Герої пустинних горизонтів - Сторінка 51

Однак у цьому полягала іронія долі: Азмі і не підозрював, що Гордон колись потрапив до його розпусних рук. Паша аж ніяк не думав, що цей новий і прославлений ан-гло-арабський герой має щось спільне з тим, одягненим в лахміття, чисто виголеним, ошаленілим арабом. Паша вклонився і пройшов повз Гордона. Генеоал підвівся, потиснув руку Азмі і уступив йому місце. Тепер Азмі і"* бідолаха Юніс сиділи поруч на шкіряній кушетці.

— Мені хотілося звести докупи лева та ягнятко, — спокійно прошепотів Фрімен Гордону, кивнувши у бік Азмі та Юніса.

— Убивця! — так само спокійно відповів Гордон Фрі-мену.

Безперечно, Гордон був би вражений значно більше, але його обурення поступилося місцем здивуванню, коли він поглянув на бідолаху Юніса — на зрадника Юніса... В очах старого палала непримиренна, безмежна ненависть. Вони були сповнені люті, презирства до Азмі і ненависті, ненависті до всіх. Журливого старого нікчеми як не було — замість нього на кушетці сидів старий і відважний араб, якого загибель сина знову зробила воїном і який ніколи не переставав бути ним. Гордон зрозумів, що вся сьогоднішня поведінка Юніса до появи Азмі була цілковитим обманом, чудовою хитрістю, яка, видимо, потрібна була для Гаміда й для Справи племен. Захоплення старим —повнило серце Гордона. Яку образу, зневагу, муку Юніс тільки що мовчки зніс від Гордона! А який біль, мабуть, спричиняє йому свідомість того, що він сидить поруч убивці свого сина! Іти на такі страждання в ім'я служіння Справі; терпіти ганьбу, презирство й приниження від своїх же братів — і це тоді, коли служиш їм... В цю мить Юніс був єдиним моральним героєм серед них і справжнім переможцем над ними усіма.

— Шкода, що я вас не порішив^ тоді в пустині! — негучно процідив Гордон Фрімену.

— Еге. Ну, прошу до столу, — він люб'язно посміхнувся до Гордона. — Я чекав до себе ще одного з ваших старих друзів, Гордон; проте, він, видимо, в останню хвилину втратив мужність.

Зауваження Фрімена, здавалося, надало цьому відсутньому боягузливому гостеві рішучості; за вікнами виник і урвався гуркіт автомобіля, і незабаром у кімнату ввійшов цей ще один старий друг—нерішучий шукач пригод Сміт.

— А, ось і він! — вигукнув Фрімен — І якраз вчасно!

Досі Гордону було абсолютно байдуже, зустрінеться він ще раз із Смітом чи ні. Але в цю мить він відчув, що Сміт для нього — найпотрібніша людина в світі, що в особі Сміта сюди з'явився вірний друг і прихильник.

І це відчуття було взаємним. Судячи по виразу обличчя Сміта, він не знав, що чекає на нього, коли їхав сюди. У всій його високій нерішучій постаті прозирали пригніченість і замішання, немов ця пишнота в стилі Георгів, цей ввічливий і гостинний Фрімен, Юніс, генерал і, нарешті, Азмі були пасткою для нього. Та разом з цим, якщо в Сміта і залишались якісь рештки колишнього трепету й замкненості щодо Гордона, то зараз вони зникли, поступившись місцем сильній, одвертій прихильності, дивній для обох — бо і Сміт відчув, що Гордон відповідає йому взаємністю. Ухопивши Сміта за лікоть, Гордон сказав йому крізь зуби:

— Цей падлюка Фрімен розігрує тут цілу виставу, так що будьте пильні, Сміті.

— Що він надумав? — глухо, роздратовано спитав Сміт.

— Він хоче зробити з нас англійських дурників. Не піддавайтеся ж! Будьте весь час Сміт-пашею. Ах! І чого я не пристукнув його тоді на аеродромі!

Підтримка Сміта й прихована мужність Юніса оживили Гордона, і за білосрібною чистотою англійського обід-нього столу він почав пробуджувати в Азмі плотські спогади, вкраплюючи в розмову згадки про той день, натякаючи на бійку між ними, виявляючи свою добру обізнаність з внутрішньою обстановкою мисливського будинку. Але апатичний, забутливий Азмі не повертався до неприємних спогадів. Більше того, здавалося, що Гордон взагалі не цікавить пашу, навіть як колишній ворог, чию голову він оцінив так високо. Гордон—герой Повстання племен був так само байдужий Азмі-паші, як і той, зодягнений в лахміття, араб, чий образ Гордон зараз намагався викликати в його пам'яті.

Однак Гордон уже вирішив будь-що викрити себе, його сповнило непереборне, гіпнотизуюче й гидливе бажання довести Азмі до жаху впізнання. Він обплутав Азмі тоненькими нитками й за допомогою прихованих натяків на час і місце дав зрозуміти паші, що той нестямний арабський хлопець був Гордоном—англійцем Гордоном, який сидить зараз за столом напроти Азмі — братом по крові Фрімена і генерала. Інші присутні, не підозрюючи, що надумав Гордон, тільки дивувалися на його пристойність й ввічливість в обходженні з бахразцем. Але коли жадана мить настала і сплетення натяків викликало спалах впізнання в очах Азмі, всі присутні відчули його, як електричний розряд.

Азмі неминуче мусив упізнати Гордона, і все ж сталося це несподівано.

В ту першу, жахливу їх зустріч в Аравії страх по-справжньому охопив Гордона, коли він побачив м'ясисті, набубнявілі від кілець пальці Азмі, що тяглися до нього. І зараз він не в силі був одірвати очей від цих винизаних золотом рук, які рухалися од тарілки до рота на тлі білого Дамаску скатерті; в його погляді була завороженість, що її нарешті помітив і сам Азмі. Це сталося в ту мить, коли Азмі підносив до рота ягідку тепличного винограду — побачивши нерухомий, сповнений гидливості погляд Гордона, паша впізнав його по виразу очей.

Рука (з виноградинкою між великим і вказівним пальцем) опустилася. М'які масні губи, здригнувшись, розкрилися. Ніздрі перелякано роздулися. І, нарешті, очі виказали Азмі-пашу — він пригадав. Бахразець зблід під поглядом Гордона, а Гордон відчув відразу сором, лють і весь напружився, немов збираючись в нестямному шалі кинутися на Азмі. Та в цю мить виноградинка випала з безвільних пальців паші і покотилася через стіл до Гордона. Англієць неохоче, але обережно, підняв її. Доля принесла цю сочну, повну ягідку в жертву Гордону. Він стиснув її кінчиками пальців і розчавив, забруднивши соком скатерть. Усе ще стискаючи мокрі пальці, Гордон нищівно подивився на Азмі. Присутні помітили цей жест і зрозуміли приховану в ньому погрозу. Гордон витер пальці об свій бурнус — по-кочівницьки, Азмі випустив тремтяче зітхання, і сніданок закінчився.

В бібліотеці, куди вони повернулися після сніданку, Сміт зазнав незначної поразки: Фрімен змусив його признатися, що він знову повернувся до роботи у процвітаючу будівельну контору свого батька. Фрімен констатував, що Сміт виконує там роль клерка при своєму батькові. Ось вам і Сміт-паша! Але ця поразка була дрібною і непомітною, бо в цілому битву програв Фрімен. Азмі після сніданку поводився дуже нервово і, нарешті, зник; бідолаха Юніс весь час тужливо мовчав; навіть генерал втратив свою балакучість. Однак Фрімен приберіг наостанку ще один сюрприз.

— Давайте сюди нашого гостя! — звелів він економці, і цей гість (одягнений у біле галабє, на зразок тих, що їх носять хлопчики-слуги в Єгипті) нерішуче відчинив двері в кімнату; спочатку ні він, ні інші гості не впізнали один одного; він зупинився на порозі, тримаючись за дверну ручку обома руками — руками погонича верблюдів. Та незнайомець перший спалахнув радістю.

— Володарю! — вигукнув він і кинувся до Гордона. Це був маленький Нурі.

Почуття, що охопило Гордона, не можна було б назвати англійським — воно було надто глибоким, надто нестримним. Він навіть втратив здатність розмовляти по-араб-ськи і зумів тільки через силу вимовити розгублене англійське:

— Що ти тут робиш? О, господи, що ти тут робиш?

— Тепер ти повернешся до нас? — сказав по-арабськи маленький Нурі, не розуміючи Гордона. — Ти повернешся, Гордон?

Гордон узяв хлопчика за плечі, але в цю мить той побачив Сміта і, з радісним вигуком підбігши до нього, обняв почервонілого клерка за величезні коліна.

— І ти теж тут! — буяючи щастям, хлопчик смикав механіка за штани і захоплено сміявся. — Володарю, володарю! — кричав він радісно. Який день! О. який день!

Нурі держав за руки обох англійців — наче й не було трагедії, страху, туги за втраченими радощами пустині! А Гордон, тримаючи в своїх руках пальці хлопчика, силкувався зрозуміти Фрімена.

— Навіщо ви привезли його в Англію?—спитав він. Фрімен мав пристойний і задоволений вигляд.

— Він так хотів побачити вас, Гордон, що я просто не в силі був відмовити шибеникові — оі і взяв його з собою чимсь на зразок слуги

— Слуги?— 3 мертвим спокоєм, майже беззвучно перепитав Гордон.— Одішліть його назад, Фрімен!— повільно процідив він,— Негайно одішліть його назад.

— Але ж чому, старина? Він себе тут чудово почуває. Наступного місяця я повертаюся в Аравію і тоді візьму його з собою...

Довгасте обличчя Гордона заніміло у виразі тихої погрози.

— Одішліть його назад! — знову промовив він.

— Дурниці, старина. Гордон нахилився до Нурі.

— У тебе є пальто? Він тобі дав що-небудь, щоб носити на холоді, надворі?

— О, так, так, є. У мене є все в цьому прекрасному місті. Але тут так холодно. І темно, володарю. Не дивно, що ти поїхав звідси в Аравію. А він дає мені все. Iі така їжа...

— Іди, одягни своє пальто. Я візьму тебе з собою.

— Ні, Гордон! — Фрімен поклав руку на плече хлопчика.

Тут знову втрутився генерал".

— Хлопцю тут хороше, Гордон. Я, правда, тут не при чому — хлопця привезли, не спитавши мене, але давайте обійдемося без сцен.

— Іди одягай пальто.

Маленький Нурі подивився на обличчя Фрімена і Гордона, і, здавалося, в його очах була однакова прихильність. Однак він викрутився з-під руки Фрімена, вискочив за двері, і вони почули, як його сандалі з загнутими носками човгають по сходах.

— Я одішлю його назад в Ісгабал, — промовив Гордон. І, щоб якось загладити різкість своїх слів, додав: — Сподіваюся, що ви допоможете мені, генерале.

— Ви навмисне перекручуєте усю цю історію, — запротестував Фрімен. — Навіщо ж, по-вашому, я привіз його сюди?

Гордон не відчував гніву — бо гніватись можна на людину, від якої ще можна чогось сподіватися. Фрімен тепер уже не міг викликати в Гордона таке нескладне почуття.

ральний вчинок; тому нічого було чекати від нього якоїсь етичної поведінки, якоїсь порядності. Отже, Фрімен став для Гордона найлютішим ворогом, і гнів був надто великою розкішшю щодо нього.

Тут потрібна була лише стриманість і непохитна пильність.

Він відповів з напруженим спокоєм:

— Ви привезли хлопця сюди, щоб обібрати мене, Фрімен.