Копійчаний роман - Сторінка 45
- Бертольт Брехт -
"Ти повинен спекатись цього ОТари,— сказав ти.-— Тобі треба змінити оточення". І ти дав мені час для цього. Ну, от, я готовий.
Він поважно, суворо глянув у обличчя Браунові.
—• У моїй закупівельній організації помічено деякі зловживання. Підозра падає на мого працівника ОТару, ти його знаєш.
— Що він, обшахрав тебе?
— Та ні, не те що обшахрав. Але товари, які ЦЗТ постачало моїм крамницям, а останнім часом і концернові Аарона, мають, здається, досить темне походження. Не вистачає цілої низки рахунків. Я повинен почати розслідування, інакше його почне Аарон, і тоді вся справа обернеться проти мене. Розумієш?
— Та розумію. Але цей ОТара — небезпечний тип. Він, напевне, постарається заплутати й тебе.
— А може, й ні,— мрійно мовив Макхіт.— Може, він усе-таки дасть мені спокій. Адже на частину товарів рахунки є. Тільки не на всі. А ті, що е, зберігаються в ЦЗТ. Там вони в руках Фанні.
— Ах, он як...—— промимрив Браун.
— Саме так,— вдоволено сказав Макхіт.
— А яка тут моя роль? — уже спокійніше спитав Браун.
— Може, тобі пощастить рознюхати про нього ще що-небудь. Розумієш, щось таке, що можна було б і пред'явити йому, і при потребі взяти назад — залежно від того, поведеться він розумно чи ні.
— Звичайно, можна,— погодився Браун.— Я й сам не люблю зрадників.
— І весь його спосіб життя теж викликав огиду,— ще додав Макхіт.— Я давно вже помічав усі його фіглі-міглі з жіноцтвом. Правда, весь час прощав йому за його заслу-йаг. Але вдома в нього я не міг бувати. А тепер мені урвався терпець.
Вони ще трохи посиділи, покурили. Потім Браун пішов. А Макхіт почав неквапливо роздягатись. На серці в нього було неспокійно.
РОЗДТЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Де втопилося лоша, там була вода.
Старовинне прислів'я
Чи справді містер Макхіт — убивця Мері Свеєр?
Макхіта почала дедалі більше турбувати історія з Мері Свеєр.
Пічемів адвокат Воллі скликав збори всіх власників Д-крамниць. Вони зійшлися в вадній залі одного третьосортного ресторану й плели там інтриги проти Макхіта.
Процес розкрив перед широкою громадськістю умови праці в Д-крамницях. Гладкий Воллі подав пропозицію заснувати спілку потерпілих дрібних торговців. Він повідомив збори, що оптовий комерсант Макхіт,. якого підозрюють у вбивстві Мері Свеєр, займає в слідчій в'язниці справжні князівські палати, встелені перськими килимами.
Високий сухотний швець звернув увагу зборів на дивну "дружбу" оптовика з убитою і обурено зажадав розслідування стосунків між роботодавцем і його жіночим персоналом.
— Тут ми маємо явне зловживання своїм становищем! — вигукнув він.
Поміркованіші закликали до спокою.
Одна бабуся запропонувала відкласти всі розрахунки з містером Макхітом до винесення вироку і спробувати зіпхнути на нього орендну плату ва жовтень. Вона знайшла тільки єдиного однодумця, та й той схвалив її пропозицію тільки тому, що "це покаже містерові Макхіту, наскільки ми втратили довіру до нього".
Представники поміркованішого напрямку дуже скоро взяли гору. Збори постановили не зачіпати економічних питань, бо вони нітрохи не стосуються справи. І взагалі це може лиш кинути тінь на високі моральні позиції присутніх.
Постанову ухвалено одноголосно. Бабуся теж голосувала "за".
Таким чином, економічні питання більше не згадувалися. Маленькі люди дуже люблять розглядати свої катастрофи з вищої точки зору.
Збори обмежились тільки резолюцією протесту проти беззахисності дрібних крамарів та вимогою суворої кари для вбивці, "не зважаючи на його суспільне становище".
І все-таки ці збори несприятливо відбились на Макхіто-вих справах. Громадська думка дедалі більше схилялась не на його бік.
У газетах публіковано фотографії осиротілих дітей Мері Свеєр. На одному знімку видно було плакат у вітрині: "Ця крамниця належить дружині фронтовика". Але най-ефектнішого удару завдав Пічем, коли виставив перед багатьма Д-крамницями своїх жебраків, худих, виснажених людей, що мали на грудях таблички з написами: "Купуючи тут, ви купуєте в моїй крамниці". Крамарі навіть не пробували проганяти їх, і газети надрукували й такі знімки. На їхніх сторінках чорніли жирні заголовки: "МАКХІТ — УБИВЦЯ МЕРІ СВЕЄР?"
А Макхіт будь-що мусив домогтися припинення процесу, не пред'являючи свого алібі.
Усе залежало від того, чи пощастить достатньо обгрунтувати версію самогубства Мері Свеєр.
Макхіт поставив на коліна Півтора Сторіччя й мав у своїх руках матеріал проти Крестона. Але використати повною мірою той матеріал він міг, тільки вступивши до правління Національного депозитного банку, а формальності, необхідні для цього вступу, потребували часу.
Уникнути пред'явлення алібі можна було, тільки переконавши суд у правдоподібності версії самогубства. А з другого боку, ця версія кидала дуже похмуру тінь на Д-крамниці. Пізно ввечері напередодні розгляду справи в колегії присяжних, яка мала вирішити питання про підсудність, у камеру прийшов Браун і пригнічено сповістив, що обидва докери, які незадовго до смерті Мері бачили її біля води саму, без супутників, немов крізь землю провалились. Браун доклав усіх зусиль, щоб знайти їх. Напевно, їх хтось усунув. Воллі з єхидною посмішкою сказав начальникові поліції, що обидва вони, напевне, дали слідчому фальшиві свідчення, а тепер зникли, побоявшись повторити їх під присягою. Макхітові неважко було здогадатися, хто це усунув свідків. Вони, напевне, жили в тому самому готельчику, що й Ф'юкумбі.
— Ет, що мені з твоєї вірності,— сказав він Браунові, який слухав його, похнюпившись,— коли тут потрібне вміння? Ти нагадуєш мені старого добрягу Скілера; в нього теж завжди були найщиріші наміри, але йому за все життя так і не пощастило вколошкати нікого, бо він був нездара. Він готовий був у землю втоптати кожного ворога, але розпізнавав своїх ворогів, лиш коли було вже запізно. Його й четверо нічних вартових у банку не злякали б, та, на жаль, він щоразу забував удома грабіжницькі інструменти. Отак і в тебе виходить: пам'ятаючи про нашу давню солдатську дружбу, ти ні на хвилину не завагався б кинути в піч весь обвину вальний матеріал про мене. Але я, на жаль, не можу бути певним, що ти не забудеш спалити якусь сторінку чи дві. Це велика вада} Фредді! Ви, урядовці, безперечно, віддані державі й тим, для кого вона існує; та от де лихо: до державної служби звичайно пнуться люди, не досить здібні для того, щоб відвоювати собі місце в житті, пропонуючи свій товар на відкритому ринку праці. Отож і виходить, що на нашій шиї опиняються, наприклад, усі ті судді, сповнені найбла-городніших намірів, але не наділені достатнім розумом. Вони не вагаються з якнайбільшою суворістю застосовувати закони проти злидарів і комуністів, але їм дуже рідко щастить прикрутити цих баламутів як слід, заткнути їм пельку, одно слово — сплести їм зашморг! І навпаки, вони чудово бачать, що той чи інший обвинувачений — їхній брат по класу, і навіть симпатизують йому, але через звичайнісіньке невміння правильно застосовувати закони і тлумачити їх згідно з їхнім духом, а часом тільки через свою педантичну, бездумну віру в букву закону виявляються нездатними визволити людину з біди. А якщо й визволяють, то так незграбно, що наша судова машина потім здається зовсім покаліченою. А тим часом машина ця змайстрована чудово, абсолютно доцільно; треба тільки розумно й логічно користуватися нею, і вона навіть волосинки на твоїй голові не пошкодить. Щоб виправдати такого, як я, нема жодної потреби ламати закон; цілком досить застосувати його! Ах, Фредді, я знаю, що ти мій щирий друг, але ти не дуже здібна людина!
Тієї ночі нони довго просиділи, витаючи в приємних спогадах про свої спільні подвиги. І тільки налагодившись іти, Браун зважився признатись другові, що навіть його підлегла Фанні Крайслер свідчитиме на суді проти нього. Бо на попередньому слідстві вона підтвердила факт зустрічі Макхіта з Мері в її антикварній крамниці.
Колегія присяжних засідала в світлій, затишній залі. Суддя був низенький, худенький чоловічок з великими голубими очима; зовнішність його дуже пасувала до цієї світлої, сонячної кімнати з білими завісами на вікнах і побіленими вапном стінами.
Виступи судового лікаря й полісменів забрали небагато часу. А потім суд зразу перейшов до особи обвинуваченого Макхіта, над яким тяжіла серйозна підозра в убивстві крамарки Мері Свеєр.
Воллі, послуги якого оплачував Пічем, виступав позивачем від імені дітей Мері Свеєр. Макхіта захищали Ріггер та Віс. На запитання, який його фах, Макхіт сказав, що він — оптовий торговець. Коли його спитали, чи був він раніше під судом, Макхіт допустився однієї невеличкої помилки. Він не міг пригадати, щоб його коли-небудь судили, й відповів:
— Не був.
Воллі зразу ж напосівся на нього:
— А чи не накладали на вас, обвинувачений, три роки тому штрафу в розмірі одного фунта?
— Я не пам'ятаю,— відказав Макхіт, неприємно вражений.
— Ах, так. Ви не пам'ятаєте. Ви не пам'ятаєте, що порушили години торгівлі. Ви їх порушили, але не пам'ятаєте цього. В такому разі дозвольте вам нагадати, що ви були під судом.
Ріггер уїдливо хихикнув.
— Штраф за порушення годин торгівлі! Напевне, це єдина кара, якої ви зазнали в житті, Макхіте!
Воллі знову підвівся.
— Річ не в характері порушення закону, а в тому знаменному факті, що обвинувачений намагається приховати це порушення й призначену за нього кару. Якраз дріб'язковість цього випадку доводить, що для Макхіта приховування таких-от речей, які могли б розкрити перед громадськістю його справжнє обличчя, стало другою натурою. Ми ще не раз матимемо нагоду під час розгляду справи переконатися в цьому.
Ріггер заявив протест проти такої спроби вплинути на еуд, але Віс смикнув його за рукав, і він сів. У товстуна Віса був свій план захисту, і вони з Ріггером ніяк не могли дійти згоди. Він збирався обстоювати версію самогубства Мері Свеєр, а Ріггер — версію її вбивства невідомими злочинцями. Посилатись на алібі ні той, ні другий не мали наміру.
На жаль,,Воллі, як показали вже його церші репліки, очевидно, мав доручення якомога загострювати процес. Обидва докери, які бачили того вечора близько десятої години одиноку жінку, що йшла до набережної, певна річ, були відсутні, зате жебраки, що бачили, як обвинувачений ішов тією дорогою вдвох із небіжчицею, були тут.
Він поважно, суворо глянув у обличчя Браунові.
—• У моїй закупівельній організації помічено деякі зловживання. Підозра падає на мого працівника ОТару, ти його знаєш.
— Що він, обшахрав тебе?
— Та ні, не те що обшахрав. Але товари, які ЦЗТ постачало моїм крамницям, а останнім часом і концернові Аарона, мають, здається, досить темне походження. Не вистачає цілої низки рахунків. Я повинен почати розслідування, інакше його почне Аарон, і тоді вся справа обернеться проти мене. Розумієш?
— Та розумію. Але цей ОТара — небезпечний тип. Він, напевне, постарається заплутати й тебе.
— А може, й ні,— мрійно мовив Макхіт.— Може, він усе-таки дасть мені спокій. Адже на частину товарів рахунки є. Тільки не на всі. А ті, що е, зберігаються в ЦЗТ. Там вони в руках Фанні.
— Ах, он як...—— промимрив Браун.
— Саме так,— вдоволено сказав Макхіт.
— А яка тут моя роль? — уже спокійніше спитав Браун.
— Може, тобі пощастить рознюхати про нього ще що-небудь. Розумієш, щось таке, що можна було б і пред'явити йому, і при потребі взяти назад — залежно від того, поведеться він розумно чи ні.
— Звичайно, можна,— погодився Браун.— Я й сам не люблю зрадників.
— І весь його спосіб життя теж викликав огиду,— ще додав Макхіт.— Я давно вже помічав усі його фіглі-міглі з жіноцтвом. Правда, весь час прощав йому за його заслу-йаг. Але вдома в нього я не міг бувати. А тепер мені урвався терпець.
Вони ще трохи посиділи, покурили. Потім Браун пішов. А Макхіт почав неквапливо роздягатись. На серці в нього було неспокійно.
РОЗДТЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Де втопилося лоша, там була вода.
Старовинне прислів'я
Чи справді містер Макхіт — убивця Мері Свеєр?
Макхіта почала дедалі більше турбувати історія з Мері Свеєр.
Пічемів адвокат Воллі скликав збори всіх власників Д-крамниць. Вони зійшлися в вадній залі одного третьосортного ресторану й плели там інтриги проти Макхіта.
Процес розкрив перед широкою громадськістю умови праці в Д-крамницях. Гладкий Воллі подав пропозицію заснувати спілку потерпілих дрібних торговців. Він повідомив збори, що оптовий комерсант Макхіт,. якого підозрюють у вбивстві Мері Свеєр, займає в слідчій в'язниці справжні князівські палати, встелені перськими килимами.
Високий сухотний швець звернув увагу зборів на дивну "дружбу" оптовика з убитою і обурено зажадав розслідування стосунків між роботодавцем і його жіночим персоналом.
— Тут ми маємо явне зловживання своїм становищем! — вигукнув він.
Поміркованіші закликали до спокою.
Одна бабуся запропонувала відкласти всі розрахунки з містером Макхітом до винесення вироку і спробувати зіпхнути на нього орендну плату ва жовтень. Вона знайшла тільки єдиного однодумця, та й той схвалив її пропозицію тільки тому, що "це покаже містерові Макхіту, наскільки ми втратили довіру до нього".
Представники поміркованішого напрямку дуже скоро взяли гору. Збори постановили не зачіпати економічних питань, бо вони нітрохи не стосуються справи. І взагалі це може лиш кинути тінь на високі моральні позиції присутніх.
Постанову ухвалено одноголосно. Бабуся теж голосувала "за".
Таким чином, економічні питання більше не згадувалися. Маленькі люди дуже люблять розглядати свої катастрофи з вищої точки зору.
Збори обмежились тільки резолюцією протесту проти беззахисності дрібних крамарів та вимогою суворої кари для вбивці, "не зважаючи на його суспільне становище".
І все-таки ці збори несприятливо відбились на Макхіто-вих справах. Громадська думка дедалі більше схилялась не на його бік.
У газетах публіковано фотографії осиротілих дітей Мері Свеєр. На одному знімку видно було плакат у вітрині: "Ця крамниця належить дружині фронтовика". Але най-ефектнішого удару завдав Пічем, коли виставив перед багатьма Д-крамницями своїх жебраків, худих, виснажених людей, що мали на грудях таблички з написами: "Купуючи тут, ви купуєте в моїй крамниці". Крамарі навіть не пробували проганяти їх, і газети надрукували й такі знімки. На їхніх сторінках чорніли жирні заголовки: "МАКХІТ — УБИВЦЯ МЕРІ СВЕЄР?"
А Макхіт будь-що мусив домогтися припинення процесу, не пред'являючи свого алібі.
Усе залежало від того, чи пощастить достатньо обгрунтувати версію самогубства Мері Свеєр.
Макхіт поставив на коліна Півтора Сторіччя й мав у своїх руках матеріал проти Крестона. Але використати повною мірою той матеріал він міг, тільки вступивши до правління Національного депозитного банку, а формальності, необхідні для цього вступу, потребували часу.
Уникнути пред'явлення алібі можна було, тільки переконавши суд у правдоподібності версії самогубства. А з другого боку, ця версія кидала дуже похмуру тінь на Д-крамниці. Пізно ввечері напередодні розгляду справи в колегії присяжних, яка мала вирішити питання про підсудність, у камеру прийшов Браун і пригнічено сповістив, що обидва докери, які незадовго до смерті Мері бачили її біля води саму, без супутників, немов крізь землю провалились. Браун доклав усіх зусиль, щоб знайти їх. Напевно, їх хтось усунув. Воллі з єхидною посмішкою сказав начальникові поліції, що обидва вони, напевне, дали слідчому фальшиві свідчення, а тепер зникли, побоявшись повторити їх під присягою. Макхітові неважко було здогадатися, хто це усунув свідків. Вони, напевне, жили в тому самому готельчику, що й Ф'юкумбі.
— Ет, що мені з твоєї вірності,— сказав він Браунові, який слухав його, похнюпившись,— коли тут потрібне вміння? Ти нагадуєш мені старого добрягу Скілера; в нього теж завжди були найщиріші наміри, але йому за все життя так і не пощастило вколошкати нікого, бо він був нездара. Він готовий був у землю втоптати кожного ворога, але розпізнавав своїх ворогів, лиш коли було вже запізно. Його й четверо нічних вартових у банку не злякали б, та, на жаль, він щоразу забував удома грабіжницькі інструменти. Отак і в тебе виходить: пам'ятаючи про нашу давню солдатську дружбу, ти ні на хвилину не завагався б кинути в піч весь обвину вальний матеріал про мене. Але я, на жаль, не можу бути певним, що ти не забудеш спалити якусь сторінку чи дві. Це велика вада} Фредді! Ви, урядовці, безперечно, віддані державі й тим, для кого вона існує; та от де лихо: до державної служби звичайно пнуться люди, не досить здібні для того, щоб відвоювати собі місце в житті, пропонуючи свій товар на відкритому ринку праці. Отож і виходить, що на нашій шиї опиняються, наприклад, усі ті судді, сповнені найбла-городніших намірів, але не наділені достатнім розумом. Вони не вагаються з якнайбільшою суворістю застосовувати закони проти злидарів і комуністів, але їм дуже рідко щастить прикрутити цих баламутів як слід, заткнути їм пельку, одно слово — сплести їм зашморг! І навпаки, вони чудово бачать, що той чи інший обвинувачений — їхній брат по класу, і навіть симпатизують йому, але через звичайнісіньке невміння правильно застосовувати закони і тлумачити їх згідно з їхнім духом, а часом тільки через свою педантичну, бездумну віру в букву закону виявляються нездатними визволити людину з біди. А якщо й визволяють, то так незграбно, що наша судова машина потім здається зовсім покаліченою. А тим часом машина ця змайстрована чудово, абсолютно доцільно; треба тільки розумно й логічно користуватися нею, і вона навіть волосинки на твоїй голові не пошкодить. Щоб виправдати такого, як я, нема жодної потреби ламати закон; цілком досить застосувати його! Ах, Фредді, я знаю, що ти мій щирий друг, але ти не дуже здібна людина!
Тієї ночі нони довго просиділи, витаючи в приємних спогадах про свої спільні подвиги. І тільки налагодившись іти, Браун зважився признатись другові, що навіть його підлегла Фанні Крайслер свідчитиме на суді проти нього. Бо на попередньому слідстві вона підтвердила факт зустрічі Макхіта з Мері в її антикварній крамниці.
Колегія присяжних засідала в світлій, затишній залі. Суддя був низенький, худенький чоловічок з великими голубими очима; зовнішність його дуже пасувала до цієї світлої, сонячної кімнати з білими завісами на вікнах і побіленими вапном стінами.
Виступи судового лікаря й полісменів забрали небагато часу. А потім суд зразу перейшов до особи обвинуваченого Макхіта, над яким тяжіла серйозна підозра в убивстві крамарки Мері Свеєр.
Воллі, послуги якого оплачував Пічем, виступав позивачем від імені дітей Мері Свеєр. Макхіта захищали Ріггер та Віс. На запитання, який його фах, Макхіт сказав, що він — оптовий торговець. Коли його спитали, чи був він раніше під судом, Макхіт допустився однієї невеличкої помилки. Він не міг пригадати, щоб його коли-небудь судили, й відповів:
— Не був.
Воллі зразу ж напосівся на нього:
— А чи не накладали на вас, обвинувачений, три роки тому штрафу в розмірі одного фунта?
— Я не пам'ятаю,— відказав Макхіт, неприємно вражений.
— Ах, так. Ви не пам'ятаєте. Ви не пам'ятаєте, що порушили години торгівлі. Ви їх порушили, але не пам'ятаєте цього. В такому разі дозвольте вам нагадати, що ви були під судом.
Ріггер уїдливо хихикнув.
— Штраф за порушення годин торгівлі! Напевне, це єдина кара, якої ви зазнали в житті, Макхіте!
Воллі знову підвівся.
— Річ не в характері порушення закону, а в тому знаменному факті, що обвинувачений намагається приховати це порушення й призначену за нього кару. Якраз дріб'язковість цього випадку доводить, що для Макхіта приховування таких-от речей, які могли б розкрити перед громадськістю його справжнє обличчя, стало другою натурою. Ми ще не раз матимемо нагоду під час розгляду справи переконатися в цьому.
Ріггер заявив протест проти такої спроби вплинути на еуд, але Віс смикнув його за рукав, і він сів. У товстуна Віса був свій план захисту, і вони з Ріггером ніяк не могли дійти згоди. Він збирався обстоювати версію самогубства Мері Свеєр, а Ріггер — версію її вбивства невідомими злочинцями. Посилатись на алібі ні той, ні другий не мали наміру.
На жаль,,Воллі, як показали вже його церші репліки, очевидно, мав доручення якомога загострювати процес. Обидва докери, які бачили того вечора близько десятої години одиноку жінку, що йшла до набережної, певна річ, були відсутні, зате жебраки, що бачили, як обвинувачений ішов тією дорогою вдвох із небіжчицею, були тут.