Герої пустинних горизонтів - Сторінка 49

Не вважаючи за потрібне обмінюватись з Фріменом тривіальностями, він сухо промовив: — Слід гадати, що тепер, коли ви відібрали у мене все це, в пустині панують порядок і тиша? Цілковите благополуччя!

— О, без проблем, звичайно, не буває. Однак, сподіваюсь, ви погодитесь з тим, що справи ідуть у нас не так уже й погано. Звичайно, це заслуга генерала! — Фрімен весело хихикнув — мовляв, і вам, і мені добре відомо, чия це насправді заслуга.

— Місяців так через шість, Фрімен, в пустині розпочнеться ще кривавіше повстання, ніж попереднє.

Гордон сам здивувався на свої слова, здивувався на свою впевненість у тому, що нове повстання спалахне так скоро.

Але Фрімен залишався незворушним.

— Підтримуєте зв'язок із старими друзями?

— Аж ніяк.

— Виходить, ви просто гадаєте. Чи, може, це інтуїція?

Гордон знизав плечима.

— Я ніколи не займався гаданням.

— На жаль, я мушу розчарувати вас, Гордон. Протягом останніх кількох місяців ми з генералом добре попрацювали на ниві умиротворення. Ми виробили нові плани переселення племен і контролювання прикордонних районів, спростили систему оподаткування. Крім того, ми уклали угоди щодо нафтопроводу 'і провели телефонну лінію в Істабал для Гаміда. (Оце був хід!) З кочовиками — принаймні з вождями — ми живемо в ладу, а щодо Гаміда, то з ним тісно співробітничаємо. Правда, нам довелося усунути з пустині більшу частину бахразької адміністрації — можете вважати, що це ваша заслуга, Гордон. Але в цілому, між вищими сферами Бахразу і кочовиків поступово налагоджується контакт, і відмова від отого шкідливого прошарку поліції і патрулів лише сприяє цьому. Тепер усе контролюється літаками. Навіть якщо б Гамід задумав повстати, то йому б не було на кого кидатися. Самі лише літаки. Безнадійна справа! Ваше повстання навчило нас, як треба застосовувати літаки.

— Цього навчив вас Лоуренс, а не я. І нічого нового у вашій тактиці нема.

— Е, ні, у нас своя система. Щотижня ми посилаємо в Істабал два літаки з провіантом і пальним, а істабаль-цям пропонуємо використовувати ці літаки як транспорт для експорту їхніх товарів у Бахраз. До того ж, ми дбаємо про те, щоб кочовики всюди в пустині відчували, що в небі над ними щось літає. І ми почали тренувати загін бахразьких десантників-парашутистів. Вони в нас тренуються по всій пустині і завжди на очах у кочовиків.

Гордон фиркнув.

— Ви ні з чого не дістаєте науки, Фрімен. Адже кілька подачок і кілька бомбардувальників просто зроблять Гаміда вдвоє ввічливішим і хитрішим. Невже ви сподіваєтесь, що будь-який з ваших заходів здатний похитнути рішучість такої людини, як Гамід?

— Можливо, Гамід дійсно залишається непохитним,— розсудливо погодився Фрімен. — Але наш новий гуманний підхід завойовує нам багато друзів. Власне, саме тому я прийшов до вас. В Англії у нас зараз гостює бідолаха Юніс, вождь камрів.

Якщо Фрімен розраховував на якийсь вияв здивування з боку Гордона, якщо він сподівався побачити широко розкриті очі, почути мимовільний вигук, то його чекало розчарування. А втім, він виклав цю звістку так, ніби хотів зробити приємний сюрприз "старині" Гордону.

— Хіба це не радує вас? — спитав Фрімен з кривою посмішкою.

— Дуже радує!

— Тоді ви здорово вмієте приховувати свої почуття... Бідолаха Юніс зупинився в мене, недалеко звідси. — Він назвав село і свій родовий маєток. — Ми привезли старого сюди, аби довести, що ми не замишляємо зла проти нього і щоб показати йому наш добрий і порядний спосіб життя Ну, і заодно, звичайно, хотіли дати вам можливість побачитися з старим другом. Ми знали, що вам це буде приємно. Власне, я зараз і прийшов, щоб запросити вас на сніданок на суботу. Ви вже, будь ласка, прийдіть. Старий тепер у чудовому настрої. Він досить-таки швидко оправився після смерті свого бідолашного хлопчика і, безперечно, буде дуже радий побачити вас. — Коли Фрімен промовив "вас", його очі, здавалося, сфотографували Гордона — нового Гордона в солдатському одязі, що дисциплінував і стримував його, на відміну від арабського вбрання, яке надавало йому такого вільного, безшабашного вигляду.

Тим часом додому повернулися мати й сестра Гордона, які ходили за покупками в село, і Гордон церемснйо відрекомендував їм Фрімена. Як Гордон і сподівався, Фрімен почав з чарівною невимушеністю в романтичних барвах змальовувати жінкам Аравію, жартівливо згадуючи про те, як він потрапив "у полон" до Гордона і про "невезіння" Гордона — про його поразку.

— В нашому будинку ніколи не розмовляють про Аравію, — промовив Гордон.

— О, звичайно, — нітрохи не збентежившись, відповів Фрімен. — Про лихі дні краще не згадувати.

— Ви — військовий, містер Фрімен? — спитала мати. Здавалося, в її маленьких яскравих очах от-от спалахне ворожість.

— Ні. Я нікчемний цивільний служака, місіс Гордон. До того ж, я за своїми переконаннями дуже далекий від вояччини.

Грейс подивилася йому у вічі.

— Це позитивна якість! — промовила вона, вживаючи фразу Гордона. — Я ненавиджу всіх військових, хоч і не осуджую їх.

— Ви — пацифістка, міс Гордон?

— Так. А ви?

— Ні, але...

— Я фанатична пацифістка, містер Фрімен, і я ревно і гарячково молюся про одне: якщо люди розпочнуть нову війну, нову криваву бойню, то хай нас усіх розірве на шматочки — щоб раз і назавжди було покладено край цьому звірству!

Фрімен підхопив її слова з тією самою запальністю:

— Я цілковито, від душі погоджуюсь з вами! Я не пацифіст; більш того, в моїй роботі я навіть іноді змушений вдаватися до насильства. Але в принципі — я ворог жорстокості, бо я дійшов висновку, що коли для збереження миру на землі потрібно так багато насильства, то краще вже одним величезним вибухом разом покінчити з усім.

— Браво, Фрімен! — вигукнув Гордон. — Оце так вихід! Кінець усім проблемам!

— Ну, звичайно, у мене досить-таки крайні погляди...

— Ні! Ні! — з такою силою озвалася Грейс, що Фрімен злякано подивився на неї. — Ви цілком праві!

— Вашу точку зору не можна було б назвати християнською, або гуманною, чи переконливою, — зауважила місіс Гордон. — Проте я не думаю, що ви справді вірите в отаке загальне знищення. Вам, молодим людям, насильство так ненависне, що ви весь час тільки й розмовляєте про нього. Слід навчитись стримувати свої пристрасті і шукати якісь розумні, гуманні і християнські шляхи. — Вона підвелася — благородна, непохитна, цільна в своїх переконаннях. — А зараз вибачте мене — я піду приготую 'чай.

Однак Фрімен теж підвівся, категорично відмовляючись від чаю; він заявив, що просто випадково, з непристойною безцеремонністю зайшов провідати старого друга Гордона А зараз уже наближається час обіду, і він мусить повертатися додому Він просив не турбуватися й вибачити старому холостякові, обіцяючи знову прийти, — незалежно від того, запросять його чи ні.

Місіс Гордон нишком перевела погляд з Грейс на Фрі-мена, і повторне запрошення було йому, звичайно, забезпечене. Гордон помітив цей погляд і зрозумів, що в серці матері вже зароджуються найнеймовірніші надії — і від цього, несподівано для всіх, він закинув голову назад і розреготався.

— Авжеж, авжеж, Фрімен! — вигукнув він. — Обов'язково приходьте до нас знову!

— Як ви дісталися сюди? — спитала у гостя Грейс.

— На автобусі до села, а потім пішки сюди. Я люблю ходити пішки.

— Шкода, що немає брата з автомобілем, — сказала Грейс.

Вони стояли на дверях. Фрімен був у добре пошитому синьому пальті, у м'якому коричньовому капелюсі. Гордон мляво потиснув простягнуту ним руку, та раптом побачив свій мотоцикл, що стояв на стежці, і вказав на нього Фрі-мену.

— Давайте, я підвезу вас додому!—Пожвавившись і повеселішавши, він схопив свою куртку.

— О, ні, ні, дякую, Гордон, — з посмішкою, поквапливо сказав Фрімен. — Пістолети і мотоцикли — це вже ваш фах, а не мій. Ні! Я з вами тут попрощаюся, старина. І, будь ласка, приходьте в суботу. Можливо, ви зустрінете там ще декого з ваших старих друзів.

Поява Фрімена примусила Гордона звернутися за допомогою до матері:

— Чому б тобі не запросити до нас Тесс на два-три тижні?—спитав він її в суботу ранком. — Вона б підбадьорила тебе. Та й усіх нас. У компанії Тесе ти б, можливо, трохи відпочила від щонічних слізливих звірювань Грейс.

— Не кажи так про Грейс! — мати, видимо, була вражена

— О, я зовсім не збираюся глузувати з неї.

— Тоді чому її переживання так дратують тебе? Гордон знизав плечима.

— Я відчуваю тільки жалість до неї, — в його голосі дійсно було співчуття. — Душевні вагання — це щось гірше за ідіотизм.

— Це так, але не забувай, що Грейс — жінка, Нед, а в теперішньому суспільстві перед жінками постають деякі особисті проблеми. Грейс, на нещастя, не змогла знайти собі місця в житті. До того ж, вона переростає вік, в якому одружуються, — принаймні так вона думає. А деяких жінок це вкидає в паніку.

Гордон посміхнувся

— А чому б їй не піти в наречені Христові? Здається мені, це було б непоганим виходом для Грейс. — Він пильно стежив за виразом материного обличчя. — Монастир іноді стає чудовим порятунком для людей у такій скруті. Сказати правду, мене зачаровує оця релігійна безвихідь, у яку потрапила Грейс... Бо самоприниження, непротивлення злу та покірливе підкорення канонізованій моралі, догмі, — це є той шлях, на який стає людина з пораненою, ураженою душею, мамо; і я визнаю дійову силу та спасенність цього шляху для таких людей. Коли б я сам зазнав цілковитого душевного занепаду або зневірився в собі (хоч таке навряд чи можливо!), я б, напевно, і сам обрав би підкорення догмі як єдиний вихід. Так-так, я міг би стати на той самий шлях, що й Грейс! І на цей шлях може стати кожна людина, чий інтелект не витримує сутички з жорстокостями сучасної дійсності. А втім, звичайно, я б іще подумав, прийняти цю догму чи, краще, пустити собі кулю в лоб... — І не встигла мати заперечити йому чи обвинуватити в перебільшенні, як він раптом спитав: — Мамо, а чому це так вийшло, що ніхто з твоїх дітей не одружився?

Спочатку вона засміялася, і Гордон відчув себе так само, як у дитинстві, коли мати сміялася з нього.

— Що ж, ще не пізно! — промовила вона весело, але, зрозумівши з виразу обличчя Гордона, що він питає серйозно, похитала головою і додала з щирим нерозумінням: —

— Не знаю, чому це так вийшло, Нед.