Гордість і упередженість - Сторінка 58

Ті з них, які тішили Елізабет найбільше й виставляли його поведінку в найблагороднішому світлі, якраз і видавалися найнеймовірнішими. Неясність і непевність гнітили її. Швидко вхопивши аркуш паперу, Елізабет написала коротенького листа своїй тітці, вимагаючи пояснення того, про що обмовилася Лідія, — якщо це не суперечило тій мірі таємничості, про яку було домовлено.

"Вам неважко зрозуміти, — додала вона, — яке сильне моє бажання дізнатися: чому це людина, котра не є родичем нікому з нас і котра є для нашої родини чужинцем (у відносному значенні), була серед вас під час такої події. Будь ласка, дайте мені негайну відповідь і просвітіть мене — якщо, звичайно ж, із якихось вагомих причин це не мусить залишатися таємницею, як вважає Лідія. Коли так, то мені доведеться вдовольнитися цілковитим невіданням".

"Хоча ніхто й не збирається ним вдовольняти ся, — додала вона вже сама собі, закінчивши листа. — І якщо ви, моя люба тітонько, не розкажете мені про це по-хорошому, то я обов'язково вдамся до хитрощів та всіляких вивертів, аби з'ясувати правду".

Притаманне Джейн загострене почуття обов'язку не дозволило їй обговорювати сам на сам з Елізабет те, про що обмовилася Лідія, а Елізабет тільки того й треба було: вона вважала за краще не довірятися нікому, допоки не прийде хоч якась відповідь на її розпитування.

Розділ LII

Елізабет поталанило — вона отримала відповідь навіть швидше, ніж очікувала. Як тільки їй принесли листа, вона швидко схопила його й подалася до гаю, щоб ніхто не заважав його читати. Сівши на одну з лавок, Елізабет приготувалася до приємних вражень, бо сам обсяг листа переконав її в тому, що тітка не відмовила їй у роз'ясненнях.

"Грейсчерч-стріт, 6 вересня.

Люба моя племіннице!

Щойно отримала твого листа, тож збираюся ввесь ранок присвятити написанню відповіді на нього, оскільки здогадуюся, що скупі відомості не вмістять усього того, про що я хочу тобі розповісти. Скажу відверто — я здивована твоїм проханням, бо не очікувала його саме від тебе. Однак не думай, що я розізлилась, оскільки хочу лише, аби ти знала, що я вважаю такі розпитування з твого боку непотрібними й недоречними. Постарайся зрозуміти мене, а якщо ні — то вибач мені таку зухвалість. Твій дядько здивований не менше, ніж я — і ніщо не змусило б його вчинити так, як він вчинив, якби він не вірив, що ти є зацікавленою стороною. Але якщо ти не маєш до цього відношення й дійсно нічого не знаєш, то тоді мені слід бути більш відвертою. В день мого повернення з Лонгберна до твого дядька завітав найнесподіваніший візитер — містер Дарсі. Вони зачинились і мали кількагодинну бесіду, котра скінчилася ще до мого приїзду, тому моя допитливість постраждала не так сильно, як твоя. Він прибув, аби сказати містеру Гардінеру, що дізнався, де перебувають твоя сестра та містер Вікхем, і що вже встиг переговорити з ними обома: кілька разів із Вікхемом і один раз — із твоєю сестрою. Наскільки я зрозуміла, містер Дарсі залишив Дербішир через день після нашого від'їзду і приїхав до Лондона з твердим наміром вистежити їх. До цього, як він заявив, його спонукало усвідомлення власної вини в тому, що надто мало розповідав про нікчемність Вікхема і тому не зміг унеможливити кохання та довіру до нього з боку порядних дівчат. Містер Дарсі в усьому великодушно звинувачував свою надмірну гордовитість і зізнався, що раніше вважав нижче власної гідності надавати розголосу своїм приватним справам і гадав, що люди самі розберуться — хто такий Вікхем. Тому він визнав за свій моральний обов'язок втрутитись і спробувати усунути зло, спричинене, як він вважав, ним самим. Я впевнена, що будь-яка інша причина його вчинку була б такою ж шляхетною. Через кілька днів після свого приїзду до Лондона йому вдалося-таки вистежити втікачів, але ж у своїх пошуках він керувався тим, про що нам було невідомо, і саме це стало другою причиною, котра спонукала його податися слідом за нами. Там живе жінка, здається, на ім'я місіс Янг, яка певний час тому працювала гувернанткою міс Дарсі, але була звільнена через якусь провину, яку саме — мені невідомо. Після цього вона придбала великий будинок на Едвард-стріт і відтоді живе тим, що здає там житло. Містер Дарсі знав, що згадана місіс Янг є близькою приятелькою Вікхема, тож тільки-но він дістався Лондона, то поїхав до неї, щоб роздобути відомості про Вікхема. Але зробити це йому вдалося лише через два чи три дні. Тут, гадаю, не обійшлося без підкупу та обіцянок, бо ця дама таки дійсно знала, де потрібно було шукати втікачів. Вікхем і справді звернувся до неї відразу по прибутті до міста, і якби тоді в місіс Янг було вільне помешкання, то вона неодмінно прихистила б їх. Однак, урешті-решт, наш добрий друг містер Дарсі роздобув потрібну адресу. Вони мешкали на вулиці *****. Спочатку він побачився з Вікхемом, а потім наполіг на тому, щоб зустрітися з Лідією. Він сказав, що спочатку хотів переконати її припинити таку ганебну поведінку й повернутися до своїх рідних, як тільки їх вдасться вмовити прийняти її, а потім запропонував усю необхідну допомогу. Але, як виявилося, Лідія твердо вирішила нікуди не повертатися. До рідних їй було байдуже, його допомога їй була непотрібна, і вона й слухати не хотіла про те, щоб покинути Вікхема. Лідія була впевнена, що рано чи пізно вони одружаться, а коли — не мало для неї великого значення. Тож, зважаючи на почуття Лідії, містер Дарсі вирішив, нібито не залишилося нічого іншого, як прискорити одруження, що про нього, як він дізнався під час першої ж зустрічі з Вікхемом, той і не помишляв. Він визнав, що змушений був покинути полк через великі картярські борги, і безпардонно заявив, що всі негативні наслідки, які тягла за собою втеча Лідії, — це результат її власного глупства. Вікхем збирався негайно подати у відставку; що ж до його планів на майбутнє, то вони були вкрай розпливчастими. Він мав щось робити, але не знав — що саме. Все, що він знав, — це те, що коштів для життя в нього немає. Містер Дарсі запитав Вікхема, чому він одразу не одружився з твоєю сестрою. Хоча містер Беннет і не був дуже багатим, він усе одно зміг би чимось йому допомогти, і від одруження його становище тільки поліпшилося б. Але у відповідь на своє запитання містер Дарсі почув, що Вікхем і досі плекав надію розбагатіти через одруження в якомусь іншому місці, де його ніхто б не знав. Однак навіть при таких намірах він не зміг устояти проти спокуси вирішити свої проблеми негайно і не заїжджаючи так далеко. Вони зустрічалися кілька разів, бо мали багато питань до обговорення. Вікхему, звичайно ж, хотілось отримати більше, ніж містер Дарсі збирався йому запропонувати, але, врешті-решт, змушений був виявити розважливість. Утрясши всі питання з ним, містер Дарсі збирався по тому ввести в курс справи твого дядька, для чого він і з'явився вперше на Грейсчерч-стріт увечері за день до мого приїзду. Але містера Гардінера вдома не було, до того ж після розпитувань містер Дарсі дізнався, що в нас і досі перебуває твій батько і що він збирається податися додому наступного ранку. Він розсудив, що твій батько не та людина, з якою цю справу можна було б обговорити так ретельно і всебічно, як із твоїм дядьком, і тому визнав за краще відкласти зустріч з останнім після відбуття першого. Імені свого він не залишив, тому було лише відомо, що якийсь джентльмен заходив у справі. У суботу він завітав знову. На той час містер Беннет уже поїхав, містер Гардінер приїхав, і вони, як я вже казала, мали з містером Дарсі тривалу розмову. У неділю вони зустрічалися ще раз, і тоді вже і я сама мала змогу з ним зустрітись. Остаточно справу було вирішено лише в понеділок. Тільки-но це було зроблено, до Лонгберна послали вістовика з листом. Але ж яку впертість виявив наш візитер! Мушу сказати, Ліззі, що впертість — то єдина справжня вада його характеру. В різні часи його звинувачували в різних недоліках, але ця вада — не вигадана. Він усе намагався зробити сам, хоча впевнена (я не стверджую це з розрахунку на вдячність, тож нікому не розповідай), що твій дядечко і сам охоче все владнав би. Вони довго й запекло сперечались, явно більше, ніж на те заслуговували згаданий джентльмен чи його панночка. Але зрештою твоєму дядькові довелося поступитися: замість необхідності допомагати своїй племінниці він змушений був погодитися привласнити собі майбутню славу благодійника, що було йому явно не до вподоби. Тому мені здається, що твій лист, котрий ми отримали сьогодні вранці, приніс йому величезне полегшення, бо містив вимогу пояснення, котре позбавило б його незаслуженої нагороди й віддало б її тому, хто її дійсно заслужив. Але, Ліззі, — ніхто, крім тебе або, на крайній випадок, Джейн — не мусить про це знати. Гадаю, тобі відомо — що було зроблено для цих молодих людей. Будуть сплачені його борги — а вони, наскільки я знаю, є значно більшими ніж тисяча фунтів; Лідії, крім власної тисячі, призначається ще одна, а йому було придбане військове звання. Причини, через які містер Дарсі волів усе це зробити сам, я вже виклала вище. Він вважає, що це через нього, через його потайливість і через брак у нього належної обачливості Вікхема вчасно не розкусили й повелися з ним так, як він на те не заслуговував. Можливо, якась частка істини в цьому і є, хоча я сумніваюся, що його стриманість чи стриманість когось іншого винувата в тому, що сталось. Але попри всю цю прекраснодушність, люба моя Лізонько, можеш аніскільки не сумніватися, що твій дядько ніколи б на це не зголосивсь, якби ми не віддавали містеру Дарсі належне за те, що до вирішення цієї справи його спонукав іще один інтерес. Коли все, нарешті, владнали, він повернувся до своїх друзів, котрі й досі перебували в Пемберлі, де було домовлено, що на вінчання він знову з'явиться в Лондоні, щоб потім остаточно утрясти всі грошові справи. Здається, що я розповіла тобі все. Ця розповідь, як ти й очікувала, має сильно тебе здивувати. Сподіваюся, що вона тебе принаймні не засмутить. Потім Лідія переїхала до нас, а Вікхем регулярно бував у нашому будинку. Він залишився таким самим, яким я його бачила в Гертфордширі, але її поведінкою під час перебування у нас я була просто нажахана.