Ім'я Рози - Сторінка 102

Дехто цю нову церкву праведників ототожнював з францисканцями. Хоч багато його тез на той час церква засуджувала, Данте поміщає його до Раю, в коло мудреців.

Йоахиміти — послідовники Йоахима да Фйоре; проголошували пришестя "доби Святого Духа", який покладе край хаосові. Здійснили значний вплив на пізніші єретичні рухи, зокрема на гуситів.

Капелла, Марціян (Martianus Minneius Felix Capella, V ст.) — пізньоантичний письменник, родом з Африки, жив у Карфагені. Автор енциклопедичної праці "Сатирикон" на тему семи вільних мистецтв.

Капітула (лат. capitulum) — у католицьких духовно-лицарських і чернечих орденах, колегія керівних осіб ордену.

Карл II Лисий (Carolus Calvus, 823-877) — король західно-франкського королівства, імператор з роду Каролінгів.

Катари (від гр. katharos, чистий) — послідовники поширеної в Західній Європі XI-XII ст. єресі, спорідненої з богомиль-ством; проповідували аскетизм, не визнавали церковної ієрархії. В XIII-XIV ст. катари були знищені інквізицією. Вчення катарів покладено в основу єресі альбігойців.

Катон, Марк Порцій Старший (Marcus Porcius Cato, 234-149 до Р.Х.) — римський громадський діяч, оратор і письменник; ревний захисник давньоримської звичаїв і строгого патріархального укладу.

Квінтильян (Marcus Fabius Quintilianus, бл. 35-100) — видатний римський педагог і оратор, серед його учнів були Та-цит і Пліній Молодший. Автор трактату "Виховання оратора" (Institutio oratorio). [556] '

Келар — монах, що відає господарством монастиря.

Кипріян, св. (Thascius Caecilius Cyprianus, бл. 248-258) — християнський письменник, єпископ Карфагенський, мученик. "Вечеря Кипріяна" не має до нього жодного стосунку.

Клара з Монтефалько (Chiara di Montefalco, 1275-1308) — італійська свята, містик, черниця монастиря Святого Хреста в Монтефалько.

Климент V (спр. ім'я Bertrand de Got, f 1314) — Папа Римський (1305-1314), переніс апостольський престол до Авіньйона, започаткувавши так званий "авіньйонський полон". Головував у 1311-1312 pp. на В'єнському соборі, скасував орден тамплієрів, підкорившись Філіпові V. Данте у Божественній комедії поміщає його у пекло серед святокупців.

Климент Александрійський, Тит Флавій (Clemens Alexandrinus, бл. 150-215) — християнський письменник і богослов, перебував під впливом грецької філософії, зокрема Платона та стоїків, був близький до гностицизму, тому багато хто висловлював сумнів у його ортодоксальності. Його метою було через раціональне осмислення тайн християнської віри привести людину до істинної "гнози", тобто стану духовної досконалості.

Клюні (Cluny) — у цьому бургундському місті 910 р. засновано славнозвісне абатство бенедиктинців — центр чернечої реформи (суворе дотримання монастирського статуту, централізація, підпорядкування філіальних чернечих орденів). Клюній-ський чин — відгалуження бенедиктинського органу.

Коломбан, св. (Columbanus, бл. 540-615) — ірландський чернець, проповідник християнства серед германців, заснував у Європі низку монастирів, які стали визначними центрами середньовічної вченості.

Контрфорс (від фр. contre-force — протидіюча сила) — вертикальний виступ стіни, призначений для збільшення її міцності і стійкості; поширений в середньовічній архітектурі.

Країна Кокань — за середньовічними легендами, казкова країна достатку.

Крайземна Туле (лат. ultima Thule) — стародавня назва таємничих земель на далекій півночі.

Крипта (гр. krypte) — каплиця під церквою для почесних поховань. Часто в крипті містилася і скарбниця з мощами та реліквіями. [557]

Леґація (лат. legatio) — посольство Папи Римського, що направляється з особливою дипломатичною місією.

Лембик (від ар. al-inbiq) — дистилятор, пристрій для перегону рідин.

Лемур (лат. lemurum) — дух померлого.

Лікург (Lykourgos, IX або VIII ст. до Р.Х.) — напівлегендар-ний правитель Спарти, вважався першим законодавцем і творцем її устрою.

Ліонські вбогі — див. вальденси.

Ломбардські вбогі — італійські послідовники руху валь-денсів.

Лукан (Marcus Annaeus Lucanus, 38-65) — римський письменник, небіж Сенеки, автор епічної поеми "Фарсалія" (Pharsalia). Засуджений на смерть Нероном як учасник у змові Пізона.

Лукіян із Самосати (Loukianos, бл. 120-190) — визначний грецький письменник, ритор, філософ-софіст і сатирик. Залишив по собі велику літературну спадщину, у якій висміював забобони свого часу. Тут згадано його сатиричний роман "Лукій, або Осел".

Лукрецій (Spurius Lucretius Tricipitinus) — римський сенатор за часів Транквінія Гордого (VI ст. до Р.Х.), батько знаменитої Лукреції.

Лупанарій (лат. lupanarium) — дім розпусти.

Людовік IV Баварський (1287-1347) — німецький король з 1314 p., імператор Священної Римської імперії з 1328 року, з роду Віттельсбахів. Провадив активну боротьбу з Римськими Папами, втручався у справи італійських держав.

Людовік IX Святий Французький (1214-1270) — французький король з 1226 року, з роду Капетингів. Очолив 7-й і 8-й хрестові походи. Був відомий своєю побожністю і милосердям.

Люциферини — одна із сект катарського штабу, які виникли в XII ст. і яких звинувачували у поклонінні Сатані. Дотримуючись пантеїстичного погляду, що Бог є все, вони вважали Богом також Сатану.

Мабійон, Жан (Jean Mabillon, 1632-1707) — французький бенедиктинець, історик. Уклав багатотомну наукову публікацію джерел з історії бенедиктинського чину.

Мантикора (лат. mantichora, від перського "людожер") — казкова індійська тварина, чотиринога, з людським обличчям і хвостом скорпіона. [558]

Man, Вальтер (Walter Мар, бл. 1140-1210) — англійський письменник-сатирик валлійського походження. Жив при дворі англійського короля Генріха II і був його представником на II Ла-теранському соборі, де брав участь у диспутах з вальденсами. Крім того, відомий своїми сатиричними оповідками з двірського життя, які є цінним історичним свідченням тієї доби.

Маргарита з Чітта-ді-Кастелло (Margherita da Citta di Castello, 1287-1320) — народилася сліпою, з дитинства виявляла тверду віру і пророчий дар. Беатифікована католицькою Церквою. Чітта-ді-Кастелло — містечко поблизу Перуджі.

Маргіналії (від лат. margo, край, межа) — малюнки, заголовки, зазначки, примітки на полях книжки або рукопису.

Марікур, П'єр де (Pierre de Maricourt, XIII ст.) — французький вчений і філософ. У нього навчався в Парижі Роджер Бекон. Властивості магніту описано у його посланні "Epistola de magnete", де вперше наведено метод наукового дослідження, який пов'язує теоретичні і математичні спекуляції з емпіричними спостереженнями.

Марки (іт. Marche) — область в серединній Італії

Марсилій з Падуї (Marsilius Paduanis, 1275/80-1343) — італійський богослов і політичний мислитель. У трактаті "Захисник миру" (Defensor pads) відстоював ідею суспільного договору. Найкращим суспільним устроєм вважав виборну монархію, а найвищим органом влади в церкві — собор. Виступав проти претензій папства на світську владу, за що був відлучений від церкви. Підтримував Людовіка IV Баварського

Мартин, єпископ Турський, св. (316-397) — християнський чернець-пустельник і проповідник. Вважається, що саме він навернув Галлію до християнства, тому його почитають як патрона Франції. Життєпис Мартина Турського написав його учень, Сульпіцій Север.

Масакра (фр. massacre) — винищення, масове вбивство.

Мелізми (гр. melisma) — невеликі музичні звороти, які прикрашають мелодію.

Мерлін — у кельтській міфології чарівник і провидець при Дворі короля Артура. Життя і пророцтва Мерліна у XII ст. описав Джефрі з Монмута.

Михаїл з Чезени (спр. ім'я Michele Fuschi, 1270-1342) — італійський францисканський діяч. 1316 року став генералом Францисканців, на Перуджійській капітулі підтримав тезу про [559] убогість Христа та апостолів. Зазнав поразки у своїй боротьбі з Папою, був відлучений від церкви і вигнаний з ордену; закінчив життя, не замирившись з церквою.

Михаїл Пселл (Psellos, 1018-1078) — відомий візантійський письменник, філософ і політик, людина надзвичайно широких ; інтересів, до найвідоміших його творів належать коментарі до '■ Платона та "Хронографія", літопис про сучасні йому історичні події.

Мімеза (гр. mimesis) — наслідування; категорія грецької філософії та естетики, яка розглядає пізнання й художню творчість людини як процес наслідування дійсності, але не як просте копіювання природи.

Мінорити (лат. fratres minores, менші брати) — так називали францисканців, які особливо строго дотримувалися правила і відзначалися аскетизмом.

Надір (ар. nazir) — точка небесної сфери, протилежна зеніту.

Невми (гр. neuma, знак) — стародавнє нотне письмо з без-лінійною системою, яке застосовувалося в григоріанському співі; також мелодійні фігури в григоріанському співі.

Новіцій (лат. novicium) — послушник в католицькому монастирі.

Оділон Клюнійський, св. (Odilon, 961-1049) — 5-й настоятель бенедиктинського монастиря в Клюні, реформатор чернецтва. Обороняючи свої монастирі від зазіхань єпископів та мирських феодалів і створюючи нові монастирі клюнійського типу, фактично започаткував клюнійську конгрегацію. Був один з найвпливовіших людей свого часу.

Однонога (гр. Skiapodes, від Skia — тінь, і pous — нога) — легендарний народ, який, за Плінієм, жив в Індії; однонога мали лише одну ногу з велетенською стопою, якою вони, відпочиваючи, прикривалися від сонця.

Оккам, Вільям (William of Ockham, 1285-1349) — видатний англійський богослов і філософ-схоласт, францисканець, представник номіналізму і передвісник емпіризму. Твердив, що універсали" — це лиш "імена", умовні знаки для реальних речей. Опрацьовував також питання розділу сфер компетенції віри і науки, церкви і держави. Відлучений Папою від церкви за радикальні погляди і антипапську діяльність, Оккам в кінці життя все ж примирився з апостольським престолом і одержав від Папи прощення. Прозваний Doctor invincibilis за блискучу вправність [560] у діалектиці. Відомий також тим, що висловив принцип економії мислення, який дістав назву "бритва Оккама" — не слід збільшувати сутності без конечної потреби.

Ольє, П'єр (Pierre Olieu, 1248-1298) — французький богослов, францисканець. Брав участь у конфлікті між конвентуала-ми та спіритуалами, ставши на бік останніх. На його світогляд сильно вплинуло вчення Йоахима да Фйоре.