Герої пустинних горизонтів - Сторінка 48

Цей торі зв'язаний з армією й службою розвідки на Середньому Сході. Він порядна й чесна людина. Оскільки мені відомо, він також знає Фрімена й зневажає його. Знайомство з ним було б непоганим початком для вас.

— Мені не' потрібен початок,— відповів Гордон. Він зупинився на сходах, втішаючись денним світлом.— Мені по-

трібен кінець! — Він почав спускатися по сходах.— Хочете, я підвезу вас на багажнику?

— Ні, дякую, — відповів Везубі.— Та й видивіться — будьте обережнішим на цій машині.

Мак Куїн теж вийшов слідом за ними. Дивлячись Гордону у спину, він прохихикав:

— Оце штучка для вас, Вез. Дурощів у цьому інтелігенті аж надто! Не відпускайте його. Згодом він ще прийде сюди.

Але згодом Гордон тільки поскаржився Везубі на те, що його наука просувається надто повільно.

— Чи не могли б ви зібрати всіх своїх політиків докупи, щоб я переговорив одразу з усіма? Для справжньої розмови!

— Що ви називаєте справжньою розмовою?—спитав Везубі.

— В усякому разі не те, що понаписано отут,— Гордон махнув рукою над газетами, книгами, журналами й брошурами, що безладною грудою вкривали письмовий стіл Везубі в його редакційній кімнаті.

— Ви надто жадібно й нетерпляче кидаєтесь на все,— промовив Везубі.— Чому така нетерплячість, Гордон? Навіщо ця божевільна хапанина?

— Ви ж казали, що за два тижні...

— Два. тижні — це для ознайомлення в загальних рисах! Я не думав, що ви одразу захочете докопуватись до самих коренів. Дайте мені трохи часу. Ви вже встигли побувати у багатьох людей, вислухали стільки політичних думок. І знаєте, як людина, що тільки почала читати газети, ви домагаєтесь надто простих, неможливо простих відповідей на свої запитання.

— Я просто захоплююся.

— Тоді скажіть мені, чого ви вже навчилися, Гордон? Які висновки ви встигли зробити?

— Що всіх вас буде висаджено в повітря, і ви так і не встигнете визначити, хто вийде переможцем у змаганні: капіталізм, соціалізм, комунізм чи ваша соціал-демократія. Поясніть мені хоча б, як ви збираєтесь виплутатися з всесвітньої дилеми, яка робить безглуздими ваші місцеві гово-рильні-парламенти?

— Еврика! — вигукнув Везубі і грюкнув по столу своїм випещеним кулаком, інтелігента.

— Отже,— казав далі Гордон,— якщо ви не можете принести мені всіх політиків на одному блюді, то принаймні влаштуйте мені зустріч з яким-небудь росіянином і американцем. Я мушу познайомитися з ними.

— Я принесу вам повне блюдо,— жартівливо, але з помітним тріумфом, пообіцяв Везубі. — Тільки дайте мені трошки часу, гаразд?

— Гаразд. А я на тиждень-два поїду додому,— відповів Гордон і підвівся, щоб негайно вирушити в путь.

РОЗДІЛ XVII

Як тільки двері за Гордоном тихо зачинилися і він опинився в безмовному будинку, він одразу ж пошкодував, що повернувся додому Всередині непривітно цокав годинник, а зовні зима, що ніяк не кінчалася, обсипала холодними краплями стежки й черепицю, і в гомоні дощу чулося: "кліп-клап, кліп-клап"...

— Де ти був?— спитала мати вранці, сідаючи на краю його ліжка і наливаючи йому чашку ранкового чаю.

— Всюди, — відповів Гордон.

Вчора, в день приїзду, його звільнили від необхідності відповідати на запитання. Але зараз він знав, що не уникне розмови, хоч йому і неприємна була ця ранкова задушевність матері. їй не слід було робити цього. Це їй не личило. До того ж, він любив розпочинати день на самоті — стряхнувши сон, розтиратися, голитись і деякий час з усіх сил вимахувати руками, даючи м'язам розрядку після нічної бездіяльності.

А втім, Гордон сів у ліжку і розповів матері все, що вона хотіла знати.

— Я був у Тесе,— сказав він.

— Я рада. Вона змінилася? Чи все така сама розумна, проста дівчина?..

— Не така вона вже й проста.

— Все ще працює в тому чудернацькому Бюро? Гордон кивнув і зскочив з ліжка, відчуваючи, що більше не може залишатися нерухомим.

— Так. Все ще там.

. — Чому такі дівчата, як Тесе і Грейс, розтрачують свої здібності на нікчемні речі? Невже вони вважають, що споріднюються з людством, стаючи, його слугами? А втім, Грейс уже відмовилася від своєї безглуздої посади бібліотекарки. Вона повернулася додому, Нед. І я відчуваю, що вона от-от вкрай занепаде духом. Ти б з нею поговорив, га?

Гордон засміявся і знизав плечима.

— Ти сприймаєш усе це надто серйозно. Мати не наполягала на своєму проханні.

— Зійдеш снідати о восьмій,— промовила вона з посмішкою, в якій були і розуміння, і докір.— І проганяй мене, коли я тобі надокучаю,— додала вона з порога.

Гордон потребував чиєїсь компанії, але Джека не було вдома — він поїхав в одну з своїх невеселих подорожей на розшуки замовників і грошей.

Гордон зустрів Мура, компаньйона Джека. У його зовнішності, у всій його поведінці проглядав справжній інженер, і це сподобалося Гордону. Мур був одягнений в охайний синій костюм, він раз у раз обмацував кронциркулі й мікрометри в кишенях свого жилета; стриманий, соромливий, він після кожного третього або четвертого слова, сказаного його співбесідником, мовчки кивав головою. Як і Джек, він мав вигляд людини, що живе яа містом. Але рухи його коротких, широких пальців і погляд уважних очей явно виказували в ньому людину, що має справу з машинами.

Переборюючи свою соромливість, Мур сказав Гордону, що хоче поговорити з ним з приводу заводу.

— Правду кажучи, у нас справи набагато гірші, ніж думає Джек,— сказав вїн.

— Що ж там у вас таке?—спитав Гордон. Як завжди, згадка про стан їхніх справ роздратувала його.

Мур сумно похитав головою.

— Простоюємо, містер Гордон. Немає замовлень.

— І Джек не може роздобути їх? Він що, — справді не придатний до цієї діяльності?

— Я б цього не сказав, навіть якщо б і думав щось подібне, — відповів Мур — Я знаю, що Джек не опускає рук тільки тому, що не хоче підводити мене і свою родину. Але я не про те хочу поговорити з вами. Тут інша справа...

Мур замовк, і Гордон відчув, що інженер розповість зараз щось дуже неприємне.

— Яка саме? — спитав Гордон нервово.

— Перш за все, одна з фірм у Ковентрі хоче купити в нас наше підприємство.

На обличчі Гордона з'явився здивований вираз.

— Це добре чи погано?

У Мура обличчя було засмучене.

— Не знаю...

— Джеку відомо про це?

— Ні. Фірма звернулася до мене.

— Ви погоджуєтесь?

— Для нас це єдиний порятунок від краху. Можливо, ми б навіть могли повернути вкладені гроші.

— Що ж вам тоді заважає? Ви боїтеся, що Джек не погодиться? Хочете, щоб я спитав у нього?

— Ні, ні. Я гадаю, що він погодиться.

— У чому ж річ, кажіть, будь ласка!

— Розумієте, коли ми продамо отій фірмі наше підприємство, для мене це буде добре, бо я інженер; я залишуся на своєму місці і виконуватиму всі завдання фірми. Але Джека вони довго не триматимуть! Я ж знаю звичаї отих великих фірм, містер Гордон, — навіть якщо буде контракт, вони однаково незабаром позбудуться Джека. Він їм не потрібний. Тому-то я й не знаю, що робити, Джек завжди був мені вірним другом, і я не можу зрадити його. Я навіть не наважуюсь розповісти йому про цю пропозицію, бо знаю, що він погодиться на неї, щоб врятувати мене. Але надалі залишати все в теперішньому стані також неможливо, бо кожний день тільки, збільшує розміри катастрофи, яка чекає на нас.

Гордон і Мур сиділи на лавочці, притулившись спинами до стінки старого сарая і підставляючи обличчя під скупі промені зимового сонця, що його, здавалося, підганяв по небу вітер. В сараї працював електромотор, і стінка за їх спинами ласкаво тремтіла й гула.

— Хіба Джек не поїхав зараз за грішми, щоб врятувати підприємство? — спитав Гордон.

— Так, поїхав, але гроші підприємства не врятують.

— Чому?

— Існує єдиний вірний шлях для використання грошей на підприємстві, містер Гордон. Гроші вкладаються в машини і потім ці машини використовуються для повернення вкладень з прибутком. І чим більше одержують таким чином грошей, тим більше їх треба вкладати в устаткування, — щоб гроші працювали. Але Джек позичає гроші, щоб витрачати їх на такі речі, як заробітна плата, плата за електрику і оренду, на всілякі поточні витрати. Отже, ці гроші є для нас чистим— збитком і від них тільки зростають наші борги. І чим більше Джек зараз позичає, тим скрутнішим стає наше становище.

— Чого ж ви дозволяєте йому позичати гроші?

— Інакше не можна, якщо ми не продамо завод.

— Боже мій, і ви питаєтесь у мене, що вам робити?

— Я прийшов до вас, як до особи, яку Джек поважає більше, ніж будь-кого.

— Але чим я можу допомогти вам?

— Просто скажіть мені, чи мушу я передати Джеку ці пропозиції. Скажіть мені тільки це, і я вже знатиму, що робити. Адже ж треба щось робити!

— Скільки у вас часу на роздум?

— Ніскільки.

— А не могли б ви на кілька тижнів залишити все в такому стані, як зараз?

— Для чого? Ви могли б зробити що-небудь?

— Ах, бог його знає! Що ж я можу зробити? А якщо б надійшли замовлення, то це виручило б вас?

— Так, так, виручило б. Але їх ніде взяти, ці замовлення.

— То що ж тоді я можу зробити?—розлючено вигукнув Гордон.

Мур зітхнув, подивився на годинник, підвівся й потиснув руку Гордону.

— Видно, нічого. Пробачте, що потурбував вас з цим. Але Джек...

— Знаю, знаю! — не зумівши приховати нетерпіння, перебив Гордон, і Мур поквапливо пішов геть, відчуваючи скоріше полегшення, ніж гнів, бо неприємна розмова вже залишилася позаду.

Непереборна, пульсуюча, гостра туга за теплим сонцем і за пустинею нахлинула на Гордона, сповнивши його апатією. Цілими днями він перебирав у пам'яті уривки і образи втраченого минулого. І в міру того, як спогади ставали яскравішими, а туга боліснішою, Гордону здавалося дедалі менш реальним його життя до і після Аравії. Кінець кінцем це майже фізичне відчуття занепокоїло Гордона, і, щоб розвіяти його, він почав щоранку робити пробіжки по вологих, укритих гравієм алеях. Остаточно його вилікувала подія, яка віддалася в серці Гордона лихим відгуком його нещодавніх настроїв: якось ввечері до нього прийшов Фрімен. Він з'явився без попередження—з безцеремонністю давнього друга.

-~ Хелло, старинаї — привітався він.

Його рукостискання було теплим і щирим, посмішка — чарівно-поблажливою.

— Ну, як цей мерзенний англійський клімат?—спитав він. — Як живеться вам без пустині, без голоду і скачок на верблюдах, без смертовбивств? — І додав із зітханням: — Шкодую, що нам довелося відібрати у вас усе це.

— Сідайте, Фрімен,—сказав Гордон, вказавши на обтягнену ситцем кушетку біля каміна.