Худий - Сторінка 16

Він казав жартома про себе: "цвинтарний крадій за фахом і уподобанням" – один-єдиний його жарт, якщо це можна так назвати, маючи на увазі свою професію археолога і пишаючись колекцією бойових сокир. Зрештою, його можна було терпіти, спокійно сприйнявши рідкісну необхідність оглянути арсенал зброї – кам'яні сокири, мідні, бронзові, двоклинкові, грановані, багатокутні, зубчасті, сокири-молотки, сокири-тесла, месопотамські, угорські, скандінавські – і всі трохи вже не порох. Відразу викликала його дружина. Ім'я в неї було Леда, проте чоловік звав її Тіп. Крихітна і якась наче вся сіра – волосся, очі, шкіра – вона не сідала, а ніби вмощувалась на сідало й схиляла голову набік. Нора вважала, що вона вистрибнула із стародавньої могили, яку одного разу розкопав Едж, а Маргот Іннз називала її вголос карлицею. Тіп якось мені сказала, що, на її думку, вся література понад двадцятирічної давнини мертва, бо не містить у собі психіатрії. Мешкали Еджі в симпатичному старому триповерховому будинку в кінці Грінвіч-віллідж, і випивка завжди в них була відмінною.

Коли ми прийшли, у Еджів зібралося вже чимало гостей. Тіп представила нас незнайомим, а тоді затисла мене в куток.

– Чому ти мені не сказав, що ті люди, які були у вас на різдво, замішані в таємничому вбивстві? – спитала вона, так нахиливши голову ліворуч, що аж притислася вухом до плеча.

– Мені про це нічого не відомо. Окрім того, які можуть бути таємничі вбивства в наш час?

Тепер вона схилила голову в правий бік.

– Ти навіть не сказав, що взяв справу.

– Що зробив? А, розумію. Ні, не брав і не збираюсь. Моє поранення якнайкраще доводить, що я сторонній спостерігач.

– Тобі дошкуляє рана?

– Свербить. Забув сьогодні перевдягтися.

– Нора дуже злякалась?

– О, не менше за мене і того хлопця, що стріляв. А от і Хелсі! Я ще з ним не вітався.

Коли я ступив убік, щоб ушитися, Тіп повідомила:

– Гаррісон пообіцяв прийти сьогодні з дочкою Уайнента.

Я перекинувся кількома фразами з Еджем – головним чином про ділянку, яку він собі придбав у Пенсільванії, потім розшукав склянку з питвом і слухав, як Ларрі Кроулі та Філ Теймз обмінювались соромітницькими анекдотами, доки до нас підійшла якась жінка й запитала у Філа, який викладав у Колумбійському університеті, щось про технократію – того тижня саме це було темою розмов. Ми з Ларрі відійшли в куток, де сиділа Нора.

– Будь обережний, – попередила вона. – Карлиця аж казиться, щоб випитати таємницю вбивства Джулії Вулф.

– Хай їй це викладе Дороті, – зазначив я. – Вона прийде з Квіном.

– Знаю.

– Схоже, він по вуха втюрився в дівчисько? – докинув Ларрі. – Він казав мені, що розлучиться з Еліс і одружиться на ній.

– Бідна Еліс, – поспівчувала Нора, яка її не терпіла.

– Це як подивитись, – зауважив Ларрі. Йому Еліс подобалась. – Я вчора бачив того молодика, що одружився на матері дівчиська. Ну, ви знаєте – того довгого, з яким я у вас познайомився.

– Йоргенсена?

– Точно. Він виходив з ломбарду на розі Шостої авеню і Сорокової стріт.

– Ти розмовляв з ним?

– Я був у таксі. До того ж пристойніше зробити вигляд, що ти не помітив людини, коли вона виходить з ломбарду.

Цієї миті Тіп просичала "Тс-тс!", звертаючись до усіх, і Леві Оскент заграв на фортепіано. Під час його виступу з'явилися Квін з Дороті. Квін був п'яний як чіп, а Дороті розпашіла наче в жару.

Вона підступилась до мене і прошепотіла:

– Я хочу піти, коли й ви з Норою.

– На сніданок тебе тут не залишать, – відказав я.

– Тс-тс! – просичала Тіп у мій бік.

Якийсь час ми слухали музику. Дороті посовалась біля мене і знову зашепотіла:

– Гіл сказав, що ви пізніше зазирнете до мами.

– Не знаю.

Похитуючись, до нас підійшов Квін.

– Привіт, хлопче! Привіт, Норо! Ти йому переказала?

– Ш-ш-ш! – просичала Тіп до нього.

Він не звернув на неї уваги. Решта гостей теж почулися вільніше і загомоніли.

– Чуєш, старий, у тебе гроші в сан-франціському банку "Голден гейт траст", еге ж?

– Є трохи.

– Знімай швидше. Я почув сьогодні, що він от-от лусне.

– Гаразд. В мене там крапля.

– Он як? Де ж ти ховаєш решту?

– Як і французи, переводжу в золото.

Він урочисто похитав головою.

– Такі, як ти, пустять нашу країну з торбами.

– Такі, як я, не живуть за її рахунок, – відрубав я. – Де це ти нажлуктився?

– Все через Еліс. Цілий день вона ходить як хмара. Якби я не пив, то сказився б.

– Чого вона сердиться?

– Бо я п'ю. Вона гадає… – Він нахилився і довірливо зашепотів: – Послухайте. Ви всі мої друзі, і я вам скажу, що надумав. Я розлучусь з Еліс і одружусь на…

Він спробував пригорнути Дороті. Вона його відштовхнула і просичала:

– Ти дурний і нудний! Облиш мене!

– Вона думає, що я дурний і нудний, – звернувся він до мене. – Знаєш, чому вона не хоче за мене заміж? Закладаюся, що не знаєш. Тому що вона…

– Стули писок! Замовкни, п'яний бовдуре! – Дороті стала ляскати його по обличчю обома руками. Вона спалахнула і перейшла на вереск: – Якщо ти це повториш, я тебе вб'ю!

Я відтяг Дороті від Квіна, Ларрі підхопив його, щоб він не впав.

– Вона мене б'є, Ніку, – проскімлив Квін. Сльози покотилися з його очей. Дороті сховала обличчя в мене на грудях і, схоже, теж розплакалась.

Всі, хто тільки був, вирячились на нас. Аж світячись від цікавості, підскочила Тіп.

– Що тут таке, Ніку?

– Двійко п'яненьких. Нічого страшного. Я відвезу їх додому.

Тіп заперечила – вона наполягала, щоб вони лишилися, принаймні доки їй вдасться з'ясувати, що сталося. Вона примусила Дороті прилягти й запропонувала принести щось – невідомо тільки, що вона мала на увазі, – для Квіна, який вже ледь тримався на ногах.

Ми з Норою потягли їх на вулицю. Ларрі викликався нас супроводити, проте ми вирішили, що обійдемось. Квін відразу заснув у кутку таксі по дорозі до свого будинку, Дороті, напружена й мовчазна, забилася в інший куток, а Нора сіла між ними. Я примостився на відкидному сидінні й подумав, що, з іншого боку, ми хоч недовго затримались у Еджів.

Нора з Дороті залишились чекати в таксі, коли я потяг Квіна сходами нагору до його квартири. Він висів на руках як лантух.

На мій дзвоник відчинила Еліс. На ній була зелена піжама, в руці гребінець. Вона втомлено зиркнула на Квіна і так само втомлено кинула:

– Занеси це.

Я втягнув лантух і поклав на ліжко. Він щось незрозуміле пробурмотів, поворушив рукою, одначе очей не розплющив.

– Я його роздягну, – запропонував я і розпустив Квінові краватку.

Еліс схилилася в ногах ліжка.

– Зроби ласку. Мені вже терпець урвався.

Я зняв з нього піджак, жилетку і сорочку.

– Де він був цього разу? – байдуже поцікавилась Еліс.

Так само стоячи в ногах ліжка, вона стала розчісуватись.

– У Еджів, – розстебнув я Квіну штани.

– З цією малою сучкою Уайнент? – запитала вена навмання.

– Там було чимале товариство.

– Ага, – підхопила вона. – Йому ніде було з нею усамітнитись. – Вона провела ще кілька разів гребінцем по волоссю. – Звичайно, як друг, ти б міг розповісти й більше.

Її чоловік заворушився й пробурмотів:

– Доррі!

Я зняв з нього черевики. Еліс зітхнула.

– Зовсім недавно він був міцнішим, – подивилась вона на чоловіка, якого я зрештою роздягнув і накрив ковдрою. Еліс зітхнула вдруге і запропонувала: – Наллю тобі щось випити.

– Якщо це недовго. Нора чекає мене в таксі.

Еліс розкрила було рота, наче збиралася щось докинути, одначе лише видихнула:

– Зрозуміло.

Я пішов за нею до кухні. Раптом вона спитала:

– Звісно, це мене не стосується, Ніку, але яке до мене ставлення?

– Як і до кожного з нас: одним ти подобаєшся, іншим – ні, ще іншим ти взагалі байдужа.

Вона насупилась:

– Я мала на увазі не зовсім це. Що думають про мене і Гаррісона, який кидається на все жіноче, хоч трохи привабливе і дурне.

– Не знаю, Еліс.

– А ти що думаєш?

– Думаю, ти сама знаєш, що робиш, і як би ти не поводилась – це твоя особиста справа.

Вона незадоволено зиркнула на мене.

– Ти ніколи не бовкнеш зайвого собі на шкоду, еге ж? – гірко посміхнулась Еліс. – Хіба ти не знаєш, що я живу з ним заради грошей? Можливо, тобі це видасться непереконливим, але не мені – завдяки цьому я хоч трохи змогла піднятися.

– Безліч жінок розлучаються і отримують аліменти. Ти б могла…

– Допивай і забирайся геть, – проказала вона втомлено.

21

Нора посунулась, щоб я сів у таксі між нею і Дороті.

– Я хочу кави, – проказала вона. – Їдьмо в "Рюбен"?

– Гаразд, – погодився я і назвав водієві адресу.

Дороті боязко поцікавилась:

– Його дружина нічого не казала?

– Передавала тобі поцілунок.

– Облиш брутальності, – втрутилась Нора.

– Та я зовсім його не кохаю, Ніку, – запевнила Дороті. – І не збираюсь більше з ним зустрічатися, слово честі. – Схоже, вона остаточно протверезіла. – Власне, все це… одне слово, я була самотня, а тут саме нагодився він, кому можна було закрутити голову.

Я зібрався було зауважити, та Нора вчасно стусонула мене ліктем у бік.

– Не переймайся, – промовила вона до Дороті. – Гаррісон ніколи не мав клепки в кебеті.

– Не бажаю втручатись у ваші справі, – зазначив я, – але, на мою думку, він справді закохався.

Нора знову штурхонула мене в бік.

Дороті при тьмяному світлі намагалася роздивитися мої очі.

– Ви… ви не… Ви не кепкуєте з мене, Ніку?

– Бажав би.

– Сьогодні я почула нову плітку про карлицю, – повідомила Нора таким тоном, що виключав будь-яку можливість її урвати. – Йдеться про місіс Едж, – пояснила вона Дороті. – Леві розповів…

Плітка дійсно була цікавою, якщо знати Тіп. Нора не закривала рота до "Рюбена".

В ресторані за столиком з повнявкою в червоному сидів Герберт Маколей. Я вклонився йому і, зробивши замовлення, підійшов поговорити.

– Це Нік Чарлз, а це Луїза Джекобс, – познайомив він мене з жінкою. – Сідай. Що нового?

– Йоргенсен виявився Келтерменом.

– Ото к бісу!

Я кивнув.

– І, схоже, він має дружину в Бостоні.

– Хотів би я з ним зустрітися, – проказав Маколей нешвидко. – Я знав Келтермена. Цікаво було б упевнитись.

– Поліція цілком певна. Тільки не знаю, чи вже його схопили. Як ти думаєш, це не він убив Джулію?

Маколей переконано похитав головою.

– Келтермен і мухи не вб'є, наскільки я його знаю, хоч би як не погрожував. Пригадуєш, я ніколи не сприймав ті погрози всерйоз? А що ще трапилось? – Побачивши, що я завагався, він додав: – Луїза своя людина. Не соромся.

– Та в мене більше нема новин.