Гра Ендера - Сторінка 26

Коли хлопець продовжував рухатись, Ендер освітив його. Інші засміялися.

— Скільки його тіла ти можеш вразити? — запитав він хлопця, який стояв прямо під ногами замороженого солдата.

— Лише ноги.

Ендер розвернувся до хлопця, який стояв біля нього.

— А ти?

— Я бачу його тіло.

— А ти?

— Усього, — відповів хлопець трохи подалі.

— Ноги не великі й не надають досить захисту.

Ендер відкинув замороженого солдата з дороги, підтягнув ноги, наче став навколішки в повітрі, і заморозив їх. Костюм на ногах відразу став твердим.

Ендер вигнувся в повітрі так, що став на коліна над іншими хлопцями.

— Що ви бачите? — запитав він.

Набагато менше, була відповідь.

Ендер просунув бластер між ногами.

— А я добре бачу, — сказав він і почав освічувати хлопців під собою. — Зупиніть мене! — кричав він. — Тільки спробуйте освітити!

Нарешті вони змогли це зробити, хоча до того Ендер освітив добру третину з них. Торкнувши великим пальцем гак, він розморозив себе й решту солдатів.

— Отож, — продовжував Ендер, — де ворота ворога?

— Унизу.

— Яка наша атакувальна позиція?

Хтось почав відповідати, а Бобик відлетів від стіни із зігнутими ногами й попрямував просто до протилежної стіни, весь час освічуючи.

Спочатку Ендер хотів насварити його, покарати, але опанував себе, стримав імпульс. За що сердитися на цього малого?

— Бобик єдиний, хто знає, як? — вигукнув він.

Раптом уся армія з криками щодуху відштовхнулася до протилежної стіни, ставши на коліна в повітрі й стріляючи проміж ніг. Можливо, настане час, розмірковував Ендер, і мені знадобиться саме така стратегія — сорок хлопчаків, які кричать на всю горлянку й атакують, порушуючи рівновагу.

Коли вони дісталися протилежного боку, Ендер закликав їх усіх одразу атакувати його. "Що ж, — подумав Ендер, — непогано. Мені дали нетреновану армію без найкращих ветеранів, та, принаймні, це не збіговисько дурнів. З такими можна працювати".

Коли солдати, веселі й жваві, зібралися знову, Ендер почав справжню роботу. Він наказав заморозити ноги в позиції на колінах.

— Для чого потрібні ноги в сутичці? — запитав він.

— Ні для чого, — відповіли деякі.

— Бобик так не думає,— зауважив Ендер.

— Ними найкраще відштовхуватися від стіни.

— Саме так, — сказав Ендер.

Хтось із хлопців зауважив, що відштовхування від стін — це рух, а не сутичка.

— Без руху сутичка неможлива, — відказав Ендер.

Вони замовкли й ще дужче зненавиділи Бобика.

— Якщо так заморозити ноги, можна відштовхнутися від стіни?

З остраху дати неправильну відповідь усі мовчали.

— Бобику?

— Я такого ніколи не робив, — почав Бобик, — та, можливо, якщо бути обличчям до стіни й зігнутися у попереку…

— Правильно, але не зовсім. Спостерігайте за мною. Я — спиною до стіни, ноги заморожені. Оскільки стою на колінах, ступні мої — навпроти стіни. Зазвичай, відштовхуючись, слід вистрибувати знизу, випростовуючи тіло, наче чистите боби, так?

Почувся сміх.

— Із замороженими ногами я використовую ту ж саму силу, що й відштовхуючись тазом і стегнами, але тепер плечі й ноги штовхаю назад, випинаючи стегна. І коли я вириваюся на свободу, тіло напружене, ніщо не стримує мене. Дивіться.

Ендер висунув таз і відлетів від стіни. За мить він змінив своє положення, став на коліна, спрямувавши їх донизу, й летів просто на протилежну стіну. Він приземлився на коліна, перекинувся на спину й стрибнув, зігнувшись, від стіни в іншому напрямку.

— Стріляйте в мене! — закричав.

Узявши курс паралельно хлопцям, які стояли вздовж дальньої стіни, Ендер почав крутитися в повітрі. Саме через це вони не могли спрямувати на нього постійний промінь.

Він розморозив свій костюм і причепився до них.

— Ось над чим працюємо півгодини сьогодні. Слід вибудувати м'язи, про які ви не підозрюєте. Навчитися використовувати ноги, як щит, і контролювати свої рухи, щоби так крутитися. На близькій відстані це нічого не дасть, але якщо крутитися, коли ви далеко, ви поза небезпекою. На такій віддалі променю потрібен якийсь момент, аби схопити точку, а при крутінні це буде неможливим. Заморожуйте себе й почнемо.

— Хіба ти не призначиш лінії руху? — запитав хлопець.

— Ні, я не призначатиму ліній. Я хочу, щоби ви літали, як заманеться, постійно стикалися один із одним і навчилися із цим справлятися. Окрім випадків, коли практикуватимемо військове з'єднання. От тоді вдарятимемося спеціально. Руш! — наказав він.

І вони рушили.

Після занять Ендер покидав кімнату останнім, адже залишався допомогти вдосконалити техніку тим, хто вчився повільніше. Учителі в них були кваліфіковані, та недосвідчені солдати відразу після початкової групи виявлялись повністю безпорадними, особливо коли потрібно було робити дві чи три дії одночасно. У них виходили стрибки зігнувшись із замороженими ногами, вони легко маневрували просто в повітрі, але запуститися в одному напрямку, стріляти в іншому, двічі перекрутитися, відскочити від стіни, зігнувшись, і почати стріляти в потрібний бік — було понад їхні сили. Муштра, муштра, муштра — ось і все, що Ендер робитиме з ними найближчим часом. Стратегії та військові з'єднання — це добре, однак вони нічого не варті, якщо солдат у битві не володіє собою.

Треба вже зараз підготувати армію. Він рано став командиром, учителі змінюють правила, не дозволяючи обмінювати солдатів і не даючи йому першокласних ветеранів. Не було жодної гарантії, що йому виокремлять три звичних місяці на підготовку армії перед тим, як кинути її в бій.

Принаймні, вечорами Шен і Алай допомагали тренувати його нових хлопців.

Ендер ішов коридором із бійцівської кімнати, коли зіткнувся носом до носа з малим Бобиком. Той виглядав сердитим. Зараз Ендеру неприємності недоречні.

— Хоп, Бобику.

— Хоп, Ендере.

Пауза.

— Сер, — обережно виправив Ендер.

— Я знаю, що ти задумав, Ендере, сер, і попереджаю тебе.

— Попереджаєш?

— Я можу стати найкращим солдатом, але не грай зі мною.

— Інакше що?

— Інакше я стану найгіршим. Так чи вспак.

— І чого ти хочеш? Обіймів і поцілунків? — Ендер починав гніватися.

Бобика це не бентежило.

— Мені потрібен взвод.

Ендер повернувся до нього й став, дивлячись йому у вічі, згори донизу.

— Чого це ти маєш отримати взвод?

— Бо я знаю, що з ним робити.

— Знати, що робити із взводом, — досить легко, — відмовив Ендер. — Важко змусити їх. Чому солдати мають захотіти йти за таким малим дурником, як ти?

— Тебе раніше теж так називали. Я чув. Та й Бонзо Мадрид досі так називає.

— Солдате, я поставив запитання.

— Я завоюю їхню повагу, якщо ти мені не завадиш.

Ендер оскалився.

— Я допомагаю.

— Ага, воно й видно, — буркнув Бобик.

— Ніхто тебе не помітить, хіба щоби пожаліти маленького хлопчика. Та я зроблю так, що сьогодні всі тебе помітять. Вони стежитимуть за кожним твоїм рухом. Аби зараз завоювати їхню повагу, треба лише одне — бути ідеальним.

— І у мене навіть не буде шансу навчитися до того, як мене судитимуть.

— Бідний хлопчик. Ніхто не ставиться до нього серйозно. — Ендер ніжно втис малого в стіну. — Я розповім тобі, як отримати взвод. Доведи, що знаєш, як бути солдатом. Доведи, що знаєш, як використовувати інших солдатів. А тоді доведи, що хтось хоче йти за тобою в бою. От і отримаєш взвод. І не на хвилиночку раніше.

— Справедливо, — посміхнувся Бобик. — Якщо ти дійсно так працюєш, то за місяць я стану командиром взводу.

Ендер дотягся до Бобика, схопив його за передній край форми й кинув на стінку.

— Якщо я щось скажу, Бобику, то так воно й буде.

Бобик лише посміхнувся. Ендер відпустив його й пішов геть. Діставшись своєї кімнати, він ліг на ліжко й затремтів: "Що я роблю? Мої перші заняття, а я вже залякую людей, як Бонзо. І як Пітер. Штурхаю їх. Обрав собі малого хлопця, і тепер усі матимуть, кого зненавидіти. Це огидно. Усе, що було мені ненависне в командирі, тепер є в мені самому. Це якийсь закон людської натури: неодмінно ставати таким, як перший командир? Я піду геть, якщо це так".

Знову й знову Ендер прокручував у голові, що говорив і робив на першій практиці з новою армією. Чому він не поводився так, як зазвичай, з групою на вечірніх заняттях? Досконалість — єдиний авторитет. Він не наказував, просто пропонував. Та з армією таке не пройде. Група додаткових занять не має вчитися робити все разом. Їм не потрібно було розвивати почуття колективу, вчитися триматися разом і довіряти один одному в бою. Вони не зобов'язані миттєво реагувати на наказ.

Міг удатися він і до інших крайнощів. Якщо хотів би, міг стати таким же недбалим і некомпетентним, як Розик. Ендер міг робити дурні помилки в усьому. Але йому потрібна дисципліна, що означає вимагати, а також отримувати швидку й повну покору. Йому потрібна гарно тренована армія, а це означає, що солдатів треба муштрувати й муштрувати, навіть після того, як вони вважають, що опанували техніку, допоки вона не стане настільки природною, що вони не замислюватимуться над діями.

Що з тим Бобиком? Чому йому так сподобався цей найменший, найслабший і, можливо, найрозумніший з усіх хлопчик? Чому він зробив Бобику те, що колись робили самому Ендеру командири?

Раптом Ендер згадав, що все почалося не з командирів. Ще до того, як Розик і Бонзо почали зневажливо ставитися до нього, він був ізольований у початковій групі. І не Бернар це почав. То був Графф.

Це зробили вчителі, і не випадково. Ендер збагнув лише тепер, що то була стратегія. Графф навмисне зробив так, аби він відділився від інших хлопців, щоби не міг бути близьким із ними. Ендер замислився, навіщо. Зроблено це було не для того, щоб об'єднати групу, навпаки, то стало чинником, який їх роз'єднував. Графф ізолював Ендера, щоби той боровся. Він мав довести, що не просто відповідав усім вимогам, а був набагато кращим, ніж інші. Лише так він міг заслужити повагу й дружбу. Так він став солдатом кращим, ніж міг би, якби було навпаки. Усе це зробило його самотнім, зляканим, озлобленим і недовірливим. І, можливо, ці риси сформували з нього кращого солдата.

"Ось що я роблю з тобою, Бобику. Завдаю тобі болю, щоби ти став кращим. Загострюю твій розум, посилюю боротьбу. Вибиваю з рівноваги, роблю майбутнє непевним, аби ти завжди був готовим до всього, здатним імпровізувати і, незважаючи ні на що, націленим на перемогу. А ще — роблю тебе нещасним.