Дівчинка з землі (збірка) - Сторінка 33

Музей ретельно обшукали, але нічого важливого не взяли, окрім знімків "Синьої чайки". Ага, подумав я тоді, комусь ця інформація потрібна. Потім мені раптом повідомляють, що на піратському кораблі, який пограбував пасажирський лайнер із планети Фікс, був чоловік, так схожий на мене, що, якби в цей час у мене не гостював сам президент цієї планети, про мене могли б казна-що подумати. І тут на планету прилітає "Пегас". Ці люди кажуть мені, що ловлять звірів, а самі починають мене розпитувати про трьох капітанів. Це мене трохи здивувало. І можливо, я забув би про це — хіба мало людей цікавляться героїчною біографією капітанів, — та раптом вони заявляють, що я, бач, прилітав до розвідників Малого Арктура і просив у них план "Синьої чайки".

— Але це справді так, — втрутився я. — Це був фальшивий доктор.

— Зараз цей прикрий факт не викликає сумнівів, — мовив Верховцев, — але в той момент я був зовсім ошелешений. Коли "Пегас" полетів, я відразу ж вирушив до розвідників, і вони підтвердили: "Так, саме ви, докторе Верховцев, прилітали до нас місяць тому і цікавилися планами "Синьої чайки". Ось тоді я і збагнув, що Другому капітанові загрожує небезпека. І, найпевніше, від рук піратів. І я негайно подався на Венеру.

— Прилетів до мене, хвилюється, — усміхнувся Перший капітан. — Я спочатку навіть уторопати нічого не міг. Один Верховцев, другий Верховцев… Та коли розібрався, то зрозумів, що треба поспішати на допомогу. Але куди летіти? Ми запідозрили, що "Пегас" — піратський корабель, і вирішили простежити за вами. Ми побували в Палапутрі. Там нам Крабакас із Баракаса розповів про те, що ви купили говоруна, і про те, як хтось намагався перебити всіх говорунів на планеті. І ми знайшли того вуханя, який вам продав говоруна, і зрозуміли, що це той самий говорун, який раніше був у Другого капітана. Ще більше, нас мало не посадили на Палапутрі до в'язниці, тому що фальшивий доктор Верховцев побував там і торгував черв'яками. Ледве-ледве ми переконали вуханів-стражників, що черв'яками торгував не справжній Верховцев, а його двійник. На Криса чекає заслужена кара за спробу перебити всіх говорунів і знищити повітря на планеті. А кари за це вухані ще не придумали, але неодмінно придумають.

— Ой! — зойкнув товстун.

— А далі просто, — сказав Перший капітан. — Ми опитали всі маяки Галактики, і нам повідомили, що "Пегас" тримає курс до системи Медузи. А на планеті роботів ми дізналися, що ви тут побували і навіть вилікували роботів, змінивши їм мастило. А потім ми прилетіли сюди. І мало не спізнилися.

— А коли ви зрозуміли, що ми не пірати? — спитала Аліса.

— Уже в Палапутрі. А крім того, ми зустріли в космосі корабель археологів. На ньому летів Громозека. І він так ревно захищав професора, що ми йому повірили. Почали непокоїтися, що вам загрожує небезпека, — адже ви не вмієте поводитися з піратами.

— Не вміємо, — зітхнув Полосков. — Іншим разом будемо розумнішими.

— Іншого разу не буде, — мовив Перший капітан.

Він підійшов до товстуна, що сидів на кам'яній підлозі, і сказав:

— Час вийшов, Веселуне У. Або ти відкриваєш плиту, або ми з то бою взагалі більше не розмовлятимемо. Лічу до десяти: раз, два, три…

— Все скажу! — заквапився товстун. — Все скажу. Я з першої хвилини хотів сказати, та аж тремтів, боявся Криса. Я й зараз його боюсь. Адже він помститься мені. Неодмінно помститься. Найкраще, коли ви його вб'єте. Будь ласка, вбийте його!

— Але ж він твій друг, — сказав Верховцев. — Як же ти можеш бажати смерті другові, з яким разом чинив злочини стільки років?

— Він мені не друг! — вигукнув товстун. — Він мій найлютіший ворог! Я чесний пірат, а не бандит і не зрадник!

— Не гай часу, — мовив Другий капітан. — Відкривай плиту.

Товстун підвівся. На нього було противно дивитися. Ноги його не тримали, підгиналися, і живіт тремтів. Він зашкутильгав до стіни і, підійшовши до неї, натиснув невидиму для сторонніх кнопку. Частина стіни відійшла і за нею відкрився пульт керування.

— Зараз, — бурмотів товстун, — одну хвилинку… я все зроблю.

Він натискав на кнопки тремтячими товстими пальцями, і нареш ті плита зрушила з місця й від'їхала вбік.

Шлях нагору був відкритий.

— По кораблях! — скомандував Перший капітан. — Спочатку підіймається "Пегас". Далі він трохи збочить, і починає підійматися "Синя чайка". Екіпаж "Пегаса" прошу стати на свої місця.

Пішов дощ. Великі краплі залітали в світлий круг і лунко дзвеніли по кам'яній підлозі.

Товстун натиснув ще одну кнопку, і з підлоги виросла тонка драбина, дістала до краю білого круга і вчепилася за нього металевими кігтями.

— Оце те, що треба, — сказав Другий капітан. — Верховцев, про шу тебе, відведи разом із професором полонених нагору. Нехай нас там зачекають.

Полосков і Зелений стали на свої місця в "Пегасі", прибрали трап і закрили люк. Усі інші відійшли вбік і дивилися, як "Пегас" поволі піднявся в повітря і, затуливши на кілька секунд світло, виплив нагору.

— Ну що ж, — мовив Перший капітан, — усі тут, нікого не забули?

— Усі, — відповів я.

Верховцев повів по драбині двох піратів, а я підійшов до товстуна.

— Більше піратів нема? — спитав капітан у товстуна. — На вашому кораблі нема нікого?

— Присягаю всім святим, що більше тут не лишилося жодного чоловіка! Можна спокійно йти, — відповів Веселун У. — Спокійнісінько. А потім ми висадимо в повітря це підземелля разом із проклятим кораблем Криса. І сліду не залишимо від піратського гнізда. Я слушно кажу?

— Слушно, — усміхнувся Другий капітан. — Дай-но я погляну востаннє на мою в'язницю. Все-таки чотири роки тут просидів.

— Постривайте! — крикнула раптом Аліса. — Він же бреше!

— Хто бреше? — здивувався Перший капітан.

— Товстун бреше. Коли я бігла за говоруном, я чула стогін.

Розділ 23

ПОЛОНЕНИЙ У ПІДЗЕМЕЛЛІ

— Не може бути… — охнув товстун і затнувся.

— Де полонені? — спитав капітан.

І так спитав, що ніякого сумніву не було: зараз товстун усе розкаже.

І товстун відразу ж задріботів до тунелю. Він бурмотів:

— Я геть забув… це все Крис… Я завжди казав… і завжди був проти.

— Даруйте, капітане, — озвалась Аліса, поспішаючи за нами. — Я б неодмінно згадала, та було так багато подій, що я забула. Але я б обов'язково згадала…

— Не журися, дівчинко, — заспокоїв Перший капітан і поклав їй на маківку широку долоню. — Ти молодчина, і ніхто тебе не звинувачує. А з цим піратом ми поговоримо окремо.

— Отут, — сказав товстун. — Зараз я світло запалю. Все буде чудово… Як я міг забути! Це все Крис.

Спалахнуло світло, і ми побачили за невеликим залом, у якому стояв піратський корабель, ще один довгий тунель, перегороджений неподалік від входу товстими ґратами.

Товстун підбіг до ґрат і неслухняними пальцями намагався вставити ключ у замкову шпарину.

Перший капітан відібрав у нього ключ і відсунув убік ґрати. Ґрати зайшли у нішу в стіні.

— Я сам… я сам… — бурмотів товстун, але його ніхто не слухав.

Не дивно, що товстун не хотів, аби ми побачили цей тунель. Обабіч його були кімнати, завалені награбованим майном, коштовностями та іншими трофеями.

— Ні, — мовив я, заглядаючи на ходу в одну з кімнат, — висаджу вати в повітря цього місця ми не будемо: тут стільки цінностей, що можна збудувати сто міст.

— Стривайте, — сказав Перший капітан.

Ми зупинилися, прислухались.

Здалеку, звідкілясь ізнизу, долинув ледве чутний жалібний стогін.

Ми поквапилися в той бік. Двері в одну з кімнат були замкнені.

— Ключ! — наказав капітан.

Товстун уже тримав ключ напоготові.

Кімната виявилася площадкою сходів. Звідсіля вниз вели круті східці, вирубані в скелі. В кінці їх були ще одні ґрати. Капітан спрямував у той бік промінь ліхтаря, і ми побачили, що за ґратами на купі ганчір'я на кам'яній підлозі сидить прикута до стіни дивна істота, в якій я ледве впізнав жителя планети Фікс, триногого великоокого фіксіанця.

Фіксіанець помирав. Мені досить було одного погляду, щоб зрозуміти це. Він був на останній грані виснаження. А крім того, він знемагав від катувань.

— Я його зараз уб'ю! — вигукнув Перший капітан, дивлячись на товстуна.

— Всеволоде, — прошепотів Другий капітан, — ти не впізнаєш…

— Не може бути!

І Перший капітан зненацька з такою силою рвонув забиті в камінь сталеві товсті ґрати, що вони зігнулись і вискочили з пазів. Він одкинув убік плетиво стального пруття і кинувся до вмирущого фіксіанця. Він підняв його на руки і поніс до виходу.

— Хто це? — спитала тихо Аліса.

Я похитав головою. Я не знав.

Поруч схлипував товстун. Він стримав на секунду сльози і відповів мені:

— Це Третій капітан. Вони гадали, що він давно мертвий.

Й одразу ж, наче згадавши про щось дуже важливе, товстун задріботів по коридору за капітаном, не перестаючи верещати:

— Це все він! Це все Крис!

Третій капітан був непритомний. Перший поклав його на підлогу й обернувся до мене.

— Скажіть, професоре, — спитав він, і голос його тремтів, — скажіть, чи можна чимось зарадити?

— Не знаю. Маю сумнів, — відповів я. Я нахилився над фіксіанцем. — Вони морили його голодом і мордували.

— Вони мордували його чотири роки, — сказав Другий капітан. — А ми були певні, що він давно мертвий! І якби не Аліса, залишили б його тут. І він їм нічого не сказав. Професоре, я благаю вас, зробіть усе можливе, щоб його врятувати!

— Мене не треба просити про це, — відповів я. — Передусім потрібні зміцнювальні уколи.

Алісо, біжи, люба, на "Пегас" і принеси звідтіля аптечку.

Аліса стрілою помчала коридором.

— Я з нею, — запропонував Перший капітан.

— Не треба! — відгукнулася Аліса на бігу. — Я краще від вас знаю, де шукати.

— Послухай, Третій, — звернувся Другий капітан. — Слухай. Не здавайся. Вже недовго терпіти. Невже ти не витримаєш в останню хвилину? Адже ми прийшли.

І раптом фіксіанець розплющив очі. Йому було дуже важко це зробити, бо його тіло вже помирало. Лише мозок боровся зі смертю.

— Все добре, — мовив він, — усе гаразд. Я нічого не сказав. Спасибі, друзі, що прийшли. — Він заплющив очі, і його серце зупинилося. Я відразу ж заходився робити фіксіанцеві штучне дихання. Але це не допомагало. Становище було безвихідне — я не мав ні хірургічних інструментів, ні діагностичної машини, ні лікувальних автоматів. І мені довелося вчинити так, як робили лікарі сто років тому.

— Я ризикну, — сказав я капітанам. — Боюся, що іншої ради нема.

— Ми вам віримо, професоре, — відповіли мені капітани.

Тоді я розітнув ножем груди Третьому капітанові, узяв у руку зупинене серце і почав його масажувати.