Гордість і упередженість - Сторінка 34

Міс Дарсі — улюблениця одних моїх знайомих: місіс Герст та міс Бінглі. Здається, ви якось сказали, що знаєте їх.

— Так, трохи знаю. Їхній брат — приязна, шляхетна людина, до того ж — великий приятель Дарсі.

— Ну аякже! — сухо сказала Елізабет. — Містер Дарсі такий незвично добрий у своєму ставленні до містера Бінглі, так багато про нього піклується!

— Піклується? А втім, може, й дійсно піклується. Особливо в тих питаннях, де він і справді цього потребує. Зі сказаного ним під час нашої подорожі сюди я маю підстави думати, що Бінглі дійсно багато чим йому завдячує. Але мені слід перед ним вибачитися, бо я не можу стверджувати напевне, що мова йшла саме про Бінглі. Все це — лише здогадки.

— Про що ви говорите?

— Йдеться про обставину, яку б Дарсі не хотів робити відомою широкому загалу, бо якщо про неї дізнається родина однієї дівчини, то це буде неприємно.

— Можете не сумніватись — я нікому про це не скажу.

– І майте на увазі — я не маю достатніх підстав вважати, що мова йшла саме про Бінглі. Дарсі сказав лише мені, що недавно зробив добру справу — врятував одного свого друга від негативних наслідків украй необачного одруження; при цьому він не назвав ніяких імен або якихось інших подробиць. Я здогадуюся, що це був саме Бінглі, тільки з того, що він — якраз та людина, що цілком здатна ускочити в таку халепу, а ще з того, що вони з Дарсі провели разом усе минуле літо.

— А чи пояснив вам містер Дарсі причини свого втручання?

— Наскільки я розумію, існували якісь дуже вагомі заперечення проти самої дівчини.

— До яких же засобів він удався, щоб розлучити їх?

— Ні про які конкретні засоби він мені не розповідав, — відказав Фітцвільям із посмішкою. — Лише розповів мені те, про що я наразі розповів вам.

Елізабет промовчала, продовжуючи йти. Серце її переповнювалось обуренням. Фітцвільям трохи подивився на неї, а потім запитав, чому вона мовчить і про що думає.

— Думаю про те, про що ви тільки-но мені розповіли, — відказала Елізабет. — Я не в захваті від поведінки вашого кузена. Яке він мав право виступати в ролі судді?

— Ви, я бачу, схильні вважати його втручання образливим?

— Я вважаю, що містер Дарсі не мав права судити про доречність чи недоречність симпатій свого приятеля, не мав права лише з власної примхи вирішувати, в який спосіб той приятель має почуватися щасливим. — Вона опанувала себе і продовжила: — Але оскільки ми не знаємо всіх подробиць, то засуджувати його було б несправедливо. Тим більше, що в тому випадку навряд чи йшлося про якесь сильне почуття.

— Цілком резонне припущення, — відповів Фітцвільям, — але воно зводить нанівець усю велич тріумфу мого кузена.

Це було сказано жартома, але такий портрет містера Дарсі видався їй настільки правдивим, що Елізабет побоялася сказати щось у відповідь. Натомість вона різко змінила тему розмови, і вони говорили про різні малозначущі справи, аж доки не дісталися пасторату. Там, як тільки гість пішов, вона зачинилась у себе в кімнаті, поринувши в роздуми про щойно почуте. Навряд чи можна було припустити, що йшлося про якихось інших — окрім її родичів та знайомих — людей. Не могло існувати відразу двох чоловіків, на яких містер Дарсі мав би такий необмежений вплив. Елізабет ніколи не сумнівалася в тому, що він мав відношення до заходів по розлученню містера Бінглі та Джейн, але їх задум і виконання вона завжди приписувала міс Бінглі. Однак якщо власне марнославство не вводило його в оману, то винуватцем був саме він, саме його гордовитість та примхливість стали причиною всіх страждань Джейн, які ще й досі не скінчилися. На певний час він примудрився зруйнувати всяку надію на щастя в найніжнішому, найщедрішому серці у світі, і ніхто не міг сказати, наскільки довготривалими будуть наслідки тієї біди, яку він скоїв.

"Існували якісь вагомі заперечення проти самої дівчини", — так сказав полковник Фітцвільям; не інакше, ці заперечення полягали в тому, що Джейн має одного дядька — сільського юриста, а другого — лондонського торговця.

"Хіба ж могли виникнути якісь заперечення проти самої Джейн?! — вигукнула Елізабет. — Проти такої вродливої та доброї дівчини, як вона?! Та вона ж надзвичайно розумна, освічена, має чарівливі манери. І проти мого батька сказати теж нема чого, бо він, хоча й є людиною дивакуватою, має такі якості, котрі самому містеру Дарсі припишися б до речі, а такої респектабельності, як у мого батька, він, мабуть, не матиме ніколи!" Коли Елізабет подумала про свою матір, то її впевненість трохи похитнулась, але вона не могла припустити, що з цього погляду в містера Дарсі могли виникнути якісь суттєві заперечення, бо — на її переконання — гордість останнього була б сильніше зачеплена браком знатності в родичів свого приятеля, ніж браком у них розуму. Тож, урешті-решт, Елізабет вирішила, що частково містер Дарсі керувався цим найгіршим із різновидів гордовитості і частково — бажанням зберегти містера Бінглі для своєї сестри.

Від хвилювання і сліз, спричинених цими роздумами, в Елізабет розболілася голова. Під вечір біль посилився настільки, що, в поєднанні з небажанням бачити містера Дарсі, змусив відмовитись од візиту до Розінгса, куди її разом із кузинами запросили на чаювання. Місіс Коллінз, пересвідчившись, що Елізабет дійсно почувається зле, не умовляла її і зробила все можливе, щоб захистити її від умовлянь свого чоловіка; але містер Коллінз усе одно не проминув висловити побоювання через можливе незадоволення її світлості тим, що Елізабет лишилася вдома.

Розділ XXXIV

Коли вони пішли, то Елізабет, наче намагаючись якомога сильніше настроїти себе проти містера Дарсі, вирішила зайнятися перечитуванням усіх листів, котрі їй написала Джейн за час її гостювання в Кенті. Фактично вони не містили в собі якихось ремствувань, не було в них ніяких згадок про минулі події чи якихось розповідей про її теперішні страждання. Але в усіх листах, майже в кожному рядку відчувався брак життєрадісності, котра зазвичай була притаманна стилю Джейн і котра майже ніколи й нічим не затьмарювалася, бо йшла від миру в її душі та приязного ставлення до кожної людини. Елізабет помічала кожне речення, що несло в собі тривогу, бо тепер вона читала листи набагато уважніше, ніж першого разу. Ганебне вихваляння містерa Дарсі своєю здатністю завдати болю іншій людині змушувало її ще гостріше відчувати страждання своєї сестри. Певну розраду знаходила вона в думці про те, що його візит до Розінгса мав закінчитися через день; а ще більшу розраду — в усвідомленні того, що менше ніж через два тижні вона знову буде з Джейн і матиме можливість усією силою своєї любові допомогти їй поновити присутність духу.

Подумавши про те, що Дарсі незабаром полишить Кент, вона не могла не пригадати, що його кузен теж мав поїхати разом з ним; але полковник Фітцвільям продемонстрував цілковиту відсутність у нього якихось намірів щодо неї, тож хоч яким би приязним він був, його від'їзд не викликав у неї смутку.

її міркування несподівано перервав звук дверного дзвоника; настрій її трохи поліпшився від думки про те, що це міг бути полковник Фітцвільям, котрий якось уже навідувався до них увечері, а тепер прийшов побачитися саме з нею. Однак від цієї думки їй незабаром довелося відмовитись, а настрій її знову змінився, але тепер уже в зовсім інший бік, бо, на свій превеликий подив, вона побачила, що до кімнати зайшов містер Дарсі. Він одразу ж почав похапливо розпитувати її про стан здоров'я, пояснюючи свій візит бажанням почути, що їй стало краще. Елізабет відповіла йому з холодною чемністю. На якусь хвилину він присів, але потім підвівсь і пройшовся кімнатою. Елізабет була здивована, та не промовила ні слова. Після мовчання, що тривало декілька хвилин, він схвильовано підійшов до неї і сказав отаке:

— Марно я старався. Це все надаремне. Я не зможу впоратися з власними почуттями. Дозвольте мені зізнатись, як палко я вас кохаю, як я обожнюю вас!

Здивуванню Елізабет не було меж. Вона нічого не відповіла — лише почервоніла і з недовірою поглянула на нього широко розплющеними очима. Містер Дарсі розцінив це як достатнє заохочення з її боку і відразу ж заходився розписувати всі свої почуття до неї, котрі, як виявилося, він плекав уже давно. Говорив він добре, та крім голосу серця в його словах можна було розрізнити й деякі інші почуття: гордовитості в них було не менше, ніж любові. Про своє усвідомлення її нижчого суспільного становища, про своє приниження, про родинні перешкоди, котрі здоровий глузд завжди протиставляє велінню серця, він говорив з таким запалом, котрий цілком можна було пояснити його ураженою гордістю, але котрий навряд чи міг сприяти його залицянням.

Елізабет, попри свою глибоку антипатію, не могла залишитися байдужою до виливу почуттів такої людини, і хоча її наміри лишались непохитними, спочатку їй стало шкода містера Дарсі, бо вона збиралася завдати йому болю. Але потім, роздратована його наступними словами, вона у своєму гніві забула про всяке співчуття. Однак вона спробувала взяти себе в руки, щоб відповісти йому з належним спокоєм після того, як він закінчить свою промову. На завершення він запевнив її в силі свого почуття, котре, попри всі спроби, визнав за неможливе подолати, і висловив сподівання, що винагородою за таку пристрасть буде її згода на пропозицію його руки. Коли Дарсі мовив ці слова, Елізабет неважко було помітити, що він анітрохи не сумнівається у сприятливій відповіді. Він тільки говорив про свої побоювання і тривоги, але обличчя його промовляло, що насправді він почувався впевнено. Ця обставина ще більше її розлютила, тож, коли він закінчив, обличчя її розпашілося від гніву і вона сказала:

— У таких випадках заведено, наскільки мені відомо, демонструвати вдячність за висловлені почуття, хоч якими безнадійними вони були б. Удячність — річ цілком природна, і якби я дійсно почувалася вдячною, то подякувала б вам. Але я не можу цього зробити — я ніколи не мала потреби у вашій добрій думці про мене, котру ви щойно мали милість висловити проти мого бажання. Перепрошую за біль, що я його завдала. Це вийшло цілком ненавмисне, і я сподіваюся, що він не триватиме довго. Після моєї відповіді ті почуття, котрі, як ви кажете, довго не давали вам змоги освідчитися мені в коханні, допоможуть досить швидко цей біль подолати.

Містер Дарсі, прихилившись до каміна, не зводив очей з її обличчя і, здавалося, дослухався до її слів з великим подивом і з не меншим обуренням.