Діти капітана Гранта - Сторінка 32

Коли повернемось на "Дункан", візьмемо курс на схід і попливемо вздовж тридцять сьомої паралелі, коли потрібно, аж до того місця, відкіля виїхали.

— Ви гадаєте, Мак-Наббсе, що це мені ніколи не спадало на думку? Сотні разів спадало! Та чи можемо ми сподіватися на успіх? Адже, покинувши Американський суходіл, ми віддалимось од місця, котре вказав сам Гаррі Грант, [163] від Патагонії, про яку так беззастережно йдеться в документі.

— Отже, ви хотіли б знов узятися розшукувати капітана Гранта в пампі, хоч і певні, що "Британія" не зазнала катастрофи ні на узбережжі Тихого, ані Атлантичного океанів?

Гленарван не відповів.

— І хоч яка слабка надія знайти Гаррі Гранта, простуючи вздовж тридцять сьомої паралелі, хіба ж ми не повинні цього зробити?

— Я не кажу ні, — мовив Гленарван.

— А ви, друзі, — звернувся майор до матросів, — пристаєте на мою думку?

— Цілком, — відповів Том Остін, а Мюльреді й Вільсон кивнули головою на знак згоди.

— Послухайте мене, — почав Гленарван по кількох хвилинах роздумів, — і ти також, Роберте, гарненько бери все до тями, бо це дуже важлива розмова. Я заприсягнувся розшукати капітана Гранта і за всяку ціну виконаю свою обіцянку, навіть коли доведеться присвятити цьому все життя. Шотландія спілкуватиме зі мною, щоб врятувати цю мужню, віддану їй людину. І я теж гадаю, що хоч надія на успіх дуже хистка, ми мусимо об'їхати навкруг світу вздовж тридцять сьомої паралелі. Але зараз слід вирішити набагато важливіше питання: повинні ми віднині полишити остаточно наші розшуки на Американському суходолі чи ні?

Поставлене руба питання залишилось без відповіді. Ніхто не наважився висловити свою думку.

— Ну то як? — спитав Гленарван, звертаючись головне до майора.

— Любий Едварде, — мовив Мак-Наббс, — відповісти вам hie et nunc — отут, одразу, — означало б узяти на себе велику відповідальність. Треба гарненько подумати. Насамперед я хотів би знати, крізь які країни проходить тридцять сьома паралель південної широти.

— Це вже справа Паганеля.

— То спитаймо його.

Вченого не було видно за густим листям, й Гленарва-нові довелось його гукати.

— Паганелю! Паганелю!

— Я тут, — почувся голос наче з неба.

— Де ви?

— На моїй вежі.

— Що ви там робите? [16G]

— Роздивляюсь безмежні обрії.

— Чи ви можете спуститись сюди на хвилинку?

— Я вам потрібний?

— Еге ж.

— Навіщо?

— Ми хочемо знати, які країни перетинав тридцять сьома паралель.

— Та це ж дрібниця, заради неї й злазити не варто.

— Ну то кажіть так.

— Будь ласка. Покинувши Америку, тридцять сьома паралель перетинає Атлантичний океан...

— Добре.

— ...Острови Трістан-да-Кунья.

— Гаразд. .. ...

— Проходить на два градуси нижче мису Доброї Надії.

— А потім?

— Перетинає Індійський океан.

— А далі?

— Зачіпає злегка острів Сен-П'єр Амстердамської групи.

— А по тому?

— Перетинаючи Австралію, проходить провінцією Вікторія.

— Далі?

— Полишивши Австралію...

Остання фраза повисла в повітрі. Може, вчений завагався? Не знав, що казати далі? Ні. Але з верховіття розітнувся божевільний зойк, шалений крик. Гленарван і його друзі пополотніли й перезирнулись. Невже скоїлося но-ве лихо? Невже бідолашний Паганель упав? Вільсон і Мюльреді вже кинулись були його рятувати, коли раптом показався довжелезний тулуб. Паганель падав сторчака з гілки на гілку, руки його марно силкувались за щось вхопитися. Був він живий чи мертвий? Невідомо. І він неминуче впав би в рокітливі хвилі, якби майор не підхопив його дужою рукою.

— Щиро дякую, Мак-Наббсе! — вигукнув Паганель.

— Та що вам? Що сталося? — спитав майор. — Знову ваша одвічна неуважність?

— Так! Так! — відповів Паганель, ледь віддихуючи. — Так, неуважність... цього разу феноменальна!

— Що ж саме?

— Ми помилялись! Ми ще й досі помиляємось! Помиляємось весь час!

— Кажіть же, про що йдеться! [167]

— Гленарване, майоре, Роберте, і ви всі, друзі мої, слухайте! Ми шукаємо капітана Гранта там, де його немає!

— Як-то так? — вигукнув Гленарван.

— І не тільки немає, але й ніколи не було!

Розділ XXIV ПТАШИНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ТРИВАЄ

Ці несподівані слова викликали загальний подив. Що хотів сказати географ? Чи він несповна розуму? Однак він говорив так упевнено, що всі погляди звернулись на Гленарвана. Вичерпною відповіддю на його запитання й буіщ, власне, Паганелеве твердження. Але Гленарван тільки хитнув заперечливо головою, видимо, не ймучи вченому віри.

Проте географ, трохи заспокоївшись, знову заговорив:

— Саме так! Ми йшли хибним шляхом у наших розшуках, прочитавши в документі те, чого там немає!

— Поясніть свою думку, Паганелю, — мовив майор, — і не хвилюйтесь.

— Все це дуже просто, майоре. Як і ви, я допустився помилки, як і ви, я хибно тлумачив документ. І лише хвилину тому, коли я вимовив слово "Австралія", блискавкою сяйнула мені в голові думка й вмить стало все ясно.

— Як? — вигукнув Гленарван. — Ви вважаєте, що Гаррі Грант...

— Я вважаю, — увірвав йому мову Паганель, — що слово Austral в документі не є повне слово, як ми гадали досі, а тільки корінь слова — "Australie".

— Дивно! — зауважив майор.

— Не дивно, — знизав плечима Гленарван, — а неможливо.

— Неможливо? — вигукнув Паганель. — У Франції цього слова не вживають.

— Отже, ви запевняєте, спираючись на документ, що "Британія" затонула біля берегів Австралії? — спитав Гленарван голосом, в якому вчувався глибокий сумнів.

— Я переконаний у цьому! — палко відповів географ.

— Далебі, Паганелю, — мовив Гленарван, — така заява в устах секретаря Географічного товариства вельми мене Дивує.

— Чому ж це? — спитав Паганель, дошкульно дійнятий цими словами. [168]

— А тому, що коли погодитись з вами, то одночасно слід визнати й те, що в Австралії є індіанці, а там їх досі ніхто й у вічі не бачив.

Цей довід анітрохи не збентежив Паганеля. Він, певне, чекав його, бо тільки посміхнувся.

— Дорогий Гленарване, — мовив він, — не поспішайте святкувати перемогу; зараз я, як то кажуть, "розіб'ю вас до ноги", і ви побачите, що ніколи ще Англія не зазнавала такої нищівної поразки! Хай це буде віддяка за невдачі Франції під Крессі й Азінкуром! (49)

— Згода. Бийте мене, Паганелю!

— То слухайте! В документі й згадки немає про індіанців, так само як і про Патагонію! Уривок слова mdi... означає не indiens — індіанці, a indigenes — тубільці! А ви ж, напевне, припускаєте, що в Австралії живуть тубільці?

Гленарван пильно глянув на вченого.

— Здорово, Паганелю! — похвалив майор.

— Пристаєте тепер на моє тлумачення, мій дорогий Гленарване?

— Так, — відповів Гленарван, — коли ви доведете мені, що уривок слова gonie "гонія" не стосується назви країни, де живуть патагонці!

— Звичайно, ні! — вигукнув Паганель. — Тут ідеться не про Патагонію! Беріть яке хочете слово, окрім цього.

— То яке ж бо слово?

— Космогонія, теогонія, агонія...

— Агонія! — підхопив майор.

— То байдужісінько, — мовив Паганель, — це слово не має жодної ваги, і я навіть не буду дошукуватися, що воно може означати. Але, безперечно, слово austral вказує на Австралію. Та мені з самого початку задурили голову, і я знехтував цим, таким очевидним, поясненням. Якби я сам знайшов документ, якби мене не збили з пантелику, я тільки так би його й зрозумів!

Паганелеві слова цього разу були зустрінуті вигуками "слава!", вітаннями, поздоровленнями. Остін, матроси, майор і надто Роберт, щасливий знову осягти втрачену надію, нагородили шановного вченого оплесками. Гленарвано-ві залишалося тільки погодитись з географом, і він виголосив, що ладен скласти зброю.

— Останнє питання, дорогий Паганелю, — і тоді я схиляюся перед вашою проникливістю.

(49)Кресі й Азінкур — французькі міста, де в битвах з англійцями французи зазнали поразки 1346 і 1415 року. [169]

— Кажіть, Гленарване.

-— В який спосіб ви пов'язали слова, котрим наДали н0вого тлумачення, і як тепер треба читати документ?

— Дуже просто. Ось він.

Гіаганель витяг дорогоцінний папір, котрий вій ретельно студіював кілька днів.

[Іоки географ збирався з думками, стояла глибока тиша. Нарешті, ведучи пальцем по уриваних рядках, піДкРеслю' ючи окремі слова, Паганель впевнено почав читати:

— "7 червня 1862 року трищоглове судно "Британія" з порту Глазго, затонуло..." Тут можна додати, коли хочете, "по двох днях, по трьох днях" або "після тривалої агoнії" — однаково, це не має жодного значення... "біля берегів Австралії. Прямуючи до берега, двоє матросів і капітан Грант спробують дістатися" або "дісталися до континенту, де вони потраплять" або "потрапили в полон до жорстоких тубільців. Цей документ кинуто..." і таке інше, і таке інше. Тепер ясно?

— Ясно, — відповів Гленарван, — коли слово "континент" можна застосувати до Австралії, котра являє собою тільки великий острів.

— Хай вас це не бентежить, дорогий Гленарвзне, найвідоміші географи світу пристають на те, щоб цей острів називати "Австралійський континент".

— Коли так, то мені залишається тільки одно сказати вам, мої друзі: до Австралії! — вигукнув Гленарван.

— До Австралії! — підхопили всі враз.

— Чи ж знаєте ви, Паганелю, — додав Гленар, — Щo вас послало на "Дункан" само провидіння?

-— Хай так, — відказав Паганель. — Покладемо собі, що це провидіння — та й годі!

На цьому закінчилася розмова, котра спричинилася дотаких важливих наслідків у майбутньому. Вона цілковито змінила настрій мандрівників. Начебто вони знову віднайшли ту нитку, яка була їм за дороговказ у лабіринті, Де, здавалось, остаточно сплутались всі стежки. Над руїнами їхніх ущент розбитих замірів знову засяла надія. Тепер вони могли з чистим сумлінням залишити Американський суходіл, і їхні думки полинули вже до австралійської землі. Повернувшись на "Дункан", вони не принесуть з собою безнадії, леді Гелена й Мері Грант не тужитимуть ревно над втраченим без вороття капітаном Грантом. Радісно збуджені, забувши про небезпеку, мандрівники шкодували тільки, що не можуть вирушити негайно.[170]

Була четверта година пополудні. Ухвалили вечеряти о шостій. Паганель забажав відзначити цю щасливу днину розкішним бенкетом. А що харч у них вельми убогий, то географ запропонував Робертові піти разом з ним пополювати до "сусіднього гайка". Роберт аж у долоні з радощів. Вони взяли Талькавову порошницю, по та набили револьвери й подались.

— Не заходьте надто далеко, — попередив мисливців майор.

По тому Гленарван і Мак-Наббс спустились униз, оглянути позначки, викарбувані на дереві, Мюльреді знову розпалили багаття.

Гленарван, діставшись до поверхні велетенського, не помітив жодних ознак спаду.