Копійчаний роман - Сторінка 37
- Бертольт Брехт -
Вона довго, мов сліпа, намацувала на столі свою сумочку.
Поллі тим часом знов узяла чайник і заходилась наливати чай. Вона ще тримала чайник у руці, коли обидві жінки пішли.
Фанні хотіла була знову повезти Мері до себе. Але та похитала головою, немов у глибокій задумі, й сіла в перший трамвай. Аж коли він рушив, Фанні помітила, що він іде не в напрямку Малбері-стріт, де була крамниця Мері Євеєр. Бідолашній жінці, мабуть, уже в голові мішалося. Адже їй лишилось жити всього 27 (двадцять сім) годин.
До самого вечора Фанні розшукувала Макхіта. Вона побачила його тільки другого дня вранці, коли він на хвильку забіг до неї в крамницю, занепокоєний і обурений оповіданням своєї дружини про їхній візит. Нагримавши на Фанні, він зажадав від неї точного звіту. Фанні з кам'яним обличчям розповіла все. Звісно, вона не могла зовсім відверто сказати, як не сподобалась їй поведінка Поллі. Вона відчула нараз, що й сама є тільки найманою робітницею. Ставлення Мака до всієї цієї історії так само не сподобалось їй.
Вона сказала й про нову крамницю на Клайз-стріт, і про те, що Мері Свеєр уже зовсім знемоглася й весь час погрожує втопитись.
Він тільки пронизав її лютим поглядом, коли вона сказала, що Мері дожидає його в себе на Малбері-стріт, і вибіг із крамниці. Якраз того дня мало відбутися друге засідання правління ЦЗТ і Макхітові ще треба було встигнути багато дечого підготувати.
Через кілька годин він послав до Мері Фанні з запискою, в якій просив її чекати його о сьомій годині вечора в одному шинку біля Вест-Індських доків. Йому, напевне, пригадалося, що вона все-таки забагато знає про нього.
Прийшовши близько п'ятої години на Малбері-стріт, Фанні з полегкістю побачила, що крамничка Мері Свеєр відчинена. Мері, що сиділа за прилавком, тільки кивнула головою, коли Фанні віддала їй Макхітову записку. В крамниці був ще якийсь чоловік на дерев'янці.
Рівно о шостій годині Мері зачинила крамницю, відпустила додому швачок і незабаром повкладала дітей спати. Потім удвох з Ф'юкумбі пішла до Вест-Індських доків. Таким чином, в останні години свого життя вона все ж таки була не сама. Дорогою солдат кілька разів забалакував до неї, але вона на всі його запитання відповідала тільки "так" або "ні". А біля дверей шинку вона його відіслала геть. Отже, даремно він проводжав її. А їй— же, думав він, так легко було розповісти йому що-небудь, що зміцнило б його становище в фірмі містера Пічема.
Як пізніше посвідчив шинкар, Мері прождала близько двох годин у шинку, майже безлюдному в такий пізній час. Потім, так і не дочекавшись Макхіта, вона вийшла й попленталась вулицею в напрямі доків. Шинкареві вона сказала, що піде назустріч тому чоловікові, якого дожидалася тут. Але вона не зустріла вже нікого й нічого.
За якихось кілька годин полісмен із двома портовиками витягли з води її труп.
Містер Пічем бачить рятунок
Відсилаючи Ф'юкумбі, Мері Свеєр попросила його ще зайти до неї додому наглянути за дітьми й віддала йому ключ. Тому він лишився ночувати в неї, бо інакше вона, повернувшись, не змогла б відчинити собі двері.
Уранці її привезли. До крамниці зразу збіглися сусіди, й солдатові пощастило непомітно вислизнути. Труп поклали на прилавку, бо ліжко в кімнатці було завалене коробками з-під трикотажу.
Солдат негайно розповів про все Пічемові, і той зміг негайно вжити потрібних заходів. Передусім Пічем спробував відтворити справжню картину події.
Він розіслав не менш як тридцять своїх жебраків на розвідки в район Вест-Індських доків, на Малбері-стріт, до антикварної крамниці Фанні Крайслер та в Нанхед. Коли слідчий з поліції прийшов на Малбері-стріт, там уже були Пічемові люди.
Пічем дізнався, що вантажники в доках годині о дев'ятій бачили жінку, яка швидко йшла до набережної. А по обіді, пішовши на Малбері-стріт забрати дітей і відвести їх до Фанні Крайслер, Ф'юкумбі приніс звідти записку, в якій Макхіт призначав Мері побачення в шинку. Меншенький хлопчик уже наджував ріжок цієї записки.
Ще до вечора Пічемові стало ясно, що це самогубство. Щоб упевнитись остаточно, він іще два дні вивідував, де перебував у момент смерті Мері сам Макхіт. Точно встановити цьогс не пощастило, але з'ясовано незаперечно, що того вечора він з нею не бачився. Цього вже більш-менш вистачало для того, щоб висунути проти нього обвинувачення.
Тверда впевненість у тому, що Макхіт справді непричетний до смерті Мері Свеєр, була необхідна ось із яких міркувань: коли б не так, Макхіт неодмінно мав би бездоганне алібі. Звісно, він якимсь випадком міг мати його й так, від цього Пічем не був застрахований. Але підготованого заздалегідь алібі Макхіт безперечно не мав. А справжнє алібі, ясна річ, ніколи не буває таке вірогідне й переконливе.
Пічем найняв доброго адвоката, що взяв на себе захист інтересів осиротілих дітей Мері Свеєр і передав матеріали прокуророві. Таке право давала Пічемові його почесна посада розпорядника доброчинних фондів.
Адвокат Воллі цілком погодився з міркуваннями містера Пічема щодо алібі містера Макхіта. Він сказав:
— Згідно з усім, що ми знаємо, я теж уважаю виключеною будь-яку причетність вашого шановного зятя до смерті місіс Свеєр. І тому мені здається дуже малоймовірним, що .в нього є алібі. Він мимритиме щось на зразок "я сидів у рестбрані", або "був у театрі", або ж навіть "не хочу компрометувати даму". Остання версія, здається, в даній ситуації найбільше б відповідала вашим інтересам? Переконливе алібі треба підготувати,. а готують його тільки тоді, коли збираються вчинити злочин. Готування алібі — це складова частина самого злочину, до того ж основна частина. Згадайте хоч би політику! Коли, наприклад, розпочинаюсь війну, завжди мають напоготові алібі. Я вже не кажу про державні перевороти. Винен завжди той, на кого напали. Нападник завжди має алібі!
Обвинувальний матеріал складався з власноручної записки Макхіта й свідчень колишнього солдата Джорджз Ф'юкумбі та двох жебраків, готових посвідчити під присягою, що в суботу о дев'ятій годині вечора вони бачили в районі Вост-Індських доків Макхіта в товаристві тієї самої жінки, яку їм потім показано вже неживу,— Мері Свеєр.
Містер Макхіт не хоче залишати Лондон
Макхіта заарештували тільки в четвер наступного тижня. Діставши звістку від Брауна, він переказав своїй дружині, що чекатиме її в одному готелі у східній частині міста. ОТара відвіз її туди, і вони втрьох повечеряли. О'Гара вже встиг дещо розвідати, але він дізнався про всю 'цю історію з великим запізненням. Дивно, але Фанні Край-слер нічого нікому не сказала. А вона ж не могла не знати про смерть Мері Свеєр.
ОТара сам ходив до Брауна. Браун так само запізно дізнався, що в справу замішане ім'я Макхіта. Перше розслідування провів Бічер із Скотленд-Ярду, справжній фанатик — він, раз натрапивши на хоч би який слід, не міг уже від нього відірватись. Бічер спочатку теж схилявся до версії самогубства; для такої версії давав досить підстав опит власників інших Д-крамниць і кілька надрукованих у "Дзеркалі" статей про останні заходи Макхіта, які завели Д-крамниці в скрутне становище. Але після рішучої заяви, яку зробив через адвоката Воллі Джонатан-Дже-ремія Пічем, Бічер учепився за знайдений у покійної недописаний лист. У цьому листі Мері признавалась Макхітові, що це вона анонімно посилала йому газетні вирізки, в яких згадувалося про Ножа, і натякала, що для нього самого буде краще, якщо він поставиться до неї "хоч трошки пристойніше". І починався цей лист словами: "Любий Маку!"
ОТара міг навіть сказати досить точно, коли загинула Мері,— близько дев'ятої години' вечора. Почувши це, Макхіт швидко глянув йому в очі. Дев'ята година була дуже несприятливим для Макхіта часом. О дев'ятій годині Макхіт сидів на нараді в ЦЗТ. А те, про що говорилось на цій нараді, та навіть і сам факт присутності Макхіта в конторі ЦЗТ ні в якому разі не повинні були виявитися, бо це означало цілковитий провал усіх заходів, здійснених за останні дні. Блумзбері хлопець дуже добросердий, але він, звісна річ, не стане брехати перед судом і свідчити, приміром, що вони там грали в бридж.
А тому Макхіт неодмінно повинен був зникнути і пересидіти десь за кордоном, принаймні поки Браун зможе зам'яти розслідування або поки закінчиться афера з Комерційним банком. ОТара наполягав, щоб Макхіт поїхав із Гручем і Фанні до Швеції й заразом організував там "закупівлі".
У справах фірми ОТара просив повноважень для себе, але Макхіт волів надати їх Поллі. Вони трохи посперечались, потім ОТара пішов.
Поллі слухала їх, бліда на виду, ні про що не питаючи. Вона розуміла, що вся ця історія — робота її батька. Щодо Мері Свеєр вона була переконана, що та втопилась, тільки аби помститися Макові. Але передусім Поллі нізащо не хотіла дозволяти, щоб Мак поїхав до Швеції разом із Фанні Крайслер.
Після вечері вони мовчки пішли додому. Коли Поллі, роздягаючись, гнівно заговорила про його майбутню подорож з Фанні, Мак засміявся й відразу пообіцяв не брати її з собою. Він запевняв, що у Фанні роман з Гручем. Та підозри Поллі не розвіялись. Вона вірила Макові в усьому, тільки не в тому, що стосувалося жіноцтва.
Пізно вночі він прокинувся, почувши її хлипання. Коли він спитав її, що сталося, вона спочатку всіляко викручувалась, а потім, домігшись від нього обіцянки, що він не розсердиться, призналася, що їй наснився якийсь дурний сон — не тепер, а вже з тиждень тому. їй приснилося, ніби вона спала з ОТарою. Схлипуючи, вона питала, чи це дуже негарний сон. А Мак лежав біля неї, скований жахом, і мовчав.
— От бачиш,— казала вона,— ти таки розсердився. І навіщо я призналась? Тобі ніколи нічого не можна сказати. Хіба ж я винна, коли мені щось присниться? Та й снилось воно мені одну хвилинку, і я сама не певна, що то був ОТара. Аж як я вже прокинулась, мені здалося, що то він, і я дуже злякалась. Я ж ні з ким не хочу цього, тільки з тобою! Але ж хіба я відповідаю за свої сни! Я тоді зразу подумала: "Що мені тепер робити? Треба розповісти Макові, та й по всьому". Та потім мені спало на думку, що ти можеш не зрозуміти мене та ще візьмеш собі в голову, нібе мене цікавить ОТара, а це ж неправда. Він мені анітрохи не подобається.
Поллі тим часом знов узяла чайник і заходилась наливати чай. Вона ще тримала чайник у руці, коли обидві жінки пішли.
Фанні хотіла була знову повезти Мері до себе. Але та похитала головою, немов у глибокій задумі, й сіла в перший трамвай. Аж коли він рушив, Фанні помітила, що він іде не в напрямку Малбері-стріт, де була крамниця Мері Євеєр. Бідолашній жінці, мабуть, уже в голові мішалося. Адже їй лишилось жити всього 27 (двадцять сім) годин.
До самого вечора Фанні розшукувала Макхіта. Вона побачила його тільки другого дня вранці, коли він на хвильку забіг до неї в крамницю, занепокоєний і обурений оповіданням своєї дружини про їхній візит. Нагримавши на Фанні, він зажадав від неї точного звіту. Фанні з кам'яним обличчям розповіла все. Звісно, вона не могла зовсім відверто сказати, як не сподобалась їй поведінка Поллі. Вона відчула нараз, що й сама є тільки найманою робітницею. Ставлення Мака до всієї цієї історії так само не сподобалось їй.
Вона сказала й про нову крамницю на Клайз-стріт, і про те, що Мері Свеєр уже зовсім знемоглася й весь час погрожує втопитись.
Він тільки пронизав її лютим поглядом, коли вона сказала, що Мері дожидає його в себе на Малбері-стріт, і вибіг із крамниці. Якраз того дня мало відбутися друге засідання правління ЦЗТ і Макхітові ще треба було встигнути багато дечого підготувати.
Через кілька годин він послав до Мері Фанні з запискою, в якій просив її чекати його о сьомій годині вечора в одному шинку біля Вест-Індських доків. Йому, напевне, пригадалося, що вона все-таки забагато знає про нього.
Прийшовши близько п'ятої години на Малбері-стріт, Фанні з полегкістю побачила, що крамничка Мері Свеєр відчинена. Мері, що сиділа за прилавком, тільки кивнула головою, коли Фанні віддала їй Макхітову записку. В крамниці був ще якийсь чоловік на дерев'янці.
Рівно о шостій годині Мері зачинила крамницю, відпустила додому швачок і незабаром повкладала дітей спати. Потім удвох з Ф'юкумбі пішла до Вест-Індських доків. Таким чином, в останні години свого життя вона все ж таки була не сама. Дорогою солдат кілька разів забалакував до неї, але вона на всі його запитання відповідала тільки "так" або "ні". А біля дверей шинку вона його відіслала геть. Отже, даремно він проводжав її. А їй— же, думав він, так легко було розповісти йому що-небудь, що зміцнило б його становище в фірмі містера Пічема.
Як пізніше посвідчив шинкар, Мері прождала близько двох годин у шинку, майже безлюдному в такий пізній час. Потім, так і не дочекавшись Макхіта, вона вийшла й попленталась вулицею в напрямі доків. Шинкареві вона сказала, що піде назустріч тому чоловікові, якого дожидалася тут. Але вона не зустріла вже нікого й нічого.
За якихось кілька годин полісмен із двома портовиками витягли з води її труп.
Містер Пічем бачить рятунок
Відсилаючи Ф'юкумбі, Мері Свеєр попросила його ще зайти до неї додому наглянути за дітьми й віддала йому ключ. Тому він лишився ночувати в неї, бо інакше вона, повернувшись, не змогла б відчинити собі двері.
Уранці її привезли. До крамниці зразу збіглися сусіди, й солдатові пощастило непомітно вислизнути. Труп поклали на прилавку, бо ліжко в кімнатці було завалене коробками з-під трикотажу.
Солдат негайно розповів про все Пічемові, і той зміг негайно вжити потрібних заходів. Передусім Пічем спробував відтворити справжню картину події.
Він розіслав не менш як тридцять своїх жебраків на розвідки в район Вест-Індських доків, на Малбері-стріт, до антикварної крамниці Фанні Крайслер та в Нанхед. Коли слідчий з поліції прийшов на Малбері-стріт, там уже були Пічемові люди.
Пічем дізнався, що вантажники в доках годині о дев'ятій бачили жінку, яка швидко йшла до набережної. А по обіді, пішовши на Малбері-стріт забрати дітей і відвести їх до Фанні Крайслер, Ф'юкумбі приніс звідти записку, в якій Макхіт призначав Мері побачення в шинку. Меншенький хлопчик уже наджував ріжок цієї записки.
Ще до вечора Пічемові стало ясно, що це самогубство. Щоб упевнитись остаточно, він іще два дні вивідував, де перебував у момент смерті Мері сам Макхіт. Точно встановити цьогс не пощастило, але з'ясовано незаперечно, що того вечора він з нею не бачився. Цього вже більш-менш вистачало для того, щоб висунути проти нього обвинувачення.
Тверда впевненість у тому, що Макхіт справді непричетний до смерті Мері Свеєр, була необхідна ось із яких міркувань: коли б не так, Макхіт неодмінно мав би бездоганне алібі. Звісно, він якимсь випадком міг мати його й так, від цього Пічем не був застрахований. Але підготованого заздалегідь алібі Макхіт безперечно не мав. А справжнє алібі, ясна річ, ніколи не буває таке вірогідне й переконливе.
Пічем найняв доброго адвоката, що взяв на себе захист інтересів осиротілих дітей Мері Свеєр і передав матеріали прокуророві. Таке право давала Пічемові його почесна посада розпорядника доброчинних фондів.
Адвокат Воллі цілком погодився з міркуваннями містера Пічема щодо алібі містера Макхіта. Він сказав:
— Згідно з усім, що ми знаємо, я теж уважаю виключеною будь-яку причетність вашого шановного зятя до смерті місіс Свеєр. І тому мені здається дуже малоймовірним, що .в нього є алібі. Він мимритиме щось на зразок "я сидів у рестбрані", або "був у театрі", або ж навіть "не хочу компрометувати даму". Остання версія, здається, в даній ситуації найбільше б відповідала вашим інтересам? Переконливе алібі треба підготувати,. а готують його тільки тоді, коли збираються вчинити злочин. Готування алібі — це складова частина самого злочину, до того ж основна частина. Згадайте хоч би політику! Коли, наприклад, розпочинаюсь війну, завжди мають напоготові алібі. Я вже не кажу про державні перевороти. Винен завжди той, на кого напали. Нападник завжди має алібі!
Обвинувальний матеріал складався з власноручної записки Макхіта й свідчень колишнього солдата Джорджз Ф'юкумбі та двох жебраків, готових посвідчити під присягою, що в суботу о дев'ятій годині вечора вони бачили в районі Вост-Індських доків Макхіта в товаристві тієї самої жінки, яку їм потім показано вже неживу,— Мері Свеєр.
Містер Макхіт не хоче залишати Лондон
Макхіта заарештували тільки в четвер наступного тижня. Діставши звістку від Брауна, він переказав своїй дружині, що чекатиме її в одному готелі у східній частині міста. ОТара відвіз її туди, і вони втрьох повечеряли. О'Гара вже встиг дещо розвідати, але він дізнався про всю 'цю історію з великим запізненням. Дивно, але Фанні Край-слер нічого нікому не сказала. А вона ж не могла не знати про смерть Мері Свеєр.
ОТара сам ходив до Брауна. Браун так само запізно дізнався, що в справу замішане ім'я Макхіта. Перше розслідування провів Бічер із Скотленд-Ярду, справжній фанатик — він, раз натрапивши на хоч би який слід, не міг уже від нього відірватись. Бічер спочатку теж схилявся до версії самогубства; для такої версії давав досить підстав опит власників інших Д-крамниць і кілька надрукованих у "Дзеркалі" статей про останні заходи Макхіта, які завели Д-крамниці в скрутне становище. Але після рішучої заяви, яку зробив через адвоката Воллі Джонатан-Дже-ремія Пічем, Бічер учепився за знайдений у покійної недописаний лист. У цьому листі Мері признавалась Макхітові, що це вона анонімно посилала йому газетні вирізки, в яких згадувалося про Ножа, і натякала, що для нього самого буде краще, якщо він поставиться до неї "хоч трошки пристойніше". І починався цей лист словами: "Любий Маку!"
ОТара міг навіть сказати досить точно, коли загинула Мері,— близько дев'ятої години' вечора. Почувши це, Макхіт швидко глянув йому в очі. Дев'ята година була дуже несприятливим для Макхіта часом. О дев'ятій годині Макхіт сидів на нараді в ЦЗТ. А те, про що говорилось на цій нараді, та навіть і сам факт присутності Макхіта в конторі ЦЗТ ні в якому разі не повинні були виявитися, бо це означало цілковитий провал усіх заходів, здійснених за останні дні. Блумзбері хлопець дуже добросердий, але він, звісна річ, не стане брехати перед судом і свідчити, приміром, що вони там грали в бридж.
А тому Макхіт неодмінно повинен був зникнути і пересидіти десь за кордоном, принаймні поки Браун зможе зам'яти розслідування або поки закінчиться афера з Комерційним банком. ОТара наполягав, щоб Макхіт поїхав із Гручем і Фанні до Швеції й заразом організував там "закупівлі".
У справах фірми ОТара просив повноважень для себе, але Макхіт волів надати їх Поллі. Вони трохи посперечались, потім ОТара пішов.
Поллі слухала їх, бліда на виду, ні про що не питаючи. Вона розуміла, що вся ця історія — робота її батька. Щодо Мері Свеєр вона була переконана, що та втопилась, тільки аби помститися Макові. Але передусім Поллі нізащо не хотіла дозволяти, щоб Мак поїхав до Швеції разом із Фанні Крайслер.
Після вечері вони мовчки пішли додому. Коли Поллі, роздягаючись, гнівно заговорила про його майбутню подорож з Фанні, Мак засміявся й відразу пообіцяв не брати її з собою. Він запевняв, що у Фанні роман з Гручем. Та підозри Поллі не розвіялись. Вона вірила Макові в усьому, тільки не в тому, що стосувалося жіноцтва.
Пізно вночі він прокинувся, почувши її хлипання. Коли він спитав її, що сталося, вона спочатку всіляко викручувалась, а потім, домігшись від нього обіцянки, що він не розсердиться, призналася, що їй наснився якийсь дурний сон — не тепер, а вже з тиждень тому. їй приснилося, ніби вона спала з ОТарою. Схлипуючи, вона питала, чи це дуже негарний сон. А Мак лежав біля неї, скований жахом, і мовчав.
— От бачиш,— казала вона,— ти таки розсердився. І навіщо я призналась? Тобі ніколи нічого не можна сказати. Хіба ж я винна, коли мені щось присниться? Та й снилось воно мені одну хвилинку, і я сама не певна, що то був ОТара. Аж як я вже прокинулась, мені здалося, що то він, і я дуже злякалась. Я ж ні з ким не хочу цього, тільки з тобою! Але ж хіба я відповідаю за свої сни! Я тоді зразу подумала: "Що мені тепер робити? Треба розповісти Макові, та й по всьому". Та потім мені спало на думку, що ти можеш не зрозуміти мене та ще візьмеш собі в голову, нібе мене цікавить ОТара, а це ж неправда. Він мені анітрохи не подобається.