Герої пустинних горизонтів - Сторінка 53

Зате завдяки Сміту він був тепер спокійніший за Джека. На Сміта можна покластися.

Везубі тим часом не давав Гордону покою, закликаючи його повернутися до курсу політграмоти, проте Гордон щоразу знаходив привід для відмовок і відкладав їхню зустріч.

Тепер він подзвонив Везубі і попросив його використати свій вплив на друзів-фабіанпів з міністерства колоній з тим, щоб Нурі можна було без затримки вирядити додому. Та коли Везубі почув усю історію з Фріменом й маленьким Нурі, його охопило збудження.

— Адже це саме те, чого ви сподівались, Гордон! Це ж жахлива історія! Принаймні її можна зробити такою! Вона дає вам чудову зброю проти Фрімена та його методів. Викрийте його цією зброєю! Змішайте його з гряззю! Потрібне лише одне єдине запитання в парламенті— відносно того, як Фрімен привіз сюди хлопця і навіщо. А потім вже справа буде тільки за тим, щоб добити його й викрити все, що потребує викриття. Iі ЦЯ історія може послужити тільки початком! Ви можете роздути її до яких завгодно розмірів і до вас прислухатимуться, як до найбільшого авторитета. Це ж божий дар, Гордон! І я обіцяю вам влаштувати все бездоганно!

— Ні, ні, ні! — закричав Гордон у телефонну трубку.

— Чому? Адже вам ніколи більше не трапиться така нагода, такий трамплін. Що б там не...

— Кажу вам, не треба! Я не збираюся скандалити.

— Ах, не маніртесь.

— Справа не в цьому. Я просто не хочу робити цю історію предметом боротьби. Бо не вона є цим предметом. І кажу вам, я взагалі не маю наміру копирсатися в цій арабській каші. Мені потрібна справжня, вирішальна битва, а не якісь там півзаходи. Облиште цю історію.

— Ви нехтуєте можливістю, яка могла б привести до величезних змін.

— Гаразд, хай так. Це не моя мета, і все.

— Ах! Що ви надумали, Гордон? І що робить в Англії Юніс? Як на вашу думку, га?

— Не знаю. Я зараз просто хочу вирядити хлопчика додому.

— Щось воно не так уже просто. У вашій пустині знову щось назріває Я відчуваю це, коли заходжу в міністерство.

— В пустині завжди щось назріває.

— Ні, зараз щось особливе.

— Тоді я нічого не знаю про це. Я не знаю, що відбувається в Аравії, і не хочу знати. Коли можна буде вирядити хлопця додому? Він тут псується.

— Дайте мені кілька днів. Але приїздіть в Лондон якнайшвидше, Гордон. Я все підготував для вашої зустрічі з безліччю різних політиків, у тому числі з половиною членів палати громад і з американцем та росіянином, як ви просили.

Гордон напівзабув про свою просьбу, але тепер він пообіцяв, що приїде в Лондон через тиждень.

— А що все-таки, на вашу думку, відбувається в Аравії? — спитав Гордон всупереч собі самому.

— Не знаю. Щось там з Гамідом, чи з бахразькими революціонерами, чи з нафтопромислом. Щось назріва, от і все. На мою думку — конфлікт між Гамідом і нашими людьми в Істабалі. Тому ж мене й дивує ваше небажання розголосити історію з Фріменом. Це ж було б так вчасно. Коли б зараз ударити по ньому і по всій аравійській політиці, це б могло привести до корінних змін...

— Ні!

, — Ну, як знаєте. В усякому разі мене дивує те, що *и не поінформовані в аравійських справах.

Гордон і сам зараз пожалів з приводу цього. Всі його відомості йшли від маленького Нурі, а розповіді хлопця стосувалися, головним "чином, Гаміда, Зеїна і життя в Істабалі. Як і всякий кочовик, Нурі знав, що назріває нове Повстання, але його обізнаність була дуже й дуже обмеженою, і він міг тільки робити припущення з приводу того, що відбувається, перераховуючи Гордону всіх таємних /відвідувачів Гамідового палацу в Істабалі.

Життя в Істабалі таке ж. як і раніше, — розповідав Нурі. — Тільки всього і змін, що Гамід узяв його і Мінку до себе на службу, як обіцяв У місті шумно, і люди всі озлоблені. Гаміду весь час доводиться підтримувати порядок та карати порушників. Якось він сам відрубав кисті рук двом злодіям. (Так принц карає лише за крадіжку гвинтівки). Фрімен почув про це й заборонив Гаміду бути таким жорстоким, нагримавши на нього в нападі гніву — що невластиве Фрімену. І чому це англійця дратувало таке? Тепер Гамід судить і карає таємно: руки відрубують на даху палацу, так що Фрімен про це не дізнається, причому і жертва, і виконувач вироку за мовчазною згодою приховують від англійців те, що відбувається.

Щождо самого Гаміда, то він, як і раніше, залишається принцем, суворим і енергійним повелителем, але язик у нього став гострішим, а рука важчою. (Кілька разів Мінка і Нурі зазнали це на собі за свої витівки). Так — Гаміда сповнюють гнів та нетерплячість, але він залишається вірним справі своїх братів. Нурі розповідав далі, що англійці наслали в Істабал своїх людей, які весь час крутяться попід носом у принца. Гамід розмовляє і поводиться з ними ввічливо; але ночами, коли бахразькі літаки вирушають у свій регулярний рейс назад, у Бахраз, Гамід виходить на свій білий балкон і голосно проклинає їх; проклинає гнівно, але спокійно і впевнено — немов він знає, що прийде їхній день, і чекає його. "Ах, ми всі чекаємо цього дня, володарю, — сказав маленький Нурі. — Чекаємо цього дня!"

— А як Зеїн аль-Бахразі?

— Іноді він в столиці, — відповів Нурі, — а іноді його немає там. Зеїна вже всі знають, крім англійців, які весь час розшукують його. Інколи він приїжджає навіть зодягнений як кочовик і на верблюді, — ніби він старий і в нього болять ноги. Тоді він сміється з себе самого. А інколи переодягається муллою, купцем або бідним лікарем з ліками від Гамідової хвороби.

— Якої хвороби?

— О, час від часу Гамід піддурює англійців і по декілька тижнів удає з себе хворого. Тоді ніхто його не бачить, крім половини міста й половини пустині й половини всього світу! Тільки не англійці. їх троє живе в палаці. Іноді до них приїжджає Фрімен, а іноді і маленький сивий генерал. Але хто звертає на* них увагу! Звичайно, ми звертаємо увагу на бахразькі літаки, бо вони виють і несподівано кидаються на нас згори вночі й рано-вранці, коли ми молимося, і навіть в спеку після полудня. Гамід проклинає їх, і вони знову забираються геть.

— А як Зеїн аль-Бахразі? Він розмовляє з Гамідом. .

— О, вони весь час розмовляють, володарю Один щось говоригь-говорить, а потім інший починає. Чи сперечаються вони? О, весь палац аж гуде від їхніх сперечань! А іноді Зеїн приводить з собою своїх таємних братів, і тоді розмови, крики, лайка і навіть сміх стоять до пізньої ночі. А цей Зеїн! Він мовчить, мовчить, а потім починає раптом загрожувати Гаміду і непокоїти його. Тоді Гамід кричить йому: "Іди геть! Іди геть!"

— Отже, вони сперечаються!

— Ах, Гордон, цей бахразець якийсь невгамовний. Мінка іноді хоче вирізати йому язика. Але ми подаємо йому шербет і ніколи не забуваємо, володарю, що з волі аллаха він — твій брат, хіба що тільки обличчя в нього чорне і ніколи не буде червоним, як у тебе. І взагалі ми любимо його, бо любимо тебе! Зеїн каже нам, що незабаром зійде сонце для всіх арабів. Він велів мені передати це тобі, бо, мовляв, тобі це приємно буде почути.

— А що велів Гамід передати мені?

— Нічого, володарю!

— Нічого?

— Так, нічого. Я тихо плакав кожного дня після того, як ти поїхав; і Гамід завжди, коли бачив це, давав мені інжир і казав, що ти залишаєшся в саду його серця. А потім цей англієць (Фрімен) спитав мене, чи не хочу я знову побачити тебе. Я заплакав від радості і спитав Гаміда. чи відпустить він мене. Ах, мені боляче згадувати, як він відповів."Так,— сказав він мені.— їдь в ім'я аллаха!" І клянуся, в очах Гаміда заблищали стражденні сльози. Потім він додав: "Може статись, ти привезеш його назад до нас, га? Чи хоча 6 нагадаєш про нас йому?" Оце й все, що він сказав, Гордон. Більше нічого. Тепер ти повернешся до нас, Гордон? Твоєму слову вже прийшов строк?

— Ні! Ні! — відповів Гордон — Ще ні.— І ця відповідь їх засмутила.'

Забирати Нурі прийшов генерал. Він знову повторив, що непричетний до цьогс" рішення привезти Нурі в Англію.

— Так діяти — не мій звичай,— сказав Мартін з своєю гарною солдатською прямотою.

— Виходить, за хазяїна тепер Фрімен, генерале? Він верховодить в арабському курнику?

В цій обтягнутій ситцем кімнаті, в лагідній чемності материнського дому, Гордон поводився брутально з генералом, незважаючи на своє бажання бути з ним ввічливим. Йому жаль було цього солдата — Мартін мав якийсь такий обманутий вигляд!

— Департамент Фрімена нікого і нічого не визнає,— сказав генерал.— Ви ж знаєте, як у них ведеться, Гордон. Різні змови, трюки, хитромудрі політичні інтриги... Але вони не репрезентують наші дійсні наміри.

— Мені нема діла до ваших дійсних намірів, генерале. Я хочу одного — найскорішого повернення хлопця.

— Я все влаштував. Можу також сказати вам, що завдяки мені цей випадок з хлопчиком став приводом для суперечки з питань політики між департаментом Фрімена і моїм. Фрімену тепер наказали триматися в межах існуючих настанов. Адже він — агент Інтеллідженс *.

— Інтеллідженс? Боже, як споганюють це чудове слово усі оті змовники, розбещувачі й лицеміри, ці вульгарні, тупоголові, підлі тварюки, яких ми звемо агентами Інтеллідженс! '

— Як би там не було, мій департамент вийшов переможцем. Я розумію ваше обурення з приводу цієї історії з хлопчиком, Гордон. Тому я так настійливо заходився біля цієї справи.

— Я вдячний вам, генерале. Але якщо вам дорога свобода дій у вашій галузі та й взагалі ваша посада, то

* Інтеллідженс (сервіс) — британська розвідувальна служба. Це слово означає також "розум, кмітливість". (Прим, перекл.).

послухайте мене — добудьте яку-небудь офіціальну бритву і без попередження й прогаяння переріжте нею горло Фрімену. Інакше він переріже його вам.

— Ні. Суперечка між нами не має особистого характеру. У Фрімена вистачить глузду сприйняти її по-джентльменськи.

— Ха!

*— Ми справді зараз сперечаємося лише з приводу політичної лінії,— наполягав генерал,— хоч я й не заперечую, що між нами існує чимала розбіжність щодо методів. Власне кажучи, Гордон, мені здається, що коли б ми з вами почали обговорювати аравійські справи, у нас виявилося б багато дечого спільного в симпатіях, переконаннях, надіях, пов'язаних з цією країною. Ми зійшлися б у багатьох поглядах.

— На засилля Бахразу в пустині, наприклад?

— АхІ Це могло б бути нашим єдиним розходженням.

— Розходженням, генерале? Це безодня!

— Я думаю зараз про це.