Король Матіуш на безлюдному острові - Сторінка 11

Коли б не я, жила б ти спокійно у своїй країні. А через мене тобі довелося подорожувати в клітці з мавпами, і у в'язниці ти сиділа з моєї вини, і про нещасні ці реформи стала думати теж через мене.

— Матіуше, що ти говориш! Хіба є більше щастя, ніж працювати й боротися заради того, щоб життя на землі стало кращим?

— Ну що ж, борися, Клу-Клу! — Матіуш зітхнув.

— А ти?

— Я їду на безлюдний острів.

— Чому?

— Це таємниця.

Матіушу не хотілося засмучувати Клу-Клу, і своїми думками він поділився із Сумним королем.

— Раніше я думав, діти нещасні, але хороші. А тепер переконався, що вони погані. Говорю це, щоб ти не подумав, ніби я здрейфив і мені набридло з ними панькатися. Тільки нехай це залишиться між нами. Раніше я не знав дітей, а тепер знаю. Вони погані, дуже погані. І я поганий. Поганий і невдячний. Поки я був маленьким і боявся міністрів, церемоніймейстера, гувернера, я слухався й поводився добре. А став королем, відразу наробив дурниць і тепер ось страждаю.

І стільки безневинних людей страждають через мене.

Матіуш стукнув кулаком по столу, схопився і, заклавши руки за спину, забігав по рибальській хатині.

— Діти злі, несправедливі, брехливі, шкодять. Заїці, косому, кульгавому, рудому, горбатому або якщо хтось наробив у штани, вони проходу не дадуть, дражнитимуть. "Рудий — червонястий, біс небезпечний!.. Кривоніжка!.. Горбань!.." — кричать вони, кривляються і сміються. Десятилітній сміється з восьмилітнього, дванадцятилітній не хоче гратися з десятилітнім. Побачать у іншого щось трохи краще, обов'язково виканючать або безсоромно підлещуватимуться. Забіяці все спускають, а тихого й доброго зневажають. Довіриш комусь таємницю, він із тобою посвариться й вибовтає її. Усіх висміюють, ображають, дратують. Ідеш вулицею парами — обов'язково пристануть, тому що знають, ти беззахисний, коли йдеш із вихователем, який забороняє битися. А скільки серед хлопців злодіїв і обманщиків! Позичиш — не віддадуть і ще скажуть: "Відчепися, відв'яжися, котися до біса, а то в зуби дам!" А хвальки які! Кожен хоче бути першим. Старші сваряться з молодшими, хлопчики — з дівчатками. Тепер я розумію, чому провалилася затія з дитячим парламентом. Та і як їй було не провалитися! Тепер мені зрозуміло, чому я був хороший, поки в мене сардельки були; а не стало їх, вирішили мене виказати. А ще лицарями Зеленого Прапора себе називали! Білі діти гірші за чорних, а це ганьба. Негри неписемні, тому їм багато що можна вибачити. Ні, не хочу повертатися до білих! Набридне жити на безлюдному острові — поїду до Бум-Друма й залишуся там назавжди.

Матіуш немов забув про Сумного короля. Він міркував подумки, висловлював уголос, що наболіло.

І коли Сумний король заговорив, Матіуш від несподіванки здригнувся.

— Не зневіряйся, не падай духом, — сказав Сумний король. — У житті кожного реформатора бувають важкі хвилини, коли здається, всі зусилля витрачено даремно. Та це не так. Не всі діти погані. Є серед них брехунці і правдиві, гонористі і скромні, задираки і привітні. Але коли немає порядку, гарні завжди страждають від недобрих. Треба зробити так, щоб чесні, порядні діти могли захищатися. Ти почав це, а довести до кінця не хочеш. Якщо ти вперся, їдь на безлюдний острів. Але прошу тебе, у жодному випадку не відмовляйся від свого королівства! Потім пошкодуєш, та пізно буде.

XIII

ерший гарматний постріл прогримів о двадцятій хвилині на третю ночі. Канонада не замовкала до третьої години. На острів скинули триста шістдесят снарядів, після чого команди трьох військових кораблів висадилися на берег, отримавши наказ знищити дикунів.

Цілитися з корабля, як відомо, не так і просто: адже він погойдується на хвилях. Тому один снаряд випадково потрапив у ліве крило готелю, де жили білі королі, правда не найважливіші. Але коли стало відомо, що разом із дикунами вбито трьох білих королів і п'ять легко поранено, гармашеві добряче дісталося.

Бум-Друм і Клу-Клу зникли. Тільки навряд чи їм удасться врятуватися: біля берегів Куфайки патрулює дев'ятнадцять кораблів.

От як білі помстилися за смерть Кампанелли! Щоб чорношкірі не втручалися в їхні справи. Бач, надумалися з білими змагатися, в яких телеграф є і гармати. Через непорозуміння, з чистої випадковості потрапили вони до рук чорношкірих, але нехай ці чорні личини не задаються. І Матіуш теж нехай не думає, що захопити владу над світом легко і просто. Курам на сміх: хлопчисько — володар світу!

А підстроєно було так. Королі потай зібралися й надіслали телеграму: негайно прислати на виручку флот. У телеграмі не забули згадати, щоб, окрім військових кораблів, прислали торговельне судно з провізією. На острові з'їли всі запаси й випили все вино. Стільки проскніти на засіданнях і харчуватися рибою, особливо після такого струсу, — ні вже, дякуйте! Королівські шлунки до такого не звикли!

Королі були у відмінному настрої. Небезпека минула. Усе добре, що добре закінчується. Зате скільки цікавих подій, скільки незабутніх вражень. До кінця життя вистачить розповідей про те, як їх ледве не розтерзали дикуни. А то, дійсно, образливо! В історії описують героїчні подвиги королів, які жили у вікопомні часи, а про них — жодного слова! Тепер і про них буде що сказати. Їхній подвиг увійде в історію.

— Добре б унести до протоколу невелику поправочку: трьох королів убито і п'ятьох легко поранено не в ліжку, а в сутичці з ворогом. Дрібниця, а докорінно міняє справу.

— Факти перекручувати не можна, — сухо відрізав лорд Пакс і відкрив засідання.

— Панове, нагадую: я висловився проти того, щоб Матіуша називати королем. Проголосуймо за мою пропозицію, — заявив Молодий король.

— А я пропоную проголосувати за те, щоб вас називали не королем, а спадкоємцем престолу. У вчорашніх газетах повідомлялося: під тиском громадської думки Старий король змушений узяти владу у свої руки, — холоднокровно заперечив Матіуш.

— Припиніть сперечатися!

— Не витрачаймо дарма часу!

— Якщо чіплятися до дрібниць, то ми ніколи не закінчимо.

— У мене син народився!

— Мені треба робити операцію апендициту!

— У мене тітонька захворіла!

— Як хочете, а я сьогодні увечері виїжджаю. Досить!

— Яка різниця — Матіуш чи король Матіуш, аби він сказав, що йому треба.

— Слово Матіушу!

— Королеві Матіушу слово!

— Кінчайте волинку! — галасували королі.

Лорд Пакс відкрив теку з протоколом суду над Матіушем і прочитав:

— На дванадцятій сторінці говориться: "Жителі столиці позбавили Матіуша королівської влади". А нижче приписка: "З рішенням банди зрадників і боягузів не згоден. Бо я був королем і залишуся ним до самої смерті". Сторінка тисяча сорок третя, дванадцятий рядок зверху: "Один із тих, хто підписали акт про позбавлення влади короля, кинувся Матіушу в ноги і зі сльозами вигукнув: "Королю, пробач мене, підлого зрадника!" Отже, з документів виявляється, що ні сам він, ні навіть ті, хто позбавив його влади, не переставали вважати Матіуша королем. Тому я звертаюся до його величності короля Матіуша Реформатора і прошу висловитися.

У тиші, що настала, почувся шум далекого прибою. Королі приготувалися дати відсіч. Від цього хлопчиська всього можна чекати. Але уявіть їхній подив, коли Матіуш сказав:

— Я, Матіуш Перший, вважаю себе винним. Через мене вбито, розтерзано дикими звірями й покалічено безліч народу. Я виїжджаю на безлюдний острів. Від престолу я не відрікаюся, але управляти країною поки не буду. Завойовані землі повертаю їхнім власникам. Молодий король може забрати свій порт назад. Я його милостей не потребую! Країна моя залишається в колишніх кордонах, у яких була при батькові. Соромно уславитися королем, який не зумів зберегти спадщину предків. Нехай жителі моєї країни виберуть собі президента.

— А як же діти?

Матіуш спохмурнів і промовчав.

— Дозвольте за нього сказати кілька слів. — Сумний король встав. — Мені, як другові Матіуша, відомі його думки й наміри. Матіуш дуже втомився. Він хоче в тиші на самоті розібратися у всьому побаченому й пережитому. А коли він відпочине на безлюдному острові, то висловить свої міркування на новій королівській раді.

— Чудово! Чудово! — у захваті закричали королі. — Якщо його величність король Матіуш втомився, нехай відпочиває на здоров'я. Ми теж хочемо відпочити! Ми теж втомилися! Час додому: невідомо, як там управляються без нас міністри. У нас кістки болять! Це ж не жарт, пролежати стільки годин зв'язаними ліанами один на одному, як дрова!

Лорд Пакс не поділяв загального захвату. Вихованому джентльменові не до смаку був гармидер, що зчинився в залі. Королі посхоплювалися з місць, кричали, перебиваючи один одного. Спробуйте в таких умовах вести протокол. Видно, лорд Пакс втратив владу над королями: вони перестали його боятися.

— Ваша величносте, проголосуймо. — Лорд Пакс зробив боязку, але безуспішну спробу навести лад.

— Не морочте нам голову! Ми беремо Матіуша й вирушаємо на торговельний корабель. Треба влаштувати прощальний сніданок!

Королі підхопили Матіуша під руки й потягли. Спочатку він злегка упирався, але потім вирішив: якщо тебе запрошують, відмовлятися непристойно. А королі поводилися так весело й невимушено, немов були його нерозлучними друзями. Здавалося, на всьому світі немає для них дорожчої людини.

Раніше, коли Матіушу доводилося стикатися з королями, міністрами або просто з дорослими, вони завжди давали йому відчути, що він маленький, а вони великі. А зараз між ними жодної різниці. "Не такі вже погані люди ці королі", — подумав Матіуш. Він немов уперше їх побачив. Жодних церемоній, жодного етикету. Регочуть на все горло. Котяться стрімголов з гори, ганяються один за одним. Король Мальто видає себе за людожера.

— Матіуше, випий із нами на прощання! Не біда, що ти маленький. Маленький та молодецький! Якщо ти реформатор, значить, велика людина. Хай живе король Матіуш!

На палубі торговельного судна розставили столи. На столах вино, коньяк, лікери, наливки, усілякі страви, кошики з фруктами.

Матіуша посадили на почесне місце. Наповнили келихи.

— За здоров'я Матіуша!

Оркестр заграв національний, гімн. Королі їдять, п'ють, і Матіуш від них не відстає. Не встигне випити келих, як йому знову підливають.

— Хай живе Матіуш Перший!

— Хай живе Матіуш Великий!

Королі напилися й полізли до Матіуша цілуватися, просячи називати їх на ім'я.