Мій прадідусь, герої і я - Сторінка 13

І це дуже їх псувало.

Отож, коли Альфред Жовтяніцлер, таке собі сире яйце, став у Старому Яйцеграді міським головою, в усіх розмовах про круті яйця забриніли якісь дивні в'їдливі нотки. Річ у тім, що міський голова, яйце вельми куцого розуму, був непохитно певний, що все лихо в світі — від поганої вдачі крутих. Коли хто, скажімо, нарікав, що в місті високі ціни, він казав:

— Це круті змовилися між собою, щоб нагнати такі ціни!

Коли хто скаржився на безробіття, він гарикав:

— Зате крутим добре: всі гроші пливуть до їхніх рук!

Писар міського голови, діряве зозуляче яйце без роду й племені, що далі то дужче підбурював свого начальника проти круто зварених (у писаря й розум, звісно, був дірявий).

Отож цей сердега якось спитав свого начальника міського голову:

— Що є серце яйця, ваша вельможність?

— Жовток, — відповів Жовтяніцлер.

— Щира правда, ваша вельможносте! Але якщо в кого жовток твердий, то хіба ж це не серце в нього зачерствіло? І хіба ж не від твердосердих усе лихо в світі?

— Глибока думка й чудово висловлена, дорогий писарю! — похвалив міський голова. — Ви це запишіть, мій любий, а я накажу надрукувати й розповсюдити: нехай увесь світ знає, що таке наші круті.

І справді, цю суцільну нісенітницю, цю вигадку яйця з дірявим розумом незабаром надрукували і широко розповсюдили.

Тепер, якщо кому треба було взяти в магістраті бланк чи довідку з печаткою, йому неодмінно тицяли до рук листівку, де розтлумачувалося, чому круті є винуватцями всіх лих, які спіткали місто.

Розумніші сміялися й казали:

— Наш голова без клепки в голові. Чи з крутим, чи з рідким жовтком, а яйце однаково яйце!

Зате на дурніших папірець справив велике враження. Вони зашепотілися поміж собою:

— Щось воно та є! Ви ж погляньте на цих крутих! Вони всі багаті! Роз'їлися нашим коштом!

Родини крутих були здебільшого таки заможні, бо приїхали до Старого Яйцеграда з чужини й мусили, щоб досягти добробуту, працювати старанніше, аніж корінні мешканці, що завжди могли мати допомогу від своїх.

Та про це старояйцеградці не думали. Вони бачили тільки багатство крутих і через те не довіряли їм, заздрили й навіть лютилися на них.

Ненависть до крутих назбирувалася, як теплота в трухлій деревині. Розумніші почали боятись: тепер досить малої іскри, щоб спалахнула пожежа.

Приїжджі з інших міст — там помідори, айва, цибуля чи картопля — дивувалися, що на крутих така напасть: на свіже око це здавалось безпідставним. Загальноміська "Томатна газета" навіть вирядила до Старого Яйцеграда свого спеціального кореспондента з метою глибшого вивчення становища в цьому місті.

Цей кореспондент повідомляв: "Громадська думка в місті отруєна, внутрішній лад порушено щонайглибше. Як гадають іноземні спостерігачі, дальший розвиток ситуації в цьому ж напрямку, розпалювання найбільш ницих інстинктів мешканців може призвести до заворушень".

Родина Жоффток-Камінських, що спочатку просто не зважала на всілякі балачки, не могла тепер не помітити, до чого йдеться. Майже ніхто вже не купував у них капелюхів, хіба що нечисленні друзі та приїжджі. Торгівля занепадала, й багато сусідів з ними не віталися.

Отоді вони почали думати про самозахист і запросили всіх крутих до себе на пораду. Тож якось уночі в господі Жоффток-Камінських зібралися всі круті з родинами, — декотрі доти не були навіть знайомі одне з одним. Вікна в будинку щільно позавішували.

Штарралупкенберги — ті, що виготовляли старовинні годинники у формі яйця, — радили виїхати зі Старого Яйцеграда. Люстермаєри, оптові торгівці келишками для яйця, наполягали на тому, щоб подати до парламенту скаргу на Жовтяніцлера. Сковзітцліхи, великі торговці сіллю, пропонували поговорити з одним міським радником, з яким були в дружніх стосунках.

Але Жоффток-Камінські мали певні заперечення проти кожної з цих пропозицій.

— Виїхати з міста означало б визнати, що всі ці злісні вигадки — правда, — казали вони. — Скарга до парламенту лише роздмухає дрібні жарини недовіри до нас у справжнє полум'я відвертого цькування. І якщо ми й залучимо на свій бік одного міського радника, то це далеко не весь магістрат.

— То що ж нам робити? — зітхали Штарралупкенберги. — За яких чверть року ми вщент розоримося… А якщо цей Жовтяніцлер не покине свого, то одного чудового дня достойні співгромадяни підпалять наші будинки й переб'ють нас усіх нашими ж таки чайними ложками.

Аж опівночі щось надумали хоч більш-менш розумне.

— Хіба кожному яйцю заборонено зваритися накруто? — спитав добродій Жоффток-Камінський. — Зробімо величезну яйцеварню й умовмо всіх мешканців міста поваритися накруто. Хто сам зварений круто, той не збиватиме бучі проти інших крутих.

— Ви забуваєте, — нагадав добродій, Штарралупкенберг, — що бути звареним накруто нині вважається ганебним. Хто ж це вам добровільно накликатиме на себе ганьбу?

Усі знов безпорадно замовкли.

Нарешті пані Люстермаєр сказала:

— Це добра думка — умовити всіх поваритися накруто. Тільки зробити це треба цілком таємно. Кожен із нас ще має в місті бодай кількох приятелів. Пояснімо їм, наскільки простіше жити, якщо ти зварений накруто. Переконаймо їх поваритися круто і будемо сподіватись, що й інші вчинять за їхнім прикладом.

Цю пропозицію схвалили, і другого ж таки дня всі круті поїхали з візитами до тих своїх небагатьох друзів, які зосталися в них серед сирих і м'яко зварених яєць.

Добрячий то був шмат роботи — під лихий час цькування всіх крутих умовляти інших зваритись накруто. Але оскільки Жоффток-Камінські, Штарралупкенберги та всі інші круті урочисто пообіцяли мовчати, як мертві, про таємне варіння накруто, за два тижні справді чималенько яєць потайки стали крутими, а тоді вже, раді власній щойно здобутій твердості, підмовили своїх приятелів, щоб ті й собі потайки поварилися накруто. Невдовзі гурт громадян, які стали крутими, щоб краще протистояти ударам чайної ложки долі, помітно зріс.

Отак мешканці Старого Яйцеграда один за одним вислизали з тенет Жовтяніцлера. Він і сам це помітив, та тільки став ще гостріший на язик. Коли його повідомили про таємні збори крутих, він наказав скрізь поширити чутку, що покидьки яєчного світу — круті — ночами поїдають своїх власних дітей. На засіданні магістрату (половина членів якого вже були круті) він верещав:

— Панове радники! Від імені всіх чистокровних яєць я вимагаю усунути всіх нечистокровних — круто зварених — з усіх державних посад, громадських організацій і з торгівлі! Я вимагаю прийняти закон про чистоту жовтка! Геть круто зварених!

Після цієї промови радники вперше виразно розійшлися в поглядах. На жах собі, Жовтяніцлер переконався, що на його боці — менш як половина радників, і тоді він надумав вийти на площу.

Міський голова мав у місті ще цілу купу послідовників, а це не дрібничка. Все то були зіпсуті яйця, що з дурного розуму шукали причини своїх власних лінощів і недотепності не в собі, а в комусь іншому. Оцих-то молодців і зібрав Жовтяніцлер якось у неділю на ратушній площі. Вони на всю горлянку вигукували заклики, що їх підсунув їм Жовтяніцлер:

Всім крутим зробімо край —

Заженімо їх у рай!

Бешкетники так розходилися на площі, аж страшно ставало, що вони кожної миті можуть удертися в перший-ліпший з найближчих будинків крутих яєць і стовкти всіх його мешканців на порошок.

І тоді в події на площі втрутився начальник поліції — вельми розважливе сире яйце, наділене почуттям справедливості.

Він узяв і просто легенько пхнув міського голову, що стояв, зіпершись на поруччя ратушного балкона, вниз. І Альфред Жовтяніцлер, нікчемне сире яйце, не встиг навіть зойкнути від несподіванки — ляпнувся на камінь бруківки, просто перед очима зіпсованих, які з жахом розскочились на всі боки. І тоді кожен побачив, яка це була темна душа: жовток, що розплився на камінні, був чорний.

Цю мить загального переляку, коли всі довкола неначе заклякли, використав начальник поліції. Він гримнув як грім:

— Оголошую маніфестацію розпущеною! Пропоную розійтися! Кожного, хто негайно не покине площу, буде заарештовано! Мої підлеглі пристрелять кожного, хто вчинить опір!

Останнє було чистісінькою вигадкою. Його підлеглі були так само розгублені, як і решта городян. Одначе погроза досягла мети. Зіпсовані, відомі страхополохи, зоставшися без свого призвідці, повтікали хто куди.

Подальші події в місті Старий Яйцеград розвивалися щасливо. Якийсь час обов'язки міського голови виконував начальник поліції, а згодом було обрано новий склад магістрату, і очолював його не хто інший, як добродій Жоффток-Камінський, обраний більшістю голосів. А ще за тиждень з того самого балкона, з якого беркицьнувся додолу Альфред Жовтяніцлер, новий міський голова оголосив:

— Усі яйця — сирі, м'яко чи круто зварені — мають рівні права й обов'язки. Кожного, хто намагатиметься нацькувати одних на інших, буде покарано сімома ударами великої міської ложки і вислано з міста. Цей закон одноголосне прийнято всім яйцеградським магістратом.

Добродійка Жоффток-Камінська, тепер пані головиха, увечері цього дня сказала своєму чоловікові:

— Кінець кінцем, завжди перемагають круті!

— Ні, люба моя! — виправив її міський голова. — Ти повторюєш Жовтяніцлерову помилку. Той вважав крутих найгіршими, а ти вважаєш їх найкращими. І те й те — хибне. Не забувай, що Жовтяніцлера зіпхнуло з балкона сире яйце. Не круті перемогли, люба моя, а добрий розум і терпіння.

І це найкращі слова з усіх, якими можна закінчити оповідку.

Поки прадідусь розповідав, у кімнатці зробилося холоднувато, але я не зважувався встати й підкинути в грубку вугілля, щоб не перебивати старого. Тепер я хотів скористатися з паузи, та прадідусь не дав.

— Лежи, Хлопчачок, — сказав він. — Я сам підкину в грубку, просто з крісла. У мене вже є певний досвід.

Він і справді під'їхав до грубки й, підводячись із крісла, підсипав вугілля. Тоді обтрусив руки, знову під'їхав до столу й запитав:

— То ти знайшов героя в цій яєчній оповідці?

— Мабуть, начальник поліції? Бо він скинув Жовтяніцлера з балкона, еге ж, прадідусю?

— Він таки зумів скористатися зі слушної нагоди, Хлопчачок. Але, може, це тому, що він побачив, як багато прихильників стало в крутих? По суті, всі круті поводилися добре — не похилилися, не занепали духом.