Герої пустинних горизонтів - Сторінка 12

Хвала аллаху за те, що хоч є ця перешкода!

Вони сховали броньовик і пішли стежкою, оточені селянами, які, побачивши людей в бурнусах кочовиків, а не в мундирах бахразьких легіонерів, вибігли їм назустріч.

— Осіле життя подобається їм більше, ніж кочівля, — сказав Сміт. — їжі їм, мабуть, вистачає на цілий рік, а цього не скажеш і про половину кочовиків Гаміда.

— "Вистачає їжі!" — перекривив Гордон, самим голосом виражаючи все своє презирство до цієї невмирущої філософії.

Бідолаха Юніс теж перетворився на землероба-помі-щика. Він зустрів англійців, стоячи біля свого глинобитного будинку з викривленими стінами, побудованого ча схилі горба.

В усьому — в зовнішності, в звичках, в поведінці — Юніс мав такий вигляд, ніби все своє життя перебував у будинку, ніби завжди під рукою в нього була ця обірвана і нахабна челядь, ніби весь час на полях його гнули спини селяни-раби. За правом феодального володіння вся долина належала тепер Юнісу, і селяни обробляли її, головним чином, для збільшення його багатств, і лише трошки — для задоволення своїх потреб.

— Ассаламу-алейкум, — неприязно промовив Юніс.

Лаконічність цього привітання межувала з неввічливістю; воно образило Гордона. Юніс — гладкий, приземкуватий — був одягнений не як кочовик і не як селянин, а в якусь комбінацію з кочівницького й селянського одягу — і саме це свідчило про душевне сум'яття вождя. На Юнісі був балахон, поверх якого красувався брудний сюртук, на зразок тих, що їх носять сільські старости у деяких місцевостях Аравії — для кочовика носити такий сюртук було образливим. Обличчя його також втратило суворість і жорстокість, властиві жителю пустині — чисто вибриті щоки забрезкли і зблідли, стали м'ясистими — надто м'ясистими. І якщо обличчя Юніса все ж таки мало відбиток суворості і турбот, то причиною цього були не злигодні, не голод і не безпросвітність животіння, що він їх зазнав за свій вік.

— Мене прислав Гамід, — коротко промовив Гордон.

Юніс хруснув товстими пальцями—згідно з мусульманським повір'ям, це очищує суглоби, але зараз це могло означати також, що він очищується в присутності ьеправовір-ного.

— Вітаю вас, — повторив вождь камрів. На цей раз він вітав у їхніх особах посланців Гаміда, але в тому, як Юніс промовив своє привітання, відчувалося і злобне: "Що вам потрібно від мене? Навіщо Гамід присилає вас сюди? Хто ви? І чому ви звертаєтесь до мене так, ніби я ваш підлеглий?"

Проте він повів англійців за будинок — там була рівна, утрамбована площадка, обсаджена кількома садовими пальмами. У затінку під пальмами був розстелений обривок кочівницького килима, і Юніс за звичаєм попросив вибачення і пішов.

— ...Хай його чорт візьме! — вигукнув Гордон, коли минуло півгодини. — Чого він там вичікує так довго? — Англієць послав одного з слуг за хазяїном, бо відсутність Юніса надто вже стала скидатися на образу. А втім, Гордону сподобалася витримка старого.

Юніс повільно вийшов у супроводі п яти чи шести старійшин племені. Побачивши недоладні вбрання, незграбну ходу, комічну бундючність камрів, Гордон мало не розреготався. У кожному їхньому русі, навіть коли вони посідали навколо килима — цієї останньої ниточки, яка ще зв'язувала камрів з їх благородним минулим, прозирала нікчемна пиха. На Юніса було особливо жалко дивитися, бо, сівши, він остаточно перетворився на дряхлого старика, і пісок навколо килима одразу ж почав згортатися у грудочки грязі від його плювків. Він плювався не від того, що пив міцне кофе (яке подавали тут за 'звичаєм жителів пустині). У звичці старика весь час плюватися було щось хворобливе, бридке. Все це викликало почуття огиди в Гордона.

Проте, прощаючись з Гордоном, Гамід просив англійця поставитися із співчуттям до вождя камрів, бо кочовик" жаліли Юніса і називали його бідолахою не через бідність старого, а через страждання, які випали на його долю. "Поводься з ним якомога простіше, — казав Гамід. — Юніс останнім часом розм'як і став досить-таки багатим, якщо порівняти його з іншими вождями, але в серці він усе іще кочовик, і Справа племен, як і раніш, запалює його. Він удає, що це не так, він одсилає назад моїх посланців з образливими відповідями, але наша Справа запалює його. Уся біда в тому, що бахразці колись страшенно знеславили його, і він боїться, щоб це не повторилося". ,

Гордон знав про неславу Юніса. Ще в двадцятих роках Юніс виступив проти Бахразу, але зазнав жорстокої поразки. Проте через рік чи два він знову повстав, і Бахраз на цей раз використав проти камрів Таліба. Озброєні бахраз-цями, джаммарці геть чисто пограбували камрів — забрали в них усе, до останнього намету, до останньої гвинтівки. А полоненого Юніса — надломленого, знесиленого — легіонери роздягли догола, зв'язали верблюжими путами і виставили напоказ перед жінками. А тоді бахразькі розумники ("То розумні англійці діяли за спинами безглуздих бахразців", пояснив Гамід) сказали Юнісу, що звільнять його і повернуть йому його клаптик пустині, якщо він дасть слово — поклянеться аллахом — що ніколи більше не повставатиме. Ганьба, видимо, надломила дух вождя камрів (а може, це тільки здавалося так). В усякому разі Юніс погодився на умови Бахразу, склав зброю і з того часу зажив осілим життям феодального поміщика. Він одійшов від політики й усіх справ племен, і з кожним роком все менше залишалося в ньому кочівницького, все більше зростала його залежність від Бахразу. Королівство було тепер єдиною силою, яка забезпечувала камрам захист від Таліба, і Юніс боявся, що, коли він зробить хоч один невірний крок, Бахраз знову нацькує на нього джаммарців.

Це була палиця на два кінці, бо саме тепер камри зазнали справжнього бахразького поневолення. Вони вже не могли повернутися до просторів пустині, бо були прив'язані до землі, обтяжені податками, оточені жандармами. І яка насмішка долі — Юніс наживався на власному нещасті!

Гордон заговорив про Повстання прямо, як радив йому Гамід. Він сказав старому, що Гамід і об'єднані племена незабаром виженуть недобитків проклятих бахразців з прикордонних земель. Чи допоможе Юніс здобути останній ворожий аеродром? Чи піде він пліч-о-пліч з Гамідом у цю вирішальну битву, щоб визволити себе і свій народ з-під тридцятирічного уярмлення?

Юніс мовчки слухав, колупаючись в зубах та присмоктуючи язиком, і тільки зрідка позирав на розчервонілого від запалу Гордона з таким виглядом, наче і сам англієць, і те, що він каже, набивали йому оскому. У відповіді старого звучало обурення.

— Якщо вам потрібна їжа і зерно, то в нас ви їх не знайдете. Якщо ви хочете, щоб ми напали на бахразький аеродром, то в нас немає зброї. Чи підтримаємо ми Гаміда у Повстанні? Ваше Повстання зазнає поразки, як усі Повстання до цього часу — кочовиків переб'ють з літаків бомбами. Чи пошлю я емісара до Гаміда? Ні! —Він промовив це так, наче його занудило від страху. — Бо Гамід тільки й знає, що присилає до мене своїх агентів, ані на мать не дає мені спокою. — Старик подивився прямо в очі Гордону. — Надто багато в нас ворогів, щоб думати про Повстання, — у його голосі звучало обвинувачення, ніби і Гордон був на боці всіх цих ворогів. — Якщо ми повстанемо проти Бахразу, Таліб із своїми вбивцями нападе на нас — і яке визволення це принесе моєму народові?

Гордон знизав плечима, виражаючи зневагу благородного до жебрака, і вирішив зіграти на страхові:

— Таліб однаково може напасти на вас.

— Ви озброюєте Джаммар? — стрепенувся Юніс.

— Авжеж.

Бідолаха Юніс випростався, і все його велике тіло затрусилося.

— Ви озброюєте Таліба, щоб він напав на нас! Він на нас нападе, а не на Бахраз!

— Може статися, — жорстко сказав Гордон. — Бахраз зараз такий знесилений, що не зможе вас захистити, тому вам так чи так доведеться терпіти. Але якщо ви поклянетесь допомогти нам, ми поклянемося допомогти вам.

— Клястися? Клястися?—вигукнув Юніс. Слова застрягли в його роз'їденій раком глотці. — Всі видирають з мене клятви. Мало їм того, що вже один раз я поклявся своїм життям, вони знову простягають лапи до моєї душі.— З счей Юніса покотилися сльози, обвислі щоки тремтіли, він розкривдв і закривав рота, намагаючись сказати ще щось, але не в силі був вимовити і слова. Повер-

"увшись до старійшин, він викрикнув нарешті: — Рвуть душу з менеї

— Твоя душа належить Бахразу, — безжалісно промовив Гордон.

— Ах! — Юніс не звернув уваги на образу. Спокій та байдужість знову пойняли його—хвороба заважала старому цілком володіти собою. — Гамід може перемогти, — прогарчав він, — і бахразці можуть втекти з пустині — хай так. Але хто залишиться? Англійці на нафтопромислі! Ідіть до Таліба, як на те ваша ласка. Я піду до англійців.

— Англійці не будуть допомагати вам, — відказав Гордон.

Юніс характерним арабським порухом знизав плечима, і Гордон зрозумів, що англійці вже побували в нього.

— А навіщо вам англійці? — швидко запитав він, трохи пом'якшуючи свій натиск. — Заради вас вони не підуть проти Таліба чи Бахразу, це я вам напевно кажу.

— А мені байдужі і Таліб, і Бахраз, і Гамід.

— Так, але навіщо вам англійці?

Юніс подивився Гордону в очі і раптом збагнув, що перед ним був англієць, а не араб. Юніс, певно, забув на якийсь час про це; Гордону це було приємно, і зараз він з цікавістю спостерігав, як вождь змінює своє поводження. Юніс з більшою уважністю придивлявся тепер до Гордона і Сміта.

— Англійці підтримують Гаміда і Повстання?— спитав старик.

— До цього йдеться.

— Чому ви служите Гаміду?—Юніс випалив це запитання незграбно; він дивився на Гордона, і в погляді його вже не було похмурості — тільки цікавість.

Але Гордон знав, що надто пізно приїхав до Юніса — надто пізно, бо його випередив чийсь хабар, якась погроза, якийсь примус з боку англійців або бахразців. І не варто було витрачати час далі — на роз'яснення та суперечки. Він підвівся і, закінчуючи розмову, відповів коротко, сумно.

— Яке це має значення, чому я служу Гаміду? Служу, та й годі. Служу Повстанню. А чому та навіщо— хіба це має якесь значення?

Гордон розстався з Юнісом, але не відразу покинув долину камрів, хоч і знав, що вся ця прикордонна місцевість заражена зрадництвом і що Юніс, так само, як і Таліб, здатний виказати його перщому-лішіюму жандармському

патрулю.