Доктор Фаустус - Сторінка 119

Працюючи над "Доктором Фаустусом", Т. Манн цікавився його біографією та творчістю й дещо запозичував із них (як раніше Ромен Роллан під час роботи над "Жаном Крістофом").

75. Малер Густав (1860–1911) — видатний австрійський композитор і диригент, автор дев'яти симфоній, численних інструментальних, хорових і вокальних творів.

76. "Бережись! Будь завжди пильний!" — заключні рядки вірша Айхендорфа "Сутінки", покладеного Робертом Шуманом на музику.

77. "Зимова подорож" — цикл романсів Франца Шуберта (опус 89) на вірші німецького поета-романтика Вільгельма Мюллера.

78. Езотерика — те, що розкривається лише втаємниченим, належним до певної соціально-культурної групи.

79. Вебер Карл Марія фон (1786–1826) — німецький композитор, диригент і музикальний критик. Один із зачинателів романтичної опери.

80. Ганс Гайлінг — герой однойменної опери німецького комнозитора-романтика Августа Маршнера.

81. "Фіделіо, або подружнє кохання" — єдина опера Бетховена. Існують три увертюри до неї під назвою "Леонора" (за ім'ям головної героїні опери) і одна увертюра під назвою "Фіделіо". Найдосконаліша увертюра "Леонора-3", яка найчастіше виконується.

82. Радник консисторії і генерал-суперінтендент — вищі керівні посади в лютеранській церкві.

83. Полігімнія — одна з дев'яти муз у грецькій міфології, покровителька музики.

84. "Лоенгрін" — опера Вагнера.

85. Святий Августин (354–430) — християнський теолог і церковний діяч, один із засновників християнської церкви. В трактаті "Про місто Боже" заклав основи християнської філософії історії, розвинув ідеї провіденціалізму, за яким усе у світі відбувається з волі провидіння.

86. Зороастр — засновник давньоіранської релігії маздаїзму (VII ст. до н. е.). В біблійній розповіді про Ноя та його синів ім'я Зороастра не згадується. Воно з'явилося в пізнішій легенді.

87. Франке Август Герман (1663–1707) — німецький вчений і проповідник, один з провідних діячів пієтизму — течії в протестантській церкві, що виступала за моральне вдосконалення особистості й чистоту релігійного почуття. Відіграв важливу роль у розвитку німецько-східнослов'янських культурних зв'язків

88. Канштайнівське біблійне товариство — товариство, засноване в Галле 1710 року бароном Карлом Гільдебрандом фон Канштайном для вивчення Біблії і поширення пієтистської літератури.

89. …ще й ту перевагу, що був тотожний з університетом у Віттенберзі.— Віттенберзький університет, де викладав у першій третині XVI ст. Лютер, став першим вогнищем реформаційного руху в Німеччині. "Дух Лютера", наголошується в романі, присутній і в сусідньому з Віттенбергом університеті Галле.

90. Причастя в двох відмінах — причастя вином і хлібом у протестантів на відміну від причастя лише хлібом у католиків. Цим оповідач наголошує широту своїх релігійних поглядів.

91. Альбрехт — архієпископ Магдебурзький і курфюрст Майнцський (1490–1545), церковний ієрарх, який підтримував зв'язки з гуманістами, але ухильно ставився до їхньої боротьби з церковним обскурантизмом. Згодом став ортодоксальним католиком.

92. Йонас Юстус (1443–1505) — соратник Лютера, брав участь в його перекладі Біблії

93. Еразм Роттердамський (1467–1536) — виступав проти католицької реакції, але водночас стримано ставився й до реформаційного руху в якому все виразніше проявлялася віросповідальна нетерпимість, чим накликав на себе гнів Лютера.

94. Меланхтон (грецький переклад німецького прізвища Шварцерд) Філіпп (1497–1560) — німецький теолог і письменник, один з визначних діячів Реформації, соратник Лютера.

95. Шлаєрмахер Фрідріх Даніель (1768–1834) — німецький філософ і теолог, виступав проти релігійного фанатизму. Член Ієнського гуртка німецьких романтиків.

96. Онтологічний доказ існування Бога. — Суть цього доказу, висунутого англійським середньовічним теологом Ансельмом Кентерберійським, зводиться до того, що мислимість Бога є достатнім логічним обгрунтуванням його існування.

97. Вольф Йоганн Христіан (1679–1759) — німецький філософ, учень Лейбніца й професор університету в Галле. Представник раннього німецького Просвітництва.

98. Неотомізм — поширена філософська течія в католицизмі XX ст., виходить із вчення середньовічного філософа й теолога Фоми Аквінського (1225 чи 1226–1274), який систематизував схоластику на базі християнського аристотелізму.

99. Неосхоластика — збірне поняття, що об'єднує різні течії католицької філософії, яка прагне до відродження середньовічної схоластики.

100. Філософія життя — ірраціональні філософські течії кінця XIX й початку XX ст., що засновуються на понятті-образі "життя" як органічної цілісності й творчої динаміки буття, яке осягається інтуїтивно (Ф. Ніцше, Л. Клагес, А. Бергсон та ін.).

101. Міст зітхань — горбатий міст у Венеції, по якому вели на страту злочинців.

102. Роланд — герой "Пісні про Роланда", перлини старофранцузького героїчного епосу. Статуї Роланда, який вважався взірцевим лицарем, споруджувалися в середньовічних західноєвропейських містах.

103. "Меланхолія" — гравюра на міді Альбрехта Дюрера (1471–1528), великого німецького художника доби Відродження. На ній зображена крилата жінка серед астрологічних атрибутів (досі повністю не розшифрованих). Тема "Меланхолії" далі стає одним з леймотивів роману.

104. Досократики — давньогрецькі натурфілософи, які жили до Сократа.

105. Іонійські натурфілософи — філософи з Іонії, як називали в Давній Греції егейське узбережжя Малої Азії та прилеглі до нього острови. Ці філософи (Фалес, Анаксагор, Анаксімен, Ксенофан і Анаксимандр) жили в VI–V ст. до н. е.

106. Стагіріт — прізвисько Арістотеля, який походив із міста Стагіри в Македонії.

107. Апологетика — наука захисту християнської релігії від поганства та єресей.

108. Паріпатетичні відступи — буквально: зроблені під час прогулянок. За легендою, Арістотель проводив навчання, прогулюючись з учнями.

109. …випробування на шляху в Дамаск. — На шляху в Дамаск Савлові, майбутньому апостолові Павлу, який жорстоко переслідував послідовників Христа, з'явився Христос і запитав його: "Савле, Савле, чому ти мене переслідуєш?"

110. …протилежним шляхом, ніж Декарт. — Мається на увазі відомий вислів видатного французького вченого й філософа Рене Декарта (1596–1650): "Cogito, ergo sum" ("Мислю, отже, існую").

111. "Лютцов мчить, не жаліє коня" — пісня на слова німецького поета Теодора Кернера (1791–1813) про полковника Лютцова, командира "чорних стрільців", які уславилися у визвольній війні 1810–1813 рр. проти наполеонівської Франції.

112. "Лорелей" — балада Генріха Гейне, яка стала популярною піснею.

113. "Gaudeamus igitur" (будемо радіти — латин.) — старовинна студентська пісня.

114. …схопив булку й пошпурив нею в темний куток. — Пародія на легенду про Лютера, який пошпурив у чорта чорнильницею.

115. Інкуб — демон чоловічої статі.

116. Томісти — послідовники Фоми Аквінського.

117. "Послання до корінфян" — апостола Павла, перше й друге, входять до Нового заповіту.

118. Суккуб — демон жіночої статі.

119. Василіск — міфічна істота, наділена здатністю вбивати поглядом.

120. К'єркегор Серен (1813–1855) — датський філософ і теолог. На противагу "об'єктивній" діалектиці Гегеля розвивав "суб'єктивну" (екзистенціальну) діалектику особистості в її ставленні до Бога. Небезпідставно вважається попередником або й зачинателем екзистенціалізму.

121. …Дюрерового вершника поряд зі смертю й дияволом… — Мається на увазі гравюра Дюрера, на якій зображений лицар на коні, якого супроводжують смерть і диявол.

122. Боссюе Жак Бенінь (1627–1704) — французький релігійний діяч і письменник, майстер ораторської прози.

123. Паскаль Блез (1623–1662) — видатний французький вчений, філософ і письменник.

124. "Громадський договір" — трактат Жан-Жака Руссо, в якому обгрунтована ідея народовладдя і розроблені його принципи.

125. "Анабасис" — твір давньогрецького історика й письменника Ксенофонта (бл. 430–355 чи 354 до н. е.), в якому розповідається про вихід загону грецьких найманців із Персії.

126. Альбертус Магнус (Альберт Великий — латин.) — середньовічний філософ і вчений-енциклопедист, жив у 1193–1280 рр.

127. Віолончелі самі ведуть сумовиту задумливу тему… — Як вказує Т. Манн в "Історії "Доктора Фаустуса", тут описується вступ до третьої дії опери Вагнера "Майстерзінгери".

128. Кантове спростування доказів існування Бога. — Спростування Іммануїлом Кантом онтологічного доказу існування Бога.

129. "Херувимський мандрівник" — збірник віршованих сентенцій Ганса Гріммельсгаузена (бл. 1621–1676), відомого письменника німецького барокко.

130. Ніневія — столиця Ассірійського царства, на стародавньому Сході вважалася великим містом.

131. Фукс Йоганн Йозеф (1660–1741) — австрійський композитор, автор підручника з контрапункту "Gradus ad Parnassum" ("Драбина на Парнас").

132. Екк Йоганн (1486–1543) — німецький теолог, непримиренний ворог гуманістів і Реформації.

133. Морфи, склянівки — різновиди барвистих тропічних метеликів

134. "Вільний стрілець" — опера Вебера.

135. Глюк Крістоф Віллібальд (1714–1787) — німецький композитор неокласицистичног напряму, реформатор жанру опери.

136. Оргії Трістана… — Йдеться про гармонійне багатство опери Вагнера "Трістан та Ізольда".

137. Німецько-австрійські пізні романтики — композитори кінця XIX й початку XX ст.: Г. Малер, Р. Штраус, Г. Вольф та ін.

138. Гретрі Андре Ернест Модест (1741–1813) — французький композитор і теоретик музики, автор відомих свого часу опер.

139. Кeрубіні Луїджі (1760–1841) — італійський композитор, жив у Франції, автор опер і церковної музики.

140. Равель Моріс (1875–1937) — видатний французький композитор імпресіоністичного стилю.

141. Брентано Клеменс (1778–1842) німецький поет-романтик, який у своїй ліричній поезії орієнтувався на народно-пісенні зразки.

142. "Саломея" — опера видатного німецького композитора Ріхарда Штрауса (1864–1949) на сюжет драми Оскара Уайльда, запозичений із Біблії

143. …атрибутом певної всесвітньо-історичної маски — Мається на увазі Адольф Гітлер.

144. Лідійський пасаж — пасаж лідійського ладу, одного з мелодійних ладів у музиці Еллади.

145. "На кожній учті келих п'ю. На світ дивлюсь крізь сльози" — рядки з балади Гете "Фульський король"

146. Птолемеєва музична система — музична система, викладена в трактаті "Гармоніка" давньогрецького вченого Клавдія Птоломея (II ст до н.