Гаррі Поттер і Келих Вогню - Сторінка 61

Коли він, нічого не бачачи, обернувся до єдинорога, професорка перелічувала вголос, щоб хлопцям теж було чути, його численні магічні властивості.

— Сподіваюся, ця жінка залишиться! — сказала Парваті Патіл, коли урок закінчився й вони всі йшли до замку на обід. — Це більше схоже на догляд за магічними істотами... Єдинороги — то справді магічні створіння, це не якісь там потвори...

— А як же Геґрід? — зі злістю спитав Гаррі, коли вони піднімалися по сходах.

— А що з ним? — незворушним голосом обізвалася Парваті. — Нехай і далі собі лісникує.

Після балу Парваті поводилася з Гаррі дуже холодно. Він розумів, що мав би вділити їй тоді трохи більше уваги, але, здавалося, що вона й так непогано провела час. Вона розповідала всім, хто її слухав, що домовилася наступної суботи зустрітися в Гоґсміді з бобатонським хлопцем.

— Це був справді хороший урок, — сказала Герміона, коли вони зайшли до Великої зали. — Я не знала й половини того, що професорка Граблі Планка розповіла нам про єдино...

— Ось подивися! — Гаррі тицьнув їй під носа статтю зі "Щоденного віщуна".

Герміона читала, і її очі все більше округлювалися. Її реакція була така самісінька, як і Ронова:

— Звідки ця гидомирна Скітерка довідалася? Невже Геґрід сам їй розповів?

— Ні, — відказав Гаррі, йдучи до ґрифіндорського стола й люто гепаючись на стілець. — Він же навіть нам ніколи про це не розповідав! Думаю, вона розсердилася, коли він не дав їй про мене ніякої чорнухи, а тому повинюхувала все, щоб насолити йому самому...

— Може, вона чула, як він на балу розповідав про це мадам Максім, — тихо сказала Герміона.

— Ми б її в саду побачили! — додав Рон. — І взагалі, їй не можна більше приходити до школи — Геґрід казав, що Дамблдор їй заборонив...

— Може, вона має плаща невидимку, — сказав Гаррі, накладаючи собі на тарілку запеченої курки і зі злості розбризкуючи підливу. — Це в її стилі — ховатися в кущах і підслуховувати людей.

— Це, до речі, і у вашому з Роном стилі також, — зауважила Герміона.

— Ми не хотіли його підслуховувати! — обурено вигукнув Рон. — Так вийшло! Ми нічого не могли вдіяти! От дурний наївняк — розповідати про свою матір велетку там, де його всі можуть почути!

— Треба до нього сходити, — запропонував Гаррі. — Увечері, після віщування. Треба йому сказати, як ми всі хочемо його повернення... А ти, до речі, хочеш? — гостро спитав він Герміону.

— Ну, не вдаватиму, що це було погано — хоч раз побувати на нормальному уроці з догляду за магічними істотами, але я справді хочу, щоб Геґрід повернувся. Авжеж, хочу! — швиденько проказала Герміона, злякавшись грізного погляду Гаррі.

Тому після вечері вони втрьох знову попрямували засніженою галявиною до Геґрідової хатини. На їхній стук обізвався громовим гавкотом Іклань.

— Геґріде, це ми! — закричав Гаррі, гатячи у двері. — Відчиняй!

Ніхто не відповідав. Вони чули, як Іклань шкребеться об одвірок, повискуючи, але двері не відчинялися. Вони грюкали ще хвилин з десять, Рон постукав навіть у вікно, та ніхто не озвався.

— Чому він нас уникає? — здивувалася Герміона, коли вони врешті решт здалися й рушили до замку. — Невже він думає, що нам не все одно, якого він роду?

Та схоже було, що не все одно Геґрідові. Цілий тиждень він нікому не з'являвся на очі. Його не було за вчительським столом під час трапез, ніхто не бачив, як він виконував свої обов'язки лісника, а уроки з догляду за магічними істотами й далі вела професорка Граблі Планка. Мелфой зловтішався за кожної нагоди.

— Ну що, страждаєте за своїм непородистим дружбаном? — шепотів він до Гаррі, коли поблизу був хтось із учителів, щоб Гаррі не міг з ним поквитатися. — Тіпа, скучили за людиною слоном?..

У середині січня планувалися відвідини Гоґсміда. Герміона страшенно здивувалася, довідавшись, що Гаррі теж зібрався йти.

— Я думала, ти скористаєшся нагодою, коли у вітальні буде тихо, — сказала вона. — Тобі треба розібратися з яйцем.

— Здається, я вже розібрався, — збрехав Гаррі.

— Справді? — вразилася Герміона. — Молодець!

Гаррі відчув докори сумління, але змусив себе не звертати на них уваги. Він ще мав місяць і тиждень, щоб розгадати загадку яйця — а це море часу... А якщо він піде до Гоґсміду, то може там зустріне Геґріда й переконає його повернутися.

У суботу вони втрьох покинули замок і попрямували холодною й мокрою галявиною до загорожі. Проминаючи пришвартований на озері дурмстрензький корабель, вони побачили Віктора Крума, що вийшов на палубу в самих плавках. Він був дуже худий, але набагато міцніший, ніж здавався, бо, видряпавшись на борт корабля, витяг руки й пірнув у озеро.

— Та він ненормальний! — вигукнув Гаррі, дивлячись на темну голову Крума, що вигулькнула з води посеред озера. — Вода, мабуть, крижана — це ж січень!

— Там, звідки він приїхав, набагато холодніше, — зауважила Герміона. — Мені здається, йому нормально.

— Але ж у воді велетенський кальмар! — сказав Рон. Його голос не звучав стурбовано — навпаки, в ньому вчувалася надія. Герміона помітила це й спохмурніла.

— Знаєте, він дуже хороший, — сказала вона. — Він зовсім не такий, як ви думаєте. Що з того, що він з Дурмстренґу? Він мені казав, що тут йому подобається набагато більше.

Рон нічого не відповів. Після балу він не згадував про Віктора Крума, але на другий день після Різдва Гаррі знайшов під своїм ліжком крихітну руку, здається, відламану від мініатюрної фігурки, вбраної в болгарську мантію для квідичу.

Гаррі зосереджено шукав хоч якихось ознак присутності Геґріда, поки вони брели по змішаному з болотом талому снігу Високою вулицею. Переконавшись, що Геґріда немає в жодній крамниці, Гаррі запропонував зайти в "Три мітли".

У шинку, як завжди, було повно людей. Але Гаррі вистачило одного швидкого погляду, щоб визначити — Геґріда немає й тут. З тяжким серцем він підійшов разом з Роном та Герміоною до шинквасу, замовив у мадам Розмерти три маслопива й похмуро подумав, що з таким самим успіхом можна було залишитися в замку й слухати виття золотого яйця.

— Він хоч коли небудь буває у себе в кабінеті? — раптом прошепотіла Герміона. — Дивіться!

Вона показала на дзеркало за шинквасом, і Гаррі побачив, що воно віддзеркалює Лудо Беґмена, що сидить у темному кутку зі зграєю ґоблінів. Беґмен щось казав їм стишеною скоромовкою, а ґобліни сиділи зі зловісним виглядом, схрестивши на грудях руки.

Це справді дивно, подумав Гаррі, що Беґмен сидить у "Трьох мітлах" у вихідний день, коли не відбувалося ніяких змагань, і тому не треба було виконувати функції судді. Він спостерігав за Беґменом у дзеркалі. Той знову був напружений, як і тієї ночі в лісі, перед появою Чорної мітки. Раптом Беґмен кинув погляд на шинквас, помітив Гаррі й підвівся.

Гаррі почув, як він безцеремонно кинув ґоблінам:

— На хвилинку, на хвилинку! — і поспішив до Гаррі, знову посміхаючись своєю хлоп'ячою усмішкою.

— Гаррі! — вигукнув він. — Як ся маєш? Я так і думав, що тебе зустріну! Все гаразд?

— Усе прекрасно, дякую, — відповів Гаррі.

— Гаррі, можна з тобою поговорити віч на віч? — напружено запитав Беґмен. — Ви не могли б на секунду відійти?

— Звичайно, — сказав Рон, і вони з Герміоною відійшли, шукаючи вільний стіл.

Беґмен повів Гаррі вздовж шинквасу, у найвіддаленіший від мадам Розмерти куток.

— Гаррі, я просто хотів ще раз привітати тебе з шикарним виступом проти рогохвістки, — сказав Беґмен. — То було супер!

— Дякую, — відповів Гаррі, розуміючи, що Беґмен не задля цього його відкликав, адже поздоровити можна було й при Ронові та Герміоні. Проте Беґмен не поспішав відкривати, що має на думці. Гаррі помітив, як він поглядає у дзеркало на ґоблінів, що скоса крізь темряву спостерігали за ними обома.

— Просто кошмар, — тихо сказав Беґмен до Гаррі, помітивши, що той теж дивиться на ґоблінів. — Вони не дуже добре розмовляють англійською... Це так само, як на Кубку світу було з болгарами... Ті хоч могли спілкуватися на миґах, і люди їх розуміли. А ці белькочуть своєю ґоблідіґуцькою... Я знаю по їхньому одне слово: бладвак. Це означає "ціпок". Я цього слова не вживаю, бо вони ще подумають, що я їх лякаю, — і він коротко, але голосно, реготнув.

— А що їм треба? — поцікавився Гаррі, продовжуючи позирати на ґоблінів, які не зводили з Беґмена очей.

— Ну, вони... — Беґмен раптом захвилювався. — Вони шукають Барті Кравча.

— Чого це вони шукають його тут? — запитав Гаррі. — Хіба він не в Лондоні, у міністерстві?

— Ну.. якщо казати по правді, я не маю уявлення, де він, — сказав Беґмен. — Він мовби... перестав приходити на роботу. Його нема вже кілька тижнів. Молодий Персі, його помічник, каже, що Кравч хворий. Видно, він надсилає інструкції совою. Але, Гаррі, якщо можна, нікому про це не розповідай. Бо Ріта Скітер пхає носа скрізь, де лише можна, і я не сумніваюся, що вона розпише хворобу Барті як щось страшне. Ще напише, що він зник, як і Берта Джоркінз.

— А про Берту Джоркінз щось відомо? — спитав Гаррі.

— Ні, — відповів Беґмен, знову напружившись. — Авжеж, мої люди її шукають... ("Дуже вчасно," — подумав Гаррі.), — ...але все це так дивно. Вона точно прибула в Албанію — навіть зустрічалася там зі своєю троюрідною сестрою. Потім поїхала від сестри до тітки, на південь... І десь по дорозі безслідно зникла. Якби ж я знав, куди вона доїхала... Вона не з тих, що можуть просто переховуватися... Однак... Але чому це ми говоримо про ґоблінів та про Берту Джоркінз? Я ж так хотів тебе розпитати, — понизив він голос, — як там твої справи з золотим яйцем?

— Та... непогано, — нещиро відповів Гаррі.

Здалося, Беґмен зрозумів, що Гаррі сказав неправду.

— Послухай, Гаррі, — сказав він (усе ще дуже тихо), — мені через усе це якось аж недобре... Тебе кинули в цей турнір... Ти не зголошувався сам... І якщо, — його голос став ледве чутним, тож Гаррі довелося нахилитися, — ...якщо я можу допомогти... Підказати тобі правильний напрямок... Я відчув до тебе симпатію... Ти так упорався з драконом!.. Ти мені тільки натякни, і я...

Гаррі глянув на кругле рожеве обличчя Беґмена і на його широко розплющені, по дитячому невинні блакитні очі.

— Але ж ми повинні розгадати загадку самотужки, правда? — промовив він буденним голосом, щоб не здалося, ніби він звинувачує начальника відділу магічної фізкультури і спорту в порушенні правил.

— Ну...