Герої пустинних горизонтів - Сторінка 50

Видно, війна вибила вас усіх з колії.

— Навряд.

Тоді мати пригадала його просьбу відносно Тесе і з неприхованим здивуванням запитально поглянула на Гордона, чекаючи почути від нього щось таке, що пов'язало б його згадку про Тесе з щойно поставленим запитанням, чекаючи хоч якогось натяку. Однак, обличчя Гордона залишалося непроникливим.

— Який ти дивний хлопець! — з добродушним, радісним сміхом промовила вона і, знову пильно поглянувши йому в очі, почала надягати пальто, збираючись за покупками.

Він допоміг їй.

— Так ти запросиш Тесе? (Як тужно прозвучало це запитання!)

— Аякже. Ти ж знаєш, як я ціную і люблю її! А по-твоєму вона приїде? А її робота?

— О, тамтешні бюргери так чи так збираються викинути Тесе з її контори! — радісно відповів Гордон. — Запроси її до нас. Я б дуже хотів, щоб вона приїхала.

— Гаразд. Я сьогодні ж увечері напишу їй, — пообіцяла мати. — До речі, Нед, чи не збирався ти поїхати сьогодні на сніданок до містера Фрімена — побачитися із своїми арабськими друзями?

— Так-так, збирався і поїду. Поїду.

На прощання вони обмінялися затаєними посмішками — ніби знали надії одне одного, пов'язані з приїздом Тесе.

РОЗДІЛ XVIII

Гордон вимкнув гуркотливий мотор свого мотоцикла" наближаючись чудовою алеєю до фамільного маєтку Фрімена. Зупинивши машину біля портика в стилі королів Ге-оргів, він окинув захопленим поглядом легкі колони й подумав: "Всю цю досконалість куплено разом з беконом! Як може Фрімен зносити таку щиру красу?" Щоб не порушувати цю красу, Гордон поставив мотоцикл між двома кущами. Потім він швидко й нечутно піднявся сходами і потягнув за ручку старовинного дзвінка. Пролунало мелодійне дзеленчання, економка відчинила поліровані двері, і Гордон прослизнув до середини—маленька вражаюча постать у жовтому арабському бурнусі.

Фрімен, який вийшов на дзвінок у прихожу, іпершу не впізнав гостя, але потім вигукнув з короткою здивованою посмішкою:

— Ба, баї Та це ж Гордон — араб!

Так, перед ним стояв Гордон — араб, а не скромний солдатик. І це була*відповідь на замір, з яким Фрімен запросив його до себе. Гордон не забув, яким поглядом Фрімен дивився на його солдатський одяг. Той погляд розкрив йому все: Фрімен, вірний своїй ідіотській пристрасті до підступів, хотів, щоб перед Юнісом в особі Гордона з'явився звичайнісінький англієць, який єдиним своїм виглядом розвіяв би легенду про Гордона-героя. Та Фрімен схибив, і навіть його незворушні англійські очі забігали зараз під твердим і зухвалим поглядом кочовика пустині.

Тепер Гордон принаймні зустрінеться з Юнісом як повелитель. Щоправда, він не надавав особливого значення тому враженню, яке він справить на цього старого нікчему: Гордон розумів, що Юніс знову став боягузливим прихвос-нем Бахразу та англійців, тремтячим від страху перед погрозами одних та немилістю інших. Присутність Юніса в Англії свідчила про це.

А втім, одряхлілий вождь сповнився журбою та хвилю-

"анням, коли Гордон увійшов у бібліотеку. Юніс сидів на шкіряній кушетці поруч генерала Мартіна; коли Гордон з'явився, він з вигуком схопився на ноги, і по його щоках потекли старечі сльози. Він обійняв Гордона з підкресленою ніжністю, немов той був справжнім арабом.

— Брате мій! — заголосив він.— О, мій славний брате!

Гордон докірливо фиркнув на старого за його плаксивість, однак у самого від згадки про юного Фаг'да гостро защеміло серце. Подробиці мученицької загибелі хлопця від садистських рук Азмі весь цей час стояли перед очима Гордона, і зараз він не міг утриматися від сліз.

Генерал Мартін був захоплений їхніми обіймами.

— Добра зустріч!—сказав він по-арабськи. — Добра зустріч!

Гордон зітхнув, але його обличчя, коли він обернувся до генерала, виражало веселу задирливість. Гордона охопило знайоме непереборне бажання уразити гідність сивоволосого героя. І з насмішкувато-толерантним виглядом, глузуючи з усіх чудових компромісів, за допомогою яких Фрімен та генерал тепер штовхають племена в бахразьку кабалу, він почав дошкуляти, старому солдатові, змальовуючи йому, як незабаром вся Аравія — від Суецу до Мосула — запалає у вогні повстання.

Цією картиною Гордон хотів помучити і бідолаху Юніса, показати камру, що він — жалюгідний зрадник, нікчема, не потрібний Справі племен. Що в своєму боягузливому пристосовництві він надто багато разів ішов на ганебні згоди. Що він більше не належить до славного арабського братерства, яке однаково переможе, незважаючи на його зраду. Бідолаха Юніс мовчав. Однією рукою він раз у раз стискав складки свого бурнуса, а другу піднімав та опускав у якомусь тужному жесті. Його тіло важко вдавлювалося в шкіряну англійську кушетку, а ноги араба — в черевиках з еластичним верхом — здавалися самотніми й непроханими чужинцями біля каміна цього фамільного маєтку.

Гордону проте не вдалося дошкулити генералові — навпаки, Мартін сам перейшов у наступ, обвинувативши Гордона у зраді його власних ідей.

— Раніше ви із зневагою говорили про будь-яке повстання, крім Повстання племен. А тепер ви говорите про всю Аравію, в тому числі про Бахраз — немов у вас з'явився новий союзник. Новий союзник — городяни й селяни!

— Ні, не мій союзник, генерале. Ваш ворог. Я все ще можу сміятися з революції городян і селян. Я можу дозволити собі філософську зневагу до них. Але ви— не можете. Для вас усі ці дрібні заколоти проти хазяйнування англійців і продажних арабських урядів є реальною дійсністю. І як його знати, хто буде союзником кочовиків, коли вони повстануть другого разу?

Фрімен вибив люльку об стінку каміна.

— Якщо ви хочете сказати, що племена дістануть допомогу від отих бахразьких революціонерів, Гордон, то можете взяти до уваги, що так зване Повстання городян і селян більше не існує. Воно зійшло нанівець після поразки Повстання племен. Більшість його вожаків спіймано і повішено 'як бандитів. Щождо вашого друга Зеїна аль-Бах-разі, то нам відомо, що Гамід переховує його в Істабалі, але взагалі він зовсім не шкідливий.

— Не шкідливий! — Гордон потер одну об одну свої сильні руки.—Ви неперевершений дурень з вашою необізнаністю, Фрімен. Не шкідливий! — він радісно засміявся.— Якщо ви хочете позбутися людини, яка є душею і серцем усього Повстання городян і селян в районі нафтопромислу, Фрімен, то ви мусите впіймати мого брата Зеїна. Сумніваюся тільки, чи це вам удасться Кожна мить його існування небезпечна для ваших бахразьких друзів. Кожну секунду свого життя він присвячує планам їхнього знищення.

— Боюсь, що він увів вас в оману,— промовив Фрімен з посмішкою.—Нам відомо все про нього. Він не керівник. Він тільки агітатор на нафтопромислі, оце й усе. І він однаково неспроможний принести користь своїй революції, ховаючись в Істабалі.

— О, стривайте, стривайте, ви ще побачите! — захоплено вигукнув Гордон, радий за Зеїна.

— Колись ви казали мені, що не маєте нічого спільного з тими міськими революціонерами,— сказав генерал.— А тепер скидається на те, ніби Зеїн усе ж таки був вашим союзником.

— Аж ніяк, генерале. Він був моїм другом. Навіть братом. Але союзником — ніколи. Звичайно, кажучи про союз, я маю на увазі тільки себе, а не Гаміда.

— Гамід не потребує таких союзників,— роздратовано заперечив генерал.

— Боюся, що Гамід здатний змовитися з ким завгодно,— перебив його Фрімен.— ї сентименти тут ні до чого.

генерале.— Він подивився на Гордона й промовив з посмішкою:— Здається мені, не до душі вам отой вплив, який Зеїн має на Гаміда.

— Авжеж, не до душі,— гірко визнав Гордон.— Але я люблю Зеїна, як брата. І коли б ви не були таким закосні-лим інтриганом, Фрімен, ви б зрозуміли, що він ворог, небезпечніший, ніж я.

— А я ніколи не вважав вас особливо небезпечним,— відповів Фрімен.— Це генерал вигадав вас.— Фрімен досить безцеремонно розреготався. — Щодо мене, то я б дозволив вам повернутися до Аравії хоч завтра! їй-бо! Можете вирушати — дорога вільна! Клянусь, я б залюбки влаштував усе, що треба, для вашого повернення!

Гордон був ошелешений, спантеличений. Йому раптом стало соромно за свій арабський одяг, за свою гру в героя... Він відчув себе в безглуздому становищі—і поставив собі питання, чому це так. Відповідь з'явилася негайно: "Чорт! Фрімен навчився розмовляти зі мною. Він навчився глузувати з мене!" Фрімен, нарешті, розкусив його і тепер раптом перетворився на зовсім іншу і, мабуть, небезпечну людину... — "Ні! — вирішив Гордон, заспокоюючи себе. — Він не небезпечний —принаймні в ролі "гарного хлопця".

І тут лише до свідомості Гордона * дійшла суть фріме-нівського жарту.

— Чи не хочете ви цим сказати, що я можу повернутися до Аравії?—спитав він.—Чи не звільняєте ви мене від мого слова?

— Ні, Гордон, вам не можна повертатися, — поспішно втрутився генерал. — Ви дали слово мені, і я ніколи не звільню вас від нього. А самі ви обіцянки не порушите

— Я не дуже певний цього,— промовив Гордон, вкладаючи в свої слова не так справжній намір, як погрозу.

— Ах, це вже звучить безглуздо,— із скаргою в голосі вигукнув генерал.— Якщо ми можемо тільки сперечатися про Аравію, то краще зовсім не розмовляти про неї.

Гордон знизав плечима. Він відчував, що завдяки цим, викликаним ним суперечкам, він вийде переможцем з сьогоднішньої зустрічі. Генерал уже вважав його нечесним, а Фрімен — грубим. От тільки про Юніса (заради якого, власне, Гордон і старався) всі забули. Старий поринув у байдуже заціпеніння, його дрябле обличчя нерухомо застигло — він засинав.

Гордон спробував розворушити його, вигукнувши:

— Прокинься, брате, і скажи що-небудь високе про нафтопромисел. Генералу набридли наші дрібні суперечки про Повстання.

Але Юніс був зараз нездатний на вияв сарказму, та й однаково шпилька Гордона не досягла мети, бо Фрімен в цю хвилину вийшов, щоб зустріти нового гостя

Він повернувся з Азмі-пашею.

...Гордон ніколи не дозволяв своїм почуттям брати верх над собою. Воля завжди, в будь-яких обставинах,, допомагала йому зберігати ясність думки. Але поява Азмі на якусь мить затьмарила Гордонів розум. Справжній жах охопив його, коли він побачив, що товсті, вузлуваті пальці Азмі наближаються до нього в англійському жесті привітання та поваги. Він одсахнувся, побоюючись, що Азмі впізнає його, бо відчував, що тоді вже не зможе приховати своєї відрази.