Гаррі Поттер і Келих Вогню - Сторінка 62

ну, так, — нетерпляче сказав Беґмен, — але ж... Гаррі... ми всі хочемо, щоб переміг Гоґвортс.

— А Седрикові ви пропонували? — запитав Гаррі.

Тінь невдоволення ковзнула по гладенькому лиці Беґмена.

— Ні, не пропонував, — відповів він. — Гаррі, я ж сказав, що ти мені дуже подобаєшся, тому я й вирішив запропонувати...

— Дякую, — сказав Гаррі, — але мені здається, що я майже зрозумів загадку яйця... Ще кілька днів — і я її розгадаю остаточно.

Він не знав напевне, чому відмовився від Беґменової допомоги. Може, тому, що Беґмен був йому фактично незнайомий, і прийняти його пораду було б не зовсім чесно. Це ж не те саме, що попросити про допомогу Рона, Герміону чи Сіріуса.

Видно було, що Беґмен образився, однак нічого не встиг сказати, бо якраз у цю мить нагодилися Фред із Джорджем.

— Вітаю вас, містере Беґмен! — весело сказав Фред. — Можна вам купити чогось випити?

— Е е... ні, — відповів Беґмен, востаннє з розчаруванням глянувши на Гаррі, — ні, хлопці, дякую...

Фред та Джордж здавалися такими ж розчарованими, як і Беґмен, що дивився на Гаррі так, наче той страшенно його підвів.

— Що ж, мушу бігти, — сказав він. — Приємно було всіх вас побачити. Успіхів тобі, Гаррі.

І він вибіг з шинку. Ґобліни повставали зі своїх стільців і теж вийшли. Гаррі приєднався до друзів.

— Що він хотів? — спитав Рон, тільки но Гаррі сів поруч.

— Пропонував допомогти із золотим яйцем, — відповів Гаррі.

— Він не мав права таке робити! — вражено вигукнула Герміона. — Він же суддя! Втім, ти й без нього уже все розгадав, правда?

— Е е... майже, — пробурмотів Гаррі.

— Навряд чи Дамблдор зрадіє, якщо довідається, що Беґмен намагався схилити тебе до шахрування! — несхвально промовила Герміона. — Сподіваюся, він і Седрикові намагався допомогти!

— Йому ні. Я питав, — сказав Гаррі.

— Що кому до того, чи отримує допомогу Діґорі? — сказав Рон, і Гаррі подумки погодився з ним.

— Ті ґобліни мали не вельми дружній вигляд, — сказала Герміона, сьорбаючи своє маслопиво. — Що вони тут робили?

— Беґмен каже, що вони шукають Кравча, — промовив Гаррі. — Він і досі хворий. Не ходить на роботу.

— Може, Персі його отруїв? — сказав Рон. — Може, він думає, що як Кравч помре, то його зроблять начальником відділу міжнародної магічної співпраці.

Герміона обдарувала Рона поглядом "не жартуй над такими серйозними речами" й сказала:

— Дивно, що ґобліни шукають містера Кравча... Зазвичай вони мають справи з відділом нагляду та контролю за магічними істотами.

— Але Кравч знає багато іноземних мов, — сказав Гаррі. — Може, їм потрібен перекладач.

— Ти тепер турбуєшся про біднесеньких ґоблінів? — спитав Рон у Герміони. — Збираєшся організувати який небудь ПУП? Права Упослідженим Потворам?

— Ха ха ха, — саркастично проказала Герміона. — Ґобліни не потребують оборони прав. Ти не чув, що розповідав професор Бінс про ґоблінські повстання?

— Ні, — разом сказали Рон та Гаррі.

— Вони вміють домовлятися з чарівниками, — ковтнувши маслопива, повідомила Герміона. — Вони дуже розумні. Це вам не ельфи домовики, неспроможні за себе постояти.

— О ні, — промовив Рон, глянувши на двері.

До шинку увійшла Ріта Скітер у супроводі товстенького фотографа. Сьогодні вона була в бананово жовтій мантії, а її довгі нігті яскравіли рожевим лаком. Парочка купила собі випивку й почала пробиратися крізь натовп до сусіднього столика. Гаррі, Рон та Герміона спостерігали, як вони наближаються. Скітер швидко щось торохтіла і мала вдоволений вигляд.

"...він не дуже рвався з нами говорити, правда, Бозо? Як ти думаєш, чому це? І чого він тягає за собою ґоблінів? Показує їм видатні місця... Яка маячня! Він ніколи не вмів брехати. Думаєш, щось сталося? Думаєш, треба покопирсатися?Зганьблений ексначальник відділу магічної фізкультури і спорту Лудо Беґмен... Дотепний початок речення, правда, Бозо? Треба лише знайти підходящий сюжет..."

— Що, знову зібралися зіпсувати комусь життя? — голосно спитав Гаррі.

Кілька людей озирнулося. Очі Ріти Скітер за прикрашеними коштовним камінням окулярами помітно округлилися, коли вона побачила, хто це сказав.

— Гаррі! — вигукнула вона, розцвівши. — Гарнісінько! Може, приєднаєшся до нас?

— Та я до вас і близько не підійду! — люто вигукнув Гаррі. — Навіщо ви познущалися з Геґріда?!

Ріта Скітер підняла свої нафарбовані брови.

— Гаррі, наші читачі мають право знати правду. Я просто роблю свою...

— Та яка кому різниця, що він наполовину велетень? — закричав Гаррі. — 3 ним усе нормально!

Увесь шинок стих. Мадам Розмерта дивилася з над шинквасу і не помічала, що медовуха, яку вона наливала в пляшку, вже переливалася через край.

Усмішка Ріти Скітер ледь затремтіла, але наступної миті засяяла ще сліпучіше. Репортерка клацнула сумочкою з крокодилячої шкіри й витягла самописне перо:

— Гаррі, то, може, даси мені інтерв'ю про Геґріда, якого ти знаєш? Про людину, яку ти бачиш за горою м'язів. Про вашу неймовірну дружбу та про її причини. Може, ти до нього ставишся, як до батька?

Герміона зненацька зірвалася на ноги, міцно стискаючи в руці своє маслопиво, ніби то була граната.

— Ви — жахлива жінка, — люто проказала вона, — ви ні перед чим не зупиняєтеся! Ви готові на що завгодно заради сенсації! І вам для цього підійде будь хто! Навіть Лудо Беґмен...

— Сядь, дурненьке дівчисько, і не говори про те, чого не розумієш, — Ріта Скітер зміряла Герміону холодним важким поглядом. — Я про Лудо Беґмена знаю таке, що в тебе волосся дибки стало б... Хоч воно й так стоїть, — додала вона, глянувши на буйне Герміонине волосся.

— Ходімо звідси, — сказала Герміона. — Гаррі, Рон...

Вони пішли. Чимало людей проводжало їх поглядами. Коли вони підійшли до дверей, Гаррі озирнувся. Самописне перо бігало туди сюди по аркуші пергаменту, що лежав на столі.

— Герміоно, тепер вона візьметься за тебе, — сказав Рон тихим стурбованим голосом, коли вони поверталися додому.

— Нехай спробує! — відрізала Герміона, що аж трусилася зі злості. — Я їй покажу! Дурне дівчисько, каже? Та невже? Я ще їй помщуся — і за Гаррі, і за Геґріда...

— Не треба псувати стосунки з Рітою Скітер, — занервувався Рон. — Герміоно, я серйозно. Вона тоді на тебе такого накопає...

— Мої батьки не читають "Щоденного віщуна"! Вона мене не залякає! Я від неї не ховатимусь! — Герміона крокувала так швидко, що хлопці ледве за нею встигали. Гаррі бачив Герміону в такому гніві лише раз — тоді, як вона вліпила Мелфоєві ляпаса. — І Геґрід не ховатиметься! І чого він переживає через ту фурію!

Періодично зриваючись на біг, Герміона проминула браму з крилатими вепрами, а далі — галявиною — вони вийшли просто до Геґрідової хатини.

Вікна все ще були зашторені. Підходячи, вони чули гавкання Ікланя.

— Геґріде! — закричала Герміона, грюкаючи в двері. — Годі, Геґріде! Ми знаємо, що ти там! Яка кому різниця, що твоя матір була велетка! Не дозволяй тій дурнуватій Скітерці до такого себе доводити! Виходь!

Двері відчинилися. Герміона вимовила: "Саме вчас...!" — і раптом змовкла, бо зіткнулася лице в лице не з Геґрідом, а з Албусом Дамблдором.

— Добрий день, — радісно всміхнувся він до них.

— Ми... е е е... хотіли побачитися з Геґрідом, — розгубилася Герміона.

— Я здогадався, — підморгнув Дамблдор. — Чому ж не заходите?

— А... гаразд, — сказала Герміона.

Вони зайшли в хатину. Іклань відразу кинувся до Гаррі. Пес несамовито гавкав і намагався облизати йому вуха. Гаррі відігнав Ікланя й озирнувся.

Геґрід сидів за столом, на якому стояли два кухлики чаю. Вигляд у нього був поганенький. Обличчя в плямах, очі запухли, а з волоссям коїлося щось неймовірне: через те, що Геґрід його не розчісував, воно стало схоже на перуку зі сплутаних дротів.

— Здоров, Геґріде, — привітався Гаррі.

Геґрід звів очі.

— Здоров був, — сказав він захриплим голосом.

— Думаю, треба ще чаю, — сказав Дамблдор, зачиняючи за учнями двері. Він змахнув чарівною паличкою. В повітрі з'явилася таця з чаєм і тістечками. Дамблдор скерував тацю на стіл і всі посідали. Якусь мить панувала мовчанка, а тоді Дамблдор спитав:

— Геґріде, ти не чув, що саме кричала міс Ґрейнджер?

Герміона трохи почервоніла, але Дамблдор усміхнувся до неї й повів далі:

— Геґріде, судячи з того, як Герміона, Гаррі й Рон ломилися в двері, вони й досі хочуть з тобою знатися.

— Звичайно ж, хочемо! — підтвердив Гаррі, дивлячись на Геґріда. — Не думай про ту корову Скіт... Ой, вибачте, пане професоре, — мерщій додав він, глянувши на Дамблдора.

— Гаррі, хвилину тому я тимчасово оглух і навіть не здогадуюся, що ти там казав, — мовив Дамблдор, вертячи своїми великими пальцями й дивлячись у стелю.

— А, ну добре, — Гаррі засоромився. — Я мав на увазі... Геґріде, як ти міг подумати, ніби нас цікавить, що про тебе понаписувала ота... жінка?

Дві велетенські сльозини викотилися зі схожих на чорних жуків Геґрідових очей і скотилися в його заплутану бороду.

— Ось тобі, Геґріде, й живий доказ того, що я казав, — промовив Дамблдор, усе ще уважно дивлячись у стелю. — Я ж тобі показував незліченні листи від батьків, які пам'ятають тебе ще з власних шкільних років. Вони цілком однозначно пишуть, що якби я тебе вигнав, то вони б це не схвалили...

— Не всі, — хрипко озвався Геґрід, — не всі хочуть, аби я зостав си.

— Геґріде, якщо ти чекаєш всесвітньої популярності, то, боюсь, тобі доведеться просидіти тут ще довгенько, — Дамблдор суворо подивився поверх схожих на два півмісяці окулярів. — Коли я став директором, то не бувало й тижня, щоб я не отримував хоч однієї сови зі скаргами на те, як я керую. І що ж я мав робити? Забарикадуватися в кабінеті і ні з ким не розмовляти?

— Ага... Тілько ви не наполовину велетень! — прохрипів Геґрід.

— Геґріде, а в мене які родичі? — розсердився Гаррі. — Згадай Дурслів!

— Прегарний приклад, — сказав професор Дамблдор. — Мій рідний брат, Аберфорт, був звинувачений у застосуванні недозволених чарів до кози. Про це писали у всіх газетах — і що ти думаєш, він заховався? Аж ніяк! Він, високо тримаючи голову, продовжував робити своє! Звісно, я не впевнений, чи він уміє читати, тож це не обов'язково був вияв хоробрості...

— Геґріде, повертайся і навчай нас, — тихо промовила Герміона, — будь ласка, повертайся, ми за тобою дуже скучаємо.

Геґрід схлипнув.