Дев'яносто третій рік - Сторінка 58

Здавалося, він злякався. Велетенська гранітна озія була велична й огидна, ця дошка з її трикутником була страшна. Падаюча всемогутність відчувала жах перед всемогутністю новою. Злочин споглядав кару. Минуле насильство порівнювало себе з насильством теперішнім. Старовинна фортеця, старовинна в’язниця, старовинна дворянська твердиня, де лунали зойки катованих жертв, ця споруда для війни і вбивства, вже не здатна ні для того, ні для того, розбита, обідрана, розвінчана купа каміння, варта не більше за купу попелу, гидотна, пишна й мертва, уся сповнена кривавим чадом страшних віків, дивилася на прихід живого страху. Вчора тремтіло перед сьогодні, стара лють схилялася перед новою грізністю, те, що стало нічим, розплющило тьмяні очі перед тим, що було жахом, примара розглядала привид.

Природа безжальна. Вона не хоче прибирати свої квіти, свою музику, свої пахощі і своє проміння перед людською гидотою. Вона пригнічує людину контрастом божественної краси і соціальної гидоти. Вона не хоче поступитися ні крильцем метелика, ні піснею пташки. І в розпалі вбивства, в розпалі помсти, в розпалі варварства людина повинна дивитися на ці святощі. Від цього не можна втекти, і безмежний докір світової гармонії, невмолима ясність блакиті гнітить людину. Треба, щоб гидотність людських законів показувалася в усій голизні серед сліпучого блиску вічного світу. Людина трощить і ламає, людина знепліднює, людина вбиває. А літо лишається літом, лілія лілією, зоря зорею.

Ніколи свіже небо світанку не було таким чарівним, як цього ранку. Теплий вітер колихав паростки вереску, між гіллям м’яко слався, танучи, туман, Фужерський ліс, увесь пройнятий диханням струмків, курився на світанку, як величезна кадильниця, повна фіміаму. Блакить неба, білість хмар, прозора ясність вод, гармонійна гама зелені всіх відтінків, від аквамаринового до смарагдового, братерські групи дерев, скатертини трави, глибокі рівнини, — все мало ту чистоту, яка є вічною порадою природи людині. Посеред усього цього виставляла себе страшна людська безсоромність. Посеред усього цього здіймалися фортеця і ешафот, війна і страта, утвір кривавих віків і утвір кривавої хвилини. Сова минулої ночі і присмерковий кажан майбутнього дня. Перед лицем квітнучої, запашної, люблячої і чарівної природи щедре небо обливало світанком Тург і гільйотину і, здавалося, говорило людям: дивіться, що роблю я і що робите ви.

Так іноді сонце уживає своє світло.

Це видовище мало глядачів.

Чотири тисячі людей невеликої експедиційної армії були вистроєні в бойовому порядку на плато. Вони оточували гільйотину з трьох боків, утворюючи геометричну фігуру на взірець літери Е. Поставлена посередині найдовшої лінії батарея утворювала середню рисочку в цьому Е. Червона машина була наче замкнена цією живою стіною з солдатів, загнутою з обох країв аж до краю плато. Четвертий бік, що дивився на Тург, — це був ярок.

Посередині цього чотирикутника стояв ешафот. В міру того, як наставав день, тінь, що падала від гільйотини на траву, робилася коротша.

Артилеристи були біля своїх гармат із запаленими гнотами. М’який синій дим підіймався з яру: це був дим від догораючої пожежі.

Цей дим оповивав башту, але не закривав вершини, що панувала над усім обрієм. Ця вершина відділялася від гільйотини тільки ярком. Від одної можна було розмовляти з другою.

На вершині башти поставили стіл з військового трибуналу і стілець, позаду якого примістили жмут трикольорових прапорів. Сонце зійшло за Тургом, і в його промінні чорною озією вималювалася фортеця, а на її вершині, на затіненому прапорами стільці сиділа постать людини, нерухома і з схрещеними руками.

Ця людина був Сімурден. Як і напередодні, він був у костюмі громадського делегата, на голові мав капелюх з трикольоровим султаном, при боці шаблю і пістолети за поясом.

Він мовчав. Всі мовчали. Солдати тримали рушниці біля ноги і потупили очі. Вони торкалися ліктями своїх сусідів, але не розмовляли. Вони невиразно думали про цю війну, про всі пережиті бої, про напади із засідок, які вони відважно відбивали, про хмари розлютованих селян, які вони розвіювали, про здобуті фортеці, про успішні битви, про перемоги, і їм здавалося тепер, що вся їхня слава перетворюється в ганьбу. Важке чекання стискувало кожні груди. Вони бачили на помості гільйотини ката, що ходив туди й сюди. Дедалі ясніше сяйво ранку величаво заливало небо.

Раптом почувся заглушений дроб покритих крепом барабанів. Ці похмурі звуки наближалися. Ряди розступилися, і в каре увійшов кортеж, простуючи до ешафота.

Попереду чорні барабани, потім рота гренадерів з опущеними рушницями, потім взвод жандармів з шаблями наголо, потім засуджений — Говен.

Говен ішов вільно. Він не мав кайданів ні на ногах, ні на руках. Він був у похідній формі, із шпагою.

За ним ішов другий взвод жандармів.

На обличчі у нього була ще та задумлива радість, яка осяяла його, коли він сказав Сімурденові: "Я думаю про майбутнє". Не було нічого зворушливішого і величнішого за цю усмішку.

Коли він підійшов до сумного місця, перший свій погляд він кинув на вершину башти. Гільйотину він зневажав.

Він знав, що Сімурден вважатиме за свій обов’язок бути при страті. І він поглянув на вершину башти, його погляд знайшов Сімурдена.

Сімурден був смертельно блідий і холодний. Ті, що були біля нього, не чули його дихання.

Коли він помітив Говена, він не затремтів.

Говен тимчасом наблизився до ешафота.

Ідучи, він дивився на Сімурдена, а Сімурден на нього. Здавалося, Сімурдена підтримував цей погляд.

Говен підійшов до підніжжя ешафота. Піднявся на нього. Офіцер, що командував гренадерами, ішов за ним. Говен зняв свою шпагу і віддав офіцерові, зняв галстук і віддав катові.

Він здавався якимсь видінням. Ніколи не був він такий гарний. Його чорне волосся розвівалося на вітрі, — тоді ще не підстригали низько голови. Його біла шия була як жіноча, а його героїчний і владний погляд — як погляд архангела. І на ешафоті він мріяв. Це теж була вершина. Говен стояв на ній прямо, величний і спокійний. Сонце обливало його світлом, наче ореолом слави.

Проте треба було його зв’язати. Кат підійшов з вірьовкою в руці.

В цей момент, коли солдати побачили, що їхнього молодого начальника мають покласти під ніж, вони не витримали. Серця переповнилися. Почулося щось неймовірне — ридання цілої армії. Знявся одностайний крик: "Пощади! Пощади!" Деякі падали навколішки. Інші кидали рушниці і підіймали руки до вершини башти, де був Сімурден. Один гренадер крикнув, показуючи на гільйотину: "Чи приймають тут замісників? Візьміть мене!" Всі кричали несамовито: "Пощади! Пощади!" І леви, почувши це, були б зворушені або злякалися б, бо сльози солдатів страшні.

Кат спинився, не знаючи, що робити.

І тут глухий і низький голос, який, проте, всі почули, такий він був зловісний, крикнув з вершини башти:

— Виконуйте волю закону!

В цьому голосі була непохитність. Говорив Сімурден. Армія затремтіла.

Кат більше не вагався. Він підійшов, тримаючи вірьовку.

— Почекайте, — сказав Говен.

Він повернувся до Сімурдена і зробив йому правою, ще вільною рукою прощальний жест, а тоді дав себе зв’язати.

Коли Говен був уже зв’язаний, він сказав катові:

— Вибачте, ще хвилинку.

І крикнув:

— Хай живе республіка!

Його поклали на дошку. Цю горду і прекрасну голову всунули в ганебний нашийник. Кат м’яким рухом підняв його волосся, потім натиснув пружину. Трикутник сприснув, і посунувся спершу помалу, потім хутко. Почувся огидний стук…

В той самий момент почувся інший звук. На удар сокири відповів постріл з пістолета. Сімурден вихопив з-за пояса один з своїх пістолетів, і в той момент, коли Говенова голова скотилася в кошик, Сімурден пробив собі серце кулею. Кров линула з його рота, і він упав мертвий. І ці дві душі, трагічні сестри, полетіли вкупі, пітьма одної змішалася з світом другої.

Примітки

1

Сантерр, Антуан-Жозеф (1752–1809) — учасник штурму Бастілії і повстання 10 серпня 1792 р., начальник Національної гвардії до 17 травня 1793 року.

2

Аргонна, Жемап, Вальмі — місця боїв, у яких республіканські війська відбили навалу європейських монархій.

3

Секції. — 3 літа 1790 р. Париж, що ділився раніше на 60 округ, був поділений на 48 секцій. На чолі кожної секції стояли громадянський і революційний комітети.

4

Паризька комуна — орган міського самоврядування. В 1792–94 рр. була революційним центром.

5

Клебер, Жан-Батіст (1753–1800) — один із видатних республіканських полководців, відзначився в боротьбі з вандейською контрреволюційною армією, брав участь у єгипетському поході Бонапарта і після його від’їзду лишився головним командувачем французького війська в Єгипті.

6

Ковпаки з червоної шерсті були дуже поширені під час революції у Франції; вони символізували відданість революції.

7

Сині — військо республіки; білі — військо контрреволюції, що боролося за короля.

8

Десяте серпня 1792 р. — день повалення влади короля. Взято штурмом королівський палац у Тюїльрі, при цьому загинуло майже півтори тисячі чоловік. Короля з сім’єю заарештували і посадили в тюрму.

9

Вестерман, Франсуа-Жозеф (1751–1794) — стояв на чолі марсельських та нантських добровольців, які штурмували 10 серпня Тюїльрійський палац. Згодом був командувачем військ у Бельгії і Вандеї. Як друг Дантона, був гільйотинований разом з ним 5 квітня 1794 р.

10

Жірондисти — виразники інтересів великої торговельно-промислової буржуазії, в Конвенті були правим крилом. Назву свою дістали від департаменту Жіронди, де вони мали найбільший вплив. Були зметені народним рухом 31 травня — 2 червня 1793 р.

11

Трініті-Гауз — корпорація англійських моряків. З XVI століття була офіціальною установою, що вирішувала питання про те, чи придатний для плавання новозбудований корабель.

12

Гош, Лазар (1768–1797) — республіканський генерал, що блискуче провів кілька воєн і придушив контрреволюційне повстання в Нижній Вандеї.

13

Паш, Жан-Нікола (1746–1823) був призначений наприкінці 1792 р. військовим міністром, але незабаром його усунули як прибічника лівих, які тоді ще не взяли влади. Був мером (головою міського самоврядування) Парижа в період найбільшого піднесення революції.

14

Санкюлоти. — Так презирливо називали аристократи французьких революціонерів — в основному вихідців з бідних шарів населення, які носили не короткі, до колін, штани (фр.