Гаррі Поттер і Келих Вогню - Сторінка 60

Ліниві балачки переривалися позіханнями.

Герміонине волосся знову стало пишним. Вона зізналася Гаррі, що вчора наклала на нього чималу кількість пригладжувального зілля. "Але робити таке щодня — забагато мороки", — сказала вона сухо, заправляючи за вуха неслухняні кучері.

Рон з Герміоною уклали мовчазну угоду не згадувати про свою сварку. Вони були одне з одним майже люб'язні, хоч і поводилися навдивовижу офіційно. Рон та Гаррі, не гаючи часу, розповіли Герміоні про підслухану ними розмову між мадам Максім та Геґрідом, але Герміону новина, що Геґрід — наполовину велетень, не шокувала так, як Рона.

— Я припускала, що це так, — знизала вона плечима. — Знала, що він не може бути чистокровним велетнем, адже вони мають приблизно по шість метрів зросту. Але якщо чесно, то вся ця істерія щодо них... Не можуть же вони всі бути жахливими... Це такі самі забобони, як і ті, що люди понавигадували про вовкулак... Звичайне сліпе упередження.

Видно було, що Рон хотів відповісти на це якось уїдливо, але, мабуть, не бажав ще однієї сварки, а тому вдовольнився лише недовірливим похитуванням головою — коли Герміона відвернулася.

Настав час подумати про домашні завдання, занедбані ними в перший тиждень канікул. Навіть тепер, коли Різдво минуло, всі почувалися розслаблено — всі, окрім Гаррі, що знову почав трохи нервувати.

З цього боку Різдва двадцять четверте лютого здавалося набагато ближчим, а він і досі й пальцем об палець не вдарив, щоб розгадати загадку, яку приховувало золоте яйце. Тепер щоразу, заходячи до спальні, він виймав з валізи яйце, відкривав його й уважно прислухався, сподіваючись, що цього разу що небудь з'ясується. Він напружено думав, що, опріч тридцяти музичних пилок, нагадує йому цей звук, адже досі йому не доводилося чути нічого подібного. Він закривав яйце, енергійно його тряс і відкривав знову, щоб подивитися, чи не сталося якихось змін — але все залишалося, як було. Він намагався ставити яйцю запитання, намагався перекричати його виття, але нічогісінько не траплялося. Він навіть кидав яйце в інший куток кімнати, хоч і знав, що це не допоможе.

Гаррі не забув Седрикової підказки, але не хотів приймати його допомоги, бо ставився до нього вельми прохолодно. Так чи так, а йому здавалося, що коли Седрик справді хотів йому допомогти, то мав би висловлюватися точніше. Адже він тоді однозначно пояснив Седрикові, що їх чекає в першому завданні, — а Седрик, замість рівноцінної віддяки, порадив прийняти ванну. Такої нікчемної допомоги Гаррі не потребував. Особливо від того, хто розгулює коридорами з Чо. І тому, коли в перший день нового навчального півріччя він пішов на уроки, його гнітила не тільки вага книжок, пергаментів та пер, а ще й думка про яйце.

Сніг усе ще лежав товстою ковдрою. Коли вони прийшли на гербалогію, шибки оранжерей були такі запітнявілі, що крізь них нічого не було видно. Ніхто в таку погоду не згоряв від нетерпіння потрапити на урок догляду за магічними істотами, хоч, як сказав Рон, скрути добряче б усіх розігріли — або ганяючись за учнями, або стріляючи своїми задніми частинами з такою силою, що Геґрідова халупа загорілася б.

Коли вони підійшли до хатини, то побачили біля передніх дверей стару відьму з коротко підстриженим сивим волоссям та довгим гострим підборіддям.

— Ану швидше, дзвінок був п'ять хвилин тому, — гиркала вона, поки учні брели до неї по снігу.

— А ви хто? — запитав її Рон. — Де Геґрід?

— Я — професорка Граблі Планка, — сказала відьма. — Я тимчасово викладатиму у вас догляд за магічними істотами.

— Де Геґрід? — голосно повторив Гаррі.

— Він нездужає, — коротко відповіла професорка Граблі Планка.

Гаррі почув тихий неприємний смішок і обернувся. То підходив Драко Мелфой зі слизеринцями. Вони сяяли з радості і зовсім не дивувалися новій учительці.

— Сюди, будь ласка, — сказала професорка й рушила повз загороду з величезними бобатонськими кіньми. Гаррі, Рон та Герміона пішли за нею, озираючись на Геґрідову хатину, всі вікна якої були зашторені. Невже Геґрід лежав усередині, самотній і хворий?

— А що таке з Геґрідом? — спитав Гаррі, поспішаючи, щоб наздогнати професорку.

— Тебе це не стосується, — відрізала вона, наче вирішила, що він занадто допитливий.

— Якраз стосується, — палко вигукнув Гаррі. — Що з ним?

Професорка Граблі Планка вдала, що не чує. Вони проминули загороду, в якій, збившись докупи від холоду, стояли бобатонські коні, і подалися до дерева на краю лісу, біля якого стояв прив'язаний великий і красивий єдиноріг. Дівчата побачили його й заохкали.

— Він такий чудовий! — прошепотіла Лаванда. — Де вона його взяла? Їх, кажуть, дуже важко вловити!

Єдиноріг був таким білим, що сніг довкола нього здавався сірим. Він бив землю золотими копитами і відкидав назад голову.

— Хлопці, близько не підходьте! — гарикнула професорка, простягла руку і з силою стримала Гаррі. — Вони, ці єдинороги, більше люблять жіночий дотик. Дівчата, вперед. Підступаємо обережно. Помаленьку...

Професорка з дівчатами повільно підходила до єдинорога, залишивши хлопців стояти біля загороди й спостерігати.

Коли Граблі Планка відійшла так, що вже не могла їх почути, Гаррі обернувся до Рона:

— Як ти думаєш, що з ним? Невже скрут?..

— Карочє, Поттер, на нього ніхто не нападав, якщо ти так подумав, — спокійно промовив Мелфой. — Йому просто соромно показувати свою гидку мармизу.

— Що ти верзеш? — обурився Гаррі.

Мелфой запхав руку в кишеню мантії і витяг звідти складену сторінку газети.

— На, — сказав він. — Так не хотілося, Поттер, тебе засмучувати...

Він посміхався, дивлячись, як Гаррі, вихопивши сторінку, розгорнув її й почав читати. Рон, Шеймус, Дін та Невіл заглядали йому через плече. На сторінці була стаття з фотографією Геґріда, на якій він мав надзвичайно хитрий вираз обличчя.

ВЕЛЕТЕНСЬКА ПОМИЛКА ДАМБЛДОРА

Албус Дамблдор, дивакуватий директор Гоґвортської школи чарів та чаклунства, ніколи не боявся призначати на вчительські посади непевних осіб, повідомляє Ріта Скітер, наш спеціальний кореспондент. У вересні цього року він найняв Аластора Муді на прізвисько "Дикозор", сумнозвісного та невдатного колишнього аврора, щоб навчати дітей захисту від темних мистецтв. Це рішення викликало подив і нерозуміння в Міністерстві магії — до цього спричинилася добре відома звичка Муді нападати на всякого, хто в його присутності зробить необережний рух. Дикозор Муді, одначе, здається відповідальним і доброзичливим поряд з напівлюдиною, яку Дамблдор узяв викладати предмет, що називається "Догляд за магічними істотами".

Рубеус Геґрід зізнається, що в третьому класі був відрахований з Гоґвортсу. Відтоді він втішався посадою шкільного лісника, яку за ним закріпив Дамблдор. Однак торік Геґрід використав свій таємничий вплив на директора, щоб на додачу посісти ще й місце вчителя догляду за магічними істотами, відсунувши багатьох кваліфікованіших викладачів.

Тривогу викликають уже сам неймовірний зріст та страхітливий вигляд цього чоловіка. Геґрід використовує здобуту владу, щоб успішно залякувати учнів за допомогою потворних і небезпечних створінь. Поки Дамблдор дивиться на все крізь пальці, Геґрід уже встиг скалічити кількох учнів на своїх уроках, які, на думку багатьох, "дуже страшні".

"На мене напав гіпогриф, а мого друга Вінсента Креба боляче вкусив флоберв'як, — розповідає Драко Мелфой, учень четвертого класу. — Всі ми ненавидимо Геґріда, але боїмося щось сказати".

Одначе Геґрід не має наміру припиняти залякування. У розмові з репортером "Щоденного віщуна", яка відбулася минулого місяця, він підтвердив, що розводить створінь, котрих сам охрестив "вибухозадими скрутами". Це страшенно небезпечні гібриди мантикор та вогняних крабів. Створення нових порід магічних істот це, звісно, діяльність, яку вельми уважно відстежує відділ нагляду та контролю за магічними істотами. Втім, Геґрід, здається, вважає себе вищим за такі дрібні обмеження.

"Я просто розважався," — сказав він перед тим, як різко змінити тему.

І це ще не все. "Щоденний віщун" має неспростовні свідчення, що Геґрід не чистокровний чарівник, якого він завжди з себе вдавав. Насправді він навіть не людина. Його мати, як ми виявили, не хто інша, як велетка Фрідвульфа, місце перебування якої зараз невідоме.

Кровожерливі та жорстокі, велети довели себе до вимирання, воюючи одні з одними протягом минулого століття. Жменька їх приєдналася до Того Кого Не Можна Називати і була відповідальна за найстрашніші масові нищення маґлів під час розв'язаного ним терору. Дуже багатьох велетнів, що служили Тому Кого Не Можна Називати, винищили аврори, проте Фрідвульфи поміж них не було. Можливо, вона втекла в одну з громад велетнів, що й досі існують десь у горах за кордоном.

Якщо судити з витівок сина Фрідвульфи на уроках догляду за магічними істотами, то все вказує на те, що він успадкував жорстоку вдачу своєї матінки.

І от чудернацький поворот: відомо, що Геґрід завів близьку дружбу з хлопчиком, котрий позбавив Відомо Кого могутності, — тим самим примусивши Геґрідову матір, як і решту прибічників Відомо Кого, переховуватися. Можливо, Гаррі Поттеру невідома неприємна правда про його гігантського товариша, проте Албус Дамблдор зобов'язаний запевнити всіх, що і Поттер, і його друзі попереджені про небезпеку, пов'язану з напіввелетнями.

Гаррі дочитав і глянув на Рона, що стояв з відкритим від подиву ротом.

— Як вона довідалася? — прошепотів він.

Але Гаррі турбувало не це.

— Що ти мав на увазі — "Всі ми ненавидимо Геґріда"? — накинувся він на Мелфоя. — І що це за маячня, що його боляче покусав флоберв'як? — він тицьнув пальцем на Креба. — У них навіть зубів немає!

Креб гиготів, вочевидь, вельми собою вдоволений.

— Карочє, думаю, тепер учительській кар'єрі цього виродка гаплик, — сказав Мелфой, сяючи очима. — Напіввелетень... А я думав, що він замолоду проковтнув пляшчину косторосту... Мамусям і татусям це не сподобається... Вони переживатимуть, що він згамає їхніх бідолашних діточок, ха ха ха...

— Та ти!..

— Гей, ви там! Попрошу уваги! — долинув до хлопців голос професорки Граблі Планки.

Дівчата гладили єдинорога, тісно його обступивши.

Гаррі був такий розлючений, що сторінка "Щоденного віщуна" тремтіла у нього в руках.