуки знизу відповів ріжок.

На вершині башти стояв озброєний чоловік. Унизу розкинувся в сутіні цілий табір.

Навколо Тур-Говена копошилися темні постаті, ледве помітні в густому присмерку. Це був бівуак. Подекуди під деревами лісу і між кущами вереску на плато вже запалювалось багаття, і темрява потроху пронизувалася світляними крапками, немов землі теж захотілося, як і небу, оздобити себе зорями. То були зловісні зорі — зорі війни! Бівуак з боку плато тягся до рівнини, а з боку лісу заглиблювався в гущавину. Тург був оточений з усіх боків.

Розміри бівуака обложників свідчили, що тут чимало війська. Табір стиснув фортецю щільним кільцем, яке з боку башти доходило до скелі, а з боку моста — до самого рову.

Вдруге пролунала сурма і вдруге відізвався ріжок.

Сурма питала, ріжок відповідав. Башта спитала табір: "Чи можна з вами говорити?", і ріжок відповів: "Можна".

Конвент не вважав вандейців за воюючу сторону і своїм декретом забороняв переговори з "розбійниками" через парламентерів. Доводилося вишукувати всякі інші способи, які допускаються міжнародним правом у звичайній війні, але заборонені у війні громадянській. Тому й провадилися ці перегуки між селянською сурмою і військовим ріжком. Перший сигнал сурми мав тільки привернути увагу, другий означав запитання, і якби ріжок на нього відповів мовчанням, це означало б відмову. Але він відгукнувся, отже, дав згоду. На кілька хвилин настало перемир’я.

Коли ріжок заграв удруге, чоловік, що стояв на вершині башти, заговорив, і обложники почули таке:

"— Чуєте, люди, що мене слухаєте: я Гуж-ле-Брюан, прозваний Згубою синіх, бо багато ваших я повбивав, а також Іманусом, бо я вб’ю вас ще багато більше, ніж убив. Мені відрубали на стволі моєї рушниці палець в атаці під Гранвілем, ви гільйотинували в Лавалі мого батька, мою матір і мою сестру Жакеліну, що мала вісімнадцять років. От хто я такий.

Я говорю вам від імені монсеньйора маркіза Говена де-Лантенака, віконта де-Фонтене, принца Бретонського, володаря Семи лісів і мого господаря.

Знайте передусім, що монсеньйор маркіз, перед тим як замкнутися у цій башті, яку ви обложили, призначив, щоб далі провадити війну, шість ватажків, шість своїх заступників. Дельєрові він доручив місцевість між Брестським і Ернейським шляхами, Третокові — місцевість між Рое і Лавалем, Жаке, прозваному Тальєфером, — границю верхнього Мена, Гольє, прозваному великим П’єром, — Шато-Гонтьє, Леконтові — Краон, панові Дюбуа — Гі-Фужер, а панові де-Рошамбо — всю Майєнну. Отже, хоч і здобудете ви цю фортецю, війна аж ніяк не скінчиться; якщо навіть загине монсеньйор маркіз, не вмре Вандея господа бога і короля.

Все це я говорю, затямте собі, щоб вас попередити. Монсеньйор тут, біля мене. Я передаю вам його слова. Мовчіть і слухайте, ви, люди, що обложили нас.

Не забувайте, що війна, яку ви проти нас провадите, несправедлива. Ми люди, які живемо в своєму краї і чесно б’ємося, ми прості й чисті у волі божій, як роса на траві. Це республіка на нас напала, вона прийшла сполохати наші села, вона попалила наші доми, наш хліб, зруйнувала наші ферми, і наші жінки та діти змушені були блукати босими ногами в лісах, коли ще співали зимові пташки.

Ви, що є тут і чуєте мене, ви нас загнали в ліс, ви нас оточили в цій башті. Ви побили чи розігнали всіх, що приєдналися до нас. Ви маєте гармати. Ви долучили до своєї колони гарнізони Мартена, Барантона, Тейєля, Ландіві, Еврана, Тентеньяка і Вітре, і вас тепер чотири тисячі п’ятсот солдатів, що на нас нападають. А нас усього дев’ятнадцять, і ми захищаємося.

Ми маємо харчі і бойові припаси.

Вам вдалося підвести міну і висадити в повітря частину стіни нашої башти. Крізь цей пролом ви можете увійти, хоч він і невеликий і над ним нависає така ж міцна й непохитна башта.

Тепер ви готуєтесь до приступу.

А ми, насамперед монсеньйор маркіз, що є принцом Бретонським і світським настоятелем абатства святої Марії в Лантенаку, куди королева Жанна зробила вклад, щоб там щодня правилася меса, а також інші оборонці башти і серед них пан абат Тюрмо, на війні прозваний Щиросердим, мої товариші Гінуазо, начальник Зеленого табору, Зимовий Співець, начальник Вівсяного табору, Мюзетт, начальник Мурашиного табору, і я, тутешній селянин, родом з містечка Дан, де протікає річка Моріандра, — всі ми маємо вам сказати ось що:

Люди біля підніжжя башти, слухайте!

Ми маємо в своїх руках трьох полонених. Це троє дітей. Їх усиновив один із ваших батальйонів. Ці діти ваші. Ми обіцяємо віддати вам цих трьох дітей.

Але з однією умовою.

Щоб ми могли вільно вийти з башти.

Якщо ви відмовитесь, то, — слухайте добре! — ви зможете атакувати башту тільки двома способами: через пролом, від лісу, і через міст — від плато. Будівля на мосту має три поверхи. У нижньому поверсі я, Іманус, що говорю до вас, поставив шість бочок смоли і поклав сто в’язок сухого вереску. Верхній поверх напханий сіном і соломою, в середньому повно книг і паперів. Залізні двері, що сполучають мостову будівлю з баштою, замкнені, ключ від них у монсеньйора. Я зробив під дверима дірку і заклав у неї сірчаний гніт, один кінець якого у бочці з смолою, а другий тут, у башті, в мене під руками, і я підпалю його, коли захочу. Якщо ви відмовитесь випустити нас, трьох дітей замкнуть на другому поверсі, між нижнім, із сірчаним газом та смолою, і горищем з соломою. Залізні двері зачиняться за ними. Якщо ви атакуватимете через міст, ви самі підпалите замок, якщо атакуватимете через пролом у башті — підпалимо ми. Якщо ви атакуватимете і звідти, і звідти — і ви, і ми підпалимо разом. І в усіх випадках троє дітей загинуть.

Тепер вирішуйте, згодні ви чи ні.

Якщо згодні — ми виходимо.

Якщо ні — діти умруть.

Я все сказав!"

Чоловік, що говорив з вершини башти, замовк.

Голос знизу крикнув:

— Ми не згодні.

Голос був суворий і різкий.