Копійчаний роман - Сторінка 62

Щоправда, на другому контракті, головному, доведеться тоді поставити хрест...
Час від часу Пічем вибігав поглянути, як іде робота в майстернях. Там уже стояли готові, акуратно вималювані плакати з такими, приміром, текстами: "ХІБА НАС ДЛЯ ТОГО ПОСИЛАЮТЬ У АФРИКУ, ЩОБ ХТОСЬ НАЖИВАВСЯ НА ПЕРЕВЕЗЕННІ?", або: "ЯКЩО ВЖЕ ВИ ПОСИЛАЄТЕ НАС У ПЕКЛО, ТО ПОДБАЙТЕ ПРИНАЙМНІ, ЩОБ МИ ТУДИ ПРИБУЛИ ЦІЛІ!", "КАТАСТРОФА З "ОПТИМІСТОМ" — НЕ НЕЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК, А ЗЛОЧИН!" А о п'ятій годині ранку він прибіг іще раз і приніс вимученим безсонною ніччю малярам, що в коридорах, при світлі гасових ламп, гнулися навколішках над плакатами, новий текст: "ЖАДОБА НАШИХ ГЕНДЛЯРІВ СТРАШНІША, НІЖ БУРЯ Й ТУМАН!"
І ось на світанку Пічемова "сповідь" лежала в конверті на поточеному шашелем письмовому столі Бірі, а його люди з горами плакатів на візках роз'їхались по всьому місту збирати демонстрацію.
А ще через годину Пічем прочитав у одній ранковій газеті, що заарештовано комуністичних агентів, які продірявили "Оптиміста".
Він зразу наказав Бірі обійти всі збірні пункти й скасувати демонстрацію. Потім зітхнув з полегкістю і сів пити чай.
Виходить, ті панове з Скотленд-Ярду все-таки схаменулися, зрозуміли, що версія пошкодження судна руками заражених соціалістичною пропагандою робітників куди краще пасуватиме до хвилі патріотичного піднесення, яка затопила всі газети, ніж викриття хабарництва в морському міністерстві.
Місіс Пічем ще затемна зайшла до спальні Поллі. Сівши на краєчку ліжка, вона ошелешила її звісткою про те, що батько нарешті здався на її умовляння й змирився з доччиним самовільним одруженням.
Зворушено розповідала вона, як зуміла домогтись цього:
— Не розлучай двоє юних сердець, що знайшли одне одного в коханні! — переконувала я його весь час— Що бог з'єднав, людина хай того не розлучає. Згадай, що й ми ж колись були молоді й нерозумні, хоч і в межах дозволеного. Невже тобі хочеться, щоб вони зів'яли в розлуці, а нове життя було злочинно знищене в зародку? Невже ти візьмеш на душу такий гріх? Вони ж хочуть так мало — тільки належати одне одному. Вони пережили разом велику скруту; але любов їхня перемогла все, і це теж чогось та варте. Така любов зв'язує людей навіки, і розірвати цей зв'язок нелегко. Я знаю, ти хотів мати зятем Кокса. Певна річ, він був показний чоловік і мав дуже привабливу натуру. Ти особливо цінував його за високі ділові якості. Але ж його вже нема на світі, і воскресити його ти не можеш! А що ти, власне, маєш іще проти Макхіта? Всі люди кажуть, що він теж людина дуже ділова й свого ніде не прогавить. Власників Д-крамниць він держить у шорах/ Для ледарів у нього місця немає. Він зробить Поллі щасливою. Я розмовляла з ним, він буде для неї чудовим супутником життя. З таких людей виходять найкращі батьки родин. Ти ж завжди думав тільки про щастя своєї дитини! Заради кого ти гнеш спину з ранку до вечора, як не заради неї? Ти сам це завжди підкреслював. А Макхіт виявив дуже розвинене почуття родинного обов'язку, коли, незважаючи на ваші напружені відносини, запропонував тобі свою допомогу під час страйку в доках. Він показав цим, що для нього добробут сім'ї стоїть вище за всякі особисті незлагоди. Адже сім'я — основа всякої моралі; це скаже тобі кожен. А основа сім'ї — любов; це кажу тобі я! Якби не існувало сім'ї, люди пожерли б одне одного. Тоді взагалі неможливі були б нормальні стосунки між людьми. Не все на світі робиться так, як нам хотілось би,— це річ неможлива навіть з релігійної точки зору,— але сім'ю чіпати не можна. Тому й називають її твердинею щастя. І жінка ніколи не може забути першого чоловіка, якому вона належала. Це була любов з першого погляду, таке судилося небагатьом. Піди їм назустріч, Джонатане! Вони тобі довіку дякуватимуть! Наша Цоллі не з тих дівчат, що можуть бути по-справжньому щасливі без батьківського благословення!
Місіс Пічем, дуже розчулена власними словами, пообіцяла піти з дочкою на суд.
— За вирок можеш не боятись,— сказала вона, вже стоячи на порозі,— батько про все подбав.
У цю саму хвилину Пічем, доснідавши, встав із-за столу й підійшов до вікна.
Було ще темно, й надворі стелився густий білий туман" Пічем подумав, що Бірі, мабуть, не так легко буде вчасно відкликати всіх демонстрантів з їхніми жахливими плакатами*
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Отже, мир і лад настали Після бійки і образ. Якщо є в кишені гроші, Все кінчається гаразд.
Сват, було, сумлінням чорним Куму очі випіка, А тепер удвох моторно Об'їдають бідняка.
Бо одні живуть на світлі, Інші ж криються в тіні. Ці, що в світлі,— всім помітні, Тих, в тіні,— не видно, ні.
иКопійчанцй фільМ"
Алібі
Годині о восьмій ранку Поллі з матір'ю поїхали до в'яза-ниці.
На лондонських вулицях лежав густий туман.
Коли вони ввійшли до кхмери, там ще горіло світло. Макхіт іще не поснідав, але в камері було вже людно; поприходили Крестон, Міллер, Груч.
Із товстими сигарами в зубах вони обговорювали останні деталі прану майбутнього бою з Комерційним банком.
Суд треба було відбути якомога швидше, бо на другу годину дня в Національному депозитному банку призначили нараду. Готорн послав панам І. Ааронові та Жакові Опперу листа з запрошенням прийти до Національного депозитного банку. Містер Макхіт, повідомлялося в тому листі, ввійшов до складу правління банку й хоче зробити шановним панам деякі пропозиції щодо припинення конкурентної боротьби в роздрібній торгівлі, бо ця боротьба стала вже нестерпною.
Макхіт уже предъявив судді протокол того суботнього засідання президії Центрального закупного "товариства, що в ньому він був записаний як "м-р ЇМ". Блумзбері потвердив під присягою, що цей "м-р ЇМ" був Макхіт. Суддя дав Рігтерові зрозуміти, що він убачав в цьому цілком достатнє алібі. Але, згідно з вироком колегії присяжних, судовий розгляд справи мусив відбутись.
І все-таки Макхіт розраховував до другої години встигнути в Національний депозитний банк. Він у глибині душі сподівався, що так скоро після суду факт його президентства у Центральному закупному товаристві, який він мусив відкрити перед судом, ще не зможе стати відомим супротивній партії.
Прихід жінок поклав кінець діловій нараді.
На Поллі була проста чорна сукня, яку вона надягала ще на похорон маклера Кокса. її мати теж була в жалобному вбранні. Вони збиралися після суду їхати на панахиду по жертвах корабельної аварії.
Побачивши, що з дружиною прийшла й теща, Макхіт видимо здивувався. Він відрекомендував їй присутніх, і зав'язалась розмова про лондонські тумани.
А Макхіт тим часом відійшов з Поллі в куток камери, де стояв приготований для нього сніданок.
Поллі негайно півголосом розповіла йому про раптову зміну батькового настрою.
Макхіт кивнув головою. Йому ще було неясно, яку роль відіграла Поллі в убивстві маклера Кокса. Йому вже й Реді встиг доповісти, що Кокса вбив Джайлз. А яке було діло Джайлзові до Кокса? Його міг послати тільки ОТара. Очевидно, Цоллі не хотіла, щоб Кокс виступив як свідок на шлюборозлучному процесі. А коли справді так, то яку владу мала вона над ОТарою?
Сказати по правді, Макхіт зовсім не збирався дуже докопуватись до всього цього, тим більше — питати про щось По лі. Про аборт він теж не спитав. Поллі сама заговорила на цю тему.
її квітуче, трохи розчервоніле обличчя, до якого так личила чорна сукня, просто-таки сяяло щастям, коли вона розповідала, як випадково побачений фільм примусив її й матір відмовитись від уже призначеної операції. Глибоке враження від нехитрого мистецького твору не дозволило їй учинити гріховне насильство над новозародженим життям. Зворушливий образ маленької дівчинки на екрані скорив її.
— Нізащо в світі не змогла б я після цього піти до лікаря! — сказала вона.— Я здавалася б сама собі злочинницею. Ти повинен зрозуміти мене, Маку: я просто не змогла.
Поллі було дуже прикро, що вона не може до кінця відкритись чоловікові. Вона рада була б завжди казати йому правду, але це ніяк не виходило.
"Ось хоча б історія з ОТарою,— думала вона.— Було б жахливо, якби він про щось здогадався. Він подумав би, що я продала його. І нізащо не повірив би, що я мовчу про все тільки заради нього самого. У нього, напевне, склалась би зовсім хибна думка про мене, якби я призналась йому. Він подумав би, що я ненадійна дружина. А це була б зовсім несправедлива думка. Він занадто підозріливий для того, щоб йому можна було казати правду. До того ж від узагалі поганої думки про жінок. Важко все-таки!.."
Макхіт пообіцяв при нагоді сходити на той фільм і сів снідати. Почав він з яйця. Споживаючи його, він розповідав дружині, як збирається поставити Д-крамниці надалі. Він наговорив багато вельми мудрих речей, але Поллі стежила головним чином за тим, як він розправляється з яйцем. Вона мала ще багато дечого навчитись, і більшу частину тих знань і вміння, що їх вона згодом виявила в комерції (а вона, треба сказати, виявила їх немало), вона засвоїла за ці хвилини, спостерігаючи, як її чоловік їсть яйце. Він говорив про маленькі крамнички, і яйце в його м'ясистих руках теж було маленьке. Але як делікатно ці ручиська тримали його! Яйце було зварене не дуже круто, воно варилося чотири з половиною хвилини. Якби його варити менше, воно вийшло б занадто рідке, довше — занадто круте. З малими крамничками така сама історія: там теж треба вміти чекати, але й пропускати слушну хвилину не можна. Саме варіння — це на свій лад бездіяльність, яка, однак, потребує самовладання. Але це тайож і діяльність! Вправний кухар за ці чотири з половиною хвилини встигне зробити ще багато дечого, бо, зрештою, з одного яйця невеликий наїдок.
Макхіт не згадав про яйце й словом, він просто їв його. Усе вищесказане видно було з того, як він ложечкою розбивав шкаралупу, як знімав з яйця вершечок, як потім колупався ложечкою в білку. Тоді перше, обережне, а проте енергійне заглиблення ложечки в яйце — і ложечка наповнена. Тепер весь вміст яйця перед очима, треба лиш простежити, щоб та частина жовтка, яка не хоче лишатись у ложечці, принаймні стекла назад у шкаралупу. Потім рука спритно обертає ложечку, кінчиком ручки набирає з солянки сіль і акуратно посипає нею вміст яйця. Так йому ще в шкаралупі надано потрібного смаку.