Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 60

У цю мить друкарський верстат голосно бахнув і на підлогу з-під скатертини посипалися численні номери "Базікала"; верстат нарешті замовк.

Герміона, не відводячи чарівної палички від містера Лавґуда, нахилилася й підняла один журнал.

— Гаррі, подивись.

Незважаючи на розгардіяш, він швидко підійшов до неї. На першій сторінці "Базікала" красувався його знімок з написом "Небажаний номер один" і повідомленням про винагороду за нього.

— Що, "Базікало" змінив редакційну політику? — холодно поцікавився Гаррі, а мозок його працював на повних обертах. — Цікаво, що ви робили, містере Лавґуд, коли вийшли з будинку? Посилали сову в міністерство?

Ксенофілій облизав губи.

— Вони забрали Луну, — прошепотів він. — За все те, що я досі писав. Забрали мою Луну, і я не знаю, де вона, і що з нею зробили. Але вони можуть її повернути, якщо я... якщо я...

— Здасте їм Гаррі? — договорила за нього Герміона.

— Нічого не вийде, — категорично заперечив Рон. — Геть з дороги, ми звідси йдемо.

Ксенофілій був схожий на примару — постарішав років на сто, губи скривились у страхітливій посмішці.

— Вони тут будуть з секунди на секунду. Я мушу врятувати Луну. Я не можу втратити Луну. Ви звідси не підете.

Він розставив руки перед сходами, і в Гарріній уяві на мить постала його мати, що зробила те саме, захищаючи його ліжечко.

— Не змушуйте нас завдавати вам шкоди, — попередив Гаррі. — З дороги, містере Лавґуд!

— ГАРРІ! — закричала Герміона.

Повз вікна пролітали постаті на мітлах. Скориставшись тим, що гості відвернули очі, Ксенофілій вихопив чарівну паличку. Гаррі вчасно зрозумів їхню помилку. Він кинувся вбік і ледве встиг відштовхнути Рона й Герміону з траєкторії приголомшливого закляття. Воно пролетіло кімнату і влучило в ріг різкопроривця.

Стався колосальний вибух. Кімнату розтрощило вщент. На всі боки полетіли уламки дерева, шматки паперу і всякий мотлох, усе навколо огорнула непроникна хмара густого білого пилу. Гаррі підлетів угору, а тоді гахнувся об підлогу, нічого не бачачи й затуляючи руками голову від уламків, що сипалися на нього. Чув, як верещить Герміона і кричить Рон. Щось зі страхітливим брязкотом загуркотіло додолу сходами, і він зрозумів, що то падає спиною вниз збитий з ніг вибухом Ксенофілій.

Гаррі спробував вибратися з-під уламків, що мало не засипали його з головою. Через густу куряву ледве міг дихати й бачити. Півстелі обвалилося і край Луниного ліжка звисав у діру. Погруддя Ровіни Рейвенклов без половини обличчя лежало неподалік, у повітрі кружляли клапті роздертого пергаменту, а друкарський верстат лежав на боці, перекриваючи сходи на кухню. Поблизу заворушилася ще одна біла постать, і Герміона, вкрита пилом і сама схожа на статую, притулила пальця до вуст.

Унизу, грюкнувши, відчинилися навстіж двері.

— Траверсе, чи ж я тобі не казав, що нема чого спішити? — пролунав грубий голос. — Хіба не казав, що в цього психа просто почалися чергові галюцинації?

Щось бахнуло, і Ксенофілій закричав з болю.

— Ні... ні... нагорі... Поттер!

— Я ж тобі ще на тому тижні казав, Лавґуде, що ми повернемося тільки заради надійної інформації! Пригадуєш минулий тиждень, коли ти хотів обміняти дочку на ідіотський головний убір, що стікав кров'ю? А тиждень перед тим... — знову щось бахнуло й пролунав крик... — коли ти думав, що ми її віддамо, якщо ти надаси нам докази існування зім'ято... — бах! — ...рогих... — бах! — хропачів?

— Ні... ні... благаю вас! — ридав Ксенофілій. — Там справді Поттер! Справді!

— А тепер ти нас покликав, щоб підірвати! — проревів смертежер. Посипався град ударів упереміш з воланням агонізуючого Ксенофілія.

— Селвине, зараз тут усе обвалиться, — почувся інший, холодний, голос, і відлуння від нього гайнуло покрученими сходами. — Сходи нагору завалило. Якщо розчистимо, будинок може впасти.

— Брехлива ти паскудо! — крикнув чаклун, якого звали Селвин. — Ти ніколи в житті не бачив Поттера? Думав заманити нас сюди і вбити? І ти ще надієшся повернути собі своє дівчисько?

— Я присягаюся... клянуся... Поттер нагорі!

— Гоменум ревеліо, — пролунав голос під сходами.

Гаррі почув, як охнула Герміона, і його охопило дивне відчуття, ніби щось налетіло на нього, заливши все тіло своєю тінню.

— Селвине, нагорі справді хтось є, — різко сказав другий чоловік.

— Це Поттер, я ж кажу вам, що це Поттер! — ридав Ксенофілій. — Будь ласка... прошу вас... віддайте мені Луну, поверніть мою Луну...

— Ти забереш своє дівчисько, Лавґуде, — сказав Селвин, — якщо піднімешся нагору й приведеш сюди Гаррі Поттера. Але якщо це змова, якщо це якась твоя витівка, і там сидить у засідці твій спільник, щоб заманити нас у пастку, то ми ще подумаємо, чи залишати тобі хоч шматок дочки, щоб було що поховати.

Ксенофілій заскиглив зі страху й відчаю. Щось засовалося й заскреготіло — Ксенофілій намагався продертися крізь завал на сходах.

— Швиденько, — прошепотів Гаррі, — треба зникати.

Він почав вибиратися з-під руїн, маскуючись шумом, що його здійняв на сходах Ксенофілій. Рона майже з головою засипало уламками. Гаррі й Герміона якомога тихіше підповзли до нього й спробували зіпхнути з його ніг важкий комод. Ксенофілієве гупання й скрегіт лунали дедалі ближче. Тим часом Герміона зуміла вивільнити Рона заклинанням "Політ".

— Ну що ж, — видихнула Герміона, коли почав трястися потрощений друкарський верстат, що перекривав сходи. Ксенофілій був за кілька кроків. Білими від пилюки губами Герміона спитала:

— Гаррі, ти мені довіряєш?

Гаррі кивнув головою.

— Тоді добре, — пошепотіла Герміона, — дай мені плащ-невидимку. Роне, накинь його.

— Я? А Гаррі...

— Будь ласка, Роне! Гаррі, міцно тримай мене за руку, Роне, хапайся за моє плече.

Гаррі простяг ліву руку. Рон зник під плащем. Друкарський верстат, що перекривав сходи, завібрував. Ксенофілій намагався пересунути його заклинанням "Політ". Гаррі не знав, чого чекає Герміона.

— Тримайтеся, — прошепотіла вона. — Тримайтеся... будь-якої секунди...

Над поваленим сервантом з'явилося біле, як папір, обличчя Ксенофілія.

— Забуттятус! — крикнула Герміона, спрямувавши чарівну паличку йому в лице, а тоді повернула її на підлогу під ногами:

— Депрімо!

Вона пробила діру в підлозі. Друзі каменем шугонули вниз, Гаррі відчайдушно чіплявся за Герміонину руку. Знизу пролунав крик, і він ще встиг побачити двох чоловіків, що намагалися вислизнути з-під уламків стелі та потрощених меблів, що градом посипалися на них згори. Герміона крутнулася в повітрі і гуркіт від падіння будинку загримів у вухах Гаррі, коли вона знову потягла його в темряву.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ —

Смертельні реліквії

Гаррі, важко дихаючи, впав на траву й одразу ж схопився на ноги. Вони приземлилися в сутінках на краю поля. Герміона вже бігала навколо них, розмахуючи чарівною паличкою.

— Протеґо тоталум... Сальвіо гексія...

— Зрадливий старий кровожер! — засапаний Рон виліз з-під плаща-невидимки й кинув його Гаррі. — Герміоно, ти геніальна, просто геніальна, я й досі не вірю, що ми вислизнули!

— Каве інімікум... чи ж я йому не казала, що то був ріг різкопроривця? Чи не попереджала? А тепер його будинок рознесло вщент!

— Так йому й треба, — буркнув Рон, оглядаючи свої подерті джинси й порізи на ногах. — Як думаєш, що вони з ним зроблять?

— Ой, маю надію, що не вб'ють! — простогнала Герміона. — Я тому й хотіла, щоб смертежери на мить побачили Гаррі, перш ніж ми зникнемо, й пересвідчилися, що Ксенофілій не брехав!

— А чого ж ти тоді заховала мене? — здивувався Рон.

— Бо всі думають, Роне, що ти лежиш хворий на бризкуху! Вони викрали Луну, бо її батько підтримував Гаррі! А що було б з твоєю родиною, якби вони довідалися, що ти з нами?

— А як же твої мама й тато?

— Вони в Австралії, — відповіла Герміона. — З ними все має бути добре. Вони ні про що й не здогадуються.

— Ти геніальна, — захоплено повторив Рон.

— Так, Герміоно, геніальна, — палко підтримав його Гаррі, — не знаю, що б ми без тебе робили. Вона сяйнула усмішкою, але відразу спохмурніла.

— А що ж буде з Луною?

— Якщо вони кажуть правду і вона ще жива... — почав було Рон.

— Не кажи такого, не кажи! — обурилася Герміона. — Вона мусить бути жива, мусить!

— Тоді вона, мабуть, в Азкабані, — припустив Рон. — Та от чи вона там виживе... мало хто зумів...

— Виживе, — урвав його Гаррі. Він і думати не хотів про щось інше. — Луна живуча, значно живучіша, ніж вам здається. Мабуть, розповідає зараз іншим в'язням про руйносмиків і нарґлів.

— Маю надію, що так воно і є, — зітхнула Герміона і провела рукою по очах. — Мені було б так шкода Ксенофілія, якби...

— ...якби він щойно не намагався видати нас смертежерам, — договорив за неї Рон.

Вони поставили намет і залізли всередину. Рон зварив чаю. Після вкрай ризикованого порятунку холодний зацвілий намет здавався їм рідним домом, безпечним і затишним.

— Ох, і чого ми туди поперлися? — простогнала Герміона після кількох хвилин мовчання. — Гаррі, ти правду казав, знову повторилася Ґодрикова Долина, тільки час змарнували! Смертельні реліквії... яке безглуздя... хоч може, — їй, здається, стрілила в голову думка, — він усе це вигадав на ходу? Можливо, він і сам не вірить у ті смертельні реліквії, а просто хотів нас затримати розмовою, аж поки прилетять смертежери!

— Навряд, — засумнівався Рон. — У стресовому стані щось вигадувати в сто разів важче, ніж ви думаєте. Я це зрозумів, коли потрапив у лапи хапунам. Набагато легше було прикинутися Стеном, про якого я хоч щось знав, ніж удавати абсолютно нову людину. Старий Лавґуд був страшенно напружений, коли намагався втримати нас у себе. Гадаю, він казав правду, або те, що сам вважає за правду, щоб зацікавити нас розмовою.

— Не думаю, що все те має якесь значення, — зітхнула Герміона. — Навіть, якщо він говорив щиро, я ще за все своє життя не чула відразу стільки нісенітниць.

— Зачекай, — сказав Рон. — Про Таємну кімнату теж казали, що то вигадка.

— Та Смертельні реліквії просто не можуть існувати, Роне!

— Кажи, що хочеш, але одна з них цілком реальна, — заперечив Рон. — Плащ-невидимка нашого Гаррі.

— "Казка про трьох братів" — вигадана, — рішуче не погодилася Герміона. — Розповідь про страх людей перед смертю. Якби уникнути її було так само легко, як заховатися під плащем-невидимкою, то ми б уже мали все, що нам потрібно!

— Не знаю.