Копійчаний роман - Сторінка 61

Я вірю в це. Якби я втратив цю віру, я сам віддав би себе в руки катові. Адже міста, в яких ми живемо, і вся наша цивілізація з її благами — це докази могутності розуму. І ця людина теж подолає свою сліпу жадобу помсти й віддасть перевагу перед зашморгом чотирьом рокам ув'язнення... чи, скажімо, трьом рокам — адже ми зможемо знайти для нього ще кілька квитанцій.
Браун додав іще, що він дав ОТарі час на роздуми до другої години завтрашнього дня.
— Так, не пізніше другої години я повинен мати в руках його признання,— сказав Макхіт.— Зразу ж після суду у мене призначена нарада з Крестоном у Національному депозитному банку; на неї, можливо, прийдуть і Оппери з Аароном. І мені треба мати змогу пред'явити їм признання мого поставника в тому, що грабунки він чинив без мого відома.
Аж тоді нарешті Браун зміг заговорити про свій власний досить серйозний клопіт.
Історія з "Оптимістом" складалась дуже несприятливо. В тому, що судно, як і двоє інших, здали морському міністерству в несправному стані, майже не було сумніву. Компанію, яка продала судна, нещодавно спіткав іще один'"нещасливий випадок": забитий поблизу доків маклер Вільям Кокс, виявляється, перебував з нею. в тісному діловому зв'язку. Обставин його смерті ще й досі не з'ясовано. Заарештовано кілька безробітних — людей, звільнених за участь у страйкові,— які допустилися необережних висловлювань. Але пред'явити їм якісь більш-менш обгрунтовані звинувачення нема змоги. Загибель "Оптиміста" загрожувала великим скандалом. Правда, погрози містера Пічема мало турбували Брауна; самої демонстрації він не дуже боявся. Поліція мала достатні сили, щоб убезпечити завтрашню панахиду від будь-яких ексцесів. Непокоїло його зовсім інше.
Головний інспектор навіть голос притишив, заговоривши про це.
Якесь "коротке замикання" в апараті морського міністерства спричинилося до того, що наказ двом іншим суднам повернутися до порту (адже з них принаймні одне, те, що зіткнулося з "Оптимістом", було пошкоджене) так і не відіслано. Обидва кораблі вже вийшли в відкрите море й тримали курс на Кейптаун. Морське міністерство взагалі зайняло якусь пасивну позицію. І тому Браун не знав, на яку ступити. Може, краще все-таки взагалі не допускати ніякої демонстрації? Адже завдання поліції — забезпечення порядку.
Звісно, приструнчити Пічема було б неважко, але ж хіба від нього залежить усе? Комуністи теж замишляють виступи проти офіційної панахиди. І відвернути ці виступи навряд чи пощастить.
— Але ж матеріал вони змогли б добути тільки в Пічема,— зауважив Макхіт, припаливши довгу сигару.
— Авжеж, більш ніде,— вже трохи спокійніше погодився Браун.— Вони тільки посміховище з себе роблять своїми підозрами й ніколи не можуть довести їх.
— Знов будуть плести якісь дурниці про хабарництво в морському міністерстві та, може, ще натякнуть, що й сам статс-секретар поклав у кишеню тисяч кілька. Справді, посміховисько...
— Ти знаєш,— сказав Браун, теж узявши сигару,— мене часом просто злість бере на цих плетунів. Весь час вони присікуються до нас, що ми, мовляв, не дотримуємо законів. Начебто закони ті писано для їхньої користі/ Вони страшенно турбуються про те, щоб усе робилося згідно з законами. Якби існував закон, що офіційно дозволяв би Гей-лові, заплющуючи на щось очі, брати за ці труди винагороду в якійсь пристойній формі, вони б ніколи не стали+коло-ти йому очі тими кількома тисячами, що він нібито одержав! Тоді в них не було б такого почуття, що їх убрали в шори. Комедія та й годі! Звичайно, в великій політиці, як і в комерції, справді не завжди все робиться бездоганно чесно; там справді дещо буває для дрібного платника податків... ну, скажімо, незрозуміле. А масштаби ж там куди більші, там же йдеться не про якісь мізерні кілька тисяч! Адже перша-ліпша поганенька ткацька фабрика хіба ж такі суми загрібає! А наші славетні агітатори весь час чіпляються за всякі дрібниці — бубонять, що магістрат бере хабарі, або що поліція в нас небезстороння, або ще бозна-що — і ніколи нічого не можуть довести; а до того ж усе це здебільшого неправда! Оця манера малювати все на світі лиш двома фарбами — чорною і білою — робить те, про що репетують ці баламути, просто невірогідним.
— Якби тепер хто записував те, що ти оце наговорив,— замислено сказав Макхіт,— йому б теж вистачило двох фарб.
— Невірогідним,— ще раз промовив, оскірившись, Браун.— Абсолютно невірогідним!
Вони ще трохи поговорили про політику.
— По суті, не існує такої партії, щоб ідеально захищала мої інтереси,— скаржився Макхіт.— Я, звісно, не дозволю собі назвати наш парламент говорильнею; це, безперечно, була б несправедливість. Там не тільки говорять, там і діло роблять. Мабуть, і діла такого немає, якого не можна там облагодити; це повинна визнати кожна людина, не засліплена безнадійно пропагандою. Вся проблема в тому, чи може парламент зарадити нам у критичний момент. На мою думку — а це думка серйозного бізнесмена — на чолі нашої держави стоять не тї люди, що треба. Кожен з них належить до якоїсь партії, а партії всі егоїстичні. їхня позиція завжди однобока. Нам потрібні такі люди, що стояли б над партіями, як от, приміром, ми, підприємці. Ми продаємо наші товари і бідному й багатому. Не зважаючи на особи, ми продамо будь-кому мішок картоплі, проведемо йому газ, побілимо дім. Керувати державою — це завдання моральне. Треба досягти того, щоб підприємці були добрими підприємцями, а робітники — добрими робітниками; інакше кажучи — щоб багатії були добрими багатіями, а бідняки — добрими бідняками. Я переконаний, що час такого уряду настане. І я буду в перших лавах його прибічників.
Браун зітхнув.
— На жаль, такої партії в нас поки що немає. То що ти мені порадиш зараз?
— А ти хіба не пробував поцікавитись, чи не сталося там чогось під час страйку ремонтників?
— Як то не пробував! Я всі дні тільки це й роблю. З цього я й почав. Але там нічогісінько не сталось.
— Чи ж то можливо? Адже ті теслярі після свого марного страйку мали всі підстави вдатись до інших засобів боротьби. Я ніколи не розумів, як людина може працювати на таких умовах! Це справді якась нижча раса!
— Ні, коли вони беруться до роботи, то працюють. Коли вони вже взялись лагодити корабель, то й не подумають ламати його. Це в них, по-моєму, якась розумова інерція, вони лінуються думати. Такого вони ніколи не роблять.
— Але ж у тебе там були й мої люди — тобто, власне, у Пічема. Саме в розпалі страйку.
— Ти хочеш сказати, що вони...
— Авжеж. Вони охоче дадуть які завгодно свідчення. Я доручу це Буллі.
— Справді, ти можеш це зробити? — спитав трохи втішений Браун.
— Ну звісно,— запевнив його Макхіт.— Для тебе я все можу зробити. А крім того... Я не хочу натискати на тебе, але Пічем як-не-як мій тесть. І посаг ч моєї дружини лежить у Національному депозитному банку. Я його директор. Як мені, на жаль, довелось пересвідчитись, від запеклої конкурентної боротьби дуже потерпіли всі вклади. Розтрачено й Пічемів вклад — по суті, його я з огляду на родинні обставини можу називати своїм. Додай до всього цього ще сотні дрібних вкладників — зараз, після загибелі "Оптиміста", галас, який вони здіймуть, дізнавшися, що їхні гроші пропали, завдасть великої шкоди патріотичному рухові, що останнім часом помалу наростає, розбуджений катастрофою. Мене не зв'язують з моїм тестем ніякі особисті симпатії, але, повір мені, буде краще, якщо ти не чіпатимеш його зовсім.
Браун пішов від нього 'наполовину переконаний і допитав ще кількох з арештованих теслярів.
Проте вночі він спав неспокійно, і перед світом йому приснився сон.
Йому снилося, ніби він їде по одному з мостів через Темзу. Раптом з-під мосту почувся якийсь клекіт. Він виходить з екіпажа й перехиляється через поруччя, але не може побачити нічого. Тоді він збігає з мосту й пробує з набережної розглядіти, що там таке.
Тепер йому видно й міст; він дивиться на нього знизу. Там, біля опор мосту,— невеличкий клаптик землі, який обмиває бистра вода річки. На мосту мають прапори — чорні й британські національні. На маленькому клаптику землі під прикрашеним прапорами мостом ворушиться якась людська чи людиноподібна маса; вона швидко множиться, не знати звідки й береться, неначе здіймається звідкись із глибини. Ось цей натовп уже випліскується хвилями на схил набережної, суне вгору, через свіжо-пофарбоване поруччя, на міст, просто під знамена. Справді, цей невеличкий клаптик землі вивергає незліченні юрми, без кінця, без упину; їх уже нічим не стримати. Звісно, в поліція — он вона стоїть, вона перегородить міст; онде стоять танки, вони відкриють вогонь; є ще й солдати, вони... Але ця армія злиднів уже шикується, крокує вперед щільно зімкнутими лавами, заливає всі вулиці, немов вода, проникає крізь усе, як вода,— адже вона зовсім безтілесна. Звичайно, поліція кидається назустріч, свистять у повітрі гумові кийки, та що з того; вони вільно літають крізь примарні тіла. Широкою хвилею, крізь заслони поліції суне злидота на сонне місто, крізь гримотливі колони танків, крізь дротяні загорожі — безгучно, безмовно йде крізь несамовите "Стій!" поліції, крізь тріскотняву кулеметів, і каламутним потоком вливається в будинки. Легіони злидарів у мовчазному марші, прозорі й безликі, невтримно ринуть крізь стіни в казарми, ресторани, музеї, парламент, будівлі судів.
Цей сон мучив Брауна до ранку. Вдосвіта він підвівся й дуже рано поїхав на службу. Він терпіти не міг снів про ліві газети. Але цей сон усе-таки напровадив його на думку, що скандал, учинений кількома сотнями інвалідів війни, справді не дуже прикрасить офіційну панахиду.
Він вигнав із свого кабінету прибиральниць, сів за стіл, присунув ближче лампу з зеленим абажуром і власноручно написав повідомлення для газет.
Містер Пічем теж писав. Без піджака, в капелюсі, збитому на потилицю, він цілу ніч сидів за своїм столом із ручкою в руках або ходив із кутка в куток по маленькій конторі, жарко натопленій залізною грубкою.
Він писав статтю для "Дзеркала", в якій знайомив широку громадськість із махінаціями маклера Кокса та одного високопоставленого урядовця з морського міністерства.
Звичайно, якщо розкриються усі подробиці корабельної афери, то йому самому нізащо не уникнути судового переслідування, але кількох недвозначних натяків на зловживання в морському міністерстві вистачить для того, щоб зацікавленість урядових установ у такому переслідуванні зменшилась до мінімуму.