Доктор Фаустус - Сторінка 121

інструментальна п'єса у формі поліфонічних варіацій на тридольну тему.

Сарабанда — іспанський народний танець, який у XVII–XVIII ст. став бальним танцем. Також повільна тридольна п'єса в інструментальних сюїтах того часу.

226. Plaisir d'armour (Радість кохання — фр.) — поширена назва інструментальних п'єс XVIII ст. в стилі рококо, який основне призначення мистецтва вбачав у тому, щоб давати чуттєву насолоду.

227. Аріості Атілло (1666–1740) — італійський композитор, автор опер і ораторій.

228. Віоль ді бордон — старовинний струнний смичковий інструмент типу віолончелі.

229. Зігфрідові нескінченні й досить-таки нудні пісні…— З першої дії опери Вагнера "Зігфрід", яка є третьою частиною тетралогії "Перстень Нібелунгів".

230. Арія Ізольди "А чи знаєш ти пані Любов?" — З опери Вагнера "Трістан та Ізольда".

231. Габріелі Андреа (1510–1586) і його небіж Джованні (1557–1612) — італійські композитори, які писали музику для органа.

232. Елохім — бог одного з давньоєврейських племен.

233. П'ятикнижжя — перші п'ять частин Біблії. Основна його частина створювалася в IX–VII ст. до н. е., остаточна редакція — V ст. до н. е.

234. Маймонід Мойсей, бен Маймон (1135–1204) — єврейський середньовічний вчений-богослов.

235. Бідермайєр — стиль в німецькому й австрійському мистецтві в період 1815–1848 рр., характеризується "одомашненням" форм неокласицизму й романтизму відповідно до потреб і смаків заможного бюргерства.

236. …вимахування кулаками танцюриста й комедіанта на троні.— Йдеться про кайзера Вільгельма II, який виявляв войовничість у зовнішній політиці.

237. Рейнський союз. — Цей союз, до якого ввійшло 36 німецьких держав, був утворений Наполеоном у 1806 р. і проіснував до 1813 р.

238. Насильство Фрідріха Великого над формально нейтральною Саксонією. — Семилітня війна (1756–1763) розпочалася вторгненням військ прусського короля Фрідріха II в Саксонію.

239. …філософську промову нашого рейхсканцлера. — Імперським рейхсканцлером був у той час в Німеччині Бетман-Гольвег.

240. …пародіюючи довготелесого мислителя… — Йдеться про того ж Бетман-Гольвега.

241. Гольбейнівський Еразм — портрет Єразма Роттердамського, намальований видатним німецьким живописцем Гансом Гольбейном-молодшим (1497–1543).

242. Клейст Генріх фон (1777–1811) — видатний німецький драматург-романтик.

243. Монте П'єр (1875–1964) — французький диригент, в 1911–1914 рр. керував оркестром у "Російському балеті" Дягілева.

244. Колонн Едуар (1838–1910) — французький скрипаль і диригент, засновник оркестру, який носить його ім'я.

245. Гаузен, фон Клюк, фон Бюлов — командувачі німецьких армій, які брали участь у битві на Марні восени 1914 р.

246. …верховного головнокомандувача, призначеного на таку високу посаду завдяки славі покійного дядька… — Йдеться про Гельмута Мольтке-молодшого, небожа Гельмута Мольтке-старшого, головнокомандувача німецьких військ під час франко-прусської війни 1870–1871 рр.

247. …в оповіданні "Про народження блаженного папи Григорія"… — Згодом Т. Манн написав роман "Обранець" на сюжет однієї з оповідок (про чудовне життя папи Григорія) збірки "Gesta Romanorum" ("Діяння римлян" — латин.) — середньовічного збірника оповідок історичного й легендарного змісту, складеного у першій третині XIII ст. ченцем Елімандом.

248. Поччі Франц, граф (1807–1876) — німецький поет, живописець, музикант, писав п'єси для лялькового театру;

249. Вінтер Расмус Крістіан Фердінанд (1796–1876) — датський поет і прозаїк, автор епічних поем.

250. "Вовча ущелина" — назва однієї із сцен в опері Вебера "Вільний стрілець".

251. "Дівочий вінок" — жіночий хор із тієї ж опери.

252. Ранке Леопольд фон (1795–1886) — німецький історик консервативного спрямування, займався переважно політичною історією Західної Європи XVI–XVII ст.

253. Грегоровіус Фердінанд (1821–1891) — німецький історик, автор "Історії міста Рима".

254. …хлопчика, явно торвальдсенівського. — Торвальдсен Альберт (1779–1844) — датський скульптор класичного напрямку, був другом Андерсена.

255. Тартіні Джузеппе (1692–1770) — італійський композитор і скрипаль, автор відомої сонати "Диявольські трелі".

256. Фалья Мануель де (1876–1946) — Іспанський композитор імпресіоністичного стилю. "Ночі в іспанських садах" — його три п'єси для фортепіано з оркестром.

257. Деліус Фредерік (1862–1934) — англійський композитор імпресіоністичного напрямку.

258. Видіння святого Павла — так званий "Апокаліпсис святого Павла", створений не раніше IV ст.

259. …Данте назвав поряд… цих двох… — В другій пісні першої частини ("Пекло") "Божественної комедії".

260. …екстатичні звіряння Мехтгільди Магдебурзької.— Йдеться про містичну книгу "Світло, випромінюване Богом" німецької середньовічної черниці Мехтгільди Магдебурзької (бл. 1212–1280).

261. Гільдегарда Бінгенська (1098–1178) — німецька середньовічна пророчиця, ігуменя монастиря в Бінгені.

262. Єзекіїль — давньоєврейський пророк VII–VI ст. до н. е., автор однієї з книг Старого заповіту.

263. …загадкове послання з Патмоса часів Нерона. — Йдеться про Апокаліпсис, який був написаний Йоанном Богословом на о. Патмосі в 68–69 рр.

264. Апокрифи — твори давньоєврейської і ранньохристиянської літератури, не включені в біблійний канон. В широкому значенні — літературні підробки.

265. Єремія — давньоєврейський пророк VII-початку VI ст. до н. е., йому належить книга Старого заповіту "Плач Єремії".

266. …від тієї стіни, обліпленої тілами… — Йдеться про фреску Мікеланджело "Страшний суд" в Сікстинській капелі. Образ грішника, що затулив одне око рукою, а другим нажахано дивиться на пекельний вогонь, виникає ще раз в останніх рядках роману.

267. Чого ж нарікає людина жива? — Біблія, Плач Єремії, розділ 3, вірші 39, 40, 42, 43, 45.

268. Канцона (пісня — іт.) — багатоголоса пісня, а з кінця XVI ст також інструментальна п'єса, близька до фуги.

269. Річеркаре (шукати — іт.) — контрапунктна інструментальна п'єса, що передувала фузі.

270. Прокинься, арфо, і ти, цитро… — Псалом 108, вірш 3.

271. Династія Сун — династія, що правила в Китаї з 960 по 1276 р., впала внаслідок монгольського завоювання країни.

272. Токвіль Алексіс де (1805–1859) — французький історик, автор книги "Давній порядок і Революція" (про феодально-абсолютистське суспільство XVIII ст. і Французьку революцію 1789–1794 рр.).

273. Сорель Жорж (1857–1922) — французький філософ і історик, в названій у тексті книзі виступив з вченням про міф як організацію світосприймання суспільних груп і з апологією насилля як рушійної сили історії.

274. Перотінус Магнус — переклад на латинь імені Перотена ле Грана (бл. 1160–1220), тобто Перотена Великого, французького композитора, який був одним із зачинателів мистецтва контрапункту.

275. "Головний церковний радник". — Цим підписом Вагнер жартівливо обіграв релігійну наснаженість своєї останньої опери "Парсіфаль".

276. "Варавву!" із "Страстей за Матвієм". — Так хор євреїв в ораторії Баха "Страсті за Матвієм" відповідає на запитання Понтія Пілата: котрого з двох їм відпустити — Христа чи розбійника Варавву.

277. Клемперер Oтто (1885–1973) — німецький диригент і композитор, з 1933 р. жив у США, з 1954 р. — у Швейцарії.

278. Розділ XXXV. — В "Історії "Доктора Фаустуса" автор каже, що в цьому розділі "про долю нещасної Клариси" він "черпав матеріал прямо із життя нашої сім'ї". Це історія сестри письменника Карли.

279. Ох, не було їй чого усміхатися, бо вона вже зовсім пустилася берега. — Історія Інес теж взята із життя родини Маннів, це історія Юлії, другої сестри письменника (крім убивства коханця).

280. Вальтер (справжнє прізвище Шлезінгер) Бруно (1876–1962) — відомий німецький диригент, з 1933 р. жив у США. Перебував у дружніх стосунках з Т. Манном.

281. Платнер Ганс — директор Мюнхенського лялькового театру.

282. Я маю намір ввести в свою розповідь дійову особу… — Як зазначає Т. Манн в "Історії "Доктора Фаустуса", прообразом пані де Тольна йому послужила "приятелька-невидимка Чайковського пані фон Мекк".

283. Егерія — в римській міфології німфа-віщунка, яка допомагала жінкам під час пологів. Пізніше значення — жінка, яка опікає і надихає митця.

284. Каллімах (бл. 310–235 до н. е.) — давньогрецький поет елліністичної доби.

285. Хрисейський Філоктет — за грецькою міфологією, учасник походу на Трою, залишений з невигойною раною (від укусу змії) на острові Хрисі. Герой однойменної трагедії Софокла.

286. Сичання крилатого змія. — Таке порівняння лету стріли дав Есхіл у трагедії "Евменіди" (вірш 181), заключній частині трилогії "Орестея".

287. Стріли Феба — промені сонця. Феб — друге ім'я бога Аполлона.

288. Джеймс Джойс, Пікассо, Езра Паунд. — Тут названі видатні митці авангарду в літературі й мистецтві 10-20-х рр.

289. Саті Ерік (1866–1925) — французький композитор, один із перших представників атональної музики.

290. Дягілєв Сергій Павлович (1872–1929) — антрепренер і художній діяч, організатор виставок російського мистецтва і "російських сезонів" на Заході. Живучи там, створив трупу "Російський балет" (1911–1929).

291. Кокто Жан (1891–1963) — французький письменник і кінорежисер, був близький до сюрреалізму.

292. М'ясін — танцівник і балетмейстер у трупі Дягілєва.

293. "Шістка" — група французьких композиторів-новаторів, до якої входили Артур Онеггер (1892–1955), Маріус Мійо (1892–1974), Франсіс Пуленк (1899–1963), Жорж Орік (1899–1986), Жермен Тайфер і Луї Дюре.

294. Пілоті Карл (1826–1886) і Макарт Ганс (1840–1884) — німецькі живописці еклектично-епігонського стилю.

295. Ленбах Франц (1836–1904) — німецький живописець-портретист, наслідував техніку старих майстрів.

296. Беріо Шарль Огюст (1802–1870) — бельгійський скрипаль і композитор.

297. В'єтан Анрі (1820–1881) — французький скрипаль і композитор.

298. Венявський Генріх (1835–1880) — польський скрипаль і композитор. Всі троє писали музику для скрипки.

299. Ланнер Йозеф (1801–1843) — австрійський композитор, один із майстрів віденського вальсу.

300. Штраус Йоганн-молодший (1825–1899) — австрійський композитор, "король" віденського вальсу.

301. Філіна — персонаж із роману Гете "Літа науки Вільгельма Майстера".

302. Наш олімпієць — Гете.

303. Ріеті Вітторіо — італійський композитор, який жив у США.