Копійчаний роман - Сторінка 39
- Бертольт Брехт -
Щоб виграти час і зібрати докупи думки, він почав гортати якийсь каталог. Потім спокійно повів далі:
— У двадцять дев'ятому номері треба очистити всі склади. Можливо, ОТарі найближчим часом доведеться показати декому, що вони порожні.
— А куди ж його все подіти? Там переважно тютюн та бритви. Але їм неодмінно треба ще трохи вилежатись, вони занадто свіжі. Там і бірмінгемська партія. Про ту операцію ще всі газети галасують. А крім того, там є ще шкіра й вовна, вони могли б дуже придатись Д-крамни-цям.
— Тут не можна лишити нічого. У продаж із цих партій нічого пускати не можна. Найкраще просто підпалити склади. Вони ж однаково застраховані.
Груч по-справжньому налякався:
— А чи не краще віддати все хлопцям, хай роблять з ним, що хочуть? Адже знаєте, як це їх за печінки візьме, коли доведеться все нищити. Вони ж таки його самі добували.
Макхіт позіхнув.
— По-моєму, їм за це заплачено. А за ліквідацію я теж платитиму — погодинно. Я не хочу, щоб ці товари потрапили на ринок. Якщо їм потрібен тютюн, нехай купують його. Хоч би у тих-таки Д-крамницях. І ще одне: всі складські документи підписуватиме не ОТара, а моя дружина. Все зрозуміли?
Він підвівся й натяг рукавички. Але Груч іще затримав його:
— Гонімейкер до нас уже стежку втоптав. Проситься на будь-яку роботу. Із секретним замком у нього діло не вигоріло.
— Що, вийшов не досить секретний чи занадто секретний?
— Та ні, замок хоч куди. Просто фабрика обмахорила його на патенті.
Макхіт знову засміявся. Гонімейкер свого часу був першорядним грабіжником, одним із найвидатніших фахівців у цій галузі. Та коли він став з літами підупадати на силі,— адже спорту тоді ще не знали,— то вирішив перейти па винахідництво й сконструював новий секретний замок. У цей винахід він уклав весь свій досвід — досвід цілого життя людини працьовитої, допитливої і заповзятливої. І тепер його обкрутила круг пальця відома фабрика замків, якій він запропонував свій винахід.
— Нехай бере Д-крамницю,— сказав Макхіт і, зловтішно посміхаючись, рушив до дверей. Але на серці в нього було невеседо. Накази не виконуються. Аарон щохвилини може зажадати, щоб йому показали склади. І Фанні, певна, що вони, як домовились, очищені, не бачитиме жодної підстави відмовити йому. А потім виявиться, що склади напхані вщерть.
Вийшовши на вулицю, Макхіт на мить задумався: куди йому зараз піти — до Фанні Крайслер чи до місіс Лексер у Танбрідж. Адже сьогодні четвер.
Нарешті він вирішив, що з Фанні ще побачиться на вокзалі, куди вона прийде проводжати його, а в Танбріджі, може, пощастить зустрітись із Брауном, який теж ходив туди щочетверга. Там вони звичайно грали в дамки.
Стосунки Макхіта з танбріджськими дівчатами в домі місіс Лексер навіть на його погляд потребували якогось виправдання, але він знаходив його в специфіці своєї професії. Там він міг дізнатися про особисте життя членів банди більше, ніж будь-де. Ці чисто ділові візити він інколи використовував і щоб розважитись — на це, як людина неодружена, він мав деяке право. Але інтимною стороною тих своїх регулярних, педантично пунктуальних візитів до завжди того самого танбріджського дому Макхіт, як не раз казав він сам, дорожив головним чином тому, що вони стали для нього звичкою, традицією, а культивувати й зберігати традиції — це чи не головна мета буржуазного устрою життя. Свої фізіологічні потреби Макхіт, віддавши данину юнацьким захопленням, волів задовольняти там, де міг поєднати це з якими-небудь вигодами особистого або ділового характеру, тобто в жінок або більш-менш заможних, або зв'язаних із ним діловими стосунками, як Фанні Крайслер.
Макхіт добре знав, що одруження пошкодило його репутації в тих колах, на які він спирався в своїй закупівельній діяльності. Смерть Мері Свеєр, безперечно, дуже не сподобалась декому. Вони напевне сидять тепер та гудять його: "Наш Мак запанів. Думає, мабуть, що вже вхопив бога за бороду".
Хоча й навряд чи можна було знайти людей, які б цілком щиро потвердили під присягою, що Макхіт завжди звався Макхітом, але не було й таких, які могли б довести, що він під тим і тим прізвищем там і там ходив до школи, а там працював, скажімо, вантажником чи клерком, а там і там наймав мебльовану кімнату. Так чи інакше, а щохвилини хтось міг пустити поголос, ніби Мак — звичайнісінький мирний обиватель, і тоді* виникла б потреба влаштувати дуже дорогу й небезпечну криваву купіль велико; го масштабу, щоб відновити навколо його імені ту таємничу напівтемряву, в якій тільки й можна гладшати. А він уже справді трохи обріс сальцем і мав більше схильності до інтелектуальної роботи.
Отже, він поїхав до Танбріджу розвідати дещо й зустрітися з Брауном.
До покоїв на першому поверсі він не зайшов, а зразу піднявся хисткими дерев'яними сходами нагору, до кухні. Там сиділи й пили каву кілька дівчат. Опасиста бабега в панталонах прасувала білизну. Біля вікна грали в дамки, у "млинка". Одна худенька кирпата дівчина церувала панчохи, яких перед нею лежала ціла гора. Усі були вдягнені дуже легко, тільки одна мала на собі квітчастий халат. Коли Макхіт увійшов, дівчата загули. Тут уже читали газети; інтерв'ю Гона теж лежало на прасувальній доїнці. І те, що він усе-таки прийшов сюди, імпонувало всім.
Брауна ще не було.
Макхітові подали каву/ Не скидаючи рукавичок, він ліниво простяг руку до газети. *
— Сьогодні ввечері я їду,— перебігаючи очима рядки, сказав він.— От я й подумав: "Як по-дурному вийшло, що саме сьогодні четвер". Це просто жах — мати такі давні звички. Але не можу ж я відмовлятися від них через якихось там фараонів. А то б я поїхав ще вдень. Де це Браун забарився?
З якогось номера подзвонили. Гладка бабега поставила праску на чавунну підставку, накинула ситцевий капот і вийшла обслужити клієнта. За п'ять хвилин вона повернулась, лизнула палець, спробувала, чи праска ще гаряча, й знову заходилася прасувати.
— Адже ж ця Мері Свеєр — не твоя робота,— сказала вона, і Макхітові вчулась у її голосі зневажлива нотка.
— А що? — спитав він і пильно подивився на неї.
— Та ми тут вирішили, що ти тепер гребуєш такими справами.
— Хто це так вирішив? — з цікавістю спитав Макхіт.
— Тихо, тихо, Маку, не хвилюйся. Пащекують про кожного,— заспокоїла його гладуха.
Нюх у Мака був чудовий. Він зачув, що пахне смаленим. І його раптом охопила якась нехіть. Сидячи в брудній кухні й мовчки дивлячись на жінку з праскою, Макхіт обмірковував своє становище так глибоко, як давно вже не мав змоги обміркувати його.
Грунт, на якому він оддавна стояв і боровся, почав вислизати з-під його ніг. Цей набрід, із допомогою якого він здійснював свої закупівлі, вже . не хоче визнавати його проводирем. Макхітові раптом пригадалося багато різних дрібничок, на які він останнім часом майже не звертав уваги. Тоді й тоді категоричні, добре продумані вказівки виконано не зовсім точно, а потім керівний персонал організації ще й намагався приховати від нього наслідки недбальства; або, наприклад, з часу припинення "закупівель" скільки вже йому набубонів Груч про "невдоволення" в низах банди. Цей набрід не годився для проведення широко задуманих операцій.
А тоді ще на додаток до всього виявилося, що ОТара просто ігнорує найважливіші накази.
І взагалі в поведінці ОТари давно вже стали помітні якісь зміни. Сьогодні йому захотілось повноважень. Та коли Макхіт надав їх Поллі, він не дуже суперечив. А чому? Вмить Макхіта залляла гаряча хвиля підозри.
"Поллі!..— подумав він.— Що там у неї таке з ОТарою? Тепер вона має повноваження. Як вона ними скористається?"
Нараз він зрозумів, чому це його з самого початку так мучило те, що сталося дорогою додому з пікніка на Темзі.
"Від жінки, яка дозволяє таке зовсім мало знайомому чоловікові,— з прикрістю сказав він сам собі,— взагалі не можна сподіватись ніяких гарантій того, що вона буде тобі надійною супутницею в житті. Вона для цього занадто хтива. А ця риса, як виявляється, багато важить не тільки в коханні, а й у ділових питаннях. Як вона скористається з повноважень, одержаних від законного чоловіка, коли вона не хазяйка власному тілові? От коли розкривається справжній, глибший сенс жіночої вірності!"
А як швидко погодились вони обоє на його від'їзд! Хоч би тобі сказала: "Як я за тобою нудьгуватиму!" Де ж пак, для цього ми надто розважливі. Красненько дякую за таку розважливість!
У препоганому настрої Макхіт підвівся й вийшов до "канцелярії". То було кілька досить великих кімнат із простими конторськими меблями — маленькими столиками, на яких лежали бювари, й твердими дерев'яними диванами. Були й кімнати без диванів, замість них стояли столи, застелені зеленим промокальним папером. Та "канцелярія" становила одну з найбільших принад закладу місіс Лексер: тут клієнт міг мимохідь написати ділові листи. Дівчата всі до одної були кваліфіковані стенографістки. І відвідували цей дім переважно комерсанти.
Макхіт зараз теж охоче продиктував би кілька листів, але з його кореспонденцією була знайома тільки Дженні; вона знала його звички й могла скласти листа на підставі двох-трьох коротеньких вказівок. А Дженні якраз поїхала з Блумзбері до моря. І на неї тут, видно, ніхто не злостився за таку блискучу кар'єру.
Макхіт підійшов до стіни, прочинив засліночку під шпалерами й прислухався до голосу, що диктував у сусідній кімнаті листа:
— ... А тому ми ніяк не можемо зрозуміти вашої позиції. Або ви постачаєте нам сантос 1 по вісімдесят п'ять і одній п'ятій франко-Антверпен, або ж зменшите призначену вами нечувану ціну — слово "нечувану" підкресліть,— тоді митні витрати ми беремо на себе...
1 Сорт бразільської кави.
Макхіт сприкрено вернувся в кухню і, насуплений, сів на стілець.
Він хотів дочекатися Брауна і тільки* після розмови з ним вирішити, чи тікати йому з Лондона, чи ні. Втеча його була вже цілком підготована. Груч мав чекати його на вокзалі — треба сподіватися, вдвох із Фанні. Але минуло півгодини, надворі зовсім смеркло, запалили світло, почали сходитись клієнти, а Брауна все не було. Про Макхіта всі забули. Він сидів, понурившись, у кухні й клював носом. За таких обставин він не міг виїхати.
Треба спершу навести лад у ЦЗТ, а потім ліквідувати товариство. Що це за підвалина добробуту, яка не дає людині змоги спокійно виїхати, коли їй загрожує арешт! Та й великими діловими операціями з Комерційним банком йому буде легше керувати з в'язниці, ніж із-за кордону.
— У двадцять дев'ятому номері треба очистити всі склади. Можливо, ОТарі найближчим часом доведеться показати декому, що вони порожні.
— А куди ж його все подіти? Там переважно тютюн та бритви. Але їм неодмінно треба ще трохи вилежатись, вони занадто свіжі. Там і бірмінгемська партія. Про ту операцію ще всі газети галасують. А крім того, там є ще шкіра й вовна, вони могли б дуже придатись Д-крамни-цям.
— Тут не можна лишити нічого. У продаж із цих партій нічого пускати не можна. Найкраще просто підпалити склади. Вони ж однаково застраховані.
Груч по-справжньому налякався:
— А чи не краще віддати все хлопцям, хай роблять з ним, що хочуть? Адже знаєте, як це їх за печінки візьме, коли доведеться все нищити. Вони ж таки його самі добували.
Макхіт позіхнув.
— По-моєму, їм за це заплачено. А за ліквідацію я теж платитиму — погодинно. Я не хочу, щоб ці товари потрапили на ринок. Якщо їм потрібен тютюн, нехай купують його. Хоч би у тих-таки Д-крамницях. І ще одне: всі складські документи підписуватиме не ОТара, а моя дружина. Все зрозуміли?
Він підвівся й натяг рукавички. Але Груч іще затримав його:
— Гонімейкер до нас уже стежку втоптав. Проситься на будь-яку роботу. Із секретним замком у нього діло не вигоріло.
— Що, вийшов не досить секретний чи занадто секретний?
— Та ні, замок хоч куди. Просто фабрика обмахорила його на патенті.
Макхіт знову засміявся. Гонімейкер свого часу був першорядним грабіжником, одним із найвидатніших фахівців у цій галузі. Та коли він став з літами підупадати на силі,— адже спорту тоді ще не знали,— то вирішив перейти па винахідництво й сконструював новий секретний замок. У цей винахід він уклав весь свій досвід — досвід цілого життя людини працьовитої, допитливої і заповзятливої. І тепер його обкрутила круг пальця відома фабрика замків, якій він запропонував свій винахід.
— Нехай бере Д-крамницю,— сказав Макхіт і, зловтішно посміхаючись, рушив до дверей. Але на серці в нього було невеседо. Накази не виконуються. Аарон щохвилини може зажадати, щоб йому показали склади. І Фанні, певна, що вони, як домовились, очищені, не бачитиме жодної підстави відмовити йому. А потім виявиться, що склади напхані вщерть.
Вийшовши на вулицю, Макхіт на мить задумався: куди йому зараз піти — до Фанні Крайслер чи до місіс Лексер у Танбрідж. Адже сьогодні четвер.
Нарешті він вирішив, що з Фанні ще побачиться на вокзалі, куди вона прийде проводжати його, а в Танбріджі, може, пощастить зустрітись із Брауном, який теж ходив туди щочетверга. Там вони звичайно грали в дамки.
Стосунки Макхіта з танбріджськими дівчатами в домі місіс Лексер навіть на його погляд потребували якогось виправдання, але він знаходив його в специфіці своєї професії. Там він міг дізнатися про особисте життя членів банди більше, ніж будь-де. Ці чисто ділові візити він інколи використовував і щоб розважитись — на це, як людина неодружена, він мав деяке право. Але інтимною стороною тих своїх регулярних, педантично пунктуальних візитів до завжди того самого танбріджського дому Макхіт, як не раз казав він сам, дорожив головним чином тому, що вони стали для нього звичкою, традицією, а культивувати й зберігати традиції — це чи не головна мета буржуазного устрою життя. Свої фізіологічні потреби Макхіт, віддавши данину юнацьким захопленням, волів задовольняти там, де міг поєднати це з якими-небудь вигодами особистого або ділового характеру, тобто в жінок або більш-менш заможних, або зв'язаних із ним діловими стосунками, як Фанні Крайслер.
Макхіт добре знав, що одруження пошкодило його репутації в тих колах, на які він спирався в своїй закупівельній діяльності. Смерть Мері Свеєр, безперечно, дуже не сподобалась декому. Вони напевне сидять тепер та гудять його: "Наш Мак запанів. Думає, мабуть, що вже вхопив бога за бороду".
Хоча й навряд чи можна було знайти людей, які б цілком щиро потвердили під присягою, що Макхіт завжди звався Макхітом, але не було й таких, які могли б довести, що він під тим і тим прізвищем там і там ходив до школи, а там працював, скажімо, вантажником чи клерком, а там і там наймав мебльовану кімнату. Так чи інакше, а щохвилини хтось міг пустити поголос, ніби Мак — звичайнісінький мирний обиватель, і тоді* виникла б потреба влаштувати дуже дорогу й небезпечну криваву купіль велико; го масштабу, щоб відновити навколо його імені ту таємничу напівтемряву, в якій тільки й можна гладшати. А він уже справді трохи обріс сальцем і мав більше схильності до інтелектуальної роботи.
Отже, він поїхав до Танбріджу розвідати дещо й зустрітися з Брауном.
До покоїв на першому поверсі він не зайшов, а зразу піднявся хисткими дерев'яними сходами нагору, до кухні. Там сиділи й пили каву кілька дівчат. Опасиста бабега в панталонах прасувала білизну. Біля вікна грали в дамки, у "млинка". Одна худенька кирпата дівчина церувала панчохи, яких перед нею лежала ціла гора. Усі були вдягнені дуже легко, тільки одна мала на собі квітчастий халат. Коли Макхіт увійшов, дівчата загули. Тут уже читали газети; інтерв'ю Гона теж лежало на прасувальній доїнці. І те, що він усе-таки прийшов сюди, імпонувало всім.
Брауна ще не було.
Макхітові подали каву/ Не скидаючи рукавичок, він ліниво простяг руку до газети. *
— Сьогодні ввечері я їду,— перебігаючи очима рядки, сказав він.— От я й подумав: "Як по-дурному вийшло, що саме сьогодні четвер". Це просто жах — мати такі давні звички. Але не можу ж я відмовлятися від них через якихось там фараонів. А то б я поїхав ще вдень. Де це Браун забарився?
З якогось номера подзвонили. Гладка бабега поставила праску на чавунну підставку, накинула ситцевий капот і вийшла обслужити клієнта. За п'ять хвилин вона повернулась, лизнула палець, спробувала, чи праска ще гаряча, й знову заходилася прасувати.
— Адже ж ця Мері Свеєр — не твоя робота,— сказала вона, і Макхітові вчулась у її голосі зневажлива нотка.
— А що? — спитав він і пильно подивився на неї.
— Та ми тут вирішили, що ти тепер гребуєш такими справами.
— Хто це так вирішив? — з цікавістю спитав Макхіт.
— Тихо, тихо, Маку, не хвилюйся. Пащекують про кожного,— заспокоїла його гладуха.
Нюх у Мака був чудовий. Він зачув, що пахне смаленим. І його раптом охопила якась нехіть. Сидячи в брудній кухні й мовчки дивлячись на жінку з праскою, Макхіт обмірковував своє становище так глибоко, як давно вже не мав змоги обміркувати його.
Грунт, на якому він оддавна стояв і боровся, почав вислизати з-під його ніг. Цей набрід, із допомогою якого він здійснював свої закупівлі, вже . не хоче визнавати його проводирем. Макхітові раптом пригадалося багато різних дрібничок, на які він останнім часом майже не звертав уваги. Тоді й тоді категоричні, добре продумані вказівки виконано не зовсім точно, а потім керівний персонал організації ще й намагався приховати від нього наслідки недбальства; або, наприклад, з часу припинення "закупівель" скільки вже йому набубонів Груч про "невдоволення" в низах банди. Цей набрід не годився для проведення широко задуманих операцій.
А тоді ще на додаток до всього виявилося, що ОТара просто ігнорує найважливіші накази.
І взагалі в поведінці ОТари давно вже стали помітні якісь зміни. Сьогодні йому захотілось повноважень. Та коли Макхіт надав їх Поллі, він не дуже суперечив. А чому? Вмить Макхіта залляла гаряча хвиля підозри.
"Поллі!..— подумав він.— Що там у неї таке з ОТарою? Тепер вона має повноваження. Як вона ними скористається?"
Нараз він зрозумів, чому це його з самого початку так мучило те, що сталося дорогою додому з пікніка на Темзі.
"Від жінки, яка дозволяє таке зовсім мало знайомому чоловікові,— з прикрістю сказав він сам собі,— взагалі не можна сподіватись ніяких гарантій того, що вона буде тобі надійною супутницею в житті. Вона для цього занадто хтива. А ця риса, як виявляється, багато важить не тільки в коханні, а й у ділових питаннях. Як вона скористається з повноважень, одержаних від законного чоловіка, коли вона не хазяйка власному тілові? От коли розкривається справжній, глибший сенс жіночої вірності!"
А як швидко погодились вони обоє на його від'їзд! Хоч би тобі сказала: "Як я за тобою нудьгуватиму!" Де ж пак, для цього ми надто розважливі. Красненько дякую за таку розважливість!
У препоганому настрої Макхіт підвівся й вийшов до "канцелярії". То було кілька досить великих кімнат із простими конторськими меблями — маленькими столиками, на яких лежали бювари, й твердими дерев'яними диванами. Були й кімнати без диванів, замість них стояли столи, застелені зеленим промокальним папером. Та "канцелярія" становила одну з найбільших принад закладу місіс Лексер: тут клієнт міг мимохідь написати ділові листи. Дівчата всі до одної були кваліфіковані стенографістки. І відвідували цей дім переважно комерсанти.
Макхіт зараз теж охоче продиктував би кілька листів, але з його кореспонденцією була знайома тільки Дженні; вона знала його звички й могла скласти листа на підставі двох-трьох коротеньких вказівок. А Дженні якраз поїхала з Блумзбері до моря. І на неї тут, видно, ніхто не злостився за таку блискучу кар'єру.
Макхіт підійшов до стіни, прочинив засліночку під шпалерами й прислухався до голосу, що диктував у сусідній кімнаті листа:
— ... А тому ми ніяк не можемо зрозуміти вашої позиції. Або ви постачаєте нам сантос 1 по вісімдесят п'ять і одній п'ятій франко-Антверпен, або ж зменшите призначену вами нечувану ціну — слово "нечувану" підкресліть,— тоді митні витрати ми беремо на себе...
1 Сорт бразільської кави.
Макхіт сприкрено вернувся в кухню і, насуплений, сів на стілець.
Він хотів дочекатися Брауна і тільки* після розмови з ним вирішити, чи тікати йому з Лондона, чи ні. Втеча його була вже цілком підготована. Груч мав чекати його на вокзалі — треба сподіватися, вдвох із Фанні. Але минуло півгодини, надворі зовсім смеркло, запалили світло, почали сходитись клієнти, а Брауна все не було. Про Макхіта всі забули. Він сидів, понурившись, у кухні й клював носом. За таких обставин він не міг виїхати.
Треба спершу навести лад у ЦЗТ, а потім ліквідувати товариство. Що це за підвалина добробуту, яка не дає людині змоги спокійно виїхати, коли їй загрожує арешт! Та й великими діловими операціями з Комерційним банком йому буде легше керувати з в'язниці, ніж із-за кордону.