Герої пустинних горизонтів - Сторінка 52

Щоб, повернувшись назад, до своїх друзів, він вихолостив усе те хороше, що пов'язано з моїм ім'ям. Або у вас була інша мета: ви побачили природжену досконалість та правдивість хлопчика і взяли його з собою, щоб у цьому жахливому місті позбавити його сили духу, залякати, і, якщо можна, обібрати...

Фрімен посміхнувся:

— Ви переоцінюєте себе, Гордон. У вас немає імені, яке б можна було обібрати. У вас є тільки ваш егоїзм..— Він знизав плечима. — А щодо хлопця, то спитайте в нього, чи добре йому живеться. Спитайте в нього, чи відчуває він до мене любов та повагу. — Фрімен засміявся. — Сердешний старина Гордон! Все ще живете тим коротким і мертвим минулим. Беріть хлопця. І не підступайтеся до мене з вашими погрозами в Англії. Тут уже я робитиму те, що я вважаю за потрібне. Можете їхати, старина. І не давайте хлопцю надто багато свіжого молока. Воно йому вадить.

Гордон поглянув на Сміта й кивком покликав його за собою.

— Ходім, Сміті! — сказав він.

Сміт на якусь мить завагався, але пішов. Біля дверей їх уже чекав маленький Нурі у великій солдатській шинелі поверх галаб'є. Вискочивши на поріг, він почав вигукувати слова прощання й тискати руку Фрімену. Той терпеливо посміхався у відповідь і казав хлопчику, щоб

здатний на будь-який амо-

він скоріше повертався, бо незабаром вони разом поїдуть в Істабал.

— О, так, так, — відповів Нурі, — я скоро приїду провідати вас!

Біля портика стояв довгий зелений старомодний автомобіль "бентлі". що належав Сміту, і Нурі захопився, побачивши машину.

— Ні, ти поїдеш зі мною, — сказав Гордон хлопчикові. — Сміт, виїздіть на головне шосе, там я наздожену вас.

Коли Сміт — у шерстяному картузі, в пальті і в рукавицях — викотив на алеюєвою пульсуючу зелену машину, Нурі збуджено затанцював і заплигав на місці, і навіть бідолаха Юніс не залишився байдужим, в очах його засвітилися вогники.

А потім Гордон вивів свій мотоцикл, і тут уже справжній екстаз охопив маленького Нурі. Він був у такому за хваті, що навіть не міг вибратися на багажник, і Фрімен підняв і посадив його позад Гордона.

— Тримайся міцно!—сказав Фрімен хлопчику. — Ще міцніше!

Гордон вдихнув гуркотливе життя в свій мотоцикл, і, ледве поглянувши на трійку, що залишалася, — на засмученого генерала, на лукавого і гордого Юніса, на спокійного усміхненого Фрімена, — з гучним вибухом зірвався з місця і поїхав геть На жодному верблюді в пустині йому не вдавався такий ефектний від'їзд.

РОЗДІЛ XIX

"Останнім часом, — писав Гордон до Тесе своїм нерозбірливим почерком, — у нашому домі панує незвичайна веселість. Природжена грайливість маленького Нурі не знає ні меж, ні упину. Ніщо не бентежить його, і ніщо не засмучує. Для пуританської душі моєї матері він — сама радість і доказ того, що та суміш релігій, в яку вона вірить, — справедлива. Коли б я дозволив, вона б назавжди залишила в нас маленького шибеника.

Сестра Грейс теж очарована хлопчиком. В її безбарвних очах світиться вираз якоїсь хворобливої заздрості і чудної любові, і я згоден поклястися, що якби її вдача зуміла піднятися над муками самообмежень, то вона б припала до хлопця й зросила його заздрісними сльозами благоговіння перед простотою, правдивістю й щасливою безтурботністю.

Щождо Джека, то між ним і маленьким Нурі виявилася спорідненість душ. Властива обом природжена чесність і лагідність викликала в їх серцях чисто інстинктивний потяг один до одного. Джек без кінця провокує хлопчика на пустощі й витівки (дуже хитро придумані, якщо зважити на те, що Нурі не знає англійської мови), і від їхніх штук дім іноді сповнюється такою буйною веселістю, що мені доводиться повертати Нурі до дійсності, викликаючи в ньому сумні спогади про його нерозлучного дружка Мінку, який зараз тужить за ним в Істабалі. Сльози бризкають у нього з очей, і вся рідня починав обвинувачувати мене в тому, що я зловживаю любов'ю хлопчика і мучу його в якихось особистих цілях (бозна-яких).

Але насправді, я мучу не хлопця, а себе самого, терзаюся в своїй вірі і переконаннях — і в своїх спогадах, бо коли Нурі плаче, я в душі плачу разом з ним від туги за своїми братами, за своєю Справою, за безкрайньою пустинею; від туги, яка позбавляє мене здатності думати, працювати, шукати якусь нову мету тут, в Англії. Доки маленький погонич верблюдів не поїде, для мене не існуватиме нічого, крім моєї колишньої Справи та моєї туги за Аравією. Навіть Сміт примушує мене страждати, бо коли він не в нас, мені бракує його. Я від душі сподіваюся, що все це пройде, коли Нурі поїде, і водночас я боюся, що Аравію не так уже легко буде забути після відродження стількох спогадів і почуттів. Я буду радий, коли хлопчик поїде. Ця моя сентиментальність породжує тільки слабкість. Якщо все це найближчим часом не скінчиться, я збожеволію — звичайно, це б не трапилося, якби ти змогла приїхати і врятувати мене від моїх марень..."

Тесе не приїхала. Він і не сподівався, що Тесе приїде, ба вона вже відповіла пробаченням на запрошення матері. У листі Гордону вона повторила свої пробачення, але обіцяла приїхати, як тільки зможе.

"Я дуже й дуже занята, Недді, — писала вона. — Одна домовласницька компанія задумала виселити з своїх будинків три сім'ї, і ми зараз просто-таки риємо окопи навколо цих будинків, щоб не підпустити до них судових приставів. Оскільки англійські закони — це закони власників, надій у нас мало — добре, якщо вдасться протриматися ще хоча б тиждень. Щодня сусіди цих сімей женуть приставів і поліцейських, виливаючи на них помиї з вікон верхніх поверхів. Мені здається, якщо англійські робітники коли-небудь знімуть справжнє повстання, Недді, то вони розпочнуть з того, що виставлять своїх ворогів ослами та ідіотами, і це їм неважко буде пробити. Щодо мене особисто: я по. суду домоглася ще на один місяць продовжити строк оренди своєї контори. Але місяць скінчиться — і я на вулиці. Що я тоді робитиму — не знаю. Але зараз я надто заклопотана, щоб заглядати так далеко наперед. Правду кажучи, взагалі, коли я роблю спробу заглянути в майбутнє, на душі в мене стає моторошно й тоскно; особливо зараз, коли ти повернувся і весь час перебуваєш так близько від мене — і так далеко. . Ти порушив розмірену течію мого життя. І це так погано! Краще б ти не приїздив!"

...Гордон проводив час в товаристві Сміта, дивуючись, що може так люб'язно поводитися з ним. Ще більше його дивувало те, що Сміт поводиться з ним, як з рівним.

— Він по-справжньому скромна людина, — сказала місіс Гордон синові на третій день гостювань.^ в них великого і соромливого Сміта. — До нього не можна не відчувати приязні, Недді. Чому ти розійшовся з ним, коли повернувся до Англії?

— Мені не хотілося тривожити мертве минуле, —

збрехав Гордон. Він не хотів пояснювати матері, що вважає Сміта гарним соратником у війні в пустині, але нецікавим і некорисним товаришем у житті в англійській провінції. Мати обвинуватила б його в інтелектуальному снобізмі, тоді як насправді це була інтелектуальна нетерпимість.

Хоч вони цілими днями тільки те й робили, що возилися з хлопчаком, Сміт встиг потоваришували з усіма дорослими, а особливо. з Джеком і Муром. Гордон розповів цим двом, що Сміт не може спокійно пройти повз обертове колесо, а Сміт додав від себе, що страшенно заздрить їм з приводу їхнього чудового заводика, в якому необроблена сталева болванка перетворюється в складну і завершену шестерню.

— Ви дійсно вважаєте цей заводик "чудовим"? — спитав Гордон.

— Так, так!—захоплено відповів Сміт. — Бо Джек і Мур все роблять самі. їх не порівняєш з робітниками, що серед тисяч інших стоять за конвейєром. Вони все роблять самі, від початку до кінця, і в них виходить закінчена річ!

— І це краще, ніж вести бухгалтерію в конторі? — з легкою насмішкою спитав Гордон.

Сміт засмучено знизав плечима.

— Для мене — куди краще! Після пустині у мене не лежить серце до писанини. Та й взагалі ніколи не лежало. Мабуть, через це я, головним чином, і залишився в Аравії.

Гордон відчув жалісливе співчуття до Сміта. Але ця розмова навела його на рисковані думки. Якщо за іронією долі Сміт у своїй будівельній конторі процвітає більше, ніж Гордони в своєму позаміському будинкові, то чи не логічно було б запросити Сміта приєднатися до компанії Джека і Мура, запропонувати йому вкласти в цю компанію свої гроші і свій ентузіазм, довірити йому оздоровлення підприємства?

І справді, можливо, саме Сміт несе їм порятунок?

Іронія долі, яку Гордон побачив у цій перспективі, завдала йому сп авжньої втіхи. Кінець кінцем він вирішив, що такий вихід із становища і є, певно, логічним розв'язанням історичної загадки сім'ї Гордонів. Хай весь світ належить Смітам! "Назви Сміті робітником, і він тобі голову одірве, — думав Гордон. — Назви його дрібним буржуа, і він навряд чи зрозуміє, що ти хочеш цим сказати. Але дай йому пайку в підприємстві, віддай за нього дочку з джентльменським прізвищем, і Сміт стає вельможним паном. Через п'ять років ми були б мільйонерами. Ах, це надто заманливо, і, власне, іншого виходу для родини я не бачу..."

Але він не зумів зробити це так просто й одверто. Він попросив у Сміта допомоги, не вдаючись до пояснення справжнього стану справ, не згадуючи про труднощі Джека або про цілковиту залежність сім'ї від заводика. Не розповів він Сміту і про власну спробу переговорити з банкірами, у яких позичав гроші Джек ("Ми й так за-^ грузлий, була відповідь), про розмову з Везубі ("Я не можу просити у своїх друзів в уряді замовлення для вашого брата, Гордон. Це — єдина сфера, де використання політичного впливу небезпечне!")

Не розповів він також і про своє дедалі сильніше бажання разом із Джеком вирушити в похід на ланкашір-ських ділків, щоб хоча б силою відчаю спробувати добитися від них чого-небудь... Ні, він просто спитав у Сміта, чи не знає той кого-небудь у цій галузі, хто міг би дати Джеку замовлення.

— Авжеж, знаю! — у відповіді Сміта прозвучав ентузіазм.

— І ви могли б вплинути?... Сміт навіть не вагався:

— Звичайно!

— Тільки не кажіть Джеку, що я просив вас про це. Домовтесь з ним самі, як у вас там заведено, по-діловому. Я в цьому однаково нічого не тямлю.

Явне задоволення Сміта показало Гордону, що він не завдав Сміту великого клопоту і тому не повинен вважати себе чимсь зобов'язаним йому.