Худий - Сторінка 19

Так само тримаючи нас за руки, вона потягла до вітальні, щебечучи:

– Ви ж бо знаєте лейтенанта Гілда. Він дуже добрий, але я, певно, аж надто випробовую його терпіння. Я була такою мірою… тобто геть розгубилась. Але тепер ти поруч і…

Ми ступили до вітальні.

– Хелло! – привітався Гілд зі мною. А тоді з Норою: – Добривечір, мадам!

Поліцейський, що був з ним, той, якого звали Енді і який допомагав Гілду робити обшук у наших кімнатах тим ранком, коли з'явився Мореллі, кивнув нам і щось нерозбірливо рохнув.

– Що сталося? – поцікавився я.

Гілд скосив очі на Мімі, тоді на мене і пояснив:

– Бостонська поліція затримала Йоргенсена, чи Келтермена, чи хто там він насправді, у його першої дружини й розпитала про те, що нас цікавило. Згідно з його словами, він не мав відношення ні до вбивства Джулії Вулф, ні до неї самої, і місіс Йоргенсен може це довести, оскільки має докази проти Уайнента. – Він знову покосився на Мімі. – Та пані не хоче ані підтвердити це, ані заперечити. Зізнатися, містере Чарлз, я вже й не знаю, як до неї підступитися.

Я міг його зрозуміти.

– Вона, певно, злякалась, – припустив я, і Мімі відразу прибрала переляканого вигляду. – Він розлучився з першою дружиною?

– За її словами, ні.

– Вона бреше! – заперечила Мімі.

– Ш-ш-ш, – заспокоїв я її. – Чи збирається він повертатися до Нью-Йорка?

– Схоже, він хоче примусити нас наполягти на його видачі. Бостонці кажуть, що він галасує, як божевільний, вимагаючи адвоката.

– А ви таки збираєтесь наполягти?

Гілд стенув широкими плечима:

– Якщо його повернення допоможе нам у розслідуванні вбивства. Мене не обходять його старі грішки чи двоєженство. Я не переслідую людей за злочини, що поза моїми службовими обов'язками.

– То як? – спитав я Мімі.

– Можна поговорити з тобою наодинці?

Я подивився на Гілда.

– Я на все згоден, аби тільки допомогло.

– Ніку, – торкнулася моєї руки Дороті, – спершу вислухайте мене. Я… – Вона загнулася, бо всі вирячились на неї.

– То що? – запитав я.

– Я… я хочу перша поговорити з вами.

– Прошу.

– Наодинці, – пояснила вона.

Я поплескав її по руці.

– Пізніше.

Мімі провела мене до спальні й ретельно зачинила двері. Я сів на ліжко і запалив сигарету. Мімі прихилилася до дверей і лагідно та довірливо всміхнулася мені. Так минуло з півхвилини.

– Ти мене любиш, Ніку, – зрештою проказала вона, а коли я промовчав, спитала – Адже так?

– Ні.

Вона розсміялась і відійшла від дверей.

– Ти хочеш сказати, що не схвалюєш мене. – Вона сіла на ліжко біля мене. – Але ж достатньо любиш, щоб допомогти, еге ж?

– Побачимо.

– Що поба…

Двері розчахнулися, і зайшла Дороті.

– Ніку, мені треба…

Мімі схопилася на ноги і затулила дочці шлях.

– Забирайся геть звідси! – процідила вона крізь зуби.

Дороті здригнулася, але не відступила.

– Не заберуся. Ти не станеш…

Мімі ляснула Дороті долонею по губах.

– Геть звідси!

Дороті зойкнула і затулила рот рукою. Дивлячись на Мімі виряченими, переляканими очима, вона порачкувала зі спальні. Мімі знову зачинила двері.

– Приходь якось до нас, я тобі вкорочу пазурчики, – зауважив я.

Вона удала, що не почула, і подивилась похмуро і замислено, трохи вишкіривши зуби. Коли зрештою заговорила, голос її видався хрипкішим, ніж звичайно.

– Моя дочка закохана в тебе.

– Дурниці.

– Закохана і ревнує мене до тебе. Вона трохи не втрачає свідомість, коли я стою поруч із тобою, – проказала вона, наче натякаючи на інше.

– Дурниці. Можливо, в неї щось лишилося від того захоплення у дванадцять років, ото й усього.

Мімі похитала головою.

– Ти помиляєшся, а втім, байдуже. – Вона знову примостилася на ліжку біля мене. – Ти мусиш мене врятувати. Я…

– Безперечно, – урвав я її. – Ти беззахисна квітка, яка потребує захисту дужого чоловіка.

– Ти про це? – махнула вона рукою в бік дверей, крізь які вийшла Дороті. – Певно, ти не зовсім… Гаразд, те, що ти чув, бачив і робив, не має до цього відношення. Ніяких тобі прикрощів. – Вона знову ледь ошкірилась, дивлячись похмуро і замислено. – Якщо хочеш Дороті, то бери й не мучся. Не про це мова. Звісно, я не беззахисна квітка. І ти так ніколи не вважав.

– Ні, – погодився я.

– Отже, – промовила вона з таким виглядом, наче все вирішено.

– Що отже?

– Облиш кривлятись! – розгнівалась вона. – Ти знаєш, що я маю на увазі. Ми розуміємо одне одного з півслова.

– Майже. Але ти сама почала кривлятись ще відтоді…

– Так. То була гра. А зараз я серйозно. Цей курвий син геть зсунув мене з розуму, Ніку – чим далі, тим гірше, а тепер він ускочив у халепу й чекає моєї допомоги. Дочекається. – Вона поклала руку мені на коліно і боляче вп'ялася нігтями. – Поліція не йме мені віри. Як змусити їх повірити, що він просто збрехав і я нічого більше не знаю про вбивство?

– Навряд чи це тобі вдасться, – проказав я нешвидко, – особливо, якщо Йоргенсен повторить те, що ти сама мені розповіла кілька годин тому.

Вона затамувала подих і знову стисла моє коліно.

– Ти їм виклав?

– Ще ні, – прибрав я її руку.

Вона полегшено зітхнула:

– І, звичайно, вже не станеш цього робити?

– Чому б і ні?

– Бо то брехня. Ми з ним обоє збрехали. Я нічого не знаходила, геть нічого.

– Ми знову повернулися назад, – зауважив я. – І так само я тобі не вірю. Що ж дала наша угода? Ти розумієш мене, я розумію тебе, ніяких кривлянь, ніякої гри.

Вона легенько поплескала мене по руці.

– Гаразд. Я таки знайшла дещо – дрібничку, але не збираюсь про неї розповідати заради порятунку того сучого сина. Ти можеш зрозуміти мої почуття, Ніку. Ти б так само…

– Можливо, – урвав її я, – але в даному випадку мені байдуже. Твій Кріс мені не ворог. І я нічого не виграю, допомагаючи тобі звести на нього наклеп.

Вона зітхнула:

– Я багато над цим міркувала. Боюся, гонораром тебе не зацікавити: тобі вже байдужі мої гроші так само, як і моє прекрасне тіло. Але хіба ти не хочеш допомогти Клайду?

– Це не обов'язково.

Вона розсміялась:

– Не розумію, що ти хочеш цим сказати.

– Я хочу сказати, що, на мою думку, він не потребує допомоги. Які звинувачення проти нього в поліції? Він, ненормальний, був у місті в день убивства Джулії Вулф, яка водила його за носа. Цього, однак, недостатньо для арешту.

Вона знову реготнула:

– А якщо додати мою знахідку?

– Не знаю. Що ти там знайшла? – Спитав я і продовжив, не чекаючи на відповідь, якої не сподівався почути: – Що б то не було, ти сама себе обдуриш, Мімі. Кріса ти можеш на смерть перелякати звинуваченням у двоєженстві. Тож ошелеш його цим. Навіщо тобі…

Вона солодкаво всміхнулась і заперечила:

– Свою знахідку я тримаю про запас, на випадок, якщо він…

– Якщо він виплутається із звинувачення у вбивстві, еге ж? Нічого у тебе не вийде, ласкава пані. Хіба що протримаєш його за гратами три дні. За цей час окружний прокурор опитає його і збере достатньо доказів, аби впевнитись, що це не він убив Джулію і що саме ти збила слідство з пуття, тож коли ти висунеш звинувачення у двоєженстві, окружний прокурор порадить тобі втопитися і не стане притягати його до суду.

– Та він не посміє так повестися, Ніку!

– Ще й як посміє, – запевнив я її. – А якщо дізнається, що ти приховуєш дещо, поставиться до тебе якнайсуворіше.

Вона закусила спідню губу і спитала:

– Ти кажеш щиру правду?

– Я розповідаю, що може статися, якщо окружні прокурори не змінилися з того часу, як я працював.

Вона знову покусала губу.

– Я не хочу його порятунку, – зрештою озвалася вона, – але й не бажаю клопотів на свою голову. – Вона вп'ялася в мене очима. – Якщо ти брешеш, Ніку…

– У тебе нема вибору: або вір, або – ні.

Вона посміхнулась, погладила мене по щоці, поцілувала в губи й підвелася.

– Ох ти ж і пройда! Гаразд, я тобі повірю.

Тоді стала міряти кроками кімнату, очі в неї блищали, обличчя радісно світилося.

– То я покличу Гілда, – запропонував я.

– Ні, зачекай. Хотіла б… спершу почути твою думку щодо знахідки.

– Добре, тільки без кривлянь.

– Ти, певно, вже й тіні власної боїшся, – уїла вона, – заспокойся, я більше тебе не дуритиму.

Я відповів, мовляв, чудово, хай показує те, що хотіла.

– Нас чекають.

Вона обійшла ліжко, наблизилась до стінної шафи, відчинила дверцята, відсунула якийсь одяг убік і запустила руку в шафу.

– Комедія, – проказала вона.

– Комедія? – підхопився я на ноги. – Сто чортів! Гілд муситиме обшукати всю квартиру. – Я рушив до дверей.

– Не будь таким нетерплячим, – проказала вона. – Вже знайшла. – Вона повернулася до мене, стискаючи в руці зіжмаканий носовичок. Коли я наблизився, вона розгорнула носовичок і показала тридюймовий ланцюжок, обірваний з одного боку, а другим прикріплений до маленького золотого ножичка. Носовичок був жіночий, у коричневих плямах.

– То й що? – спитав я.

– Я побачила це в неї в руці, коли мене саму залишили в кімнаті, й, знаючи, що це належить Клайду, сховала.

– Ти певна, що це належить йому?

– Так, – нетерпляче підтвердила вона. – От поглянь-но, тут золоті, срібні й мідні ланки. Він виготовив їх з тих перших металів, що пройшли через винайдене ним плавлення. Кожен, хто хоч трішки його знав, упізнав би цей ланцюжок – іншого такого нема. – Вона повернула боком ножик, щоб я побачив викарбувані на ньому літери К. М. У. – Це його ініціали. Ножика я не бачила раніше, а от ланцюжок мені знайомий. Уайнент носив його протягом довгих років.

– То, значить, ти його добре пам'ятаєш і могла б змалювати із заплющеними очима?

– Безперечно.

– Це твій носовичок?

– Так.

– А плями на ньому від крові?

– Так. Ланцюжок був у неї в руці, звідти й кров. – Вона насупилась. – Чи, може, ти… Ти начебто мені не віриш.

– Не зовсім, – погодився я, – але гадаю, ти вже й себе переконала, що кажеш правду.

Вона тупнула ногою.

– Та ти!.. – Тут вона розреготалась і скинула машкару гніву. – … певно, найприскіпливіший чоловік у світі. Я розповіла достеменно, як було насправді.

– Сподіваюсь. Вже час це зробити. Отже, ти переконана, що Джулія не приходила до тями й нічого не сказала, поки ти лишалася з нею?

– Ти хочеш мене знову розлютити! Звісно, переконана.

– Гаразд, – сказав я. – Зачекай тут. Я покличу Гілда, однак, якщо ти скажеш йому, що Джулія була ще живою, коли тримала цей ланцюжок, він може спитати, чи не накинулась ти на неї, щоб заволодіти річчю.

Вона виторопила очі.

– А що ж мені йому сказати?

Я вийшов геть і зачинив двері.

24

Нора з дещо сонним виглядом розважала у вітальні Гілда з Енді.