Копійчаний роман - Сторінка 18
- Бертольт Брехт -
Сьогодні вранці він бачив у Саутгемптоні три кораблі, з яких принаймні один він повинен оплатити сам. А його дочка, ця остання соломинка, за яку можна було вхопитись, валялась у ліжку в ліверйульському готелі з якимсь паскудним бандитом.
"Я таки потраплю за грати! — шаленів він.— Моя дочка доведе мене до в'язниці! Ще сьогодні в Саутгемптоні, після безсонної ночі, я пішов і купив їй сукню. Он вона лежить у конторі, цілих два фунти заплатив! Думав, треба привезти їй якийсь гостинець, хай бачить, що про неї дбають! Людські діти мусять змалечку заробляти собі на прожиток, і всі вони кривоногі, бо зроду молока не куштували. І душі в них отруєні, бо їм занадто рано доводиться стикатись із темними сторонами життя. А моя дочка пила молоко цілими літрами, незбиране молоко! її любили, про неї дбали! Вона вчилася грати на фортепіано! І ось мені один-єдиний раз трапилося чогось зажадати від неї — зажадати, щоб вона вийшла заміж за солідного бізнесмена, чоловіка з принципами, який на руках її носив би! ВЩ запроторить мене за грати, бо я заради неї встряв у справу, в якій нічого не тямлю, тільки заради неї, щоб добути їй посаг! Що вона собі, зрештою, думає, це зіпсуте створіння! Коли я, буває, застукаю котру-небудь із моїх швачок з управителем, вона в мене зразу вилітав на вулицю/ Отак я пильную моральності в своему домі! А моя рідна дочка злигалася з професіональним шлюбним аферистом, ловщм посагу. А мені тепер суши собі голову, як їх розлучити. І все одно на її репутації назавжди лишиться пляма. Кокс їй цього довіку не пробачить; у нього дуже розвинений смак до жіночої чистоти, а при нинішньому сто$і речей він має право бути перебірливим!"
Персик сиділа в своїй рожевій кімнатці й ревла. Врна не важилась навіть послати записочку Макові, який у "Каракатиці", колисці всього цього лиха, чекав звістки, коли можна буде зробити вирішальний візит тестеві.
Макхіт терпляче — чи, скорше, нетерпляче — прождав цілий вечір, а другого дня зранку прийшов у крамницю музичних інструментів сам.
До нього вийшов якийсь здоровенний, насуплений лобур вельми грізного вигляду і, коли Макхіт назвав свое прізвище, мовчки схопив його за плечі й витурив геть.
Через два дні він дістав під Персика записочку, в якій вона заклинала його нізащо в світі не показуватись батькові на очі; проте ввечері вона, спухла від сліз, вибігла до нього на кілька хвилин на ріг вулиці — сказати, що батько не відпускає її з дому, погрожуючи позбавити спадщини й заявити в поліцію на Макхіта, а про нього він нібито знає багато всякої всячини.
Мак вислухав її досить спокійно, принаймні не сказав нічого про якусь там утечу й такі інші нісенітниці. Вщ тільки хотів на кілька хвилин повести її до парку, але вона відмовилась.
Тижнів зо два вони бачились тільки уривцем.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Омерзіло мені життя. Чи ж вічно жити мені? Відступи від мене, таж дні мої се марнота!
Що ж бо таке чоловік, що його так цінуєш та звертаєш на його увагу твою.
Та щоранку зйідуєшся до його й щохвилини вивідуєш його? ,
А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти, наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?
Та й чому ж би не простити гріха мені й не зняти з мене переступу мого? Таж от я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.
Книга Йова
Сім потів
У Беттерсі, на розі Форні-стріт і Дін-стріт, стояла стара чоловіча лазня; відвідували її переважно літні люди. Устаткована та лазня була досить примітивно: ванни дерев'яні, вже трухляві, столи для масажу хиткі, простирала діряві від довгого вжитку. Але там можна було приймати якісь особливі ванни з цілющих настоїв — таких ванн не було більш ніде. Ті ванни приписували хворим не лікарі, клієнти самі рекомендували їх один одному. Заклад цей називався "Ванни Фезера". Ціни там були досить високі. Персонал складався з жінок.
Вільям Кокс був там постійним клієнтом, він брав ванну принаймні раз на тиждень. І члени Товариства експлуатації транспортних суден уже звикли приходити сюди, коли їм треба було побачитися з Коксом.
Ванни приймали в закритих кабінах, масаж робили теж там. А парові кабінки й тапчани для відпочинку стояли в спільній залі. Тут було досить зручно вести розмову, особливо коли зайняти всі кабінки. Про це можна було домовитись — біля каси тоді вивішували табличку: "Вільних місць немає".
Збиралось Товариство звичайно в понеділок. У неділю лазня стояла зачинена, тому персонал на початку тижня був не так виморений. Кокс знався на таких тонкощах.
Дехто з компаньйонів спочатку протестував проти цього місця для нарад; але зрештоіо ніхто не захотів лишитися за бортом. Відтоді ж, як над ТЕТС нависла страшна загроза, компаньйони не пропустили жодного понеділка. Почав приходити навіть Фінні — вже літній, висхлий чоловік, завжди чимсь невдоволений. Він ненавидів усяку розкіш, але про ванни з зілля твердив, ніби вони дають йому велику полегкість. Він гадав, що хворий на рак шлунка, і любив поговорити про симптоми своєї хвороби. Масажистка з шостої кабінки знала їх уже напам'ять,
Пічем раз назавжди обрав собі єдиного масажиста — чоловіка, гладкого здоровила, чиєї важкої руки всі інші трохи побоювались. Жінки, правда, були зовсім не нав'язливі, але, як на Пічемів смак, занадто легко вдягнені.
Пічем відразу після повернення з Саутгемптона пішов до Істмена й сказав йому, скільки коштують нові судна. Він утовкмачив домовласникові, що їх доконче треба купити якомога скоріше. Щоб легше переконати Істмена, Пічем паплюжив Кокса на всі боки, називав його безсоромним здирцею, запевняв, що маклер неодмінно роздзвонить на весь Лондон про спробу Товариства продати урядові старі, непридатні судна. Вся ця афера з самого початку була розрахована на те, щоб уплутати їх у щось кримінальне, а потім шантажувати. Звичайний — так би мовити, законний — прибуток на військових поставках становив триста процентів. А як стане відомо, що Товариство домагалося чотирьохсот п'ятдесяти, може знятися страшенний галас.
Істмен погодився, що розквитатися з маклером можна буде тільки після купівлі нових суден. Вони вирішили поморити компаньйонів ще кілька днів і назвати їм ціну нових кораблів тільки в понеділок, на черговій зустрічі. Присутність Кокса не вадила, скорше навпаки: може, він ще дасть щ якусь надію, натякнувши, що уряд погодиться хоч трохи доплатити.
Нарада семи компаньйонів у лазні, що відбулась наступного понеділка, не обійшлася без гострих моментів.
Текстильник Мун, Фінні й баронет уже лежали на тапчанах, Пічема ще масирували, а ресторатор Краул, який не хотів приймати ванцу, сидів одягнений на стільці, коли Істмен просто з парової кабінки почав свою доповідь. Кокс робив гімнастичні вправи.
Компаньйони, почав Істмен, повинні раз назавжди викинути з голови думку, ніби старі судна пощастить збути урядові. Він підкреслив, що цей план був дуже принадний, але, на жаль, виявився нездійсненним. За ті п'ять тисяч фунтів, що їх вони піднесли Коксовому знайомому з морського міністерства, вони мали право сподіватись на активну підтримку інтересів ТЕТС, але не на таку поблажливість, що межувала б із злочином. Замазування нещасливої першої спроби Товариства — скористатися з суден "Прекрасна Анна", "Юний моряк" та "Оптиміст" — і перенесення цих назв на інші судна коштуватиме ще сім з половиною тисяч фунтів — чотири відразу й три з половиною при остаточному розрахункові. Ці гроші доведеться списати як плату за науку.
Соваючись під важкою рукою масажиста, Пічем зацікавлено спостерігав мовчазне змагання між гладким Іст-меном у паровій кабінці та Краулом, що сидів на стільці в застебнутому доверху сюртуку й й невимовно жадібним виразом на обличчі ловив кожне його слово. Вони змагалися в потінні.
Ресторатор після вибуття фермера був найслабшою ланкою в ланцюгу ТЕТС Він із самого початку скаржився на своє сутужне фінансове становище, казав, що над його головою весь час висить меч. Саме з цкї причини він так радо вхопився за нову, дуже прибуткову справу. Гроші на перший внесок він узяв у тестя, І ось тепер він змагався з домовласником у потінні. То було досить комічне видовище. Коли Істмен, ще зовсім сухий, повідомив, як важко тепер знайти підходящі транспортні судна, у Кра-ула вже покотились по лобі краплі поту. А коли домовласник назвав конкретні суми (тридцять вісім з половиною й сім з половиною тисяч фунтів) і в нього самого виступили на чолі перші дрібні крапельки, ресторатор був уже весь мокрий.
"От наскільки вплив психічних моментів переважав чисто фізичні фактори! — думав Пічем.— Людський орга-* нізм цілком підвладний душі й натурі".
Страшне хвилювання виразно позначилось і на вигляді та поведінці решти компаньйонів. Фінні (він, правда, завжди був скиглієм) застогнав і ляснув себе по животі, а Мун заскиглив, мов стара баба. Якби тут були присутні масажистки, їх, напевне, страшенно здивувала б душевна слабкість цих звичайно таких владолюбних чоловіків, А втім, організм жінки, згідно з усіма медичними дослі* джепнями, значно краще пристосований терпіти біль, ніж чоловічий. Пічем сам відчув себе зовсім розбитим, згадавши про страшний удар, якого завдало йому невчасне доччине одруження.
Коли Істмен закінчив своє повідомлення і вийшов із кабінки, перший озвався Краул. Якимсь безбарвним голосом ресторатор сказав, що в такому разі він банкрут, а тому просить шановних компаньйонів більше не розраховувати на нього. Про все, що потрібно буде від нього далі, можна домовитися з його адвокатом.
Потім додав, що його тестеві сімдесят вісім років і що він, тобто тесть, віддав йому всі свої заощадження, сподіваючись забезпечити добробут дочці. А в нього самого, в Краула, двоє дітей — одному вісім, другому дванадцять років. Істмен, витираючи м'ясисті стегна, докинув, що, може, все ще якось уладнається, але Мун гримнув на нього, і він ображено замовк.
Фінні нагадав про свою тяжку (можливо, смертельну) недугу й сказав, що навряд чи зможе зібрати потрібну суму. Істмен роздратовано зауважив, що й він міг би зпа-йти цим 3000 (трьом тисячам) фунтів якесь краще застосування. Баронет мовчав. На його виховання витратили дуже багато грошей.
Тим часом Кокс закінчив гімнастику; тепер він уже міг опустити довбню на голови своїм ягняткам.
"Я таки потраплю за грати! — шаленів він.— Моя дочка доведе мене до в'язниці! Ще сьогодні в Саутгемптоні, після безсонної ночі, я пішов і купив їй сукню. Он вона лежить у конторі, цілих два фунти заплатив! Думав, треба привезти їй якийсь гостинець, хай бачить, що про неї дбають! Людські діти мусять змалечку заробляти собі на прожиток, і всі вони кривоногі, бо зроду молока не куштували. І душі в них отруєні, бо їм занадто рано доводиться стикатись із темними сторонами життя. А моя дочка пила молоко цілими літрами, незбиране молоко! її любили, про неї дбали! Вона вчилася грати на фортепіано! І ось мені один-єдиний раз трапилося чогось зажадати від неї — зажадати, щоб вона вийшла заміж за солідного бізнесмена, чоловіка з принципами, який на руках її носив би! ВЩ запроторить мене за грати, бо я заради неї встряв у справу, в якій нічого не тямлю, тільки заради неї, щоб добути їй посаг! Що вона собі, зрештою, думає, це зіпсуте створіння! Коли я, буває, застукаю котру-небудь із моїх швачок з управителем, вона в мене зразу вилітав на вулицю/ Отак я пильную моральності в своему домі! А моя рідна дочка злигалася з професіональним шлюбним аферистом, ловщм посагу. А мені тепер суши собі голову, як їх розлучити. І все одно на її репутації назавжди лишиться пляма. Кокс їй цього довіку не пробачить; у нього дуже розвинений смак до жіночої чистоти, а при нинішньому сто$і речей він має право бути перебірливим!"
Персик сиділа в своїй рожевій кімнатці й ревла. Врна не важилась навіть послати записочку Макові, який у "Каракатиці", колисці всього цього лиха, чекав звістки, коли можна буде зробити вирішальний візит тестеві.
Макхіт терпляче — чи, скорше, нетерпляче — прождав цілий вечір, а другого дня зранку прийшов у крамницю музичних інструментів сам.
До нього вийшов якийсь здоровенний, насуплений лобур вельми грізного вигляду і, коли Макхіт назвав свое прізвище, мовчки схопив його за плечі й витурив геть.
Через два дні він дістав під Персика записочку, в якій вона заклинала його нізащо в світі не показуватись батькові на очі; проте ввечері вона, спухла від сліз, вибігла до нього на кілька хвилин на ріг вулиці — сказати, що батько не відпускає її з дому, погрожуючи позбавити спадщини й заявити в поліцію на Макхіта, а про нього він нібито знає багато всякої всячини.
Мак вислухав її досить спокійно, принаймні не сказав нічого про якусь там утечу й такі інші нісенітниці. Вщ тільки хотів на кілька хвилин повести її до парку, але вона відмовилась.
Тижнів зо два вони бачились тільки уривцем.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Омерзіло мені життя. Чи ж вічно жити мені? Відступи від мене, таж дні мої се марнота!
Що ж бо таке чоловік, що його так цінуєш та звертаєш на його увагу твою.
Та щоранку зйідуєшся до його й щохвилини вивідуєш його? ,
А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти, наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?
Та й чому ж би не простити гріха мені й не зняти з мене переступу мого? Таж от я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.
Книга Йова
Сім потів
У Беттерсі, на розі Форні-стріт і Дін-стріт, стояла стара чоловіча лазня; відвідували її переважно літні люди. Устаткована та лазня була досить примітивно: ванни дерев'яні, вже трухляві, столи для масажу хиткі, простирала діряві від довгого вжитку. Але там можна було приймати якісь особливі ванни з цілющих настоїв — таких ванн не було більш ніде. Ті ванни приписували хворим не лікарі, клієнти самі рекомендували їх один одному. Заклад цей називався "Ванни Фезера". Ціни там були досить високі. Персонал складався з жінок.
Вільям Кокс був там постійним клієнтом, він брав ванну принаймні раз на тиждень. І члени Товариства експлуатації транспортних суден уже звикли приходити сюди, коли їм треба було побачитися з Коксом.
Ванни приймали в закритих кабінах, масаж робили теж там. А парові кабінки й тапчани для відпочинку стояли в спільній залі. Тут було досить зручно вести розмову, особливо коли зайняти всі кабінки. Про це можна було домовитись — біля каси тоді вивішували табличку: "Вільних місць немає".
Збиралось Товариство звичайно в понеділок. У неділю лазня стояла зачинена, тому персонал на початку тижня був не так виморений. Кокс знався на таких тонкощах.
Дехто з компаньйонів спочатку протестував проти цього місця для нарад; але зрештоіо ніхто не захотів лишитися за бортом. Відтоді ж, як над ТЕТС нависла страшна загроза, компаньйони не пропустили жодного понеділка. Почав приходити навіть Фінні — вже літній, висхлий чоловік, завжди чимсь невдоволений. Він ненавидів усяку розкіш, але про ванни з зілля твердив, ніби вони дають йому велику полегкість. Він гадав, що хворий на рак шлунка, і любив поговорити про симптоми своєї хвороби. Масажистка з шостої кабінки знала їх уже напам'ять,
Пічем раз назавжди обрав собі єдиного масажиста — чоловіка, гладкого здоровила, чиєї важкої руки всі інші трохи побоювались. Жінки, правда, були зовсім не нав'язливі, але, як на Пічемів смак, занадто легко вдягнені.
Пічем відразу після повернення з Саутгемптона пішов до Істмена й сказав йому, скільки коштують нові судна. Він утовкмачив домовласникові, що їх доконче треба купити якомога скоріше. Щоб легше переконати Істмена, Пічем паплюжив Кокса на всі боки, називав його безсоромним здирцею, запевняв, що маклер неодмінно роздзвонить на весь Лондон про спробу Товариства продати урядові старі, непридатні судна. Вся ця афера з самого початку була розрахована на те, щоб уплутати їх у щось кримінальне, а потім шантажувати. Звичайний — так би мовити, законний — прибуток на військових поставках становив триста процентів. А як стане відомо, що Товариство домагалося чотирьохсот п'ятдесяти, може знятися страшенний галас.
Істмен погодився, що розквитатися з маклером можна буде тільки після купівлі нових суден. Вони вирішили поморити компаньйонів ще кілька днів і назвати їм ціну нових кораблів тільки в понеділок, на черговій зустрічі. Присутність Кокса не вадила, скорше навпаки: може, він ще дасть щ якусь надію, натякнувши, що уряд погодиться хоч трохи доплатити.
Нарада семи компаньйонів у лазні, що відбулась наступного понеділка, не обійшлася без гострих моментів.
Текстильник Мун, Фінні й баронет уже лежали на тапчанах, Пічема ще масирували, а ресторатор Краул, який не хотів приймати ванцу, сидів одягнений на стільці, коли Істмен просто з парової кабінки почав свою доповідь. Кокс робив гімнастичні вправи.
Компаньйони, почав Істмен, повинні раз назавжди викинути з голови думку, ніби старі судна пощастить збути урядові. Він підкреслив, що цей план був дуже принадний, але, на жаль, виявився нездійсненним. За ті п'ять тисяч фунтів, що їх вони піднесли Коксовому знайомому з морського міністерства, вони мали право сподіватись на активну підтримку інтересів ТЕТС, але не на таку поблажливість, що межувала б із злочином. Замазування нещасливої першої спроби Товариства — скористатися з суден "Прекрасна Анна", "Юний моряк" та "Оптиміст" — і перенесення цих назв на інші судна коштуватиме ще сім з половиною тисяч фунтів — чотири відразу й три з половиною при остаточному розрахункові. Ці гроші доведеться списати як плату за науку.
Соваючись під важкою рукою масажиста, Пічем зацікавлено спостерігав мовчазне змагання між гладким Іст-меном у паровій кабінці та Краулом, що сидів на стільці в застебнутому доверху сюртуку й й невимовно жадібним виразом на обличчі ловив кожне його слово. Вони змагалися в потінні.
Ресторатор після вибуття фермера був найслабшою ланкою в ланцюгу ТЕТС Він із самого початку скаржився на своє сутужне фінансове становище, казав, що над його головою весь час висить меч. Саме з цкї причини він так радо вхопився за нову, дуже прибуткову справу. Гроші на перший внесок він узяв у тестя, І ось тепер він змагався з домовласником у потінні. То було досить комічне видовище. Коли Істмен, ще зовсім сухий, повідомив, як важко тепер знайти підходящі транспортні судна, у Кра-ула вже покотились по лобі краплі поту. А коли домовласник назвав конкретні суми (тридцять вісім з половиною й сім з половиною тисяч фунтів) і в нього самого виступили на чолі перші дрібні крапельки, ресторатор був уже весь мокрий.
"От наскільки вплив психічних моментів переважав чисто фізичні фактори! — думав Пічем.— Людський орга-* нізм цілком підвладний душі й натурі".
Страшне хвилювання виразно позначилось і на вигляді та поведінці решти компаньйонів. Фінні (він, правда, завжди був скиглієм) застогнав і ляснув себе по животі, а Мун заскиглив, мов стара баба. Якби тут були присутні масажистки, їх, напевне, страшенно здивувала б душевна слабкість цих звичайно таких владолюбних чоловіків, А втім, організм жінки, згідно з усіма медичними дослі* джепнями, значно краще пристосований терпіти біль, ніж чоловічий. Пічем сам відчув себе зовсім розбитим, згадавши про страшний удар, якого завдало йому невчасне доччине одруження.
Коли Істмен закінчив своє повідомлення і вийшов із кабінки, перший озвався Краул. Якимсь безбарвним голосом ресторатор сказав, що в такому разі він банкрут, а тому просить шановних компаньйонів більше не розраховувати на нього. Про все, що потрібно буде від нього далі, можна домовитися з його адвокатом.
Потім додав, що його тестеві сімдесят вісім років і що він, тобто тесть, віддав йому всі свої заощадження, сподіваючись забезпечити добробут дочці. А в нього самого, в Краула, двоє дітей — одному вісім, другому дванадцять років. Істмен, витираючи м'ясисті стегна, докинув, що, може, все ще якось уладнається, але Мун гримнув на нього, і він ображено замовк.
Фінні нагадав про свою тяжку (можливо, смертельну) недугу й сказав, що навряд чи зможе зібрати потрібну суму. Істмен роздратовано зауважив, що й він міг би зпа-йти цим 3000 (трьом тисячам) фунтів якесь краще застосування. Баронет мовчав. На його виховання витратили дуже багато грошей.
Тим часом Кокс закінчив гімнастику; тепер він уже міг опустити довбню на голови своїм ягняткам.