Дім без господаря - Сторінка 18

Вона не погребувала найдешевшим трюком: заклала ногу на ногу й трохи відхилилася назад, щоб видніше було її гарні груди.

У ванні забулькала остання вода: ще один сплеск, і заспокійливого шуму більше не чути.

— Виходити заміж я більше не хочу, — тихо сказала Нелла.— На таку принаду я вже не спіймаюсь. Якщо хочеш, стану твоєю коханкою, ти сам знаєш, і коханка з мене буде вірніша, ніж була б дружина, але заміж я більше не вийду. Відтоді, як я збагнула, що Рай мертвий, я часто думаю, що краще було б мені взагалі не виходити заміж. Навіщо ця комедія, цей маскарад, ця смертельна поважність шлюбу і страх удівства? Громадянська реєстрація і вінчання в церкві — а потім з'являється якась нікчема й посилає твого чоловіка на певну смерть. Три або чотири мільйони цих урочистих угод поламано війною: залишились тільки вдови... Я просто не здатна бути вдовою — і не хочу бути дружиною ніякого іншого чоловіка, крім Рая, і не хочу більше мати дітей — ось мої умови.

— А мої ти знаєш, — сказав Альберт.

— Авжеж, — спокійно погодилась вона, — одружитися, всиновити хлопця, а можливо, — мати ще й власних дітей.

— На добраніч,— сказав він і хотів устати.

—г Ні, не йди, — спокійно зупинила його Нелла. — Нарешті стає трохи веселіше, а ти хочеш іти. Навіщо бути таким коректним, таким педантичним, так суворо дотримуватись приписів моралі — я просто не розумію.

— Задля хлопця. Твої мрії не мають майже ніякого значення порівняно з його життям. Кінець кінцем, тобі майже сорок років.

— З Раєм усе було б добре, я б залишилась вірна йому, і в нас ще були б діти, але його смерть зломила мене, якщо тобі такий вислів подобається, і я не хочу бути ще раз чиєюсь дружиною. Практично ти й так Мартінів батько. Тобі мало цього?

— Я боюся, — заперечив Альберт, — що ти одружишся з кимось іншим, і хлопець дістанеться йому.

— Ти любиш хлопця більше, ніж мене?

— Ні,—тихо відповів Альберт,—його я люблю, а тебе — ні. Тут не може бути більше чи менше — я тебе

надто добре знаю, щоб закохатись у тебе, але ти досить гарна, щоб часом захотілося переспати з тобою,— однак тепер я так не можу, бо часто думаю про Рая і хлопець завжди зі мною. От яка справа.

— О, тепер я знаю, чому не одружуся з тобою — тому, що ти не любиш мене,— сказала Нелла.

— Зате віднедавна ти вмовила себе, що любиш мене. Це якраз пасує до твоїх мрій.

— Ні,— заперечила вона,—я не вмовляю себе і знаю, що це неправда. В мене до тебе таке саме почуття, як і в тебе до мене. Раніше це називалось освідчуватись в почуттях — але наші слова мало про що свідчать. Знайди інші слова, якщо хочеш.

Альберт хотів устати, пройтись по кімнаті чи підійти до вікна, але він надто часто бачив у кіно, як чоловіки, що освідчувались жінкам, вставали й говорили, ходячи по кімнаті, тому лишився сидіти *в незручному кріслі і лише взяв сигарету з коробки, яку йому простягла Нелла.

— Боже мій, — мовив він, — говорити про кохання просто безглуздо. Ми ж обоє зареготалися б, якби я одного чудового дня сказав: "Я кохаю тебе".

— Мабуть, що так,— погодилась вона.

— І, звичайно, спати з удовою свого товариша — зовсім інша річ, ніж одружитися з нею... А одружитися з жінкою, що впивається мріями, як дехто морфієм, свідомо й жадібно, я міг би тільки задля Мартіна, але мені здається, що не можна одружуватися з жінкою лише задля її дитини,— сьогодні я збагнув це.

Нелла заплакала, а він усе-таки підвівся з крісла й почав ходити по кімнаті, безпорадний і схвильований, хоч уже безліч разів бачив таке в кіно.

— Я і всі ми тільки одного чекаємо від тебе, задля хлопця: щоб ти була трохи розважніша, — мовив Альберт.

— Ти помиляєшся, і всі ви помиляєтесь. Ви мене вважаєте майже повією, а насправді я після Раєвої смерті не знала жодного чоловіка.

— Тим гірше,— сказав він,— ти всіх їх накручуєш своєю усмішкою, як діти бляшаних півників. Ох, ми все-таки повинні 6 одружитись, повинні б тихо й мирно жити з хлопчиком, не дбаючи про всіх тих довершених ідіотів, що крадуть наш час, виїхати до іншої країни, геть із цієї божевільні. І хто зна, може, колись до нас прийде, як раптовий дощ, як буря, те, що досі звалося коханням,— адже Рай мертвий, — сказав він, і знову, голосніше й суворіше: — Мертвий.

— Твої слова звучать майже так, ніби ти задоволений з цього,— зауважила вона.

— Ти знаєш, що втратити його мені було не легше, ніж тобі,— тільки по-іншому. Я вважаю, що жінок, з якими можна одружитися, є більше, ніж чоловіків, що можуть стати товаришами. А жінок, з якими можна часом переспати, є безліч. В кожному разі Рай мертвий. І в тебе є лише дві можливості: бути вдовою або стати дружиною іншого чоловіка. А ти намагаєшся жити в проміжній стадії, в категорії, якої не існує.

— Але яка, може, виникне, — палко заперечила вона.— Категорія, в якої ще немає назви, але, можливо, буде. О, як я ненавиджу всіх вас за те, що ви даєте життю йти далі своєю колією. Посипаєте убивство забуттям, як ожеледь попелом. Задля дітей, аякже, задля дітей — так гарно звучить. І таке чудове виправдання, щоб наповнювати світ новими вдовами, новими чоловіками, яким судилося полягти і лишити вдовами своїх дружин. Брати нові шлюби... Нікчеми, ви не можете придумати нічого кращого? О, я знаю, знаю.— Вона встала, пересіла в інше крісло й поглянула на Раїв портрет, що висів над її ліжком.— Я знаю,— палко сказала вона й повела далі, наслідуючи патера Віліброрда: — "Дбайте про дитину й про справу свого чоловіка. Шлюб — це таємниця. Шлюби укладаються на небі". Кажуть так і всміхаються, як авгури. І моляться в своїх церквах за те, щоб росли нові чоловіки, хоробрі, здорові й побожні, щоб вони весело йшли на війну, щоб не переставала працювати фабрика вдів. Листонош вистачить, щоб приносити в дім повідомлення, і священиків теж, щоб обережно підготувати вас до тяжкої звістки. О, хто краще за мене знає, що Рай мертвий! Що його вже немає, що він ніколи не приходить і ніколи більше не прийде на цьому світі! Я добре знаю — і починаю тебе ненавидіти, бо ти, здається, справді маєш намір зробити мене вдруге потенціальною вдовою. Як почати зарані, ну, хоча б від шістнадцяти років, то можна любесенько до свого блаженного скону п'ять або й шість разів повдовіти та ще й молодою залишитись, як ось я.

Врочисті присяги, врочисті угоди — і, лагідно усміхаючись, тобі нашіптують таємницю: шлюби укладаються на небі. Чудово — тоді я хочу на небо, де справді буде укладений мій шлюб. Скажи ще, що я ж не можу поко-нати смерть на землі, скажи.

— Я саме хотів це сказати.

— Я й не чекала чогось іншого. Розкішний вислів, любий мій, є чим пишатися. Може, ти хотів ще сказати, що можна почати нове життя?

— Можливо, я й це хотів сказати.

— О, перестань, те було надто гарне. Нове життя! Себто новий шлюб із тобою?

— А хай йому біс! — розсердився він.— Не думай, що я страшенно прагну одружитися з тобою, просто мені здається, що так було б найрозумніше.

— Дуже приємно чути, — мовила Нелла.— Ти майстер робити компліменти.

— Пробач, я зовсім не те мав на думці, — усміхнувся Альберт.— Мені б не страшно було одружитися з тобою.

— Ще краще — ти, так би мовити, не помер би.

— Дурниці,— мовив він, — ти ж знаєш, що подобаєшся мені, і знаєш, що ти вродлива жінка.

— Але не на твій смак, правда?

— Безглуздя, я все ж таки вважаю, що можна було б почати нове життя.

— Іди вже, — мовила вона.— Йди.

Тим часом зовсім розвиднілось. Він устав і запнув зелену завісу.

— Добре, йду.

— В глибині душі ти думаєш, що я уговкаюсь й одружуся з тобою, але ти помиляєшся.

— Тобі потрібна ванна?

— Ні, я вмиюсь на кухні, йди.

Альберт пішов до ванної, відкрутив кран і запалив газ. Він знову поклав душ так, щоб вода текла нечутно, потім зняв із руки годинника, повісив його на цвяшок, де звичайно висів ручний дути, і вернувся до Нелли,— вона чистила на кухні зуби.

— Ти забула,— сказав він,— що ми вже раз пробували жити так, як ти б хотіла. Ти взагалі багато чого забула.

Вона прополоскала рота, поставила склянку й машинально провела пальцями по кахлях на стіні.

— Так, я тоді не хотіла через дитину. Мартін був ще такий малий — і я не могла. Пробач, я про це ніколи не згадувала...

Тоді, зразу після війни, він палко жадав її. Після п'яти років життя в чоловічому оточенні вона була перша жінка, з якою він спав під одним дахом, і до того ж гарна. Через кілька днів після свого повернення він якось уночі натягнув штани, накинув піджака поверх нічної сорочки й босоніж пішов до її кімнати. В неї ще горіло світло. Вона сиділа в постелі й читала, загорнувшись у велику чорну хустку. Коло ліжка тихо дзижчала несправна електрична плита. Нелла усміхнулась, коли він зайшов, поглянула на його босі ноги й сказала:

— Боже мій, ти застудишся! Сідай ось тут. Надворі було холодно, а в кімнаті пахло картоплею,

що лежала в лантухах по всіх шафах, бо льОх уже кілька разів обкрадали.

Нелла згорнула книжку, показала на стару овечу шкуру, що лежала біля її ліжка, і кинула йому товстий червоний светр:

*~ Закутай ним собі ноги.

Альберт мовчки сів, закутав ноги светром і взяв сигарету з коробки, що лежала на її нічному столику.

Він умостився зручніше й відчув приємне тепло розпеченої електричної плитки. Нелла мовчала і більше не усміхалась. Дитина, що спала в ліжечку біля книжкової шафи, була застуджена і весь час сопіла. Без пудри й помади Нелла виглядала старішою, ніж удень, була стомлена й бліда, і навіть віддалік від неї тхнуло дуже поганою горілкою. Щоб приховати ніяковість, він розглядав книжку, що її вона поклала на нічний столик,— "Тереза Декейру". Внизу, в шухляді, лежала її білизна, безладно кинута докупи. Йому було соромно,. що він так раптово, не постукавши, вдерся, і тому він уперто дивився повз її обличчя на стіну, де висіла Раєва фотографія, або на ліжко, але навіть тоді надзвичайно чітко бачив Раєве обличчя: неспокійне гнівне обличчя людини, що обурюється такою випадковою, безглуздою смертю.

— Хочеш випити? — запитала Нелла, і Альберт вдячний був, що вона змогла усміхнутися.

— Так, будь ласка,— сказав він.

Нелла виловила зі шпари між ліжком і стіною склянку та пляшку з каламутною рудуватою горілкою і налила йому. Вона нічого не говорила, не заохочувала його й не стримувала, лиш трохи насторожено чекала.

Альберт мовив:

— Випий зі мною.

Вона кивнула, виловила з тієї самої шпари ще й чашку, вихлюпнула недопиту каву просто на паркет і простягла чашку йому.