Ім'я Рози - Сторінка 65

На щастя, Авіценна, хоч і не мав на мислі клюнійського чину, розглянув-таки випадок нещасливих коханців і як радикальний лік радив гарячу купіль (може, і Беренґарій хотів так позбутися любовної своєї хворості до загиблого Адельма? Та чи можлива любовна недуга через людину своєї ж статі, чи це була [360] всього лиш звіряча жага? а хіба не була звірячою моя жага минулої ночі? ні, звичайно ні, притьмом сказав я собі, то було таке солодке почуття — та відразу ж заперечив сам собі: помиляєшся, Адсо, була то диявольська омана, звіряча хіть, і, согрішивши тоді, тепер грішиш ще дужче, не бажаючи усвідомити сього!). Але потім я прочитав ще й про інші способи, які описував той самий Авіценна: можна, приміром, удатися до допомоги старих і досвідчених жінок, щоб вони весь час паплюжили і ганьбили предмет кохання — схоже, старі жінки куди вправніші у цім ділі, ніж чоловіки. Можливо, це й був би для мене вихід, але старих жінок в обителі не було (як, зрештою, і молодих), я міг хіба що попрохати якогось ченця, щоб він ганьбив переді мною дівчину, але кого? Та й хіба може чернець знати жінок так добре, як стара, балакуча жінка? Останній вихід, що його радив сарацин, був просто неподобний, бо згідно з ним нещасливий коханець мав би оточити себе наложницями, а се вже геть не личить монахові. То ж як зцілитись од любовної недуги молодому монахові, думав я, невже для нього нема спасіння? Може, вдатися до Се-веринових трав? Я й справді знайшов уступ з Арнальда з Вільянови — про цього автора Вільям відгукувався з великою шанобою, — який вважав, що кохання виникає від надміру гуморів та пневми, себто коли в людському організмі забагато вологи й тепла, тоді кров (яка виробляє родильне сім'я) надмірно примножується, даючи надмір сім'я, "complexio venerea"(1), а це зумовлює сильне бажання єднання між чоловіком і жінкою. У задній частині середнього шлуночка енцефала (а це що таке? — зачудувався я) міститься чеснота розсуду, їй належить вловлювати недо-тикальні intentiones(2) в дотикальних предметах, що їх сприймають чуття, і коли людина надто сильно бажає об'єкта, сприйнятого чуттями, це баламутить чесноту розсуду, яка зосереджується лиш на примарі коханої людини; тоді запалюється ціла душа і тіло, смуток чергується з радістю, бо тепло у хвилини розпачу спускається у глибини тіла, сильно студячи шкіру, а у хвилини радості піднімається на поверхню, розпалюючи обличчя. Для зцілення цієї

(1) Любовне переповнення (лат.). г Замисли (лат.).

[361]

хворості Арнальд пропонував, щоб болящий спробував позбутися надії на злуку з предметом любові, так щоб думка віддалилася від нього.

Але це значить, що я вже одужав, або одужую, подумав я, бо маю невелику надію — а то й жодної — знов побачити предмет своїх думок, а якби й побачив — злучитися з ним, а якби й злучився — ще раз ним оволодіти, а якби й оволодів — затримати його коло себе, бо сього боронить мені і мій чернечий стан, і обов'язки, що їх накладає на мене кондиція моєї родини... Я врятований, сказав я собі, згорнув книжку і заспокоївся — саме вчасно, бо Вільям вже заходив у кімнату. І ми з ним знову вирушили у мандри лабіринтом, який для нас не мав уже таємниць (про це я вже розповів), і на якийсь час я забув про свою одержимість.

Як буде видно згодом, невдовзі вона знову нагадає мені про себе, але у зовсім інших (на превеликий жаль!) обставинах.

Четвертого дня НІЧ,

де Сальватор жалюгідно дає себе спіймати Бернардові Ґі, Адсову кохану дівчину хапають як відьму і всі йдуть спати ще нещасливіші й занепокоєніші, ніж раніше

Отож ми саме спускалися назад до трапезної, коли почувся якийсь галас, і з боку кухні замиготіло слабке світло. Вільям миттю погасив каганець. Ідучи вздовж мурів, ми підійшли до дверей, що виходили в кухню, і почули, що шум долинає іззовні, бо кухонні двері відчинені. Тоді голоси і світла віддалилися, і хтось різко затріснув двері. Ця велика зам'ятая провіщала щось неприємне. Ми швидко пройшли через оссарій, вигулькнули в порожній церкві, вийшли через південні двері і побачили, що у внутрішньому дворику блимає світло смолоскипів.

Ми підійшли ближче, і в сум'ятті ніхто не звернув на нас уваги, буцім ми надбігли разом з іншими людьми, що висипали з опочивалень та притулку для прочан. Ми [362] побачили, що лучники міцно тримають Сальватора, блідого, як білки його очей, і якусь жінку, що заливалась плачем. Серце моє стиснулось: то була вона, пані моїх дум. Вона впізнала мене і кинула мені благальний, розпачливий погляд. Я смикнувся було бігти визволяти її, але Вільям стримав мене, шепочучи якісь зовсім не ласкаві, скоріше лайливі слова. Звідусіль надбігали ченці та гості монастиря.

Надійшов настоятель, прийшов Бернард Ґі, якому капітан лучників коротко доповів про те, що сталося. А сталося ось що.

За наказом інквізитора вони патрулювали вночі цілу околицю, особливу увагу приділяючи просадові, що вів од вхідної брами до церкви, тій частині, де були городи, та фасадові Вежі (чому? — замислився я, а тоді зрозумів: очевидно, тому що Бернард зібрав серед челяді та кухарів пересуди про якусь метушню, яку хтось зчиняв вночі між виходом з монастиря та кухнею, і хтозна, чи той дурень Сальватор, розповівши мені про свої наміри, не розпатякав про них ще й якомусь бідоласі на кухні чи в конюшнях, а той, заляканий пообіднім допитом, кинув цю поголоску Бернардові в пащу). Обережно крадучись у темряві серед туману, лучники врешті застукали Сальватора разом з жінкою, якраз коли він морочився з кухонними дверима, намагаючись відчинити їх.

"Жінка у сім святім місці! Ще й з ченцем! — суворо мовив Бернард, звертаючись до настоятеля. — Великодушний мосьпане, — вів далі він, — якби річ була лиш У порушенні обітниці чистоти, покарання сього чоловіка належаче б до вашої юрисдикції. Але оскільки ми ще не знаємо, чи махінації цих двох лихочинців не зачіпають якось безпеки всіх гостей, нам слід найперше пролити світло на цю таємницю. Ану ж бо, тебе питаю, небораче, — і висмикнув у Сальватора немалий згорток, який той намагався сховати за пазухою, — що там у тебе?"

Я вже знав, що там: ніж, чорний кіт, який, ледве відкрили згорток, утік, шалено нявкаючи, і два яйця, які розбилися і розпливлися тягучою масою, що всім здалася кров'ю або жовчю чи якоюсь іншою нечистою матерією. Сальватор, вмовивши якимись обіцянками дівчину піти з [363] ним, саме збирався ввійти до кухні, вбити кота і вийняти йому очі. А що то були за обіцянки, я дізнався відразу. Посеред злісного реготу і похітливих вигуків лучники обшукали дівчину і знайшли в неї мертвого, ще не общипаного півника. На нещастя, вночі, коли всі коти виглядають сірими, півень цей здався усім таким же чорним, як і кіт. Я ж подумав, що небагато треба було, щоб умовити її, голодну бідолашку, адже минулої ночі вона зреклася (заради любові до мене) дорогоцінного коров'ячого серця...

"Ага! — нарочито стурбовано вигукнув Бернард, — чорний кіт і чорний півень... Що ж, атрибути сі добре мені відомі... — Посеред присутніх він помітив Вільяма: — Ви теж їх упізнаєте, правда, брате Вільям? Хіба не ви були інквізитором три роки тому в Кілкенні, у справі тієї дівчини, яка мала зносини з дияволом, що з'являвся їй у подобі чорного кота?" Мені здалося, що учитель мій промовчав через слабодухість. Я схопив його за рукав, смикнув і розпачливо зашепотів: "Та ж скажіть йому, що це для харчу..." Він висмикнув руку і ввічливо звернувся до Бернарда: "Не думаю, що вам потрібен мій давній досвід, аби дійти ваших висновків".

"О, ні, є далеко вагоміші свідчення, — усміхнувся Бернард. — Стефан Бурбонець у своєму трактаті про сім дарів Святого Духа оповідає, як святий Домінік, проповідуючи у Фанжо проти єретиків, оголосив деяким жінкам, що вони зараз побачать, кому досі служили. І раптом стрибнув посеред них страхітливий кіт завбільшки з великого собаку, очі у нього були великі і палали вогнем, кривавий язик сягав пупа, короткий хвіст стирчав догори так, що хай як ця тварюка поверталася, завжди видно було його гидомирний зад, від якого страшенно смерділо, як і ли-чить тому гузнові, що його чимало шанувальників Сатани, серед яких не останніми були лицарі тамплієри, звикли цілувати під час своїх збіговиськ. Покрутившись з годинку навколо жінок, кіт стрибнув, учепився в шнур дзвону і видряпався по ньому, лишивши по собі сморідний послід. І хіба кіт не є улюбленою твариною катарів, сама назва яких, як твердить Алан Лільський, походить власне від са-tus(1): вони прикладаються вустами до заду сього звіра, вва-

(1) Кіт (лат.).

[364]

жаючи його втіленням Люцифера? І хіба не підтверджує сеї огидної заведенції також Ґійом Овернієць у творі "De legibus"(1)? І хіба не каже Альберт Великий, що коти — то сокриті біси? І хіба не повідає мій шановний побратим по чину Жак Фурньє, що на смертному ложі інквізитора Ґодфрида з Каркассона з'явилося двоє чорних котів, які були не чим іншим, як злими духами, що хотіли познущатися над його останками?"

Зграйкою монахів пробіг гамір обурення, чимало з них перехрестилося.

"Ой, мосьпане абат, мосьпане абат, — говорив тим часом Бернард з виглядом праведника, — ваша світлість, може, й не знає, що звикли робити грішники за допомогою сього начиння! Але я це добре знаю, борони мене Боже! Я бачив, як глупої ночі деякі гидосвітні жінки, разом з іншими жінками такого ж штибу, послуговуючись чорними котами, творили мерзенні чари, яких потім заперечити не могли: вони їздили верхи на деяких тваринах і під пеленою ночі долали величезні відстані, тягнучи за собою своїх невільників, перетворених на хтивих ін-кубів... Сам диявол являється їм — принаймні вони в це ревно вірять — у подобі півня чи якоїсь іншої пречорної живини, і вони з ним злягаються — та не питайте мене як. І я напевне знаю, що цілком недавно з допомогою подібного чорнокнижництва в самому Авіньйоні готували чар-зілля і мастила, щоб посягнути на життя самого мось-пана Папи, отруївши його харч. Папа зумів захиститись і виявив трутизну лише завдяки тому, що мав чудодійні коштовності у формі зміїного язика, силу яких підтримували чудові смарагди та рубіни, що мають божественну властивість виявляти отруту в їжі! Одинадцять таких коштовних язиків подарував йому, дяка небесам, король Франції, і лише так наш мосьпан Папа зміг порятуватись од смерті! Щоправда, вороги понтифіка допускалися й Ще гірших речей, адже всі знають про єретика Бернара Делісьє, арештованого десять років тому: у нього вдома знайшли книги чорної магії з нотатками на щонайогидні-ших сторінках, які містили всі вказівки, як робити воскові

(1) Про закони (лат.).

[365]

фігурки, щоб завдавати шкоди своїм ворогам.