Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 61

Я б не відмовився від всемогутньої чарівної палички, — пробурмотів Гаррі, крутячи в пальцях таку нелюбу йому тернову паличку.

— Таких паличок не існує, Гаррі!

— Ти ж сама казала, що було безліч чарівних паличок, таких, як той жезл Смерті чи як там їх називали...

— Ну нехай. Навіть якщо ти хочеш замакітрити собі голову, ніби бузинова паличка існує насправді, то що ти скажеш про "воскресальний камінь"? — Пальцями вона зобразила лапки над останніми словами, вимовляючи їх підкреслено саркастично. — Мертвих не воскресити жодними чарами — це ж ясно!

— Коли моя чарівна паличка з'єдналася з паличкою Відомо-Кого, з'явилися мої мама й тато... і Седрик...

— Але ж вони насправді не воскресли з мертвих, — заперечила Герміона. — Це просто... просто бліді копії людей, яких уже не оживити.

— Ота дівчина з казки — вона ж теж насправді не ожила. У казці і йдеться про те, що мертві люди належать до царства мертвих. Проте середульший брат таки зумів її побачити і з нею розмовляти. Він навіть прожив з нею якийсь час...

Він помітив у Герміони на обличчі стурбованість і ще щось таке, що нелегко було описати. Коли вона зиркнула на Рона, Гаррі зрозумів, що то був страх: він налякав її своїми розмовами про життя з небіжчиками.

— А той тип Певерел, похований у Ґодриковій Долині, — поспіхом змінив він тему, намагаючись говорити розсудливо й нормально, — ти щось про нього знаєш?

— Ні, — відповіла вона з явним полегшенням. — Я шукала згадок про нього після того, як побачила знак на його могилі. Якби він був відомий або зробив щось важливе, то точно був би у якійсь нашій книжці. Я знайшла прізвище Певерел тільки в книжці "Шляхетність природи: чаклунська генеалогія". Я позичила її у Крічера, — пояснила вона, коли Рон підняв брови. — Там перелічено чистокровні роди, що не мали продовження по чоловічій лінії. Очевидно, Певерели були серед перших вимерлих родів.

— Вимерлих по чоловічій лінії? — перепитав Рон.

— Це означає, — пояснила Герміона, — що прізвище Певерел зникло багато століть тому. Вони могли мати нащадків, але вже під іншими прізвищами.

І тут Гаррі осяяло, звучання прізвища Певерел розбурхало йому пам'ять. Він згадав брудного діда, що тицяв огидного персня під ніс міністерському службовцеві, і вигукнув:

— Ярволод Ґонт!

— Що-що? — перепитали одночасно Рон і Герміона.

— Ярволод Ґонт! Дід Відомо-Кого! У ситі спогадів! З Дамблдором! Ярволод Ґонт сказав, що його рід походить від Певерелів!

Рон з Герміоною були приголомшені.

— Той перстень, перстень, який став горокраксом, Ярволод Ґонт казав, що на ньому був герб Певерела! Я бачив, як він розмахував ним перед тим типом з міністерства, ледь не запхнув йому в носа!

— Герб Певерела? — різко перепитала Герміона. — А ти бачив, який він?

— Не дуже, — намагався пригадати Гаррі. — З того, що я пам'ятаю, там не було нічого особливого, хіба що кілька рисок. Фактично, зблизька я побачив перстень аж після того, як його розламали.

З того, як округлилися її очі, Гаррі зрозумів, що Герміона щось збагнула. Рон здивовано поглядав то на нього, то на неї.

— Нічого собі... ви думаєте, то знову був цей знак? Символ реліквій?

— Чом би й ні? — схвильовано озвався Гаррі. — Ярволод Ґонт був старий тупий невіглас, що жив, як свиня, й цікавився лише своїм походженням. Якщо той перстень століттями передавали з рук у руки, то він міг уже й не знати, що то було насправді. У його хаті не було жодної книжки, і можете мені повірити, що він геть не був схожий на людину, яка читає дітям казочки. Зрозуміло, він волів би думати, що ті риски на персні — то герб, бо вважав, що ті, в кому тече чиста кров, мають майже королівську велич.

— Так... це все дуже цікаво, — обережно почала Герміона, — однак, Гаррі, якщо ти думаєш про те, що мені здається, то ти думаєш...

— А чому ні? Чому ні? — відкинув обережність Гаррі. — На ньому ж був камінь, так? — Він глянув на Рона, шукаючи підтримки. — А що, як то й був воскресальний камінь?

Рон аж рота роззявив.

— Нічого собі... але чи він би й далі діяв, якщо Дамблдор розламав...

— Чи діяв би? Діяв? Роне, та він ніколи не діяв! Не існує ніякого воскресального каменя! — Герміона аж на ноги зірвалася, роздратована й сердита. — Гаррі, ти тепер усе намагаєшся підганяти під ту легенду про реліквії...

— Усе підганяти? — перепитав він. — Герміоно, та воно само все збігається! Я знаю, що на камені з персня був символ Смертельних реліквій! Ґонт сам хвалився, що він походить від Певерелів!

— Хвилину тому ти казав, що не роздивився того каменя!

— А де цей перстень може бути зараз? — запитав у Гаррі Рон. — Що з ним зробив Дамблдор після того, як розламав?

Проте уява в Гаррі вже буяла набагато бурхливіше за Ронову чи Герміонину...

"Три предмети, або реліквії, здобувши які, можна стати володарем Смерті... володарем... завойовником... переможцем... останній ворог, якого буде знищено — це смерть..."

І він побачив самого себе, володаря реліквій, у двобої з Волдемортом, чиї горокракси не йшли з ними в жодне порівняння... "разом їм жити не судилося"... чи це й була відповідь? Реліквії проти горокраксів? Чи міг би він таким чином стати переможцем? Якби він став володарем Смертельних реліквій, то був би в безпеці?

— Гаррі?

Але він майже не чув Герміону. Узяв плащ-невидимку й почав його обмацувати. Тканина була плинна, як вода, й невагома, наче повітря. За всі ці сім років перебування у світі чарівників йому ще не траплялося нічого подібного. Плащ був саме такий, яким його описував Ксенофілій: "плащ, який по-справжньому й надійно робить того, хто його вбрав, невидимим. Плащ вічний, незмінний і здатний забезпечити постійне й непроникне укриття, хоч би які закляття на нього насилали".

І тут він аж зойкнув, коли пригадав...

— Цей плащ був у Дамблдора тієї ночі, коли загинули мої батьки!

Його голос затремтів, і Гаррі відчув, як кров ударила в лице, та його це не обходило.

— Моя мама сказала Сіріусові, що Дамблдор позичив плаща! То он навіщо! Він хотів його обстежити, бо думав, що це третя реліквія! Іґнотус Певерел похований у Ґодриковій Долині... — Гаррі, немов сліпий, ходив по колу в наметі; він відчував, як перед ним відкриваються нові горизонти істини. — Він мій предок! Я походжу від молодшого брата! Усе збігається!

Він відчував, що у своїй вірі в реліквії озброєний тепер упевненістю, немовби сама думка про оволодіння ними надавала йому захист. Повернувся до друзів, охоплений радістю.

— Гаррі, — знову сказала Герміона, проте він не почув, бо розв'язував тремтячими пальцями капшучок, що висів у нього на шиї.

— Прочитай, — він упхнув їй у руку маминого листа. — Прочитай! Плащ був у Дамблдора, Герміоно! Для чого ще він би його брав? Йому плащ не був потрібен, бо він умів вичаклувати таке потужне закляття "Розілюзнення", що ставав невидимий без плаща!

Щось упало на підлогу й закотилося, виблискуючи, під крісло. Це, виймаючи листа, він випадково витяг з капшучка снича. Нахилився по нього, і тут щойно виявлене джерельце неймовірних прозрінь наділило його новим дарунком. Здивування й шок вибухнули в ньому так потужно, що він аж закричав.

— ВІН ТУТ! Він залишив мені перстень... він у сничі!

— Ти... ти так думаєш?

Він не зрозумів, чого Рон такий приголомшений. Це ж було так очевидно, так безсумнівно для Гаррі: все збігалося, все... його плащ був третьою реліквією, а коли він з'ясує, як відкрити снича, то матиме й другу, і йому тільки залишиться знайти першу реліквію, тобто бузинову паличку, а тоді...

Та тут наче завіса впала перед залитою світлом сценою — усе його хвилювання, усі надії й радість миттю згасли, й він опинився сам у суцільній темряві, наче хтось зламав прекрасні чари.

— То он на що він полює.

Зміна його голосу ще більше налякала Рона та Герміону.

— Відомо-Хто шукає бузинову паличку.

Він відвернувся від їхніх напружених і недовірливих облич. Знав, що це правда. Тут теж усе збігалося. Волдеморт не шукав для себе нової чарівної палички. Він шукав стару, власне кажучи, найстарішу паличку. Забувши про Рона й Герміону, Гаррі підійшов до виходу з намету й замислено задивився в ніч...

Волдеморт виріс у маґлівському сиротинці. В дитинстві ніхто не міг розповідати йому "Казок барда Бідла", як ніхто не розповідав їх і Гаррі. Мало хто з чаклунів вірив у Смертельні реліквії. Чи міг Волдеморт якось про них дізнатися?

Гаррі вдивлявся в темряву... якби Волдеморт знав про Смертельні реліквії, він би неодмінно їх шукав, зробив би все, щоб ними заволодіти, бо ж ці три предмети робили власника володарем Смерті. Але якби він знав про Смертельні реліквії, то йому б тоді не були потрібні горокракси. Невже той простий факт, що він узяв реліквію і перетворив її на горокракс, не свідчив, що він не знає про цю останню видатну чаклунську таємницю?

А це означало, що Волдеморт шукав бузинову паличку, не усвідомлюючи всієї її могуті, не розуміючи, що вона — одна з трьох реліквій... та ще й така реліквія, якої не втаїш, про існування якої було відомо майже все... "кривавий слід бузинової палички тягнеться крізь усі сторінки чаклунської історії..."

Гаррі дивився на захмарене небо. По білому обличчю місяця постійно пропливали срібні та сірі пасма хмаринок. Від усіх цих дивовижних прозрінь аж у голові паморочилося.

Він знову зайшов у намет. Здивовано побачив, що Рон і Герміона стоять на тих самих місцях. Герміона тримала в руках листа Лілі, Ронове обличчя було стурбоване. Невже вони не зрозуміли, як багато змінилося за ці кілька хвилин?

— Отак-от, — сказав Гаррі, намагаючись передати їм хоч крихту своєї дивовижної осяйної впевненості. — Тепер усе ясно. Смертельні реліквії існують насправді, і я вже маю одну з них... а можливо, й дві...

Він підняв угору снича.

— ...а Відомо-Хто вишукує третю, хоч і не знає... він думає, що це просто дуже могутня чарівна паличка...

— Гаррі, — Герміона підійшла до нього, щоб віддати маминого листа, — вибач, але я думаю, що ти дуже помиляєшся.

— Та хіба ти не бачиш? Усе збігається...

— Ні, не збігається, — заперечила вона. — Не збігається, Гаррі, ти просто захопився. Будь ласка, — додала вона, — будь ласка, подумай і дай мені відповідь на таке: якби Смертельні реліквії справді існували і Дамблдор про них знав, знав про те, що той, хто ними всіма заволодіє, стане володарем Смерті...