Дівчинка з землі (збірка) - Сторінка 32

Це він під виглядом Верховцева отруїв мастило у роботів. Нема йому пощади! Судити його, запроданця і зрадника!

— Спокійно, Веселуне У, — мовив Другий капітан. — Не сподівайся, що, втративши свого напарника, ти зможеш уникнути покарання. Тебе теж судитимуть. Адже я ганяюсь за тобою по всій Галактиці. Ти вчинив стільки злочинів, що новими зрадами ти їх ніколи не спокутуєш.

Товстун насупився й замовк.

Я провів двох піратів, які тягли на корабель Криса, що прикинувся мертвим. Зі мною пішов і Полосков, бо піратам не довіряв. Ми замкнули Криса в найміцнішу клітку й повернулися назад.

Там уже точилася розмова про інше.

— Як тепер нам вибратися звідси? — спитав Перший капітан у товстуна.

— Якщо мені обіцяють життя, я допоможу вам звідси вибратися, — озвався товстун, — якщо ні, навіщо мені вам допомагати? Ніхто, крім мене, не знає, як відкрити цю плиту, А вона зроблена з такого міцного каменю, що її не зруйнуєш навіть гравітаційною бомбою.

— Не хочеш говорити, не треба, — усміхнувся Перший капітан. — Ми зачекаємо, поки отямиться твій друг Крис, і він нам залюбки допоможе.

Обидва капітани стояли поруч, і, хоч один із них був засмаглий, здоровий, одягнений у новий скафандр, а другий виснажений, стомлений і схудлий, вони все одно були схожі, як брати, і я замилувався ними. Вони були куди кращі, аніж монументи на планеті імені Трьох Капітанів. Перший капітан обійняв свого товариша за плече, і вони височіли над товстуном, мовби над великою жабою.

— Ні, — вигукнув товстун, — нізащо! Конайте тут!

— Ми все одно не загинемо, — мовив Другий капітан. — Тепер, коли мої друзі, — він обвів рукою всіх нас, бо не тільки Перший капітан і доктор Верховцев були його друзями, а й ми, екіпаж "Пегаса", теж були його друзями: адже ми теж прийшли йому на допомогу, хоч і не бачили його ніколи раніше, — тепер, коли мої друзі зі мною, мені не страшні ніякі пірати. В крайньому разі ми всі разом полетимо на кораблі Першого капітана, а потім повернемося і дістанемо наші кораблі.

Веселун У завагався. Він збагнув, що торгуватись йому не доводиться, і вже готовий був заговорити, але все зіпсував Зелений.

— Ні, — сказав він. — По-перше, я ніколи не покину свого кораб ля. Краще вже я залишусь тут і зачекаю. Та й звірів годувати треба. Адже нам їх на інший корабель не втиснути. Ні, так не піде. Ви вже, будь ласка, скажіть нам, як відкрити люк.

Не можна було розмовляти з товстуном так, як говорив Зелений. Не можна нічого просити у піратів, бо вони відразу нахабніють. І товстун, почувши слова Зеленого, збадьорився.

— Ні, — мовив він, — дайте мені письмове зобов'язання, що я за лишуся живий, тоді випущу вас звідси.

Капітани тільки подивилися на Зеленого, але нічого йому не сказали.

— Гаразд. Якщо так, — озвався Перший капітан, — ми зачекаємо. Ми даємо тобі, Веселуне, десять хвилин на роздуми. Час у нас є.

— Слушно, — підтримав його Другий капітан. — А поки що ти, Перший капітане, розкажеш, як ти нас знайшов. Адже говорун до тебе не прилетів.

— А я тим часом приготую бутерброди, — сказав винуватим голосом Зелений. — Адже всі ми зголодніли.

— Добре, — відповів капітан.

— Я б тобі допомогла, Зелений, — подала голос Аліса, — але мені так цікаво дізнатися про Першого капітана, що я не можу відірватися.

— Залишайся, Алісо, — мовив Перший капітан. — Без тебе ми не врятували б своїх друзів.

— Без вас я нічого б не зробила, — призналась Аліса і зашарілася від гордості.

— Алісо, — сказав я суворо, — іди помий руки і причепурися. Ти брудна, як болотяний кріт із планети Вуканату.

— Добре, — не стала сперечатися зі мною Аліса. — Кріт так кріт.

Вона побігла до корабля, крикнувши на бігу:

— Тільки без мене нічого не розказуйте!

Перший капітан обернувся до Веселуна У і спитав його байдуже:

— Ну, не передумав ще?

Пірат улесливо всміхнувся. Його оченята сховалися в щоках.

— Поторгуймося, капітане, — відповів він. — Будьмо обидва діловими людьми.

Капітан відвернувся од нього.

Через дві хвилини повернулась Аліса. Я помітив, що руки вона помила абияк, але замість жовтого комбінезона вдягла інший, голубий.

За Алісою дріботів індикатор. Він просто розривався на частини, так йому кортіло усюди встигнути. Не звір, а чисто тобі жива веселка. А за ними неквапливо простував вічно заклопотаний павук-ткач-троглодит. Він виплітав водночас три рукавиці, але всі на праву руку.

— Прийшли? — усміхнувся Перший капітан, дивлячись на незвичайну процесію. — Ну, тоді я з самого початку мушу признатися, що моя роль у цій історії скромна. Всі чотири роки я працював на Венері. Виявилося, що перетворити велику планету в космічний корабель і пересунути її на нову орбіту — завдання майже нездійсненне. Ну, а раз воно виявилося майже нездійсненним, то його неодмінно треба було здійснити.

— Авжеж, — підтримала Аліса. — Дуже шкода, що в мене не такий сильний характер.

— Характер виховують, — усміхнувся капітан. — Поглянь на павука-ткача-троглодита. От де можна позаздрити наполегливості! Якщо він іще навчиться відрізняти правий бік від лівого, ціни йому не буде.

— Теж мені приклад! — відмахнулася од павука Аліса. — Він же телепень.

— Тим-то й ба, що одна тільки наполегливість ще ні про що не говорить. За всі чотири з лишком роки Венера не посунулася зі своєї орбіти ні на сантиметр, а ми думали, сперечалися і готувались до вирішального моменту. І я сподіваюсь, що встигну повернутися до початку перельоту планети ближче до земної орбіти. Залишилося недовго чекати.

— І тоді на Венері зміниться клімат?

— Сильно зміниться. Настільки, що через кілька десятиліть люди зможуть жити на ній так само, як на Землі.

— І ми її почнемо називати Земля-два, — сказала Аліса.

— Навіщо ж? Вона залишиться Венерою. Хіба погана назва?

Аліса нічого не відповіла. По-моєму, їй назва не дуже подобалася. Вона якось казала мені, що ні до чого називати планети іменами вимерлих богів, які нічим себе не прославили.

— Я був так захоплений роботою, — розповідав далі Перший капітан, — що чотири роки промайнули зовсім непомітно. І треба признатися, що я не дуже переживав за своїх друзів, бо знав, як далеко закидає доля капітанів. Третьому було ще рано повертатися із сусідньої галактики, а ти, Другий, дав мені.строк — чотири роки.

— А ви не шкодували, — спитала Аліса, — що сидите на одній і тій же планеті, а не літаєте до інших зірок?

— Це складне питання, Алісо, — відповів серйозно Перший капітан. — Так, мені хотілося знову стати на капітанський місток і знову сідати на невідомі планети. Але я знав, що мій досвід і мої знання дуже потрібні в Сонячній системі. А крім того, я ж казав тобі, що люблю нерозв'язні завдання і нездійсненні проекти.

— А ваша дружина, — не відставала від капітана Аліса, — тим часом літає по всій Галактиці і шукає живу туманність. Ви їй, напевно, страшенно заздрили.

— Атож, заздрив, — признався капітан. — І ще дужче заздритиму, коли вона знайде свою туманність.

— Навряд, — втрутився я в розмову. — Живої туманності не існує. Так само, як не існує живих планет.

— А от у цьому ви, професоре, помиляєтесь, — мовив Другий капітан. — Мені довелося якось побачити живу планету. Ледве встиг утекти. Вона харчується тим, що затягує з космосу. Добре ще, що на "Синій чайці" такі потужні двигуни.

— Дуже цікаво, — сказав я. — Ми поговоримо про це пізніше. Хоч мені не доводилося чути про таке диво.

— Тату, не сперечайся, — перебила мене Аліса. — Не буде ж капітан говорити неправду.

— Ні, — усміхнувся капітан. — Ми завжди говоримо правду. Навіть ворогам.

І він подивився на Веселуна У, який одразу ж відвернувся і вдав, що розглядає стіну печери.

— Так-от, — закінчив свою розповідь Перший капітан, — несподівано я одержав телеграму — летить доктор Верховцев, наш давній друг. Він прилетів і розказав мені, що його непокоїть доля Другого капітана. І коли він мені все розповів, я попросив дозволу негайно покинути Венеру. А далі нехай говорить доктор.

— Ну, що ви! — знітився раптом доктор Верховцев, зсутулився і закліпав. — Я нічого не зробив. Анічогісінько… Словом, ви з "Пегаса" були останньою краплею, яка переповнила чашу моїх підозрінь.

— От спасибі! — подякував Зелений, що роздавав нам бутерброди з сиром. — Це ви поводилися дивно.

— Але я ж нічого ще не знав, певніше, майже нічого не знав про вас.

Верховцев переступив з ноги на ногу і погладив індикатора, який аж посинів від цікавості.

— Я з самого початку не повірив у версію про те, що сміливий і кмітливий Другий капітан пропав безвісти. Я знав і його "Синю чайку" й розумів, що навряд чи знайдеться в усій Галактиці сила, здатна знешкодити Другого капітана.

— Дякую за комплімент, — сказав Другий капітан.

— Не варто дякувати. Комплімент має в своїй основі тверезий науковий розрахунок.

— Ну чисто як наш учитель математики! — прошепотіла мені Аліса.

— Готуючи музей імені Трьох Капітанів, я вивчав їхні біографії, і в цьому мені допомагав Перший капітан, який ніколи не відмовлявся надсилати мені фотографії й нотатки і уточнювати подробиці. Та коли я поділився з ним своїми сумнівами про долю Другого капітана, він відповів мені дуже ухильно. Так ухильно, що я припустив: Перший капітан знає про "Синю чайку" більше, аніж хоче або може сказати.

— Нічого я особливого не знав, — перебив його Перший капітан. — Просто ми умовилися: якщо не прилітає говорун, я чекаю чотири роки і ніяких заходів не вживаю. Але після листа Верховцева я трохи стурбувався, хоч і не дав цього зрозуміти.

— А я не знав про домовленість капітанів, — вів далі Верховцев, — і не знав, що Другий капітан збирався полетіти назустріч Третьому капітанові. Мене насторожило інше: адже у всіх документах говорилося, що капітани повністю очистили Галактику від космічних піратів. Але, судячи з усього, це було не так. До мене надходили відомості, що пірати все-таки є і часом нападають на кораблі. Й серед піратів бачили оцього самого товстуна.

— Я не брав участі в цьому, — сказав ображено Веселун У. — Це все Крис. У нього було кілька оболонок. В тім числі, напевно, й моя. Він у моїй оболонці грабував інші кораблі.

— Е ні, дозвольте вам не повірити, — заперечив доктор Верховцев. — Так-так, не повірити. Бо якось, коли мене не було на планеті імені Трьох Капітанів, хтось побував у музеї.