Місто Сонця - Сторінка 9

Він приносить жертви і молиться богу, а перед тим сповідає гріхи усього народу перед богом привселюдно в храмі перед вівтарем кожного разу, коли виникає потреба очищення, хоча жодного грішника не називає по імені. У такий спосіб він розгрішає народ, закликаючи водночас уникати таких гріхів у майбутньому, відтак приносить жертву богу і просить його, щоб простив місто, відпустив йому гріхи, напоумляв та оберігав його. Правителі інших підпорядкованих соляріям міст також один раз у рік розказують на сповіді про гріхи своїх підданих згаданому О. Так він дізнається, що є хибного в провінції, і намагається виправити хиби усіма людськими і божественними засобами.

Жертвоприношення відбувається в такий спосіб: О запитує народ, хто хоче принести себе в жертву богу за своїх співвітчизників. Найправедніший серед них добровільно заявляє, що готовий пожертвувати собою. Після виконання відповідних ритуалів і молитов його кладуть на чотирикутну дошку, прикріплену чотирма гаками до чотирьох канатів, які спускаються на чотирьох блоках з малого купола. Солярії звертаються до милостивого бога з проханням, щоб зволив ласкаво прийняти добровільну людську жертву, а не насильно заколоту тварину, як це роблять язичники. Потім О наказує тягнути канати, і той, що приносить себе в жертву, піднімається вгору до середини малого купола і там заглиблюється у гарячі молитви. Жерці, які живуть навколо купола, підгодовують його через вікно, але не так, щоб він наїдався досита, поки городянам не будуть відпущені гріхи. Сам він молиться, безустанно благаючи бога, щоб прийняв його добровільну жертву. Пробувши там днів двадцять або й тридцять, доки умилостивиться гнів божий, він стає жерцем і повертається вниз, але вже зовнішніми, жрецькими східцями. До такого чоловіка громадяни ставляться з особливою пошаною й доброзичливістю, тому що він ладен був пожертвувати своє життя для батьківщини. Але бог не забажав його смерті.

У верхній частині храму мешкають двадцять чотири жерці, які опівночі, в полудень, уранці й надвечір, тобто чотири рази на добу, співають псалми на честь бога. Їхня справа — спостерігати за зорями, відзначати їхній рух за допомогою астролябій 81, пізнавати їхню силу і дію на справи людей. Вони знають, де й які зміни стались у світі або можуть статися й коли саме; відправляють посланців розвідати, чи справді ті чи інші явища відбулися, реєструють правдиві та хибні віщування, щоб на підставі досвіду могли надалі провіщати без помилок. Визначають години зачаття, дні сівби, жнив, збору винограду, виступають немовби посередниками і сполучними ланками між богом і людьми. З-поміж них переважно вибирають О. Ці жерці записують пам'ятні події і проводять наукові дослідження. Вниз сходять до людей лише на сніданки та обіди, подібно як життєдайний дух спускається з голови до шлунка й печінки. З жінками не мають статевих зносин, хіба що зрідка, і тільки тоді, коли цього вимагає стан здоров'я. Щоденно до них піднімається О і обговорює з ними все те, що вони відкрили нового для добра міста й народів усього світу.

Унизу, в храмі, хтось, призначений народом, постійно молиться перед вівтарем; щогодини його змінює інший, як це буває у нас під час урочистого сорокаденного молебня. Такий вид молитви вони називають "тривалим жертвоприношенням". Після трапези славлять бога музикою. Потім оспівують подвиги героїв християнських, єврейських і поганських, взагалі різних інших народів, і це сповнює їхні серця справжньою радістю, бо вони нікому ні в чому не заздрять. Під керівництвом свого правителя співають пісень про любов, мудрість та інші чесноти. Кожен обирає собі жінку, яка припала йому найбільше до вподоби, і під колонадами кружляють пари у веселому принадному танці.

Жінки носять довге волосся, зв'язуючи його вузлом на потилиці та заплітаючи в одну косу. Чоловіки вистригають усе волосся, залишаючи лише довге пасмо. За головний убір служить їм хустина, на яку надівають круглу шапочку, трохи ширшу за голову. За містом носять капелюхи, а в місті берети — білі, червоні або строкаті, відповідно до професії чи заняття. Службові особи мають головні убори трохи більші й привабливіші.

Про свята

Чотири їхні великі свята припадають на періоди, коли Сонце вступає в чотири поворотні точки світу, тобто в знаки Рака, Терезів, Козерога й Овна 82. У цей час вони влаштовують цікаві й змістовні вистави, щось на зразок наших комедій. Святкують також повний і новий місяць, день заснування міста, роковини різних перемог над ворогами тощо. Спів жіночих хорів, фанфари, торохтіння барабанів, постріли з бомбард побільшують святкову врочистість.

Про роль поетів

Під час цих свят поети славлять видатних полководців та їхні перемоги. Хто з них, однак, вплітає у твір вигадки чи перехвалює когось із героїв, наражається на кару. На думку соляріїв, не може гідно носити звання поета той, хто дозволяє собі неправдиво зображувати дійсність. Таку поетичну вільність вони засуджують як заразу, шкідливу для всього людства, бо в такий спосіб поети віднімають нагороду в доблесних людей і віддають її іншим, часто-густо негідникам, керуючись при цьому або страхом, або бажанням підлеститись, або честолюбством, чи жадобою наживи. Пам'ятники заслуженим діячам споруджують лише після їхньої смерті. Однак тих, хто уславився винаходами або корисними відкриттями, хто зробив державі важливу послугу в мирному ділі чи на війні, заносять у "Книгу героїв" за їхнього життя. Щоб запобігти заразі, тіла померлих не ховають у землі, а спалюють, перетворюючи їх у вогонь — благородну і животворну стихію, яка походить від Сонця і повертається до Сонця. Чинять це й для того, щоб не дати підстав для виникнення ідолопоклонства. Залишають, однак, статуї й зображення героїв, що їх повинні розглядати вродливі жінки, обрані властями для того, щоб народжувати дітей.

Про молитовний ритуал

Солярії моляться, повертаючись навпереміну на чотири сторони світу: вранці спочатку на схід, потім на захід, відтак на південь і нарешті на північ, а увечері навпаки: насамперед на захід, потім на схід, відтак на північ, а тоді на південь. Проказують вони завжди одну й ту саму молитву, в якій просять про тілесне здоров'я, душевну бадьорість і щастя для себе й усіх народів. Закінчують моління словами: "Хай буде на це воля божа". Усенародні молебні тривають довго і звернені до неба. Тому вівтар у них круглий і поділений чотирма проходами, які перехрещуються під прямим кутом. Ними входить О і, чотири рази поблагословивши, молиться, скерувавши погляд у небо. Цей обряд вважається великим таїнством. Вбрання первосвященика приваблює зір своєю пишністю і доцільністю, подібно як шати Аарона 83.

Про астрономію в релігійних обрядах і в літочисленні

Час лічать солярії не за тропічним, а за сидеричним роком, але щорічно відмічають наскільки рік тропічний випереджає сидеричний 84. Вони вважають, що Сонце безупинно наближається до Землі й, описуючи щораз вужчі кола, досягає тропіків і рівнодення раніше, ніж у попередньому році, а може, нашим очам це тільки здається, оскільки ми бачимо його щораз нижче у нахилі 85. Календарні місяці рахують за рухом Місяця, а роки лічать за рухом Сонця. З уваги на те, що одна міра збігається з другою лише через дев'ятнадцять років, коли голова Дракона 86 завершить свій кругообіг, солярії створили нову астрономію.

Вони славлять Птолемея і захоплюються Коперником 87, підкреслюючи, що вже Арістарх 88 і Філолай 89 були його попередниками. Кажуть, однак, що перший з них для обчислення руху небесних тіл вдається до камінців, другий — до бобів, але і той, і другий платять світові неповноцінною монетою. Тим-то вони самі наполегливо досліджують цю справу, оскільки це потрібно для пізнання будови та устрою світу і вирішення, чи настане його кінець, чи ні, а якщо так, то коли саме. Вірять вони у правдивість пророцтва Ісуса Христа 90 про знамення на Сонці, Місяці й зорях перед кінцем світу, що в нас заперечує чимало дурнів-недовірків, через це загибель світу заскочить їх зненацька, як злодія серед глухої ночі. Тому чекають вони оновлення світу, а можливо, і кінця. На їхню думку, дуже важко вирішити, чи світ виник з нічого,чи з руїн інших світів, чи постав з хаосу; вважають, однак, не тільки імовірним, а й безперечним, що світ був створений, а не існував споконвіку. Тому-то в цьому питанні та й у багатьох інших нехтують Арістотелем 91, якого називають логіком, а не філософом, і на підставі аномалій 92 отримують багато вагомих доказів проти вічності світу. До Сонця й зірок ставляться з благоговінням, ніби до живих істот, вшановуючи їх, немов зображення бога, немов його храми та вівтарі, проте не поклоняються їм. Найбільше шанують вони Сонце. Але ніщо на світі, на їхню думку, не заслуговує поклоніння і обожнення, крім бога, і тому тільки йому одному вони поклоняються; якби цього не робили, то потрапили б у ярмо ідолопоклонництва й зазнали б біди. В Сонці вони вбачають і пізнають суть бога, називаючи його віддзеркаленням божим, обличчям божим, живим образом, що проливає на землю світло, тепло, життя, животворні сили і всілякі блага. Цим пояснюється, що й вівтар у них побудований на зразок Сонця, а священики їхні звеличують бога в Сонці і в зорях, які здаються їм його вівтарями, а небо — його храмом. Звертаються до прихильних ангелів як до посередників, що населяють зорі — їхні живі оселі. Вірять, що бог виявив свою безмежну велич і передусім у небі і в Сонці, яке є його відображенням і неперевершеним творінням.

Вони відкидають Птолемеєві й Коперникові ексцентрики і епіцикли 93. Доводять, що існує лише одне небо 94, що планети самі рухаються й піднімаються, коли наближаються до Сонця й вступають з ним у сполучення; з тої причини вони повільніше рухаються уперед по великому колу в напрямку загального руху, а коли підходять до Сонця, то дещо збочують, щоб прийняти від нього світло. Далі, вже ближче до землі, вони рухаються коротшою дорогою і значно швидше 95. Коли вони пересуваються із такою ж швидкістю, як і нерухомі зірки, то їх називають стаціонарними, а коли швидше — ретроградними, як звичайно іменують їх астрономи, коли повільніше — то такими, що йдуть прямо до великого світла, яке вони одержують і до якого піднімаються і т.