Мобі Дік - Сторінка 56

Вони відтворюють сцени нападу китобоїв на кашалота і справжнього кита. На першій гравюрі гордий кашалот зображений у всій величі своєї могутньої сили, коли він, виринувши з морських глибин прямо під вельботом, високо піднімає на спині рештки розтрощеного човна. Носова частина його, більш-менш ціла, зависла на хребті страховища, і в ній ми бачимо одного з веслярів, схопленого художником у ту майже невловну мить, коли він, напівзакритий струменем гарячої пари, що б’є з кашалотового дихала, стрибає, ніби з урвища, вниз. Тут усе передано напрочуд добре й правдиво. На запіненій, білій воді плаває напівспорожнений кадіб з гарпунною линвою; з води скісно стримлять дерев’яні держална розкиданих гарпунів; на обличчях китобоїв, що попадали в хвилі довкола кита, всілякі відтінки переляку; а вдалині, під чорними штормовими хмарами, видно корабель, який мчить до місця катастрофи. Серйозні хиби можна знайти в анатомічних деталях самого кашалота, але менше з тим: я сам нізащо в світі не зумів би намалювати його так добре.

На другій гравюрі вельбот пливе під обліпленим скойками боком у великого гренландського кита, а кит суне по морській гладіні чорним, укритим водоростями огромом, схожим на замшілу скелю, що скотилася в море з патагонських урвищ. Струмені його спрямовані прямо вгору, вони товсті й чорні, як сажа, і такий густий дим з комина наводить на думку, що внизу, в нутрощах велетня, мабуть, вариться добряча вечеря. Морські птахи скльовують із нього маленьких крабів, молюсків та інші морські цукерки й лакомини, які гренландський кит часом носить на своїй занечищеній спині. А товстогубий левіафан пливе й пливе по морю, лишаючи за собою цілі тонни сколоченої білої піни і здіймаючи буруни, на яких легкий човен гойдається, мов ялик поблизу гребних коліс океанського пароплава. Отже, на передньому плані панує бурхливий рух; але позаду, творячи прекрасний художній контраст, простягається гладенька, наче скло, поверхня спокійного моря, видніють безвладно обвислі вітрила заштилілого судна та нерухома маса другого, вже вбитого кита — взята штурмом фортеця, над якою, на сигнальній тичці, застромленій у китове дихало, ліниво звисає білий прапор поразки.

Хто такий той художник Гарнере,[88] я не знаю. Але головою ручуся, що він або ж познайомився зі своїми сюжетами на практиці, або ж мав чудового наставника в особі якогось досвідченого китобоя.

Французи, як ніхто, вміють зображувати дію. Підіть передивіться всі картини в Європі: де ви ще знайдете таку галерею живого, одухотвореного руху на полотні, як у отій версальській тріумфальній залі; де ще глядач муситиме так гарячково пробиватись крізь усі підряд великі битви французької історії; де ще кожна шабля здається спалахом північного сяйва, а оружні королі та імператори пролітають повз нас, наче кавалькада коронованих кентаврів? І обидві морські батальні сцени Гарнере цілком гідні зайняти місце в тій галереї.

Природжена здібність французів уловлювати мальовниче в речах, здається, чи не найяскравіше втілилась у їхніх картинах та гравюрах на теми китоловства. Хоч вони не мають навіть десятої частки досвіду англійців і тисячної частки досвіду американців у морських промислах, одначе саме вони дали обом націям єдині викінчені зображення, хоч більш-менш спроможні дати уявлення про справжній дух гонитви за китом. Англійські та американські художники, що малювали китів, здебільшого задовольнялися механічним відтворенням зовнішнього вигляду, — приміром, безвиразного профілю кита, — а це з погляду мальовничості приблизно те саме, що намалювати в профіль єгипетську піраміду. Навіть Скорсбі, уславлений — і цілком заслужено — мисливець на справжніх китів, подавши нам бундючний портрет гренландського кита на повний зріст, та ще три чи чотири витончені мініатюри нарвалів і дельфінів, далі пригощає нас цілою низкою класичних гравюр човнових гаків, сікачів для сала та якірців, а тоді з мікроскопічною ретельністю, гідною Левенгука, віддається інспектуванню тремтливого світу дев’яноста шести збільшених факсимільних зображень арктичних сніжинок. Я не хотів би ганьбити такого прекрасного мандрівника, я шаную його як ветерана, але в такій важливій справі слід, безперечно, вважати за недогляд те, що він не забезпечив для кожної сніжинки свідоцтва, складеного під присягою перед яким-небудь гренландським мировим суддею.

На додачу до цих пречудових гравюр з Гарнере я назву ще дві варті згадки французькі гравюри, виконані кимось, хто підписався: А. Дюран.[89]

Одна з них, хоча й не зовсім відповідає нашій теперішній темі, все ж заслуговує на згадку з інших міркувань. Це спокійна полуднева сценка на тихоокеанських островах: французьке китоловне судно стоїть на якорі поблизу берега, в штиль, і неквапливо набирає прісну воду. Попущені вітрила, довге листя пальм на задньому плані — все обвисло в безвітрі. Враження дуже гарне, коли згадати, що тут відважні китобої показані в одну з нечисленних у їхньому житті хвилин чисто східного спочинку. Друга гравюра зовсім інакша: судно в дрейфі, в чистому морі, в самому осередді левіафанського життя; поряд — забитий гренландський кит, з якого здирають сало. Судно пришвартоване до страховища, мов до пірса, і один вельбот, квапливо віддаляючись від цієї сповненої руху сцени, пливе до видних удалині інших китів, щоб напасти на них. Гарпуни й списи лежать напоготові, троє веслярів ставлять на вельботі щоглу, а мале суденце задирає ніс на раптово набіглу хвилю, наче здиблений кінь. А над кораблем здіймається дим з-під салотопних казанів, наче над сільцем із самих кузень, і в навітряному боці чорна хмара, виростаючи на обрії й загрожуючи шквалом та дощем, мовби квапить розгарячених китобоїв до поспіху.

57

ПРО КИТІВ НАМАЛЬОВАНИХ;

ВИРІЗЬБЛЕНИХ ІЗ ЗУБА ЧИ З ДЕРЕВА;

КИТІВ З ЛИСТОВОГО ЗАЛІЗА ЧИ З КАМЕНЮ;

ПРО КИТІВ СЕРЕД ГІР ТА СЕРЕД ЗІРОК

Якщо ви коли спускалися Тауерським пагорбом до лондонських доків, то, можливо, звертали увагу на каліку-жебрака (чи "верпувальника", за моряцьким висловом), що держить перед собою велику дошку, на якій змальовано ту трагічну пригоду, коли він позбувся ноги. На тій картині є три кити й три вельботи, і один з вельботів (у якому, очевидно, міститься втрачена жебракова нога в усій своїй первісній цілості) саме трощать щелепи переднього кита. Цілих десять років, казали мені, той чоловік щодня виставляв ту картину і свою куксу напоказ людям, що не вірили йому. Але нарешті настав час його виправдати. Три його кити — справжні, автентичні кити, нітрохи не гірші від будь-якого кита, що будь-коли виставлявся напоказ — принаймні у Вопінгу. І кукса його теж справжнісінька, безперечна кукса, пеньок від ноги, незгірший від тих пеньків, що зостаються на лісових вирубах Заходу. Та хоч він весь час стовбичить на тому пеньку, проте не виголошує з нього тучних промов на кшталт вуличного оратора, а, опустивши очі, жалісно розглядає власне каліцтво.

По всьому Тихому океану, і на Нентакіті, і в Нью-Бедфорді, і в Сег-Гарборі ви можете натрапити на надзвичайно жваві начерки сцен китобійного промислу, вирізьблені на кашалотових зубах або на планшетках до жіночих корсетів, зроблених із китового вуса, або на інших таких "скрімшандерських" виробах, як китолови називають численні вигадливі дрібнички, що їх вони під час плавання старанно вирізьблюють із підручного матеріалу в години дозвілля. Декотрі з них мають навіть невеличкі скриньки з інструментами, схожими на зуболікарські, але зробленими спеціально для скрімшандерської роботи. Та здебільшого вони працюють самим тільки складаним ножем і тим майже універсальним знаряддям моряка вирізьблять усе, що вам завгодно, з царини моряцької фантазії.

Тривале вигнання з християнського, цивілізованого світу неминуче вертає людину в той стан, у якому пустив її в світ бог, тобто в стан, що називається дикунством. І справжній китобій — такий самий дикун, як індіанець-ірокез. Я й сам дикун, я підданець тільки Короля Людожерів, хоча й щомиті готовий збунтуватися проти нього.

А одна з найхарактерніших рис дикуна в його домашньому затишку — це дивовижна терпеливість у роботі. Старовинна гавайська бойова довбня або весло-спис у всій розмаїтості й вигадливості їхнього різьблення — не менший шедевр людської працьовитості, ніж латинський лексикон. Адже все оте чудесне плетиво дерев’яного мережива зроблене уламком морської мушлі або акулячим зубом, і коштувало воно цілих років упертої, невтомної праці.

І білий матрос-дикун нітрохи не різниться від гавайського дикуна. З такою самою чудовною терпеливістю, таким самим акулячим зубом у подобі нікчемного складеного ножика він вирізьбить вам кістяну скульптурку, може, зроблену не з такою бездоганною майстерністю, як щит античного дикуна Ахілла, але так само вкриту цілим лабіринтом зображень і так само сповнену варварського духу та художньої сили, як естампи отого давньонімецького дикуна Альбрехта Дюрера.

У кубриках американських китобійних суден часто можна спіткати й китів дерев’яних, тобто профілі китів, вирізьблені з невеликих темних дощечок благородного збройового дерева Південних морів. Декотрі з них виконані дуже чисто.

В деяких гостроверхих сільських оселях ви побачите на воротях, звернених до шляху, бронзове калатальце в вигляді кита, підвішеного за хвіст. Коли придверник там сонько, то найкраще, якщо калатальце має подобу ковадлоголового кита. Проте ці кити-калатальця рідко бувають гідні уваги як влучне наслідування натури. А на вежах декотрих старовинних церков можна побачити китів з листового заліза, що правлять за флюгери; одначе вони підняті так високо, а крім того, на них лежить таке виразне клеймо "Руками не торкатися", що їх неможливо роздивитися зблизька й досить уважно, аби оцінити їхню мистецьку вартість.

В кістлявих, ребристих краях земної кулі, де біля підніжжя високих бескидів лежать на рівнині порозкидані фантастичними групами камені, часто можна знайти подоби скам'янілих левіафанів, почасти занурені в траву, яка у вітряні дні полоще їх прибоєм зелених хвиль.

Та й у гірських країнах, де мандрівця весь час амфітеатром оточують могутні шпилі, подекуди, глянувши з якоїсь вдалої точки, можна вловити профіль кита, що вимальовується на тлі бурунів кам’яного моря.