Ім'я Рози - Сторінка 62

Гортаючи рукописи, він велів мені зазирати на інші полиці. "Подивись-но, що у тій шафі!"

Переставляючи фоліанти, я читав по складах: "Historia anglorum(1) Беди... Того ж таки Беди De aedificatione templi, De tabernaculo, De temporibus et compute et chronica et cir-culi Dionysi, Ortographia, De ratione metrorum, Vita Sancti Cuthberti, Ars metrica(2)".

"Звісно, усі твори Велебного... А диви-но сюди! De rhe-torica cognatione, Locorum rhetoricorum distinctio(3), а скільки тут граматиків — Прісціян, Гонорат, Донат, Максим, Вікторин, Євтих, Фока, Аспер... Дивно, спочатку мені здавалося, що тут лише автори з Англії... Погляньмо нижче..."

"Hisperica... famina(4). Що це?"

"Пбернійська, себто ірландська поема. Послухай:

Hoc spumans mundanas obvallat Pelagus oras terrestres amniosis fluctibus cudit margines. Saxeas undosis molibus irruit avionias. Infima bomboso vertice mistet glareas asprifero speigit spumas sulco, sonoreis frequenter quatitur fiabris(5)...

Я не розумів значення цих слів, але вони перекочувались у Вільямових вустах так, що здавалось, ніби чуєш звук хвиль і морської піни.

(1) Історія англів (лат.).

(2) Про спорудження храму, Про ковчег, Про час, обчислення, хронологію і Діонісове коло, Орфографія, Про систему розмірів, Житіє святого Кутберта, Мистецтво віршування (лат.).

(3) Про риторичну подібність, Розрізнення риторичних предметів (лат.).

(4) Ірландські... вислови (лат.). Збірка латинських висловів, укладена в Ірландії в V-VI ст. Містить чимало чудернацьких слів.

(5) Бурхливе море оточує береги світу, Б'є стрімкими хвилями об краї землі. Налітає на скелясті бухти водяними валами. Виносить з гулом із глибин каміння, Посипає ним, неприборкане, пінисті борозни, І часто його потрясає голос вітру (лат.).

[345]

"А це? Якийсь Альдгельм з Малмзбері, послухайте-но ці рядки: Primitus panforam procerum poematorum pio potissimum paternoque presertim privilegio panegiricum poe-mataque passim prosatori sub polo promulgatas(1)... Усі слова починаються з тієї ж літери!"

"Люди з моїх островів усі трохи схиблені, — гордо сказав Вільям. — Загляньмо-но в іншу шафу".

"Вергілій".

"Чому це він тут? А що саме Вергілія? "Георгіки"?"

"Ні. "Витяги". Ніколи про них не чув".

"Та це ж не Марон! Це Вергілій з Тулузи, ритор, який жив через шість століть після Різдва Нашого Господа. Його вважали великим мудрецем..."

"Тут він каже, що мистецтва діляться на poema, retho-гіа, grama, leporia, dialecta, geometria... Але якою це мовою?"

"Латиною, але таку латину він сам вигадав і вважав її набагато гарнішою. Прочитай отут: він каже, що астрономія вивчає знаки зодіаку, якими є mon, man, tonte, piron, dameth, perfellea, belgalio, margaleth, lutamirpn, taminon та raphalut".

"Він теж був схиблений?"

"Не знаю, він не з моїх островів. Послухай іще, він каже, що вогонь можна назвати дванадцятьма способами: ignis, coquihabin, ardo, calax, fragon, rusin, fumaton, ustrax, vitius, siluleus, сиріч вогонь, полум'я, жевриво, варій (він бо сире може робити вареним), палій (бо палить), тріскун (бо полум'я тріскає, коли горить), червоній (бо воно червоне), димій (бо дим дає), горій (бо горить), живій (бо немов оживляє мертві вже члени), кресій (бо виникає від кресання з огнива, хоч то й неправда, бо береться він з іскри). А ще зовуть його аепеоп (від бога Енея, який живе у ньому і завдяки якому пал передається стихіям)".

"Але ж так ніхто не говорить!"

"На щастя, ні. Але у ті часи, щоб забути про цей лихий світ, граматики втішалися всілякими мудрованими питаннями. Я чув, що в ту добу ритори Ґабундус і Теренціюс п'ятнадцять днів і п'ятнадцять ночей дискутували про

(1) Насамперед, зі всіх довгих віршів заспіваймо до нашого Творця, за могутнім, побожним отцівським привілеєм, панегірик і вірші, що широко розповсюджуються під Полярною зіркою (лат.).

[346]

кличний відмінок займенника ego(1), аж врешті кинулися один на одного зі зброєю".

"А оце також, послухайте-но... — Я схопив книгу, чудово ілюстровану рослинними лабіринтами, з-поміж вусиків яких визирали мавпи та змії. — Послухайте, які чудернацькі слова: cantamen, collamen, gongelamen, stemiamen, plasmamen, sonerus, alboreus, gaudifluus, glaucicomus..."

"Це теж з моїх островів, — знов розчулено сказав Вільям. — Не будь надто суворим до тих ченців з далекої Гібернії, може, саме їм ми завдячуємо тим, що ця обитель існує і що існує Священна Римська імперія. У ті часи решта Європи лежала в руїнах, а якось довелося оголосити недійсними усі хрещення, уділені деякими священиками Галлії, бо вони хрестили in nomine patris et filiae(2), і не тому що були прибічниками якоїсь нової єресі і вважали Ісуса жінкою, а тому що майже не знали латини".

"Як Сальватор?"

"Більш-менш гак. Морські розбишаки з крайньої півночі припливали річками і грабували Рим. Поганські храми занепадали, а християнських ще не було. І лише гіберній-ські монахи у своїх монастирях писали і читали, читали, писали й ілюстрували, а тоді посідали на човни, виготовлені зі шкур тварин, припливли у ці землі і євангелізували їх мешканців, наче всі вони невірні, розумієш? Ти був у Боббіо, бачив тамтешню обитель, її заснував один з них, святий Коломбан. То ж не гоже дорікати їм за те, що вони вигадали якусь нову латину, адже старої латини в Європі ніхто вже не знав. Були то великі мужі. Святий Брандан дістався аж до островів Блаженних і плив уздовж берегів пекла, де побачив Юду, прикованого ланцюгами до скелі, а одного дня причалив до якогось острова, зійшов на нього, а він виявився морським страховиськом. Ясна річ, усі вони були схиблені", — задоволено повторив він.

"Образки, що їх вони малювали... просто не йму віри очам! Скільки барв!" — мовив я, насолоджуючись.

"Бо на їхній землі барв небагато — дещиця блакитного, а решта — зелень. Але ми сюди не на те прийшли, [347] щоб говорити про гібернійських монахів. Цікаво, чому вони тут разом з англами та граматиками з інших країн. Поглянь на свою мапу, де ми зараз?"

(1) Я (лат.). Це одна з неймовірних історій, що їх наводить Вергілій Граматик у своїх "Витягах" (див. Глосарій). (2) Во ім'я отця і доньки (лат.).

"У кімнатах західної башти. Я також занотував написи на картушах. Вийшовши з глухої кімнати, входимо в семикутну залу, звідки є лише один прохід в іншу кімнату башти, де є червона літера Н. Тоді переходимо з кімнати в кімнату, обходимо навколо башту і повертаємось у кімнату без вікон. Послідовність літер... так, ваша правда! HIBERNI!"

"HIBERNIA, якщо з глухої кімнати вернутися у семикутну залу, яка, як і три інші, має А зі слова Apocalypsis. Тому там містяться твори авторів з крайземної Туле, а також граматиків і риторів, адже упорядники бібліотеки подумали, що граматикові місце разом з гібернійськими граматиками, хоч він і з Тулузи. Це певний критерій. Бачиш, ми починаємо щось розуміти!"

"Але в кімнатах східної башти, куцою ми ввійшли, ми прочитали FONS... Що це значить?"

"Уважно дивись на карту, читай далі літери наступних зал за порядком доступу до них".

"FONS ADAEU..."

"Ні, Fons Adae, літера U — це друга глуха східна кімната, я це пам'ятаю, можливо, вона належить до іншого ланцюжка. А що було у Fons Adae, себто в земному раю (не забувай, там є кімната з вівтарем, яка виходить на схід сонця)?"

"Там було багато біблій і коментарів до Біблії, лише книги Священного писання".

"А отже — розумієш — слово Боже зберігається у земному раю, який, як усі вважають, розташований далеко на схід. А тут, на заході — Гібернія".

"Отже, план бібліотеки відтворює мапу світу?"

"Цілком імовірно. А книги розміщені за країною їх походження або за місцем, де народилися їхні автори, або ж — як оце тут — за місцем, де вони мали б народитися. Бібліотекарі вирішили, що Вергілій Граматик народився в Тулузі помилково, бо мав би народитися на західних островах. Вони виправляли помилки природи".

Ми пішли далі. Ми пройшли низкою зал, багатих на чудові Апокаліпси, серед них була кімната, де мене відвідало [348] видіння. Ба навіть тепер ми здалеку помітили світло каганця, і Вільям, затуливши собі носа, побіг, щоб погасити його, ще й плюнув на попіл. Зрештою, ми пройшли через ту кімнату поспіхом, але я згадав, що бачив там чудову різнобарвну Апокаліпсу з mulier amicta sole та драконом. Ми простежили за ланцюжком цих зал, починаючи з останньої, де був червоний ініціал — літера Y. Прочитавши навпаки, ми одержали слово YSPANIA, але остання А була тією ж літерою, на яку закінчувалася HIBERNIA. А це значить, сказав Вільям, що є кімнати, де зібрані твори мішаного характеру.

У кожному разі зона під назвою YSPANIA, схоже, містила чимало списків Апокаліпси, усі чудового виконання, і Вільям впізнав у них руку іспанських митців. Ми зрозуміли, що ця бібліотека має найбагатшу, мабуть, в цілому християнському світі збірку списків книги апостола і небачену кількість коментарів до неї. Величезні фоліанти містили коментарі до Апокаліпси Беатуса з Льєбани, текст був завжди більш-менш той самий, зате розмаїтість образків була фантастична. Серед них Вільям впізнав роботи тих, кого він вважав найвидатнішими мініатюристами королівства Астурій, — Маґіуса, Факундуса та інших.

Помічаючи це і багато іншого, ми дійшли до південної башти, поблизу якої ми вже проходили попереднього вечора. Кімната S зони YSPANIA — без вікон — виходила в кімнату Е, і, пройшовши послідовно п'ять кімнат башти, ми дійшли до останньої, яка не мала інших виходів, зате мала червону літеру L. Ми перечитали ланцюжок навпаки і отримали LEONES.

"Leones — це південь, на нашій мапі ми в Африці, hie sunt leones(1). Це пояснює, чому ми бачили стільки творів бусурманських авторів".

"Тут їх ще більше, — сказав я, порпаючись у шафах. — Канон Авіценни, і цей розкішний рукопис невідомим мені письмом..."

"Судячи з прикрас, це, мабуть, Коран, але я, на жаль, не знаю арабської мови".

(1) Тут живуть леви (лат.). Так писали на стародавніх картах, позначаючи незнані землі.

[349]

"Коран, біблія невірних, нечестива книга..."

"Книга, яка містить мудрість, відмінну від нашої. Тепер ти розумієш, чому її помістили тут, де леви і потвори. Ми бачили тут також книгу про потворних тварин, а ти ще знайшов книгу про єдинорога. Ланцюжок кімнат під назвою LEONES містить книги, що їх засновники бібліотеки мали за книги олжі.