Гордість і упередженість - Сторінка 60

Таке відчуття, що всі тебе покинули.

— Ось бачите, мамо, що буває, коли дочка виходить заміж, — зауважила Елізабет, — втішайтеся тепер тим, що ваші інші чотири дочки ще незаміжні.

— Справа не в цьому. Лідія покинула мене не тому, що вийшла заміж, а тому лише, що полк її чоловіка перебуває, на жаль, дуже далеко. От якби він стояв ближче, то їй не довелося б від'їжджати так швидко.

Але той глибокий сум, у котрий її кинула ця подія, незабаром розвіявсь, а душа її схвильовано відкрилася назустріч новій надії під впливом новини, котра невдовзі почала ходити округою. Економка в Недерфілді отримала розпорядження приготуватися до прибуття її хазяїна, котрий збирався приїхати через день-два, щоб тижнів зо два пополювати. Місіс Беннет розхвилювалась і заметушилася. Вона то поглядала на Джейн, то всміхнулася, то кивала головою:

— Ага, так, значить, сестро, незабаром сюди приїде містер Бінглі (місіс Філіпс першою принесла новину)? Що ж, тим краще. Взагалі-то мені байдуже. Він же для нас ніхто, і особисто я з ним бачитися не збираюсь. Але нехай приїздить, якщо йому вже так хочеться. А там — хто знає, есе може трапитись. Але нам байдуже. Ти ж знаєш, сестро, — ми вже давно вирішили ні словом про нього не згадувати. Так, значить, він точно приїздить?

— Можеш не сумніватися, — відповіла місіс Філіпс, — бо місіс Ніколс учора ввечері була у Меритоні. Я побачила, що вона проходить повз мене, тож узяла й навмисне підійшла до неї, щоб дізнатися — правда це чи ні, а вона відповіла, що це — істинна правда. Містер Бінглі приїздить найпізніше — у четвер, а може, і в середу. Вона сказала мені, що спеціально йде до крамниці м'ясника, де збирається замовити м'ясо на середу, і що зараз вона має три пари качок, достатньо вгодованих, аби їх забити.

Старша міс Беннет, зачувши про його приїзд, не втрималась і почервоніла. Уже багато місяців не розмовляла вона про нього з Елізабет, але тепер, тільки-но вони залишились удвох, Джейн сказала:

— Я помітила, як ти поглянула на мене, Ліззі, коли наша тітка принесла нам цю новину. Я знаю, що не змогла приховати свого хвилювання, та не думай, що це — через якесь глупство. Я лише на хвилину знітилася, бо знала, що в цей момент усі обов'язково поглянуть на мене. Запевняю тебе: мені від цієї новини ні холодно ні жарко. Мене радує лише одне — те, що він приїздить сам, а це значить, що ми не будемо бачитися з ним часто. За себе я не боюсь, я боюся, що скажуть інші.

Елізабет розгубилась. Якби вона не бачила його в Дербіширі, то могла б повірити в те, що він і справді приїздить саме з тієї причини, про яку було заявлено. Але ж вона досі вважала містера Бінглі небайдужим до Джейн і тому не відкидала можливості, що він приїхав за порадою свого друга або набрався сміливості та приїхав, цієї поради не спитавшись.

"І чому, — думала інколи Елізабет, — і чому цей бідолаха не може приїхати до цілком законно орендованого ним будинку без усіх оцих пояснень? Була б на те моя воля, то нехай би чинив, як йому забажається".

Незважаючи на заяви і справжні — але приховані — думки Джейн про свої почуття напередодні приїзду містера Бінглі, Елізабет неважко було побачити, що ця звістка мала сильний вплив на її сестру. Вона хвилювалась і нервувалася більше, ніж зазвичай.

Тема, що так жваво обговорювалась їхніми батьками приблизно рік тому, знову вийшла на перший план.

— Любий мій, тільки-но містер Бінглі приїде, — сказала місіс Беннет, — неодмінно засвідчіть йому нашу повагу.

— Ні за що на світі. Це ви змусили мене минулого року зробити йому візит, пообіцявши, що коли я туди піду, то він обов'язково одружиться з однією з наших дочок. Але цього не сталося, тож я не збираюсь, як той дурень, знову бути хлопчиком на побігеньках.

Дружина ж наголосила, що всім місцевим джентльменам буде конче необхідно засвідчити повагу до містера Бінглі, коли той повернеться до Недерфілда.

— Терпіти не можу оцього етикету! — відповів містер Беннет. — Якщо містеру Бінглі потрібне наше товариство, то нехай сам до нього прагне. Він знає, де ми живемо. Я не буду витрачати свій час, ганяючись за своїми сусідами щоразу, коли вони кудись їдуть, а потім повертаються.

— Я знаю лише, що коли ви не засвідчите йому свою пошану, то це буде вкрай неввічливо. Але я переконана, що це не завадить мені запросити його до нас пообідати. Незабаром мають повернутися місіс Лонг та Гулдінги. Разом з нами це буде тринадцятеро — і йому якраз вистачить місця за столом.

Втішившись цим висновком, місіс Беннет змогла легше сприймати нечемність свого чоловіка, хоча її дуже пригнічувало, що в такому разі всі її сусіди зможуть побачити містера Бінглі раніше, ніж вони. Тим часом день приїзду наближався…

— Я взагалі починаю жалкувати, що він приїде, — сказала якось Джейн своїй сестрі. — І що з того? До нього мені абсолютно байдуже, зате гидко, коли про це тільки й говоритимуть. Матінка хоче мені добра, але вона не знає — та й ніхто не знає, — як я страждаю від її слів! З яким полегшенням я зітхну, коли його перебування в Недерфілді скінчиться!

— Як би я хотіла втішити тебе, — відповіла Елізабет, — але тут зовсім нічого не можу вдіяти, і ти це добре знаєш. На відміну від інших, я не отримую задоволення, закликаючи до терплячості тих, хто страждає; до того ж терплячості тобі позичати не треба.

Містер Бінглі приїхав. Місіс Беннет — за допомогою слуг — примудрилася дізнатися про це раніше за інших і тим самим максимально подовжити для себе період хвилювання та метушливості. Вона рахувала дні, що залишилися до того часу, коли йому можна буде надіслати запрошення, і знемагала від неможливості побачити його раніше. Але на третій ранок після прибуття містера Бінглі до Гертфордшира вона побачила з вікна своєї гардеробної, як він заїхав у двір і попрямував до будинку.

Місіс Беннет негайно покликала дочок, аби поділитися своєю радістю. Джейн, виявляючи рішучість характеру, залишилася сидіти за столом, зате Елізабет, аби зробити приємність своїй матері, підійшла до вікна, подивилася, побачила разом з містером Бінглі містера Дарсі, потім повернулася до столу і знову сіла біля своєї сестри.

— Там з ним якийсь джентльмен, мамо, — сказала Кітті. — Хто б це міг бути?

— Мабуть, якийсь знайомий, моя люба; звідки мені знати.

— Ба! — вигукнула Кітті. — Здається, що це саме той чоловік, який був тут з ним раніше. — Містер… не пам'ятаю його імені — такий високий та гордовитий.

— Боже милостивий! Та це ж містер Дарсі! Хто б міг подумати! Що ж, кожен приятель містера Бінглі буде в нас бажаним гостем, але якщо чесно — то один лише його вигляд викликає в мене огиду.

Джейн здивовано і схвильовано подивилася на Елізабет. Вона майже нічого не знала про їхню зустріч у Дербіширі й тому співчувала своїй сестрі, уявляючи ту ніяковість, яку Елізабет мусить відчувати при їхній чи не першій зустрічі після того, як вона отримала від містера Дарсі пояснювального листа. Обидві сестри почувалися досить неспокійно. Вони хвилювалися одна за одну і — звичайно ж — кожна за себе, зовсім не чуючи, як їхня мати продовжувала розводитися про свою антипатію до містера Дарсі та про свій намір бути з ним чемною лише тому, що він є другом містера Бінглі. Але Елізабет мала ще й ті підстави для хвилювання, про які Джейн і здогадуватися не могла, бо вона не показувала їй листа від місіс Гардінер і не розповідала про ту переміну, що відбулася в її почуттях до містера Дарсі. Для Джейн він залишався чоловіком, пропозицію якого вона відкинула і достоїнства якого належним чином не оцінила. Але для неї — бо вона знала набагато більше — він був людиною, перед якою її сім'я була в неоплатному боргу і до якої вона ставилася з симпатією не меншою, ніж Джейн до містера Бінглі, хоча, може, і не такою ніжною. Її здивування від його приїзду до Недерфілда, до Лонгберна, де він прагнув з нею зустрітися, було не меншим, ніж здивування від переміни його поведінки, свідком якої вона стала у Дербіширі.

Обличчя Елізабет, яке спочатку стало блідим, ненадовго спалахнуло сильним рум'янцем, а радісна усмішка додала блиску в очах, коли вона в ці півхвилини думала про те, що, мабуть, його любов до неї та його бажання залишилися непохитними. Та впевненості в цьому вона не мала.

"Спершу треба подивитися на його поведінку, — сказала вона сама собі, — перш ніж на щось сподіватися".

Вона зосереджено схилилася над шитвом, намагаючись угамувати свої почуття і не підводячи очей, але схвильована допитливість змусила її підвести їх і поглянути на Джейн у той момент, коли слуга наближався до дверей. Джейн була більш блідою, ніж зазвичай, але спокійнішою, ніж вона очікувала. При появі джентльменів колір обличчя Джейн змінився, однак зустріла вона їх більш-менш невимушено, з доречністю поведінки, однаково вільною і від ознак зарозумілості, і від непотрібної запопадливості.

У відповідь на їхні привітання Елізабет сказала рівно стільки, скільки того вимагали правила пристойності, і знову взялася за шитво з енергійністю, якої воно зовсім не вимагало. Лише раз наважилася вона подивитися на Дарсі. Той виглядав як зазвичай серйозним; їй здалося, що зараз він поводивсь, як минулого разу в Гертфордширі, а не так, як недавно в Пемберлі. Правда, може, в присутності її матері він не наважувався бути таким невимушеним, як перед її тіткою та дядьком. Це була неприємна, хоча й цілком вірогідна здогадка.

На Бінглі вона теж поглянула лише крадькома, і за цю коротку мить встигла побачити, що виглядав він задоволеним і зніченим. Місіс Беннет зустріла його так люб'язно-запопадливо, що двом старшим дочкам стало за неї соромно; особливо сильно ця запопадливість вирізнялася на тлі холодної та церемонної ввічливості, з якою вона вклонилася його приятелю та привіталася з ним.

Така переплутана відмінність у ставленні дуже зачепила і вкрай неприємно вразила особливо Елізабет, бо кому, як не їй, було відомо, що саме містеру Дарсі завдячувала її мати врятуванням своєї улюбленої доньки від непоправної ганьби.

Дарсі ж, спитавшись у неї про здоров'я містера та місіс Гардінг — на що вона відповіла не без деякого сум'яття, — більше не сказав майже нічого. Він сидів трохи віддалік од Елізабет — можливо, це і стало причиною його мовчанки, бо в Дербіширі його поведінка була іншою.