Копійчаний роман - Сторінка 20
- Бертольт Брехт -
Лісоторговець прийняв його в антикварній крамниці Фанні Крайслер.
Бірі горою сирого м'яса примостився яа самому краєчку тонкого стільця стилю чіпендейл, звісивши між товстими колінами руку з капелюхом.
— Містер Пічем просив переказати вам,— сказав він,— щоб ви чимшвидше відчепилися від Поллі, а ні — то начувайтесь! Ви їй уже набридли. А головне — це діло набридло містерові Пічему. Як ви гадаєте, ніби запопали ласий шмат, то страшенно помиляєтесь, пане-добродію. Посагу ніякого нё буде! У нас ледве вистачає грошей на щоденні потреби. Якщо у вас інші відомості, значить, вам наплели небилиць. А крім того, ми напали на слід кількох жінок, що теж могли б назвати себе "місіс Макхіт", якби захотіли та якби взнали вашу адресу. Затямте собі добре: ми багато дечого можемо зробити, щоб здихатися вас. Але містер Пічем каже, що не хоче сваритися з вами, а воліє владнати все тихо й мирно, хоч я й не можу збагнути чому. Я, коли хочете знати, взявся б за це діло зовсім по-іншому.
Макхіт осміхнувся.
— Передайте моєму тестеві, що в разі якихось фінансових труднощів я завжди радий буду допомогти йому невеличкою сумою,— приязно сказав він.
—— Ніяких у нас труднощів нема,— відрубав Бірі,— але у вас вони незабаром будуть. Ми живемо в державі, де є закон, пане-добродію! І кажу вам ще раз: тієї лахви, що сподіваєтесь, у нас ви не знайдете. Марна річ, пане-добродію! Ми бідні люди, жебраки, але під ноги нас теж не можна топтати! А то, знаєте, й черв'як може' підняти голову, та ще й як!
— Будь ласка, але тільки надворі,— відказав Макхіт,— хай підіймає голову надворі, а не в моїй крамниці.
Бірі щось зловісно буркнув і пішов.
Вислухавши його рапорт, Пічем зітхнув. Йому лишалося всього два місяці часу; потім він мусив або мати в своєму розпорядженні дочку, або вивертати кишені.
Ресторатор Краул не брехав. Виявилося, що він не тільки не може нічого докласти, а й сам потребує прибутків від продажу транспортних суден, і то негайно. Він погорів дощенту.
Та й баронет, ще досить молодий чоловік, нарешті розтулив рота й признався, що він неплатоспроможний. Його маєтності в Шотландії були вже заставлені й перезаставлені, а самому йому загрожувала опіка.
Пічем з Істменом у конторі на Олд-Оук-стріт укоськували його, мов норовистого коня. Річ у тому, що він ще мав шанси вигідно одружитись. До його послуг була одна незаміжня американка, рада купити його титул і манери, їй подобались меблі в англійських поміщицьких домах, а надто стільці.
Молодий Клайв називав її щкапою й удавав, ніби здригається на саму згадку про неї, але Істмен реагував на це дуже кисло: з серйозною, докірливою міною, підкреслено чемно почав розпитувати про ту леді. Порівняння її ніг із конячими він пустив повз вуха.
Компаньйони страхали молодика неминучим скандалом у разі краху ТЕТС і доти умовляли його, поки він пообіцяв пристойно поводитися з американкою.
— Навіщо ми так старанно виховуємо наше панство в коледжах,— сказав Істмен Пічемові дорогою додому,— так дресируємо його, так ревно оберігаємо від усяких не-гативних впливів, навчаємо таких вишуканих манер, що воно може позмагатися з найвимуштруванішими лакеями? Гобеленів не вішають у коморах. Чистокровних рисаків вирощують для того, щоб вони брали призи. Чистокровних аристократів плекають теж не для забавки. Якийсь час ринок був трохи перенасичений нашими лордами. Але нині попит на них знову збільшився. Справді, чого їм бажати кращого за нашу молодь, отим заокеанським донькам різників та панчішників, якщо вони хочуть мати біля себе щось таке, що вміє воістину артистично позіхати, та ще й здатне держати в шорах нижчі раси. В кожній газеті можна прочитати, що цвіт нашої нації чудово репрезентує нас за кордоном і скрізь має великий успіх.
Проте Клайв поки що лишався слабкою ланкою, в ТЕТС.
Перед призначеними на понеділок зборами Товариства Пічем і Кокс мали окрему розмову.
Кокс сприйняв звістку про остаточну неплатоспроможність Краула й тимчасову баронета зовсім спокійно. Він сказав тілвки, що тепер має стосунки з Товариством експлуатації транспортних суден у цілому. Трухляві гілки він порадив відтяти від стовбура Товариства, але подбати про те, щоб виключені компаньйони не розпускали язиків. А потім Кокс заговорив про Поллі. Він признався, що дівчина не йде йому з думки. Та жахлива пригода в Саутгемптоні зовсім переродила його душу. В ньому, так би мовити, забриніли його найкращі струни. Ним тепер володіє несподіваний для нього самого потяг до чистоти. Поллі стала для нього її взірцем, вона здається йому якимсь чистим джерелом. Розмова з нею немовби надихає його силою на цілий робочий тиждень. Усе це він сказав дуже скромним тоном, дивлячись Пічемові просто в вічі.
Уважно вислухавши його, Пічем зрозумів, що для нього остаточний розрахунок із Коксом великих труднощів не становитиме. Стриманий Коксів тон йому сподобався. Маклер умів держати себе в руках.
У лазню Пічем пішов сам.
Решта компаньйонів уже чекали на нього. Ванни ніхто не брав. Усі сиділи вдягнені на ослінчиках, хоч повітря було нестерпно душне й вологе.
Пічем насамперед повідомив про крах ресторатора й баронета. Обидва вони сиділи й дивились собі під ноги; баронет усміхався.
Далі Пічем оголосив, що вся сума збитків, як цілком слушно сказав Кокс, становитиме близько двадцяти шести тисяч фунтів стерлінгів: отже, на кожного члена ТЕТС припадає десь по три тисячі вісімсот фунтів. Потім він нагадав, що їм за всяку ціну треба уникнути розголосу.
І нарешті він запропонував забезпечити допомогу свого банку — Національного депозитного банку — при умові, що в його руки передадуть керівництво всією справою.
Спітнілі компаньйони закивали головами. Краул із баронетом теж кивнули.
Пічем замислено подивився на цих двох, а потім напрямки зажадав від Краула й баронета векселів на їхню частину збитків, а також їхніх підписів під докладним описом усієї справи. Вони мали засвідчити письмово, що, оглянувши старі судна й ознайомившись із висновком експерта про їхню цілковиту непридатність, усе-таки продали їх урядові й одержали за них аванс. Цей документ, сказав Пічем, повернуть їм після оплати векселів; застосувати його проти них ніхто не наважиться, бо це скомпрометувало б усе Товариство — документ тільки захищатиме ТЕТС від нескромності з їхнього боку.
Баронет покірливо підписав зізнання. Він зрозумів одне — Що тепер він неминуче мусить одружитися з "шка-пбю". А ресторатор наче знавіснів. Він заявив, що не може завдати такої ганьби своїй дружині й сімдесятивосьмиріч-ному тестеві. Хіба міг він продати урядові негодящі судна? Його тесть відставний полковник. Та й дітям своїм він не зможе дивитися в очі ("в невинні очі"), підписавши такий документ. Невже їм судилось мати батька злочинця? Він завжди успішно боровся зі спокусою збагатитися нечесним шляхом, інакше хіба так би він тепер жив? Честь для нього дорожча за грошії
— Ви згубили мене,— заливаючись слізьми, сказав він, коли нарешті таки підписав зізнання.— Ви зламали мені хребеті
Ця сцена пригнітила всіх.
— Цей Краул не вмів програвати,— сказав Істмен Му-нові дорогою додому.— Зразу видно погану породу. Ні крихти гідності! Ви погляньте на баронета! Він підписав як справжній чоловік. І він одружиться з потворою — теж як справжній чоловік. Він відповідає за свої вчинки. А сімейним людям взагалі не слід устрявати в боротьбу за існування.'Не зможе, бач, дивитися в очі своїм дітям! А "Прекрасній Анні" він міг дивитися в очі? "Юний моряк" ні в якому разі не молодший за його тестя. А він не вагаючись хотів послати його на війну. То чом би тоді не послати в бій і тестя? Мені теж неохота викидати гроші. Он у Фінні рак шлунка. А хіба він ремствує? Кидає свій рак на шальку терезів? А в Пічема два паї. То хіба він скаржиться? Цьому Краулові просто бракує путнього виховання. Таких людей узагалі не слід пускати до Сіті! Далебі, входячи з кимсь у спілку, варто щоразу питати майбутнього партнера: "Добродію, а де ви виховувались? Ви зможете потім дивитись у вічі своїм дітям? Чи ваш вельмишановний тесть іще при здоров'ї?" Цей Краул — взагалі не англієць, принаймні для мене. І отакі нікчеми хочуть називатися панівною расою...
На Пічема після цієї наради знов налягла тривога. Після того як ТЕТЄ повністю оплатить усі видатки, контракт із урядом мусив перейти до Коксових рук. А Пічем ще не мав з маклером ні якоїсь серйозної домовленості щодо участі в його величезних прибутках, ні навіть згоди на компенсацію своїх збитків. І поки не стане можливим шлюб Кокса з Поллі, годі й думати про таку домовленість.
Пічем боявся й думки про те, що ж буде, коли не пощастить домовитися з Коксом. Адже в Товаристві, крім нього, лишилося тільки троє членів, на яких лежав увесь жахливий тягар видатків: Істмен, Фінні й Мун. Якщо вони не спроможуться оплатити нові судна, катастрофа майже неминуча.
Ні, Кокса неодмінно треба приручити.
Одного вечора Пічем заговорив про маклера з Поллі, попросив її бути трохи привітнішою з ним. І боронь боже проговоритись йому про своє заміжжя. Потім Пічем натякнув дочці, що Кокс заплутав його в якусь аферу з Кораблями, і то так, що, "можливо, весь наш дім равом із крамницею піде з молотка".
Почувши це, Поллі злякано обвела поглядом таку звичну, рідну вітальню батьківського дому, нефарбовану дощану підлогу, чисто вишарувану піском, білий кахельний камін, меблі з червоного дерева, тюлеві завіси на вікнах. Вона дуже любила цю стару оселю, а надто її подвір'я з дерев'яними галереями; і вночі, тим що вдень говорилося про якісь судна, їй приснилось, ніби цей будинок, що, власне, складався з трьох будинків, тоне в морі й у двері її кімнатки рине зелена морська вода.
Уранці вона вже наполовину зважилась принести себе в жертву.
"Зрештою, хіба ж мені приємно бути причиною такого нещастя,— думала вона,— та щоб мені потім дорікали, ніби я злякалася самопожертви! Звісно, це не жарт для дівчини — віддатись нелюбові, та ще з такою зовнішністю, як у містера Кокса. Але родина є родина, а егоїзм — нице, ганебне почуття. Хіба ж годиться дбати тільки про себе!"
Вона ще трохи поніжилась у постелі, згадала, до речі, й ту брошку, яку колись бачила вдома в Кокса і яка в її уяві була нероздільно поєднана з Коксом.
Бірі горою сирого м'яса примостився яа самому краєчку тонкого стільця стилю чіпендейл, звісивши між товстими колінами руку з капелюхом.
— Містер Пічем просив переказати вам,— сказав він,— щоб ви чимшвидше відчепилися від Поллі, а ні — то начувайтесь! Ви їй уже набридли. А головне — це діло набридло містерові Пічему. Як ви гадаєте, ніби запопали ласий шмат, то страшенно помиляєтесь, пане-добродію. Посагу ніякого нё буде! У нас ледве вистачає грошей на щоденні потреби. Якщо у вас інші відомості, значить, вам наплели небилиць. А крім того, ми напали на слід кількох жінок, що теж могли б назвати себе "місіс Макхіт", якби захотіли та якби взнали вашу адресу. Затямте собі добре: ми багато дечого можемо зробити, щоб здихатися вас. Але містер Пічем каже, що не хоче сваритися з вами, а воліє владнати все тихо й мирно, хоч я й не можу збагнути чому. Я, коли хочете знати, взявся б за це діло зовсім по-іншому.
Макхіт осміхнувся.
— Передайте моєму тестеві, що в разі якихось фінансових труднощів я завжди радий буду допомогти йому невеличкою сумою,— приязно сказав він.
—— Ніяких у нас труднощів нема,— відрубав Бірі,— але у вас вони незабаром будуть. Ми живемо в державі, де є закон, пане-добродію! І кажу вам ще раз: тієї лахви, що сподіваєтесь, у нас ви не знайдете. Марна річ, пане-добродію! Ми бідні люди, жебраки, але під ноги нас теж не можна топтати! А то, знаєте, й черв'як може' підняти голову, та ще й як!
— Будь ласка, але тільки надворі,— відказав Макхіт,— хай підіймає голову надворі, а не в моїй крамниці.
Бірі щось зловісно буркнув і пішов.
Вислухавши його рапорт, Пічем зітхнув. Йому лишалося всього два місяці часу; потім він мусив або мати в своєму розпорядженні дочку, або вивертати кишені.
Ресторатор Краул не брехав. Виявилося, що він не тільки не може нічого докласти, а й сам потребує прибутків від продажу транспортних суден, і то негайно. Він погорів дощенту.
Та й баронет, ще досить молодий чоловік, нарешті розтулив рота й признався, що він неплатоспроможний. Його маєтності в Шотландії були вже заставлені й перезаставлені, а самому йому загрожувала опіка.
Пічем з Істменом у конторі на Олд-Оук-стріт укоськували його, мов норовистого коня. Річ у тому, що він ще мав шанси вигідно одружитись. До його послуг була одна незаміжня американка, рада купити його титул і манери, їй подобались меблі в англійських поміщицьких домах, а надто стільці.
Молодий Клайв називав її щкапою й удавав, ніби здригається на саму згадку про неї, але Істмен реагував на це дуже кисло: з серйозною, докірливою міною, підкреслено чемно почав розпитувати про ту леді. Порівняння її ніг із конячими він пустив повз вуха.
Компаньйони страхали молодика неминучим скандалом у разі краху ТЕТС і доти умовляли його, поки він пообіцяв пристойно поводитися з американкою.
— Навіщо ми так старанно виховуємо наше панство в коледжах,— сказав Істмен Пічемові дорогою додому,— так дресируємо його, так ревно оберігаємо від усяких не-гативних впливів, навчаємо таких вишуканих манер, що воно може позмагатися з найвимуштруванішими лакеями? Гобеленів не вішають у коморах. Чистокровних рисаків вирощують для того, щоб вони брали призи. Чистокровних аристократів плекають теж не для забавки. Якийсь час ринок був трохи перенасичений нашими лордами. Але нині попит на них знову збільшився. Справді, чого їм бажати кращого за нашу молодь, отим заокеанським донькам різників та панчішників, якщо вони хочуть мати біля себе щось таке, що вміє воістину артистично позіхати, та ще й здатне держати в шорах нижчі раси. В кожній газеті можна прочитати, що цвіт нашої нації чудово репрезентує нас за кордоном і скрізь має великий успіх.
Проте Клайв поки що лишався слабкою ланкою, в ТЕТС.
Перед призначеними на понеділок зборами Товариства Пічем і Кокс мали окрему розмову.
Кокс сприйняв звістку про остаточну неплатоспроможність Краула й тимчасову баронета зовсім спокійно. Він сказав тілвки, що тепер має стосунки з Товариством експлуатації транспортних суден у цілому. Трухляві гілки він порадив відтяти від стовбура Товариства, але подбати про те, щоб виключені компаньйони не розпускали язиків. А потім Кокс заговорив про Поллі. Він признався, що дівчина не йде йому з думки. Та жахлива пригода в Саутгемптоні зовсім переродила його душу. В ньому, так би мовити, забриніли його найкращі струни. Ним тепер володіє несподіваний для нього самого потяг до чистоти. Поллі стала для нього її взірцем, вона здається йому якимсь чистим джерелом. Розмова з нею немовби надихає його силою на цілий робочий тиждень. Усе це він сказав дуже скромним тоном, дивлячись Пічемові просто в вічі.
Уважно вислухавши його, Пічем зрозумів, що для нього остаточний розрахунок із Коксом великих труднощів не становитиме. Стриманий Коксів тон йому сподобався. Маклер умів держати себе в руках.
У лазню Пічем пішов сам.
Решта компаньйонів уже чекали на нього. Ванни ніхто не брав. Усі сиділи вдягнені на ослінчиках, хоч повітря було нестерпно душне й вологе.
Пічем насамперед повідомив про крах ресторатора й баронета. Обидва вони сиділи й дивились собі під ноги; баронет усміхався.
Далі Пічем оголосив, що вся сума збитків, як цілком слушно сказав Кокс, становитиме близько двадцяти шести тисяч фунтів стерлінгів: отже, на кожного члена ТЕТС припадає десь по три тисячі вісімсот фунтів. Потім він нагадав, що їм за всяку ціну треба уникнути розголосу.
І нарешті він запропонував забезпечити допомогу свого банку — Національного депозитного банку — при умові, що в його руки передадуть керівництво всією справою.
Спітнілі компаньйони закивали головами. Краул із баронетом теж кивнули.
Пічем замислено подивився на цих двох, а потім напрямки зажадав від Краула й баронета векселів на їхню частину збитків, а також їхніх підписів під докладним описом усієї справи. Вони мали засвідчити письмово, що, оглянувши старі судна й ознайомившись із висновком експерта про їхню цілковиту непридатність, усе-таки продали їх урядові й одержали за них аванс. Цей документ, сказав Пічем, повернуть їм після оплати векселів; застосувати його проти них ніхто не наважиться, бо це скомпрометувало б усе Товариство — документ тільки захищатиме ТЕТС від нескромності з їхнього боку.
Баронет покірливо підписав зізнання. Він зрозумів одне — Що тепер він неминуче мусить одружитися з "шка-пбю". А ресторатор наче знавіснів. Він заявив, що не може завдати такої ганьби своїй дружині й сімдесятивосьмиріч-ному тестеві. Хіба міг він продати урядові негодящі судна? Його тесть відставний полковник. Та й дітям своїм він не зможе дивитися в очі ("в невинні очі"), підписавши такий документ. Невже їм судилось мати батька злочинця? Він завжди успішно боровся зі спокусою збагатитися нечесним шляхом, інакше хіба так би він тепер жив? Честь для нього дорожча за грошії
— Ви згубили мене,— заливаючись слізьми, сказав він, коли нарешті таки підписав зізнання.— Ви зламали мені хребеті
Ця сцена пригнітила всіх.
— Цей Краул не вмів програвати,— сказав Істмен Му-нові дорогою додому.— Зразу видно погану породу. Ні крихти гідності! Ви погляньте на баронета! Він підписав як справжній чоловік. І він одружиться з потворою — теж як справжній чоловік. Він відповідає за свої вчинки. А сімейним людям взагалі не слід устрявати в боротьбу за існування.'Не зможе, бач, дивитися в очі своїм дітям! А "Прекрасній Анні" він міг дивитися в очі? "Юний моряк" ні в якому разі не молодший за його тестя. А він не вагаючись хотів послати його на війну. То чом би тоді не послати в бій і тестя? Мені теж неохота викидати гроші. Он у Фінні рак шлунка. А хіба він ремствує? Кидає свій рак на шальку терезів? А в Пічема два паї. То хіба він скаржиться? Цьому Краулові просто бракує путнього виховання. Таких людей узагалі не слід пускати до Сіті! Далебі, входячи з кимсь у спілку, варто щоразу питати майбутнього партнера: "Добродію, а де ви виховувались? Ви зможете потім дивитись у вічі своїм дітям? Чи ваш вельмишановний тесть іще при здоров'ї?" Цей Краул — взагалі не англієць, принаймні для мене. І отакі нікчеми хочуть називатися панівною расою...
На Пічема після цієї наради знов налягла тривога. Після того як ТЕТЄ повністю оплатить усі видатки, контракт із урядом мусив перейти до Коксових рук. А Пічем ще не мав з маклером ні якоїсь серйозної домовленості щодо участі в його величезних прибутках, ні навіть згоди на компенсацію своїх збитків. І поки не стане можливим шлюб Кокса з Поллі, годі й думати про таку домовленість.
Пічем боявся й думки про те, що ж буде, коли не пощастить домовитися з Коксом. Адже в Товаристві, крім нього, лишилося тільки троє членів, на яких лежав увесь жахливий тягар видатків: Істмен, Фінні й Мун. Якщо вони не спроможуться оплатити нові судна, катастрофа майже неминуча.
Ні, Кокса неодмінно треба приручити.
Одного вечора Пічем заговорив про маклера з Поллі, попросив її бути трохи привітнішою з ним. І боронь боже проговоритись йому про своє заміжжя. Потім Пічем натякнув дочці, що Кокс заплутав його в якусь аферу з Кораблями, і то так, що, "можливо, весь наш дім равом із крамницею піде з молотка".
Почувши це, Поллі злякано обвела поглядом таку звичну, рідну вітальню батьківського дому, нефарбовану дощану підлогу, чисто вишарувану піском, білий кахельний камін, меблі з червоного дерева, тюлеві завіси на вікнах. Вона дуже любила цю стару оселю, а надто її подвір'я з дерев'яними галереями; і вночі, тим що вдень говорилося про якісь судна, їй приснилось, ніби цей будинок, що, власне, складався з трьох будинків, тоне в морі й у двері її кімнатки рине зелена морська вода.
Уранці вона вже наполовину зважилась принести себе в жертву.
"Зрештою, хіба ж мені приємно бути причиною такого нещастя,— думала вона,— та щоб мені потім дорікали, ніби я злякалася самопожертви! Звісно, це не жарт для дівчини — віддатись нелюбові, та ще з такою зовнішністю, як у містера Кокса. Але родина є родина, а егоїзм — нице, ганебне почуття. Хіба ж годиться дбати тільки про себе!"
Вона ще трохи поніжилась у постелі, згадала, до речі, й ту брошку, яку колись бачила вдома в Кокса і яка в її уяві була нероздільно поєднана з Коксом.