Копійчаний роман - Сторінка 58
- Бертольт Брехт -
Хоч відпливати мала невелика військова частина — такі партії відсилали мало не щотижня,— але вся пристань була забита військовими, родичами солдатів, урядовцями та репортерами. Самого відплиття ніхто й не бачив, бо в густому тумані далі власного носа нічого не було видно.
— Любі друзі,— сказав у своїй напутній промові статс-секретар.— Відвага й самопожертва нашої молоді —— це підвалини майбутнього Англії. Вся країна вітає в цю мить цвіт нації — оцих дві тисячі юнаків, які ступили на палубу кораблів її величності, щоб показати нам приклад бойової доблесті. Сліпа в своїй люті стихія оточує їх, підступні й безчесні вороги чигають на них, і лиш геній Британії витає над ними. Вони — в руці божій, і цим сказано все.
Під звуки духового оркестру й ридання матерів та наречених великі невиразні силуети трьох кораблів у густому тумані відійшли від причалів.
Через одинадцять годин, ще не вийшовши з Ла-Маншу, "Оптиміст" із усім своїм живим і мертвим вантажем пішов на дно.
Національна катастрофа V
Минули ніч і стихії розгул,
На дні лежить корабель.
Лиш зграї дельфінів та ситих акул
Жирують довкола скель.
З усіх моряків ні один чоловік
Лихої смерті своєї не втік.
В останній постелі, на мулистім дні,
Лежать вони тихо у вічнім сні.
Плеще співуче хвиля морська,
Та пісня предвічна в серця проника:
Пильнуй, моряк! Пильнуй, моряк!
То вітер і море дають тобі знак.
Спокійно спіть, спокійно спіть...
Там, де коралові хащі сплелись,
Заснеш і ти колись.
"Цоля моряка"
Ідучи вранці в омнібусі по Оксфорд-стріт, Пічем нараз почув пронизливі вигуки хлопчаків-газетярів. Він зійшов з омнібуса, купив екстрений випуск якоїсь газети й прочитав, що "Оптиміст" потонув і що в Сіті ходять чутки про диверсію. Транспортні судна нібито вийшли з гавані в непридатному для плавання стані; і тепер, треба сподіватися, поліція вживе належних заходів до замішаних у цій історії безвідповідальних елементів, які становлять загрозу для безпеки Британії.
Він зразу повернувся додому.
Екстрені випуски дійшли вже й до Олд-Оук-стріт. Увійшовши в контору, Пічем побачив Бірі з газетою в руках. Він був блідий як мрець і весь тремтів.
Проходячи повз управителя, Пічем скоса кинув на нього страшний погляд, але Бірі тільки безтямно витріщився йому вслід, немов то був якийсь привид.
Місіс Пічем зустріла чоловіка з привітністю, яка свідчила про те, що вона вже встигла побувати в яблучному погребі.
Вона ще нічого не чула.
Пічем зайшов до кімнати, де стояла запасна картотека, замкнувся там і година за годиною без упину .ходив із кутка в куток. Дружина все прислухалася до його неспокійних кроків. *
Коли настав час вечеряти, вона підійшла до дверей і постукала, але він нічого не відповів. До поставленої біля дверей вечері він теж не доторкнувся. Він чекав арешту.
Об одинадцятій годині вечора, тобто годин через чотирнадцять після виходу екстрених випусків, він зійшов униз, до контори, дзвінком викликав Бірі й послав його до найближчого трактиру по свіжі газети, бо управитель збрехав, ніби ще не купував їх.
У газетах чорніли жирні заголовки: "НАЦІОНАЛЬНА ТРАГЕДІЯ" або "ТУМАН ПРИЗВІВ ДО ЗАГИБЕЛІ "ОПТИМІСТА", а під ними — деякі подробиці катастрофи, що встигли просочитись до Лондона. Якихось натяків на причини її не було зовсім —— тим паче таких, як у екстрених випусках. Писалося тільки, що морське міністерство призначило розслідування.
Пічем перечитав усе, до останнього рядка. Тоді почав діяти. Удвох з Бірі вони розробили детальний план цілковитої реорганізації роботи майстерень. Більше половини працівників фірми мали віднині вбратись у військову форму й перетворитись на інвалідів війни. З точки зору жебрацького промислу така національна трагедія була цілком рівнозначна виграній битві. Не було ніякого сумніву, що лондонці, начитавшись свіжих описів катастрофи, Стануть щедріші на милостиню. Кожного чоловіка в мундирі й з хоч якимись слідами поранення ближчими днями на руках носитимуть.
Провівши за роботою кілька годин, Пічем ліг задрімати на часинку, потім знову встав. Майстерні — лимарня, теслярня й кравецька — з шостої години ранку розпочали виготовлення мундирів та кукс.
Уранці Пічем поїхав до Скотленд-Ярду. Дорогою він васкочив на п'ять хвилин до морського міністерства.
Гейлова витримка дуже сподобалась йому. Військова служба навчила старого бюрократа стоїчно зносити будь-які удари долі. В його департаменті кипіла робота. Розпорядження Гейла були скупі й точні. Пічемові він сказав, що на післязавтра призначено офіційну панахиду. Другому контрактові — на саутгемптонські судна — ніщо не загрожує, запевнив Гейл, якщо тільки не вибухне скандал з приводу першого контракту.
Головний інспектор прийняв Пічема з видимою недовірою, що втихла тільки тоді, коли Пічем відрекомендувався як президент Товариства експлуатації транспортних судон, розвіявши цим Браунові побоювання, що його візит якось пов'язаний із справою Макхіта, яка мала розглядатися в суді найближчими днями.
Пічем запитав, що він повинен казати представникам преси про гадані причини нещастя. Браун охоче проінструктував його. Причину катастрофи ще не з'ясовано, але надійшло повідомлення, що "Юний моряк" теж зазнав тяжкої аварії. Мабуть, судна зіткнулися в густому тумані.
Пічем квапливо попрощався, поїхав до Істмена й просидів до полудня з ним та Муном (Фінні лежав у клініці після операції), підводячи остаточний баланс. Обом його компаньйонам не дуже кортіло ще раз заглиблюватись у подробиці справи. Адже саутгемптонських кораблів, які, на їхню думку, відпливли в море під назвами трьох нещасливих старих посудин, вони й у вічі не бачили і тому боялись розслідування.
Вертаючись додому, Пічем не дуже поспішав. Він блукав вулицями, ловлячи уривки розмов. Повсюди тільки й мови було, що про катастрофу.
На тротуарі перед однією маленькою, темною Д-крам-ничкою крамар розмовляв із кількома перехожими.
— Еге, з морем і вітром погані жарти,— просторікав він.— Вони можуть усі людські плани поламати. Проти туману людина безсила. Це все сили природи, руйнівні стихії... Мало нам лиха, так ще отакого треба: просто на дно, посеред Ла-Маншу!.. Це страшна національна трагедія! У п'ятницю в церкві Тройці буде офіційна панахида. На що хочете закладаюся — це все робота комуністів!
Вернувшись додому, Пічем знову засів працювати з Бірі. У канцелярію, де писались прохальні листи для жебраків, передали нові зразки текстів. Тремтячою рукою солдатські вдови, чиї чоловіки лежали "в холодному лоні вод", просили маленьких субсидій на відкриття скромної крамнички. Треба зазначити, що саме тоді в цих проханнях виробу Пічемової фірми вперше з'явилося слово "Д-крамниця".
Адресатів цих листів дуже старанно вибирали з картотеки, що містила прізвища добросердих людей із зазначенням специфічних слабостей кожного.
Фірмі Пічема виявились до снаги завдання, які постали перед нею в зв'язку з національною трагедією.
Надвечір Пічема викликали до Брауна.
Інспектор зустрів його з суворою міною. Крім нього, в кабінеті сиділо ще двоє високих урядовців британської поліції. Кабінет був дуже великий. На письмовому столі, застеленому зеленим промокальним папером, стояв бронзовий Атлас заввишки з фут, на спині він ніс годинника, що цокав на всю кімнату. На циферблаті був напис: "Ultima multis!" *. На стіні висів портрет Веллінгтона.
— Містере Пічем,— почав головний інспектор,— установлені розслідуванням факти дають підстави для припущення, що транспортне судно "Оптиміст", виходячи з порту, вже мало тяжкі внутрішні пошкодження. Зокрема не викликає сумніву те, що на судні зламалося стерно. Мушу повідомити вас, що статс-секретар Гейл із морського міністерства одержав від свого начальства наказ не залишати квартири до особливого розпорядження. Щоправда, це наказ таємний. Ви нічого не хочете сказати з приводу цієї події?
— Так, я маю дещо сказати,— відповів містер Пічем, утупивши погляд в одну точку.— По-моєму, тут стався злочин.
"Для багатьох — остання [година]!" (Лат.)
Головний інспектор пронизав його одним з тих начальницьких поглядів, призначення яких — не стільки щось побачити, скільки бути побаченими.
Після недовгої, але промовистої паузи Пічем повів далі:
— Панове, у мене немає сумніву, що стерно справді поламалося — не з вини стерничого і не під час бурі, а в тиху, хоч і туманну погоду. Тут не потрібне ніяке розслідування, тут вистачить трошечки логіки та знання нашого державного устрою й державного устрою всіх цивілізованих країн. Треба тільки згадати принципи, якими ми керуємось, добираючи наших урядовців, зобов'язаних дбати про благо нації, згадати те виховання, яке ми їм даємо, і зміркувати, як і для чого вони домагаються своїх посад. Тоді, щоб прийти до висновку, що такі судна н е-
0 д мінно повинні тонути, досить буде ще лиш подумати про мету, з якою вони будуються, і побіжно ознайомитися з умовами їх купівлі й тим прибутком, який вони повинні дати своїм власникам. Зіставивши всі ці міркування, ми неодмінно мимоволі дійдемо до переконання, яке я щойно висловив, сказавши, що тут стався злочин.
Урядовці перезирнулись. Пічем сидів, а вони стояли, бо попідводилися, коли він заговорив. А Пічем провадив:
— Інші ж міркування, панове, приводять мене до інших результатів. Якщо виходити з глибокого переконання в високих достойностях нашого уряду, чесності наших комерсантів і промисловців, справедливості наших війн
1 некорисливості всіх наших заможних, доброчесних і порядних громадян, я, ставши перед фактом нез'ясовної раптової аварії одного з наших військових транспортів, без будь-якого розслідування — або після будь-якого розслідування — дійду до висновку, що злочин тут виключено і що ймовірна чи навіть безсумнівна причина катастрофи — нещасливий випадок. І тоді я скажу: по-моєму, тут стався не злочин, а нещасливий випадок.
Містер Пічем пильно подивився знизу вгору на кожного із своїх співрозмовників, а потім закінчив так:
— Якщо дозволите мені тут, у вашій присутності, вибрати з цих двох переконань те, котре мене більш задовольняє, то я зупиню свій вибір на другому. Воно має багато переваг. Післязавтра, наскільки мені відомо, має відбутись офіційна панахида по загиблих у морі солдатах її величності.
— Любі друзі,— сказав у своїй напутній промові статс-секретар.— Відвага й самопожертва нашої молоді —— це підвалини майбутнього Англії. Вся країна вітає в цю мить цвіт нації — оцих дві тисячі юнаків, які ступили на палубу кораблів її величності, щоб показати нам приклад бойової доблесті. Сліпа в своїй люті стихія оточує їх, підступні й безчесні вороги чигають на них, і лиш геній Британії витає над ними. Вони — в руці божій, і цим сказано все.
Під звуки духового оркестру й ридання матерів та наречених великі невиразні силуети трьох кораблів у густому тумані відійшли від причалів.
Через одинадцять годин, ще не вийшовши з Ла-Маншу, "Оптиміст" із усім своїм живим і мертвим вантажем пішов на дно.
Національна катастрофа V
Минули ніч і стихії розгул,
На дні лежить корабель.
Лиш зграї дельфінів та ситих акул
Жирують довкола скель.
З усіх моряків ні один чоловік
Лихої смерті своєї не втік.
В останній постелі, на мулистім дні,
Лежать вони тихо у вічнім сні.
Плеще співуче хвиля морська,
Та пісня предвічна в серця проника:
Пильнуй, моряк! Пильнуй, моряк!
То вітер і море дають тобі знак.
Спокійно спіть, спокійно спіть...
Там, де коралові хащі сплелись,
Заснеш і ти колись.
"Цоля моряка"
Ідучи вранці в омнібусі по Оксфорд-стріт, Пічем нараз почув пронизливі вигуки хлопчаків-газетярів. Він зійшов з омнібуса, купив екстрений випуск якоїсь газети й прочитав, що "Оптиміст" потонув і що в Сіті ходять чутки про диверсію. Транспортні судна нібито вийшли з гавані в непридатному для плавання стані; і тепер, треба сподіватися, поліція вживе належних заходів до замішаних у цій історії безвідповідальних елементів, які становлять загрозу для безпеки Британії.
Він зразу повернувся додому.
Екстрені випуски дійшли вже й до Олд-Оук-стріт. Увійшовши в контору, Пічем побачив Бірі з газетою в руках. Він був блідий як мрець і весь тремтів.
Проходячи повз управителя, Пічем скоса кинув на нього страшний погляд, але Бірі тільки безтямно витріщився йому вслід, немов то був якийсь привид.
Місіс Пічем зустріла чоловіка з привітністю, яка свідчила про те, що вона вже встигла побувати в яблучному погребі.
Вона ще нічого не чула.
Пічем зайшов до кімнати, де стояла запасна картотека, замкнувся там і година за годиною без упину .ходив із кутка в куток. Дружина все прислухалася до його неспокійних кроків. *
Коли настав час вечеряти, вона підійшла до дверей і постукала, але він нічого не відповів. До поставленої біля дверей вечері він теж не доторкнувся. Він чекав арешту.
Об одинадцятій годині вечора, тобто годин через чотирнадцять після виходу екстрених випусків, він зійшов униз, до контори, дзвінком викликав Бірі й послав його до найближчого трактиру по свіжі газети, бо управитель збрехав, ніби ще не купував їх.
У газетах чорніли жирні заголовки: "НАЦІОНАЛЬНА ТРАГЕДІЯ" або "ТУМАН ПРИЗВІВ ДО ЗАГИБЕЛІ "ОПТИМІСТА", а під ними — деякі подробиці катастрофи, що встигли просочитись до Лондона. Якихось натяків на причини її не було зовсім —— тим паче таких, як у екстрених випусках. Писалося тільки, що морське міністерство призначило розслідування.
Пічем перечитав усе, до останнього рядка. Тоді почав діяти. Удвох з Бірі вони розробили детальний план цілковитої реорганізації роботи майстерень. Більше половини працівників фірми мали віднині вбратись у військову форму й перетворитись на інвалідів війни. З точки зору жебрацького промислу така національна трагедія була цілком рівнозначна виграній битві. Не було ніякого сумніву, що лондонці, начитавшись свіжих описів катастрофи, Стануть щедріші на милостиню. Кожного чоловіка в мундирі й з хоч якимись слідами поранення ближчими днями на руках носитимуть.
Провівши за роботою кілька годин, Пічем ліг задрімати на часинку, потім знову встав. Майстерні — лимарня, теслярня й кравецька — з шостої години ранку розпочали виготовлення мундирів та кукс.
Уранці Пічем поїхав до Скотленд-Ярду. Дорогою він васкочив на п'ять хвилин до морського міністерства.
Гейлова витримка дуже сподобалась йому. Військова служба навчила старого бюрократа стоїчно зносити будь-які удари долі. В його департаменті кипіла робота. Розпорядження Гейла були скупі й точні. Пічемові він сказав, що на післязавтра призначено офіційну панахиду. Другому контрактові — на саутгемптонські судна — ніщо не загрожує, запевнив Гейл, якщо тільки не вибухне скандал з приводу першого контракту.
Головний інспектор прийняв Пічема з видимою недовірою, що втихла тільки тоді, коли Пічем відрекомендувався як президент Товариства експлуатації транспортних судон, розвіявши цим Браунові побоювання, що його візит якось пов'язаний із справою Макхіта, яка мала розглядатися в суді найближчими днями.
Пічем запитав, що він повинен казати представникам преси про гадані причини нещастя. Браун охоче проінструктував його. Причину катастрофи ще не з'ясовано, але надійшло повідомлення, що "Юний моряк" теж зазнав тяжкої аварії. Мабуть, судна зіткнулися в густому тумані.
Пічем квапливо попрощався, поїхав до Істмена й просидів до полудня з ним та Муном (Фінні лежав у клініці після операції), підводячи остаточний баланс. Обом його компаньйонам не дуже кортіло ще раз заглиблюватись у подробиці справи. Адже саутгемптонських кораблів, які, на їхню думку, відпливли в море під назвами трьох нещасливих старих посудин, вони й у вічі не бачили і тому боялись розслідування.
Вертаючись додому, Пічем не дуже поспішав. Він блукав вулицями, ловлячи уривки розмов. Повсюди тільки й мови було, що про катастрофу.
На тротуарі перед однією маленькою, темною Д-крам-ничкою крамар розмовляв із кількома перехожими.
— Еге, з морем і вітром погані жарти,— просторікав він.— Вони можуть усі людські плани поламати. Проти туману людина безсила. Це все сили природи, руйнівні стихії... Мало нам лиха, так ще отакого треба: просто на дно, посеред Ла-Маншу!.. Це страшна національна трагедія! У п'ятницю в церкві Тройці буде офіційна панахида. На що хочете закладаюся — це все робота комуністів!
Вернувшись додому, Пічем знову засів працювати з Бірі. У канцелярію, де писались прохальні листи для жебраків, передали нові зразки текстів. Тремтячою рукою солдатські вдови, чиї чоловіки лежали "в холодному лоні вод", просили маленьких субсидій на відкриття скромної крамнички. Треба зазначити, що саме тоді в цих проханнях виробу Пічемової фірми вперше з'явилося слово "Д-крамниця".
Адресатів цих листів дуже старанно вибирали з картотеки, що містила прізвища добросердих людей із зазначенням специфічних слабостей кожного.
Фірмі Пічема виявились до снаги завдання, які постали перед нею в зв'язку з національною трагедією.
Надвечір Пічема викликали до Брауна.
Інспектор зустрів його з суворою міною. Крім нього, в кабінеті сиділо ще двоє високих урядовців британської поліції. Кабінет був дуже великий. На письмовому столі, застеленому зеленим промокальним папером, стояв бронзовий Атлас заввишки з фут, на спині він ніс годинника, що цокав на всю кімнату. На циферблаті був напис: "Ultima multis!" *. На стіні висів портрет Веллінгтона.
— Містере Пічем,— почав головний інспектор,— установлені розслідуванням факти дають підстави для припущення, що транспортне судно "Оптиміст", виходячи з порту, вже мало тяжкі внутрішні пошкодження. Зокрема не викликає сумніву те, що на судні зламалося стерно. Мушу повідомити вас, що статс-секретар Гейл із морського міністерства одержав від свого начальства наказ не залишати квартири до особливого розпорядження. Щоправда, це наказ таємний. Ви нічого не хочете сказати з приводу цієї події?
— Так, я маю дещо сказати,— відповів містер Пічем, утупивши погляд в одну точку.— По-моєму, тут стався злочин.
"Для багатьох — остання [година]!" (Лат.)
Головний інспектор пронизав його одним з тих начальницьких поглядів, призначення яких — не стільки щось побачити, скільки бути побаченими.
Після недовгої, але промовистої паузи Пічем повів далі:
— Панове, у мене немає сумніву, що стерно справді поламалося — не з вини стерничого і не під час бурі, а в тиху, хоч і туманну погоду. Тут не потрібне ніяке розслідування, тут вистачить трошечки логіки та знання нашого державного устрою й державного устрою всіх цивілізованих країн. Треба тільки згадати принципи, якими ми керуємось, добираючи наших урядовців, зобов'язаних дбати про благо нації, згадати те виховання, яке ми їм даємо, і зміркувати, як і для чого вони домагаються своїх посад. Тоді, щоб прийти до висновку, що такі судна н е-
0 д мінно повинні тонути, досить буде ще лиш подумати про мету, з якою вони будуються, і побіжно ознайомитися з умовами їх купівлі й тим прибутком, який вони повинні дати своїм власникам. Зіставивши всі ці міркування, ми неодмінно мимоволі дійдемо до переконання, яке я щойно висловив, сказавши, що тут стався злочин.
Урядовці перезирнулись. Пічем сидів, а вони стояли, бо попідводилися, коли він заговорив. А Пічем провадив:
— Інші ж міркування, панове, приводять мене до інших результатів. Якщо виходити з глибокого переконання в високих достойностях нашого уряду, чесності наших комерсантів і промисловців, справедливості наших війн
1 некорисливості всіх наших заможних, доброчесних і порядних громадян, я, ставши перед фактом нез'ясовної раптової аварії одного з наших військових транспортів, без будь-якого розслідування — або після будь-якого розслідування — дійду до висновку, що злочин тут виключено і що ймовірна чи навіть безсумнівна причина катастрофи — нещасливий випадок. І тоді я скажу: по-моєму, тут стався не злочин, а нещасливий випадок.
Містер Пічем пильно подивився знизу вгору на кожного із своїх співрозмовників, а потім закінчив так:
— Якщо дозволите мені тут, у вашій присутності, вибрати з цих двох переконань те, котре мене більш задовольняє, то я зупиню свій вибір на другому. Воно має багато переваг. Післязавтра, наскільки мені відомо, має відбутись офіційна панахида по загиблих у морі солдатах її величності.