Дорога в нікуди - Сторінка 43

Спокуса пересилила.

— Консуеліта, — сказав Ван-Конет жінці, яка стала його жертвою, — я їду до Фельтона. Ручаюсь, що я виконаю ваше бажання. Чи зможете ви подарувати мені п'ятнадцять тисяч фунтів?

— Чек буде готовий, як тільки ви сповістить мене, — відповіла Консуело без коливання, вже не страждаючи цієї новою ницістю, але так уважно розглядаючи чоловіка, що він злегка почервонів.

— Боже мій! Я зовсім без грошей, — сказав Ван-Конет. — Це прохання, не ультиматум. Ви великодушні, а я не хочу, щоб ви вважали мене корисливим. Я вас застану?

— Ні.

— Куди ж ви відправляєтеся?

— Це моє діло. А поки позбавте мене від своєї присутності.

— Базікайте, що хочете, — сказав, йдучи, Ван-Конет, — це наша остання розмова.

Генерал Фельтон, з яким повинен був говорити Ван-Конет, займав невеликий

одноповерховий будинок, що стояв недалеко від готелю "Сан-Ріоль". Фельтон ще не спав, коли йому доповіли про несподіване відвідуванні Ван-Конета. Фельтону рідке вдавалося лягти раніше п'ятої ранку, по безлічі важливих військових справ.

Генерал був чоловік середнього зросту, що тримався дуже прямо завдяки неприродне піднесеному правому плечу, роздробленому в битві при Інгальт-гаузі. Сиве, гладко зачесане назад волосся Фельтона майстерно приховували лисину. У негарному, нервовому обличчі генерала світився великий, трохи примхливий розум улюбленця війни, що міг прозрівати найдрібніші відтінки складних схем, але такий, що може помилятися в простому множенні.

— Чи не можна відкласти побачення з ним до завтра? — сказав Фельтон ад'ютантові.

Ад'ютант вийшов і скоро повернувся.

— Ван-Конет просить негайної аудієнції по нескінченно важливій справі. Вона таємна.

— Що робити! Запросіть його.

Коли з'явився Ван-Конет, нікого, крім генерала, в кімнаті не було. Здивований засмученим видом молодого чоловіка, з яким був трохи знайомий, Фельтон добродушно протягнув йому руку, але, відчайдушно струснувши складеними руками, Ван-Конет кинувся перед ним на коліна і, ридаючи, вигукнув:

— Рятуйте! Врятуйте мене, генерал! Моє життя і смерть в ваших руках!

— Встаньте, чорт забирай! — процідив Фельтон, кидаючись до нього і силою змушуючи встати. — Що ви наробили?

— Генерал, пожалійте життя невинного, знищеного мною, — заговорив Ван-Конет з щирою пристрастю чоловіка, діючого зважаючи на небезпеку стрімголов, під натхненням розрахунку і страху. — Вранці буде повішений Джемс Гравелот, обвинувачений в збройному опорі берегової сторожі. Він не контрабандист. Я наказав підкинути йому, в його готель на Тахенбакському шосе, уявну контрабанду заради того, щоб шляхом арешту Гравелота уникнути поєдинку і помститися за удар, який він мені завдав, коли в цьому готелі я мерзенно образив якусь проїжджу жінку.

— Непогано! — сказав Фельтон, змішавшись і червоніючи від такого визнання.

Вражений відчаєм негідника, він кілька миттєвостей мовчки розглядав Ван-Конета, який закрив руками обличчя.

— Що ж ... Все це правда?

— Так, ганебна правда.

— Як ви могли так низько впасти?

— Не знаю ... я пив ... пив сильно ... я загруз в розпусті, у грі ... Моя воля зникла. Я кинувся до вас під впливом моєї дружини. Вона зуміла змусити мене відчути жах моєї поведінки. Якщо Гравелот буде повішений, я не знесу цього. Мій заповіт готовий, і я ...

— Так, такий вихід був би неминучий, — перебив Фельтон. — Ну, розкажіть детальніше.

Знаходячи невимовне задоволення в самоопльовуванні, Ван-Конет, який добре пам'ятав проповіді Сногдена про надлюдську яскравість "душевних оголень", так дивовижно точно розповів непривабливу історію з Гравелотом, що Фельтон став сумний.

— Відверто скажу вам, — вимовив Фельтон, — що мені вас нітрохи не шкода. Інша справа — цей Гравелот. Ось що: якщо ваше каяття щире, якщо ви змучені своєю ганьбою і готові померти заради порятунку невинного, даєте ви мені слово кинути той спосіб життя, який привів вас до злочину?

— Так, — сказав Ван-Конет, піднімаючи голову. — Одна ця ніч переродила мене. Сховайте мій гріх. О генерале, якби я міг відкрити вам моє серце, ви здригнулися б від співчуття до грішного!

— Спробую вірити. Але, мушу зізнатися, вид ваш для мене нестерпний. Вибачте цю різкість старого, який звик пояснюватися коротко. Заспокійте вашу дружину. Справа Гравелота, а заодно всіх інших, буде переглянута. Я випущу Гравелота під приватне ваше поручительство. Його не будуть дуже шукати.

— Генерале! — скрикнув Ван-Конет. — Якими хочете муками я відплачу вам за цю великодушність, що дає мені право дихати!

— Ах, — сказав трохи пом'якшений його радістю Фельтон. — Все це не те. Життя, якщо хочете, сповнена мерзоти. Тримайте руки чистими, милий мій.

Потім він випровадив відвідувача і, переглянувши справу контрабандистів, віддав ад'ютантові відповідні накази, негайно протелефоновані до в'язниці, Херну і в канцелярію військового суду. Приводом перегляду справи стала нова обставина, повідомлена Ван-Конетом: участь Вагнера, якого слід було тепер розшукати.

Виконавши всі формальності з видачі поручительства за яким звільняли до нового суду Давенанта, Ван-Конет приїхав додому і дізнався від слуг, що його дружина вже виїхала, взявши один саквояж, і не сказала нічого про те, куди їде. Втім, на столі в кабінеті кинутого чоловіка лежав запечатаний конверт з цифрою телефону на ньому. Розкривши конверт, Ван-Конет побачив чек.

Втомлено зітхнувши, він поєднав телефон з квартирою Лаури Мульдвей. Вона спала і заявила про це тоном суворої догани.

— Що до того? — заперечив Ван-Конет. — Смарагдовий браслет — ваш, дорога, і ви завтра його отримаєте. Консуело більше немає тут. Вона поїхала назавжди.

— О! Важливі новини. Чому ж ви раніше не розбудили мене?

— Не суттєво. Але браслет?!

— Браслет чарівний. Я чекаю.

— На добраніч, вранці я буду у вас. Ван-Конет залишив її і подзвонив Консуело. Вона чекала в готелі, де жив Галеран, зайнявши там перед від'їздом додому невеликий номер.

— Де ви знаходитесь? — насмішкувато спитав Ван-Конет, почувши її тривожний голос. — Чи не є це телефон раю?

— От і скажіть, говорите скоріше! — вигукнула Консуело. — Вам вдалося?

— Звісно. Генерал був дуже люб'язний.

— Тоді мені більше нічого не потрібно від вас.

— Я взяв Гравелота під своє поручительство. Необхідні документи, ймовірно, вже в в'язниці. Ви можете, Консуеліта, дістати вашого вмираючого.

— Прощай, жорстока людина! — сказала Консуело. — Нехай ти знайдеш серце, здатне змінити тебе.

— Дякую за чек, — грубо сказав Ван-Конет. — У вас ще залишилися гроші. Чоловік буде.

З цим він відійшов від телефону, а Консуела, сівши в автомобіль Груббе, який чекав її рішень, вирушила до Стомадора. Тільки один Галеран чекав її біля крамниці.

Стомадор і контрабандисти сиділи на пустирі, за двором.

— Врятований! — сказав їм Галеран. — Я заберу його. Справа переглянута. Гравелот сьогодні буде на свободі, під поручительством свого ворога, Ван-Конета.

— Так не дарма працювали, — сказав приголомшений Ботредж. — Тергенс, адже ваш брат теж спасеться. Одне з іншого випливає. Це вже так.

— Зрозуміло, — відповів Тергенс. — Ось всім стало добре.

— Вам нема чого бігти, — зауважив Стомадор, — а я готовий, я вже зібрався. Ніяк не виходить мені сидіти на одному місці. Передайте Гравелоту, що я зігрів свою стару кров навколо його нещастя. А де ж та, золота ... чудова, яку я зловив?

— Ось вона, — сказав Галеран, побачивши силует Консуели, що йде від автомобіля.

— Дякуємо вам, — вимовив Тергенс, кланяючись блідої тихої жінці, — дізналися ми за одну ніч стільки, скільки за все життя не дізнаєшся!

— Прощайте, мужні люди, — сказала всім Консуело, — я не забуду вас.

Вона поцілувала їх низько опущені хмільні голови і повернулася сісти в екіпаж.

Галеран віддав півтори тисячі фунтів Стомадору і по двісті — контрабандистам. Вони взяли гроші, але похмуро, з соромом. Для наглядачів Галеран додав Ботреджу триста фунтів: двісті Факрегеду і сто Лекану.

Потім всі попрощалися з Галераном і зникли, розтанули в темряві. Кинута лавка залишилася без нагляду, напризволяще. Галеран і Консуело поїхали чекати настання дня, щоб годин близько восьмої ранку викликати санітарну карету Французької лікарні, а з нею — кращого хірурга Покета, лікаря Кресса.

Глава XVII

З огляду на важке становище Давенанта, рішуче взятого під свій захист всемогутнім генералом Фельтоном, суддівські і тюремна влада так скоротили процедуру звільнення ув'язненого, що, розпочавши клопотання близько дев'ятої години ранку, Галеран вже в пів на одинадцяту з лікарем Крессом і санітарним автомобілем був біля воріт в'язниці, в'їхавши на її територію з законними підставами.

Давенант знаходився в такому безпорадному стані, що жили тільки його очі,

безглузді, як блиск чайних ложок. Він говорив безглузді речі і не розумів, що

роблять з ним. На щастя Галерана, а також обох наглядачів, які пережили за цю ніч стільки хвилювань, скільки не зазнали за все життя, Давенант марив лише про втіху ( "Консуело" — значить "розрада"). За його словами, вона була у нього в чорній мереживній сукні і плакала.

Свіже повітря подіяло так, що поміщений в лікарню Давенант тимчасово прийшов до тями від забуття. Тепер він все пам'ятав. Він запитав, де Галеран, Консуело, Стомадор.

Почався вітряний, похмурий день. Консуело і Галеран очікували. До них вийшов Кресс і запросив йти в приміщення Давенанта.

— Яке його становище? — запитав Галеран доктора.

— Скоро почнеться агонія, — відповів Кресс, — поки він все усвідомлює і хоче вас бачити.

Останні гості наблизилися до ліжка вмираючого — самотній старий і жінка, що ледь почала жити, зі смертю в душі.

— Тепер я скоро одужаю, — прошепотів Тіррей, напіввідкриваючи очі і з ніжним страхом дивлячись на Консуело, що сіла в головах. — Я був причиною вашого горя, — продовжував він, — але я не знав, що так вийде. Але ви не сумуйте. Щось в цьому роді було зі мною. Треба пересилити горе. Ви молоді, перед вами все життя. Адже це ви врятували мене з в'язниці?

— Я виконала свій обов'язок, — сказала Консуело, — і я не хочу більше говорити про це. Ваша справа буде переглянута і, звичайно, вирішиться благополучно.

— Моя. А тих?

— Вони врятовані, — сказав Галеран. — Скасування вироку вказує, що справа обмежиться декількома роками в'язниці.

— Я радий, — швидко сказав хворий, — тому що бій був прекрасний.