Князь Роман - Сторінка 3

І знадобиться щось, щоб зайняти тебе, мій бідний хлопчику. Боюсь, ти діяв необдумано ".

"" Я думав, як краще " — пробурмотів князь Роман.

"Його батько здригнувся під його пильним поглядом.

"" Ну, добре — можливо! Але як офіцер-артилерист при імператорі і на користь імператорської родини ...

"Про тих людей ніколи не чули, коли наш дім вже був знаменитим", — кинув юнак зневажливо.

"Це було своєрідне зауваження, до якого старий князь був чуйним.

"" Ну — можливо,і краще ", нарешті визнав він.

"Батько і син ласкаво розлучалися на ніч. Наступного дня князь Роман, здавалося, впав назад у глибину своєї байдужості. Він поїхав, як завжди. Він пам'ятав, що напередодні він побачив схожу на рептилію колонну солдатів, наїжачену багнетами, що повзла по лицю той землі, яка була його. Жінка, яку він любив, теж була його. Смерть відняла його у неї. Її втрата була для нього моральним шоком. Це відкрило його серце для більшої скорботи, його розум до більш просторої думки, його погляд до всього минулого та до існування ще однієї любові. Остання, загрожуючи болем, була настільки ж загадково необхідною, як та втрачена, якій він довірив своє щастя.

"Того вечора він повернувся раніше, ніж зазвичай, і звернувся до свого особистого слуги.

"" Іди і подивись, чи є світло ще у приміщенні конюшого. Якщо він все ще не спить, попросіть його прийти і поговорити зі мною.

"Поки слуга був відсутній по цьому дорученні, князь поспіхом порвав деякі папери, зачинив ящики свого письмового столу і повісив на груди медальйон, що містив мініатюру дружини.

"Людина, яку очікував князь, належала до того минулого, яке смерть його любові покликала до життя. Він був із родини дрібних шляхтичів, котрі поколіннями були прихильниками, слугами та друзями князів С—————-. Він пам'ятав часи перед останнім поділом7 та брав участь у боротьбі останньої години. Він був типовим старим поляком цього класу, з великою здатністю до емоцій, сліпого ентузіазму; з бойовими інстинктами та простими переконаннями; і навіть зі звичкою старих часів наповнювати свою мову латинськими словами. І його люб'язно проникливі очі, його рум'яне обличчя, його піднесене чоло та його густі, сірі, підвісні вуса теж були дуже характерними для його роду.

"Слухай, пане Франчішек," сказав князь фамільярно і без передмов. — Послухай, старий друже. Я збираюся тихо зникнути звідси. Я йду туди, де щось голосніше, ніж моє горе, і все-таки щось з таким голосом, який зве мене. Я довіряю лише тобі одному. Ви скажете, що потрібно, коли настане час.

— Старий зрозумів. Його простягнені руки тремтіли надзвичайно. Але як тільки він знайшов свій голос, він вдячно подякував Богові за те, що він дозволив йому жити досить довго, щоб побачити нащадка знаменитої родини у своєму наймолодшому поколінні, подавши приклад coram Gentibus 8 , любові до своєї країни та доблесті у цій галузі. Він не сумнівався в тому, щоб його дорогий князь здобуде місце в раді та на війні, гідних його високого народження; він уже бачив, що in fulgore 9 в повному обсязі сімейної слави affulget patride serenitas10 . Наприкінці виступу він розплакався і впав у обійми князя.

"Князь почав заспокоювати старого і, коли усадив його в крісла та трохи утихомирив, сказав:

"Не розумійте мене неправильно, пане Франчішеку. Ви знаєте, як я любив свою дружину. Така втрата відкриває очі на несподівані істини. Тут немає питання про лідерство та славу. Я маю на увазі їхати одиночно і скрито битися в лавах. Я збираюся запропонувати моїй країні те, що можу запропонувати, це моє життя, так само просто, як шорник з Гродека 10, який вчора пройшов мимо із своїми учнями.

"Старий закричав на це. Такого ніколи не може бути. Він не міг цього допустити. Але йому довелося поступатися місцем аргументам та виразній волі князя. "" Ха! Якщо ви кажете, що це питання почуття та совісті — так і буде. Але ти не можеш пройти зовсім наодинці. На жаль! що я занадто старий, щоб бути корисним. Cripit verba dolor 11, мій дорогий князю, при думці, що мені більше сімдесяти і в світі я не більше відомий, ніж каліка на паперті церкви. Здається, що сидіти вдома і молитися Богу за націю і за вас — це все, на що я підходящій. Але є мій син, мій молодший син Петро. Він стане для вас гідним супутником. І як це буває, у душі він залишається зі мною тут. Протягом століть князь С ————— не ризикував своїм життям без супутника з нашої сім'ї, що був поруч. Ви повинні мати біля себе когось, хто знає, хто ви є, хоча б тільки для того, щоб дозволити батькам та старому слузі почути, що з вами відбувається. І коли княже хочеш почати?

"" Через годину ", — сказав князь; а старий поспішив попередити сина.

"Князь Роман взяв свічник і спокійно пройшов темним коридором у тихому будинку. Після цього старша няня сказала, що, раптом прокинувшись, вона побачила князя, який дивився на свою дитину, однією рукою затіняючи світло від її очей. Він стояв і дивився на неї деякий час, а потім поставивши свічник на підлогу, схилився над ліжечком і легенько поцілував дівчинку, яка не прокинулася. Він вийшов безшумно, забравши світло з собою. Вона прекрасно бачила його обличчя, але нічого не могла прочитати в ньому про його призначення. Він був блідий, але цілком спокійний, і після того, як відвернувся від ліжечка, він жодного разу не озирнувся на нього.

"Єдиною іншою людиною, якій він довіряв, окрім старого та його сина Петра, був єврей Янкель. Коли він запитав князя, куди саме він хоче скеруватися, князь відповів: "До найближчого свята". Онук єврея, довготелесий парубок, провів двох юнаків маловідомими стежками через ліси та болота, і вів їх у поле зору кількох вогнищ невеликого загону, розміщених у виярку. Форкнуло декілька невидимих коней, голос у темряві закричав: "Хто йде?" ... і молодий єврей поспішно відійшов, пояснивши, що він повинен поспішити додому, щоб встигнути дотримати суботи.

"Таким чином смиренно і відповідно до простоти бачення обов'язку, який він узрів, коли смерть зняла з його очей блискучу пов'язку щастя, приніс князь Роман свою жертву його країні. Його супутник став відомим як син конюшого князів S ————— і оголосив його родичем, віддаленим двоюрідним братом із тих же прошарків, що і сам, і, як вважали люди, того ж імені. По правді, ніхто не цікавився занадто. До них приєдналися ще двоє юнаків, явно підходящих. Нічого не знайти більш природного.

"Князь Роман не залишався довго на півдні. Одного разу, у розвідці з кількома іншими, біля входу у село вони потрапили в засідку якоїсь російської піхоти. Перші постріли уклали досить багатьох повстанців, а решта розсипалася в усі сторони. Росіяни теж не залишилися, боячись повернення тих с підкріпленням. Через деякий час селяни, що прийшли оглянути поле бою, витягли князя Романа з-під його мертвого коня. Він був неушкоджений, але його вірний супутник був одним із перших, хто впав. Князь допоміг селянам поховати його та інших мертвих.

"Тоді, не знаючи, де знайти стоянку партизанів, які постійно рухалося в усіх напрямках, він вирішив спробувати приєднатись до основної польської армії, що протистояла росіянам на кордонах Литви. Одягнений у селянський одяг, задля можливої зустрічі з якимись козаками-мародерами, він бродив пару тижнів, перш ніж потрапив у село, зайняте полком польської кінноти, що стояв у авангарді.

"На лавочці, перед селянською хатою кращої будови, сидів літній офіцер, якого він прийняв за полковника. Князь з повагою підійшов, коротко розповів свою історію і заявив про бажання вступити у воєнну службу; і коли офіцер, який уважно оглядав його, запитав прізвище, він упевнено назвав ім'я свого мертвого товариша.

"Літній офіцер подумав собі: Ось син якогось селянського власника визволеного класу. Йому сподобалась його зовнішність.

"" А чи можете ви читати і писати, мій молодець? " запитав він.

"" Так, ваша честь, я можу ", — сказав князь.

"" Добре. Заходьте всередину хати; полковий ад'ютант там. Він введе ваше ім'я та буде приймати вашу присягу.

"Ад'ютант дуже пильно подивився на прибульця, але нічого не сказав. Коли всі формальності були пройдені, і новобранець зник, він звернувся до свого начальника.

"" Чи знаєте ви, хто це? "

"' Отой Петро? Можливо хлопець.

"" Це князь Роман С ————— ".

"" Дурниці ".

"Але ад'ютант був впевнений. Він бачив князя кілька разів, приблизно два роки тому, у замку у Варшаві. Він навіть один раз говорив з ним на прийомі офіцерів, який проводив великий князь.

"" Він змінився. Він здається набагато старшим, але я впевнений у цьому чоловікові. У мене хороша пам'ять для облич. '

"Два офіцери мовчки дивилися один одного.

"" Його обов'язково рано чи пізно визнають, — пробурмотів ад'ютант. Полковник знизав плечима.

"" Це не наша справа — якщо він захоче служити в рядах. Що стосується розпізнання, це не так вже ймовірно. Усі наші офіцери та люди приїжджають з іншого кінця Польщі ".

"Він деякий час серйозно міркував, а потім посміхнувся. "Він сказав мені, що може читати і писати. Ніщо не заважає мені при першій нагоді зробити його сержантом. Він обов'язково справиться.

"Князь Роман як унтер-офіцер перевершив очікування полковника. Невдовзі сержант Петро прославився своєю винахідливістю та відвагою. Це була не бездумна сміливість відчайдушного чоловіка; це була власна, наче сумлінна, доблесть, яку нічим не можна налякати; безмежна, але рівноправна відданість, що не підлягає впливу часу, невдач, зневіри нескінченних відступів, гіркоті згасаючих надій і жахам моровиці, що додаються до труднощів і небезпек війни. Саме цього року холера вперше з'явилась в Європі. Це спустошило табори обох армій, уразивши найтвердіші уми терором таємничої смерті, що мовчки стоїть між пірамідами зброї та навколо вогнищ на біваку.

"Раптовий зойк розбудив змучених солдатів, і вони побачили у сяйві жевріючих жарин одного з них, що корчився на землі, як черв'як, натоптаний невидимою ногою. І до того, як замаячить світанок, він буде зашкарублий і холодний. Відомо, що при таких відвідинах холери вояки піднімались як одна людина, залишали вогонь і втікали у ніч у безмовній паніці. Або товариш, що розмовляє з вами на марші, раптом заїкається посеред речення, закочує сполохані очі і падає зі спотвореним обличчям та синіми губами, порушивши стрій судомами своєї агонії.